19 вересня 2025 рокусправа № 380/6158/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність вищого командування Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 у ненаправленні ОСОБА_1 до проходження стаціонарного лікування, військово-лікарської комісії на проведення військово- лікарської експертизи стану здоров'я, для обстеження, лікування та визначення подальшої придатності до служби у Збройних силах України;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 видати військовий квиток та направлення ОСОБА_1 на стаціонарне лікування, та проходження у подальшому військово-лікарської комісії на проведення військово-лікарської експертизи стану здоров'я, для обстеження, лікування та визначення подальшої придатності до служби у Збройних силах України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби стан його здоров'я погіршився, у зв'язку з чим він проходить лікування у різних медичних закладах. Упродовж усього часу лікування у різних медичних закладах, він неодноразово звертався з рапортами до керівництва Військової частини НОМЕР_1 щодо його направлення на ВЛК з метою встановлення степені придатності до військової служби. Однак, всі його прохання, викладені в рапортах, проігноровані, направлення на ВЛК надано не було. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Представник відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , подав суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зокрема зазначив, що позивач колишній військовослужбовець Військової частини НОМЕР_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 16 травня 2016 року по 20 вересня 2024 року. Наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 25.03.2024 №475-РС ОСОБА_1 призначений на посаду сержанта резерву 36 запасної роти військової частини НОМЕР_6 , відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2024 №94 був виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 (витяг із наказу додається) та з 29 березня 2024 року мав вибути до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 . 28.03.2024 ОСОБА_1 особисто здав свій військовий квиток у відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 для внесення до нього записів про вибуття до Військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 . Однак, 29.03.2024 ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , для вибуття до Військової частини НОМЕР_6 не прибув, свій військовий квиток не отримав та місце перебування його до цього часу невідоме. Командиром Військової частини НОМЕР_1 були організовані розшукові заходи ОСОБА_1 , проте позитивних результатів вони не дали. З 29.03.2024 ОСОБА_1 різними способами та засобами уникає безпосереднього спілкування з командуванням військової частини НОМЕР_1 та не бажає повертатися до Військової частини НОМЕР_1 . Крім того, у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування по факту самовільного залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 та наявністю в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ККУ «Самовільне залишення військової частини або місця служби», за результатами якого матеріали були передані до Територіального управління, розташованого у місті Львові. Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №111 (витяг із наказу додається) ОСОБА_1 з 09 квітня 2024 року виключений зі всіх видів забезпечення та припинено зарахування йому строку вислуги військової служби та строку вислуги у військовому званні та з 09 квітня 2024 року вважається таким, що перебуває у самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 або місця служби, що є грубим порушенням військової дисципліни та норм Кримінального кодексу України (ст.407 ККУ). 19.09.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 отримано витяг з ЄРДР №62024140120000968 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 ККУ відносно ОСОБА_1 . Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2024 №274 на підставі отриманого витягу з ЄРДР від 19.09.2024 №62024140120000968, ОСОБА_1 призупинено військову службу та припинено врахування його до чисельності Збройних Сил України у зв'язку із самовільним залишенням військової частини або місця служби з 09 квітня 2024 року. Отже, оскільки ОСОБА_1 29.03.2024 не прибув до військової частини НОМЕР_1 , перебуває у самовільному залишенні військової частини або місця служби, направити Позивача на лікування (на проходження ВЛК) у посадових осіб військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження. Щодо видачі військового квитка зазначив, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 10.04.2017 № 206 «Про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу» військовий квиток видається військовослужбовцю під особистий підпис. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з 29.03.2024 до цього часу не прибував, видати військовий квиток без його особистого підпису не надається можливим. Крім того, за наявною інформацією від слідчого Територіального управління ДБР у м. Львові наразі вирішується питання щодо направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛК, у разі отримання підтверджуючих матеріалів військова частина НОМЕР_1 повідомить суд у найкоротший термін. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Також, через Електронний суд від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зокрема зазначив, що Військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом Військової служби правопорядку, як спеціальне правоохоронне формування у Збройних Силах України, яке діє на підставі Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» та виключно в межах визначених законодавством України. За наявною інформацією, військовослужбовець ОСОБА_1 рахується таким, що самовільно залишив Військову частину (за даним фактом слідчим ТУ ДБР розташованого у м.Львів внесені відомості до ЄРДР №62024140120000968 від 18.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України). Враховуючи приписи абз.4 п.6.1 Положення, повноваження посадових осіб військової частини НОМЕР_2 щодо направлення позивача за його зверненням на проходження ВЛК були відсутні. Представник зазначає, що повноваження посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 щодо направлення позивача на проходження стаціонарного лікування, військово-лікарської комісії на проведення військово-лікарської експертизи стану здоров'я, для обстеження, лікування та визначення подальшої придатності до служби у Збройних Силах України, а також видачі військового квитка - відсутні, а отже бездіяльності з боку Військової частини НОМЕР_2 не допущено. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Крім того, на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення. На його думку, відповідачі не спростували доводів позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 , яка підпорядковується Військовій частині НОМЕР_2 , зобов'язана за встановлених обставин скерувати позивача на лікування та ВЛК, її безпідставні відмови необґрунтовані та залишаються поза увагою військової частини НОМЕР_2 .Також відповідачі не спростували того, що позивача не скеровували на щорічну диспансеризацію, що позивачу вже 52 роки і медичний огляд та диспансеризацію він мав проходити кожен рік після 45 років. Протягом 2024 - 2025 років позивач неодноразово звертався (як письмово, так і усно) до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо необхідності направлення його на лікування та проходження військово - лікарської комісії, проте вони залишились без задоволення, у зв'язку із чим був вимушений проходити лікування у цивільних закладах. У січні 2025 року позив повторно подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією: службову характеристику для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією та пакет інших документів, необхідних для проходження медичного огляду. У подальшому, 17 лютого 2025року у зв'язку із погіршенням стану здоров'я звернувся до лікарів пульмонолога та ревматолога та отримав дві рекомендації на стаціонарне лікування.
Також, у лютому 2025 року подав командиру Військової частини НОМЕР_1 та командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт, в якому у зв'язку із значним погіршенням стану мого здоров'я, з метою виконання рекомендацій лікарів та здійснення лікування, а також з метою визначення придатності/непридатності до проходження військової служби, просив видати йому' направлення на стаціонарне лікування до військово - медичного клінічного центру Західного регіону, а також медичний огляд військово-лікарською комісією. До командира Військової частини НОМЕР_2 рапорт подав тому, що його дружині повідомив юрист в/ч НОМЕР_1 про те, що він в ній більше не служить (хоча наказу про виключення зі списків частини, переведення тощо, позивач не отримував), а військова частина НОМЕР_2 уповноважена видавати направлення на лікування військовослужбовцям інших військових частин. До даного часу відповіді на рапорти позивачем не отримано, а тому вирішив звернутися до суду з цим позовом.
Представником Військової частини НОМЕР_1 скеровано суду клопотання про долучення доказів, в якому останній зазначає, що при спілкуванні з слідчим/дізнавачем, який здійснює досудове розслідування за вищезазначеним кримінальним провадженням, встановлено, що ОСОБА_1 , було направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до проходження військової служби у кримінальному провадженні №6202414012000068 від 19.09.2024.
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Лунь З.І., у щорічній відпустці.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд установив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 31.10.2019 на підставі контракту від 31.10.2019, виконуючи обов'язки старшого водія взводу забезпечення.
Наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 25.03.2024 №475-РС ОСОБА_1 призначений на посаду сержанта резерву 36 запасної роти військової частини НОМЕР_6 , відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2024 №94 був виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 та з 29 березня 2024 року мав вибути до нового місця служби - військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 .
28.03.2024 ОСОБА_1 особисто здав свій військовий квиток у відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 для внесення до нього записів про вибуття до Військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 .
Однак, 29.03.2024 ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , для вибуття до Військової частини НОМЕР_6 не прибув.
Командиром Військової частини НОМЕР_1 були організовані розшукові заходи ОСОБА_1 , проте позитивних результатів вони не дали.
Крім того, у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування по факту самовільного залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 та наявністю в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ККУ «Самовільне залишення військової частини або місця служби», за результатами якого матеріали були передані до Територіального управління, розташованого у місті Львові.
09.04.2024 та 10.04.2024 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, в якому просив надати йому направлення на ВЛК. Вказаний рапорт було відправлено засобами поштового зв'язку, однак відповіді за результатами його розгляду позивач так і не отримав.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №111 (витяг із наказу додається) ОСОБА_1 з 09 квітня 2024 року виключений зі всіх видів забезпечення та припинено зарахування йому строку вислуги військової служби та строку вислуги у військовому званні та з 09 квітня 2024 року вважається таким, що перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 або місця служби, що є грубим порушенням військової дисципліни та норм Кримінального кодексу України (ст.407 ККУ).
31.07.2024 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив надати йому направлення на ВЛК.
Листом від 08.08.2025 за вих.№812/1223/01-40 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача повторно про те, що відповідно до наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, направлення військовослужбовця на лікування та обстеження ВЛК, здійснюється командиром ВЧ та рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я. У зв'язку з тим, що в наданих матеріалах відсутні відповідні рекомендації лікаря, направлення командиром Військової частини НОМЕР_1 на лікування та проходження обстеження ВЛК комісією, неможливо.
19.09.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 отримано витяг з ЄРДР №62024140120000968 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 ККУ відносно ОСОБА_1 .
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2024 №274 на підставі отриманого витягу з ЄРДР від 19.09.2024 №62024140120000968, ОСОБА_1 призупинено військову службу та припинено врахування його до чисельності Збройних Сил України у зв'язку із самовільним залишенням військової частини або місця служби з 09 квітня 2024 року.
02.01.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з скаргою щодо порушення його законних конституційних прав, абсолютної бездіяльності та ігнорування його рапортів, командуванням Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_4 .
02.01.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка бере участь у боротьбі з диверсіями та терористичними актами з скаргою щодо не направлення його до проходження стаціонарного лікування, військово-лікарської комісії на проведення військово- лікарської експертизи стану здоров'я, для обстеження, лікування та визначення подальшої придатності до служби у Збройних силах України.
03.01.2025 позивач звернувся до Міністра оборони України Умєрова Р.Е. з скаргою щодо порушення його законних конституційних прав.
03.01.2025 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з скаргою щодо порушення його законних конституційних прав.
Листом від 17.01.2025 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача про те, що його звернення надіслано до Міністра оборони України з вимогою здійснити перевірку за фактами порушень службовими особами Військової частини НОМЕР_1 його прав на охоронну здоров'я і медичну допомогу.
Також, 03.01.2025 та 10.02.2025 позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, в яких вкотре просив надати йому направлення на ВЛК за місцем його проживання.
17.01.2025 позивач звернувся до Військово-лікарської комісії Західного регіону Збройних Силах України з скаргою щодо бездіяльності командування частини.
Листом від 24.01.2025 за вих.№718 Регіональна військово-лікарська комісія повідомила позивача про те, що у разі погіршення стану здоров'я потрібно звертатися встановленим порядком до командування частини у якій він проходить службу, щодо направлення його на обстеження чи проведення медичного огляду ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби.
20.01.2025 позивач повторно звернувся до Військово-лікарської комісії Західного регіону Збройних Силах України з скаргою щодо бездіяльності командування частини.
Листом від 18.02.2025 за вих.№598/9/4269 Військово-лікарська комісія Збройних Сил України повідомила позивача про те, що згідно з наданими копіями медичних документів, захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють непридатність до військової служби, не вбачається. Тому підстав для направлення позивача начальником ЦВЛК ЗС України на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби на теперішній час нема.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не розгляду вказаних вище рапортів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби (ч.1 ст.11 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII), передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває донині.
Згідно з ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу»(далі - Закон №2232-XII) щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до ч. 12 ст. 2 Закону №2232-XII, громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Так, відповідно до п. 1.1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності, зокрема: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю.
Серед основних завдань військово-лікарської експертизи, згідно п. 1.3 розділу І Положення №402, є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних.
У розумінні п. 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, компонентами ракетного палива, джерелами електромагнітних полів, лазерного випромінювання, мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) (п. 2.1 розділу І Положення №402).
Судом встановлено, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач був військовослужбовцем, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
В свою чергу медичний огляд військовослужбовців регламентується положеннями глави 6 розділу ІI Положення №402.
Так, у п. 6.1. Глави 6 розділу ІІ Положення №402 вказано: направлення на медичний огляд проводиться: а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів;
б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.
Відповідно до п. 6.1. Глави 6 розділу ІІ Положення №402 на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК у мирний час, подаються:
направлення із зазначенням військового звання, прізвища, імені та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, військового комісаріату, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14. Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання;
медична книжка;
посвідчення особи (військовий квиток);
фотокартка 3 х 4 см без головного убору - при амбулаторному огляді;
службова характеристика для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією (зразок заповнення якої наведено в додатку 15).
У тексті характеристики наводиться інформація щодо освіти військовослужбовця, який ВВНЗ і коли закінчив, навчання в інших навчальних закладах, у тому числі закордонних, особливостей проходження військової служби, служби за кордоном, у складі миротворчого персоналу, миротворчого контингенту, військових місіях, участі у бойових діях тощо, обов'язково зазначається думка командування військової частини щодо фізичного стану, фактичної працездатності військовослужбовця, виконання ним своїх службових обов'язків за станом здоров'я та можливість подальшого проходження ним військової служби на займаній посаді, призначення на посаду з меншим обсягом обов'язків, на нижчу посаду тощо;
медична характеристика (у медичній характеристиці обов'язково зазначають інформацію про захворюваність військовослужбовця, результати медичних оглядів ВЛК (при вступі у ВВНЗ, відрядженні за кордон, у миротворчі місії, під час служби у спецспорудах тощо), втрату працездатності за станом здоров'я за останні три роки та думку начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на займаній посаді за станом здоров'я).
Службова та медична характеристики обов'язково надаються у мирний час у разі направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини за місцем проходження ним військової служби, в інших випадках надання службової та медичної характеристик не обов'язкове.
Крім того: на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, - оригінал довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).
В свою чергу згідно п. 6.4. Положення №402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти "а", "б" статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.
Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров'я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10 глави 6 розділу II Положення №402).
Медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби військовослужбовців, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво, захворювання) під час захисту держави, у ММО, у країнах, де ведуться бойові дії, здійснюється ВЛК тільки після закінчення лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (пункт 6.17 глави 6 розділу II Положення №402).
Отже, спеціальними законодавчими нормами, що регламентують порядок здійснення медичного огляду військовослужбовців, передбачено, що направлення на такий здійснюється прямим начальником від командира військової частини, в якій такий військовослужбовець проходить військову службу.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153).
Згідно з пунктом 4 розділу I «Загальна частина» Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статтею 11 підрозділу «Загальні обов'язки військовослужбовців» Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Частина перша статті 260 підрозділу «Лікувально-профілактичні заходи» Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачає, що на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров'я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).
У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад (частина друга статті 260 підрозділу «Лікувально-профілактичні заходи» Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
Згідно з статтею 261 підрозділу «Лікувально-профілактичні заходи» Статуту внутрішньої служби ЗСУ про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 262 підрозділу «Лікувально-профілактичні заходи» Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Отже, після виписки із закладу охорони здоров'я військовослужбовець самостійно має повернутися до військової частини, в якій проходить військову службу, і здати до медичного пункту військової частини відповідні медичні документи.
Суд встановив, що наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 25.03.2024 №475-РС ОСОБА_1 призначений на посаду сержанта резерву 36 запасної роти військової частини НОМЕР_6 ; відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2024 №94 був виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 (витяг із наказу додається) та з 29 березня 2024 року мав вибути до нового місця служби - військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 .
28.03.2024 ОСОБА_1 особисто здав свій військовий квиток у відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 для внесення до нього записів про вибуття до військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_3 .
Однак, 29.03.2024 ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , для вибуття до військової частини НОМЕР_6 не прибув.
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №466 у період 28.03.2024 по 08.04.2024 позивач перебував на лікуванні у ТзОВ «Лікарня Експерт», не повідомивши про цю обставину командира військової частини.
Отже, наявність поважних причин невиходу на військову службу позивачем командиру не повідомлено.
Після виписки із закладу охорони здоров'я позивач до військової частини не повернувся, тому у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування по факту самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 та наявністю в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ККУ «Самовільне залишення військової частини або місця служби», за результатами якого матеріали були передані до Територіального управління, розташованого у місті Львові.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 №111 ОСОБА_1 з 09 квітня 2024 року виключений зі всіх видів забезпечення та припинено зарахування йому строку вислуги військової служби та строку вислуги у військовому званні, та з 09 квітня 2024 року він вважається таким, що перебуває у самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 або місця служби, що є грубим порушенням військової дисципліни та норм Кримінального кодексу України (ст.407 ККУ).
Отже, суд наголошує, що неприбуття позивача до Військової частини після виписки із закладу охорони здоров'я обумовлює відсутність повноважень у командира Військової частини НОМЕР_1 на видачу позивачу направлення для обстеження та медичного огляду військово-лікарської комісії Військової частини.
Таке направлення може бути здійснено відповідачем за умови повернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 .
Водночас, у додатках до Відзиву військової частини НОМЕР_1 долучено копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження: №6202414012000068 від 19.09.2024, що внесений слідчим/дізнавачем Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львів) Територіального управління ДБР, згідно з повідомленням №821/1327/01-40 від 02.09.2024, з чого відомо, що 09.04.2024 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 водій автомобільного відділення взводу забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в умовах воєнного стану самовільного залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , а також встановлено, що ОСОБА_1 , було направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до проходження військової служби у кримінальному провадженні №6202414012000068 від 19.09.2024.
Суд також зауважує, що за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі -Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався з рапортами до уповноважених представників, в тому числі керівництва, Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 .
Листами відповідачі повідомляли позивача про те, що відповідно до наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, направлення військовослужбовця на лікування та обстеження ВЛК, здійснюється командиром ВЧ та рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я. У зв'язку з тим, що в наданих матеріалах відсутні відповідні рекомендації лікаря, направлення командиром Військової частини НОМЕР_1 на лікування та проходження обстеження ВЛК комісією, не можливо.
Як видно із матеріалів справи, позивач не взяв до уваги листи відповідача, Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, у межах спірних правовідносин відсутня оскаржувана бездіяльність відповідачів та правові підстави для зобов'язання останнього видати позивачу направлення на стаціонарне лікування обстеження та медичний огляд військово-лікарською комісією Військової частини за зразком з додатку 14 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Разом з тим, обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності жодним чином не нівелює обов'язку позивача довести суду ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені судом обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин, суд встановив, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, тому вимоги позивача є безпідставними та в їх задоволенні належить відмовити.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як військовослужбовець на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду цього спору.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.