23 вересня 2025 р. № 400/7814/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
22 липня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2) про:
визнати бездiяльнiсть Головного управлiння Пенсiйного фонду України в Харкiвськiй областi та Головного управлiння Пенсiйного фонду України в Миколаївськiй областi щодо не зарахування перiодiв роботи позивача з 01.08.l980 року по 28.10.1980 року нa посадi продавцем магазину 220 Харчоторг Ленiнського району м. Миколаiв до страхового cтажу - протиправною;
зобов'язання Головне управлiння Пенсiйного фонду Украiни в Харкiвськiй oбластi та Головне управлiння Пенсiйного фонду України в Миколаївськiй областi зарахувати до страхового стажу позивача, перiоди роботи на посадi продавцем магазину 220 Харчоторг Ленiнського району м. Миколаїв з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року;
зобов'язання Головне управлiння Пенсiйного фонлу Украiни в Миколаївськiй областi внести вiдповiднi змiни до пенсiйної справи позивача.
Ухвалою від 28.07.2025 року позовну заяву було залишено без руху.
14 серпня 2025 року позивач надав до суду заяву з уточненим позовом про:
визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування періодів роботи позивача, з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року на посаді продавцем магазину 220 Харчоторг Ленінського району м. Миколаїв до страхового стажу - протиправною;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача, періоди роботи на посаді продавцем магазину 220 Харчоторг Ленінського району м. Миколаїв з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 КАС України (без виклику сторін у судове засідання).
Позов обґрунтовано позивачем тим, що:
До державного архіву Миколаївської області документи з кадрових питань харчторгу Ленінського району м.Миколав на зберігання не надходили;
факт трудової діяльності позивача, з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року на посаді продавцем магазину 220 Харчоторг Ленінського району м. Миколаїв підтверджується записами № 1 і 2 у трудовій книжці;
всі записи у трудовій книжці які мають відношення до трудової діяльності працівника вносились уповноваженими особами підприємств, організацій, де він працював, і позивач не може нести відповідальності за її правильність і повноту.
У відзиві на позовну заяву від 26.08.2025 відповідач-1 заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити в повному обсязі, оскільки:
до загального страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.08.1980 по 28.10.1980рр., оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства на якому вперше заповнювалась трудова книжка (Харчоторг Ленінського району м. Миколаєва), а Позивач не додавав до звернення від 19.05.2025 уточнюючі довідки підприємств, виданих на підставі первинних документів.
Отже, правові підстави для зарахування спірного періоду роботи Позивача до страхового стажу відсутні.
Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі її обставини в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.
28 квітня 2025 року позивач звернувся до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії за віком. До звернення позивачем було надано документи необхідні для розгляду заяви, у тому числа трудова книжка НОМЕР_1 від 21.07.1981 року.
Відповідачем-1 звернення було передано до відповідача-2 на розгляд і вирішення.
За результатом розгляду заяви про призначенні позивачу пенсії за віком до його страхового стажу не було зараховано періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.09.1980, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства на якому вперше заполювалася трудова книжка, чим порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Вважаючи вищенаведені рішення про відмову у призначені пенсії протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом. Він переконаний, що відповідачі порушили його право на отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.
Тому страховий стаж обчислюється за період роботи:
до 31.12.2003 на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
після 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Отже, періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Отже, період роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981 року згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можуть бути зараховані в повному обсязі до страхового (трудового) стажу на підставі документів, що їх підтверджують.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак у разі наявності трудової книжки страховий стаж за періоди роботи до 31.12.2003 встановлюється на підставі відповідних записів у ній.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 09.06.2021) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з абзацом першим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відсутність на титульній сторінці печатки підприємства на якому вперше заповнювалася трудова книжка не може бути підставою для не зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Відтак не зарахування до стажу періоду згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 є протиправним.
Водночас суд врахував, що згідно довідки від 31.05.2024 року №К-418/03-05 Державний архів Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської області надання документів щодо підтвердження трудової діяльності позивача харчторгу Ленінського району м. Миколаїв неможливо.
Отож у позивача відсутня об'єктивна можливість підтвердити факт роботи архівною довідкою.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачами вчинялись будь-які дії щодо витребування необхідних документів, а не вчинення органами Пенсійного фонду України таких дій, на думку суду, не має покладати такого обов'язку на позивача.
У позовній заяві позивач просить про:
визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування періодів роботи позивача, з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року на посаді продавцем магазину 220 харчоторг Ленінського району м. Миколаїв до страхового стажу - протиправною;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача, періоди роботи на посаді продавцем магазину 220 харчоторг Ленінського району м. Миколаїв з 01.08.1980 року по 28.10.1980 року.
Однак згідно листа відповіді відповідача-1 до страхового стажу не враховано всі періоди роботи за записами трудової книжки НОМЕР_2 від 09.09.1980.
Згідно ч.1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі Постанова №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно п.4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п.4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
-сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
-після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10).
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, у розглядуваній справі органом, що приймає рішення за заявою позивача про переведення пенсії визначено Головного управлiння Пенсiйного фонду України в Харкiвськiй областi має завершувати процедуру призначення пенсії за віком.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про переведення (призначення) пенсії за віком Головного управлiння Пенсiйного фонду України в Харкiвськiй областi має завершувати процедуру призначення пенсії за віком, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 05.05.2025 року №143250018702 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: зарахувати позивачу до страхового стажу при призначені пенсії за віком періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 09.09.1980 року; повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 22.07.2025, що міститься в матеріалах справи, підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, м. Харків, 61022; код за ЄДРПОУ: 14099344) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 05.05.2025 року №143250018702.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області:
зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу при призначені пенсії за віком періоди його роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 ;
повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 23 вересня 2025 року