22 вересня 2025 р. № 400/2510/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Дерев'янко Л.Л. за участю секретаря судового засідання Бєлякової М.Д. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправним рішення від 29.12.2021 року № 723/0401 та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач), з вимогами:
«- визнати рішення про припинення виплати пенсії та стягнення надмірно виплаченої пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 грудня 2021 року №723/0401 неправомірним;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити виплату нарахування мені пенсії за віком та виплатити мені нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, з урахуванням заборгованості, що виникла з січня 2022 року, виплатити за минулий час, без обмеження будь-яких строком з нарахування компенсації втрати частини доходів.»
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачці як внутрішньо переміщеній особі було призначено пенсію за віком, нарахування якої згодом було припинено в зв'язку з отриманням органами Пенсійного фонду України від управління пенсійного фонду в м. Феодосії на тимчасово окупованій території республіки Крим листа, в якому повідомлялось, що позивачка є отримувачем пенсії за віком в зазначеній установі. Позивачка вважає, що відповідач протиправно використав відомості акту, виданого незаконним органом, створеним на тимчасово окупованій території. Також, позивачка наполягає, що їй, як громадянці України та внутрішньо переміщеній особі, пенсія на інших підставах не призначалась.
Ухвалою суду від 19.03.2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви на поновлення строку звернення до адміністративного суду.
26.03.2025 від позивачки до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, за результатами розгляду якої суд ухвалою від 31.03.2025 року повернув позовну заяву в частині позовних вимог за період з 21.12.2021 по 13.09.2024 року.
Ухвалою від 31.03.2025 суд відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, встановив сторонами строк для подання заяв по суті.
11.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив, посилаючись на те, що в 2021 році позивачці було призначено пенсію за віком на підставі її заяви, в якій зазначено, що пенсія на іншій підставі - не призначалась. Водночас, відповідач зазначає, що «на запит Головного управління від 17.06.2021 № 1400-0206-10/40715 надійшла відповідь “Державної установи - управління Пенсійного фонду російської федерації в м. Феодосії Республіки Крим» - тимчасово окупована територія України від 23.07.2021, яка зареєстрована 23.12.2021 за вх. № 3419/10, із підтвердженням факту, що ОСОБА_1 є одержувачем страхової пенсії по старості з 01.01.2015». Відтак, за висновком відповідача, позивач при поданні заяви про призначення пенсії зазначила відомості, які не є дійсними, що є підставою для припинення виплати пенсії. Також, відповідач повідомив суд, що ОСОБА_1 зверталась із заявою від 02.12.2023 № 18363 через ВЕБ щодо поновлення виплати пенсії відповідно до Закону № 1058. За результатами розгляду цього звернення 04.12.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України прийнято рішення № 143250009802 про відмову в поновленні виплати пенсії згідно заяви від 02.12.2023, оскільки заява подана через ВЕБ портал, а не особисто, як передбачено Порядком 22-1.
Ухвалою від 02.06.2025 суд, приймаючи до уваги необхідність в отриманні додаткових пояснень від сторін, з метою повного та всебічного розгляду справи призначив судове засідання, в яке викликав сторони.
Також суд витребував у Головного управління ПФУ у Миколаївській області належно засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ; звернень ОСОБА_1 , в тому числі, від 10.01.2022, 22.05.2022, 17.09.2022, 12.02.2024, 12.02.2025.
05.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка повторила свою правову позицію.
Ухвалою від 06.06.2025 суд задовольнив клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про продовження процесуальних строків, продовжив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області процесуальний строк для подання суду доказів до 10.06.2025 року .
06.06.2025 вимоги ухвали про витребування доказів відповідачем виконано.
09.06.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами.
В судове засідання 11.06.2025 з'явилась позивачка і її представник, які дали пояснення по суті спору.
19.06.2025 позивачка подала до суду клопотання про строки поновлення виплати пенсії за віком, в якій просила: «визнати протиправним рішення від 29.12.2021 № 723/0401, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області вчинити певні дії та провести поновлення виплати мені пенсії за віком з 14.09.2024 на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058/IV»
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 07.07.2025.
В судовому засіданні 07.07.2025 суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування у Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області для огляду оригінали документів, отриманих на запит № 1400-0206-10/40715 від 17.06.2021, які стали підставою для прийняття спірного рішення № 723/04-01 від 29.12.2021.
16.07.2025 відповідач надав суду пояснення, що вказані докази він має можливість надати лише в належним чином засвідчених копіях, натомість вважає за необхідне звернути увагу суду, на те, що за змістом та обговорюваних деталей вони є взаємопов'язані з наданим оригіналом: запитом - Листом Головного управління від 17.06.2021 № 1400-0206- 10/40715, що свідчить про автентичність наданих доказів та підтвердження факту що Позивачу призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим.
В судовому засіданні 16.09.2025 суд закінчив розгляд справи, перейшов до стадії ухвалення рішення.
Судове рішення проголошено 22.09.2025.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення позивачки, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою № 4803-5000365250 від 08.06.2021.
За відомостями трудової книжки позивачки НОМЕР_1 в період з 07.06.2021 і дотепер працює в місті Миколаєві.
17.06.2021 позивач звернулась з заявою про призначення пенсії за віком, додавши до неї, серед іншого, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. В розділі заяви «Пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати» позивачкою зазначено «не призначалась».
Рішенням Центрального об'єднаного управління ПФУ м. Миколаєва № 143250009802 від 25.06.2021 позивачці призначено пенсію за віком в розмірі 3466,94 грн.
Рішенням Головного управління від 29.12.2021 № 723/04-01 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 припинено.
В рішенні зазначено, що його прийнято в зв'язку з одержанням службової записки від Управління пенсійного забезпечення Головного управління, так як особа є отримувачем пенсії за віком з 01.01.2015 в державній установі - управління пенсійного фонду в м. Феодосії на тимчасово окупованій території республіки Крим, лист від 26.08.2021 № 22680/07-29. Правовою підставою рішення зазначено пункт 5 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
В матеріалах справи є звернення позивачки до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплату пенсії, які залишились без задоволення.
Так, рішенням ГУ ПФУ у Донецькій області № 143250009802 від 04.12.2023 у поновленні пенсії відмовлено в зв'язку з неналежним поданням заяви (через ВЕБ портал, а не особисто).
Листом № 3055-2551/М-02/8-1400/25 від 27.02.2025 відповідач роз'яснив позивачці, що прийняття рішення про поновлення виплати пенсії можливо за умови надання сформованої належним чином пенсійної справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Вважаючи рішення відповідача від 29.12.2021 № 723/04-01 про припинення виплати пенсії протиправним, позивачка звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення»" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно ст.5 Закону №1058-IV, він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до п. 1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі Порядок № 22-1), що діяв на час прийняття спірного рішення, передбачалось, що розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок № 234) (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації.
Отже, норми Порядку № 234 стосуються осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи суд зазначає, що позаяк, як встановлено судом, ОСОБА_1 є громадянкою України і внутрішньо переміщеною особою з зазначенням адреси фактичного проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.06.2021 № 4803-5000365250, посилання пенсійного органу стосовно необхідності застосування до неї вимог Порядку № 234 є необґрунтованим.
Також, суд відхиляє посилання відповідача як на правове обґрунтування своєї позиції на пункти 1.6, 2.1. Порядку № 22-1.
Суд зауважує, що Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2021 № 33-1 до зазначеного Порядку було внесено зміни, зокрема, змінено редакції цих пунктів.
Зміни набули чинності 10.12.2021.
Відтак, на час прийняття спірного рішення (29.12.2021) Порядок № 22-1 не передбачав вимоги щодо подання документу уповноваженого органу російської федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.6 розділу І цього Порядку).
Отже, з 10.12.2021 необхідність надання таких доказів передбачена лише для осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Водночас, за матеріалами справи, позивачка не проживає на цій території принаймні з 08.06.2021, що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду в Миколаївській області при прийнятті рішення вказаних обставин враховано не було.
Оцінюючи доводи позивачки щодо того, що спірне рішення прийнято на підставі акту, виданого незаконним органом - державною установою управління Пенсійного фонду рф в місті Феодосії на тимчасово окупованій території, на яке міститься посилання у рішенні, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини 1 статті 17 Закону №1207 передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону №1207 громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207.
Згідно із частинами 1 - 3 статті 9 Закону №1207 передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Водночас, суд звертає увагу на положення частини четвертої статті 9 Закону № 1207-VII, відповідно до якої встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Отже, законом встановлена можливість взаємодії органів державної влади України з незаконними органами, але лише при умові доведення наявності визначеної зазначеною нормою мети.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Натомість, спірне рішення не містить посилання на визначені положенням частини четвертої статті 9 Закону № 1207-VII умови для прийняття довідки, виданої державною установою управління Пенсійного фонду рф в місті Феодосії на тимчасово окупованій території.
Далі, перевіряючи відповідність спірного рішення вимогам статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, встановлених законом.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17.
Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Як вбачається зі спірного рішення в якості правової підстави для його прийняття відповідач зазначив пункт 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV, а саме: « 5) в інших випадках, передбачених законом».
Також, в рішенні відповідач послався на те, що його прийнято з метою запобігання нецільового використання коштів.
Водночас, у відзив, обґрунтовуючи законність спірного рішення, відповідач посилається на пункт 1) частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV, а саме : « 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості».
Отже, позиція відповідача є суперечливою.
З аналізу пункту 5) частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що передумовою для його застосування для припинення виплати пенсії є наявність випадків, які в частині 1 не встановлені, але передбачені законом. Проте, відповідачем не конкретизовано, яка саме передбачена законом норма, що є підставою для припинення виплати пенсії, підлягає застосуванню в цьому випадку. Зазначене свідчить про неналежну обґрунтованість рішення.
Принагідно, суд зазначає, що позиція відповідача, висловлена у листуванні з позивачкою щодо поновлення виплати пенсії, а саме в листі № 3055-2251/М-02/8-1400/25 від 27.02.2025, щодо того, що поновлення виплати пенсії можливо за умови надання сформованої належним чином пенсійної справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, є не розсудливою з огляду на загальновідому обставину щодо припинення соціальних, політичних, дипломатичних та інших зв'язків між України та рф, в результаті збройної агресії останньої, що унеможливлює отримання будь-яких офіційних документів від установ рф.
Положеннями статті 78 КАС України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Враховуючи недоведення відповідачем існування обставин, які б могли свідчити про наявність належних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України Миколаївській області № 723/0401 від 29.12.2021 і його скасування.
В той же час спірне рішення не містить вимоги щодо стягнення надмірно виплаченої пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 грудня 2021 року №723/0401, а отже, позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо періоду, з якого слід поновити виплату пенсії, суд враховує заяву позивачки від 19.06.2025, якою вона просила здійснити таке поновлення з 14.09.2024.
Суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала, що відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Між тим, в межах спірних відносинах пенсійним органом припинені виплати та нарахування суми пенсії позивачу з 21.12.2021, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм ст. 87 Закону № 1788, ст. 46 Закону № 1058.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині зобов'язання поновити виплату пенсію з 14.09.2024 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, оскільки позов в цілому задоволено.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області 723/0401 від 29.12.2021.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14.09.2024 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко