справа№380/2538/25
19 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у не розгляді рапорту позивача - військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення (видати наказ) про звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.01.2025 позивач ОСОБА_1 подав по команді рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п.п. «г» (через такі сімейні обставини: у зв'язку з необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності стопи ноги, одного з парних органів (ока) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач зазначає, що відповідачем усно відмовлено у задоволені цього рапорту в порушення вимог п. п. 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом №531 Міністра оборони України від 06.08.24. Позивач вважає таку відмову протиправною, відтак, просив позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 17.02.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішила розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.
26.02.2025 за вх. № 16600 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити. Звернув увагу на те, що Командування військової частини повідомило усно позивачу про відмову в задоволенні рапорту про звільнення, про що позивач і зазначає у своєму позові. Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 передбачено підстави звільнення військовослужбовців через сімейні обставини або інші поважні причини під час дії воєнного стану, у тому числі і звільнення через необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Тобто законодавець чітко передбачає наявність третьої групи інвалідності встановленої внаслідок відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів. У своїй заяві позивач стверджує, що у його дружини встановлена інвалідність через сліпоту ока (одного з парних органів), однак долучені до справи матеріали не свідчать про встановлення інвалідності через відсутність в дружини позивача одного із парних органів та/або відсутності кінцівок (кінцівки), стоп ніг (стопи ноги). Враховуючи наведене, просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді електрозварника.
Дружина позивача - ОСОБА_2 , 1986 року народження, є особою з інвалідністю III групи, встановленої безтерміново у 2019 році внаслідок відсутності стопи ноги, одного з парних органів (ока). Травму (вибух карбіду) отримала у 1991 році у вигляді ампутації правої стопи, травматичної сліпоти лівого ока внаслідок множинних сторонніх тіл у рогівці ока, помутніння в скловидному тілі, атрофії зорового нерву.
03.01.2025 ОСОБА_1 подав по команді рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п.п. «г» (через такі сімейні обставини: у зв'язку з необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності стопи ноги, одного з парних органів (ока) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Безпосередні командири завізували цей рапорт і клопотали по його суті. Проте, наприкінці січня 2025 року командування військової частини НОМЕР_1 усно повідомило позивачу про відмову в задоволенні рапорту про звільнення.
Письмової відповіді на рапорт не отримав.
Позивач, не погоджуючись із вказаним способом розгляду рапорту, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4-6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Суд встановив, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд наголошує на тому, що як на момент подання рапорту, так і на момент його розгляду, є чинним Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531.
Відповідно до положень вказаного Порядку рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Суд встановив, що рапорт позивачем було подано у письмовій формі.
У паперовому рапорті військовослужбовець вказує:
найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт;
заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
суть порушеного питання;
перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби);
найменування займаної посади;
військове звання, власне ім'я та прізвище;
дату;
особистий підпис.
Водночас, суд наголошує на тому, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Суд звертає уваги на те, що матеріали справи не містять паперового рапорту позивача із накладеною резолюцією командира військової частини НОМЕР_1 .
Водночас, як позивач, так і відповідач визнають, що Командування військової частини усно повідомило позивачу про відмову в задоволенні рапорту про звільнення.
Суд наголошує на тому, що відповідно до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Таким чином, відповідач не наклав резолюцію на рапорт позивача, не надав йому вмотивованої відмови, а лише усно повідомив про результати розгляду рапорту.
Отже, суд висновує про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо належного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на викладене, суд не бере до уваги аргументи відповідача щодо відсутності фактичних підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки відповідачем не було розглянуто рапорт у належний спосіб.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем не були дотримані в повній мірі, оскільки відповідачем не було розглянуто рапорт у належний спосіб.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Суд звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.
У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Суд вважає, що ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти законне і обґрунтоване рішення за результатами його розгляду, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення (видати наказ) про звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, то суд зазначає, що така не підлягає задоволенню, як передчасна, оскільки рапорт позивача відповідачем взагалі розглянуто не було, а отже, і не було досліджено документів, які до нього було долучено, та не надано правової оцінки таким.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо судового збору, то оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати не розподіляються, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти законне і обґрунтоване рішення за результатами його розгляду, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 19.09.2025.
Суддя Потабенко В.А.