23 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2299/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування попередження, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Кундас Вікторії Андріївни, звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати Попередження №12603/11/28/ РРО/3064519062/ТД від 23 жовтня 2024 року.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року відкрито провадження у даній справі та вирішено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; сторонам встановлені процесуальні строку на подачу заяв по суті справи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що за наслідками проведеної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області складено акт перевірки від 06.09.2024 року, на підставі якого начальником Південно-Східного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці Управління Держпраці винесено Попередженням від 23.10.2024 року №12603/11/28/ РРО/ НОМЕР_1 /ТД застосовано до позивача за порушення частини 2 статті 265 КЗпП України попередження за факт використання праці без належного оформлення трудових відносин. Вказане Попередження винесене з порушенням процедури, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та винесення Попередження норми Порядку №509 не підлягали застосування. Крім того, в акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Кіровоградській області вказано, що ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і з метою організації продажу товару в магазині, ФОП ОСОБА_1 уклала договір на надання послуг з ФОП ОСОБА_2 . В даному випадку, ОСОБА_2 , мала статус підприємця.
Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (надалі відповідач) не визнаючи позовні вимоги, подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки доводи позивача про те, що Порядок №509 не підлягав застосуванню не ґрунтуються на нормах закону. Розглядаючи матеріали фактичної перевірки у сукупності дали підстави контролюючому органу для висновку про порушення ФОП ОСОБА_3 , вимог законодавства про працю, що виразилось у допуску до роботи неоформленого працівника та без повідомлення ДПС про прийняття його на роботу.
Позивач відповіді на відзив не подав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа - підприємець (надалі позивач) є платником податків та здійснює свою господарську діяльність за адресом за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області та направлень на перевірку посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено фактичну перевірку в магазині АДРЕСА_1 , що розташований у м. Кропивницький.
За результатом проведеної перевірки ГУ ДПС в Кіровоградській області складено акт від 06.09.2024 року № 12603/11/28/РРО/ НОМЕР_1 фактичної перевірки щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, обігу підакцизних товарів, та наявності ліцензій, патентів, свідоцтв (а.с.32-36).
Згідно висновку перевірки є порушення приписів п. 1, 2 ст. 3 Закону України ''Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг'' (надалі Закон №265/95-ВР); ст.24 Кодексу законів про працю в Україні; ч.2 р.2 ''Положення про форму та зміст розрахункових документів…''
Акт перевірки підписаний ОСОБА_2 без заперечень.
Копії документів, складених під час фактичної перевірки податковим органом скеровано до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (а.с.31).
За результатами розгляду копії Акта (довідки) фактичної перевірки прийнято Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №12603/11/28/РРО/ НОМЕР_1 /ТД від 30.09.2024 року (а.с.51), про що повідомило ФОП ОСОБА_1 листом від 01.10.2024 №ПС/1/17301-24 та запрошено ФОП ОСОБА_1 взяти участь у розгляді справи про застосування санкцій відповідно до ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.47-48, 51).
17.10.2024 за вх.№26573/ПС/1-24 ОСОБА_1 подані пояснення, в яких вказано, що ОСОБА_2 не є найманим працівником, а з метою організації продажу товару в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", укладено договір про надання послуг з ФОП ОСОБА_2
23.10.2024 року на підставі частиною 2 статті 265 КЗпП України до ФОП ОСОБА_1 застосовано Попередження №12603/11/28/РРО/3064519062/ТД (надалі - спірне рішення, а.с.8).
Отже, правомірність та законність спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за зазначає наступне.
Представник позивача, як на підставу протиправності спірного попередження вказує на порушення процедури його прийняття, оскільки штраф міг бути накладеним лише на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС, а не акта фактичної перевірки.
Перш за все, суд звертає увагу, що до позивача не застосовувались штрафні санкції у грошовому вигляді, а винесено лише попередження.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).
Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
На момент проведення перевірки та винесення спірного Попередження норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу відсутня (з огляду на визнання протиправною та нечинною в судовому порядку Постанову №823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС), натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю (відповідно до положень Порядку №509 в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823).
В аспекті зазначеного, суд вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20 та від 02 жовтня 2024 року у справі 560/11269/23.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
Таким чином, встановлений факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору зафіксований компетентним органом (у даному випадку - ДПС України).
Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
На цій підставі, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 804/9077/16, від 04 вересня 2020 року у справі № 824/601/18-а, від 13 квітня 2023 року у справі № 160/19160/21, від 23 червня 2023 року у справі № 160/1649/22, від 23 червня 2023 року у справі № 300/377/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 420/1011/20 та від 20 грудня 2023 року у справі № 480/1815/22.
Окрему увагу суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування викладено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
За приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КАС України сформована, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 817/996/16 та від 19 січня 2023 року у справі № 640/10685/21.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17 і від 02 жовтня 2024 року у справі 560/11269/23.
Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, суд, ураховуючи встановлені у цій справі обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки ці повноваження належать вказаним суб'єктам відповідно до закону.
Суд на підставі приписів частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, застосовує насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу, та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб'єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в процесі фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акта перевірки передбачена законом, а тому відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23, від 13 серпня 2024 року у справі № 120/15621/23 та від 18 вересня 2024 року у справі № 240/7766/23 і Суд не вбачає наявності правових підстав для відступу від неї.
Суд зазначає, що згідно частини четвертої статті 265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, штрафи, передбачені положеннями частини другої статті 265 КЗпП України, можуть бути застосовані Держпраці виключно за умови наявності відповідного порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. На момент виникнення спірних правовідносин і станом на момент розгляду цієї справи саме Порядок № 509 є основним документом, що визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання (роботодавців) штрафів, зокрема, за порушення законодавства про працю. Внесення змін до деяких положень Порядку № 509 відповідно до Порядку № 823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19, не впливають на чинність в цілому Порядку № 509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин.
Іщє одією підставою для визнання протиправним Попередження є те, що позивач не допускала до роботи непрацевлаштованого працівника, оскільки був укладений договір на надання послуг з ФОП ОСОБА_2 . Щодо вказаного доводу, суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що відповідачем прийнято оскаржуване Попередження на підставі висновків про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України та з огляду на те, що позивач, як платник податків, перебуває на спрощеній системі оподаткування ІІ група.
Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.
Згідно договору, наданого представником позивача, про надання послуг від 01.06.2024 року, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_2 предметом договору є (а.с.6):
- проведення сортування та розпаковки/упоковки всіх видів товару;
- викладки товару згідно стандартів торгівлі;
- організація продажу товару в магазині Замовника власними силами або із залученням третіх осіб;
- надання інших послуг та виконання інших робіт за окремими дорученнями Замовниками.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України). За вказаною нормо договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.
Характерними ж ознаками трудових відносин є:
систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);
обов'язок роботодавця надати робоче місце;
дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року, від 09 липня 2020 року (справа №821/851/17), від 02 лютого 2021 року (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.
В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 КЗпП України.
Водночас, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а та від 31 жовтня 2024 року № 300/6438/21.
Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.
Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між позивачем та ОСОБА_2 , а саме за правилами КЗпП України або ЦК України.
Досліджуючи обставини, що відображені в розділі «Опис виявлених порушень» акта перевірки від 06 вересня 2024 року встановлено, що у магазині "ANDI" мало місце виконання трудової функції ОСОБА_2 на посаді продавця.
У направленнях на проведення перевірки, ОСОБА_2 отримала копію наказу на проведення перевірки та їй пред'явлені направлення на перевірку, та вона отримала Запит про надання документів як продавець.
В акті фактичної перевірки зазначено, що ОСОБА_2 на момент перевірки не перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , таким чином перевіркою встановлено допущення до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудового договору та подання повідомлення про прийняття на роботу працівника (а.с.33). Цей акт підписаний ОСОБА_2 із зазначенням про відсутність зауважень.
При цьому, жодного заперечення щодо надання послуг за договором від 01.06.2024 року.
Так, в матеріалах справи міститься представлений позивачем цивільно-правовий договір від 01.06.2024, у якому у пункті 2.3 вказано, що після надання Виконавцем послуг прийняття їх результати шляхом підписання акту прийому-передачі наданих послуг; своєчасно і в повному обсязі здійснити оплату за надані послуги на підставі належним чином оформленого акту прийому-передачі наданих послуг.
Водночас, до матеріалів справи не долучені ні копії актів, ні докази їх оплати.
ОСОБА_2 виконувала іншу роботу, ніж визначена у пункті 1.1 договору, як то проведення оплати через РРО, приймання готівкових грошей, бути представником ФОП під час перевірки і при цьому, інших окремих доручень щодо вказаний дій, позивачем не надано.
ОСОБА_2 була в магазині, і надавала обсяг послуг саме як продавець товарів та повідомила перевіряючим особам про свої правовідносини із позивачем на підставі будь-якого цивільно-правового договору.
Вказане свідчить про обґрунтований сумнів укладення між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 в момент фактичної перевірки цивільно-правового договору про надання послуг.
Водночас за змістом цивільно-правового договору від 01.06.2024 року вбачається, що предметом укладеного договору є процес праці, а не її кінцевий результат. В укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи/надавати послуги сортування та розпаковки товару. У самому договорі (угоді) не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
Відсутність в матеріалах справи актів прийому виконаних робіт до цивільно-правового договору та доказів оплати, також ставлять під сумнів реальність вказаного договору.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, погоджується із доводами відповідача, що ФОП ОСОБА_1 зобов'язана була укласти трудовий договір на строк, встановлений за погодженням сторін, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняти на роботу на посаду продавця та повідомити органи ДПС про прийняття працівника на роботу.
Проте, такі дії позивачем вчинені не були, що свідчить про порушення ним законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками, а саме вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 КЗпП України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (надалі по тексту також - штрафи), визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 ( далі також Порядок № 509).
У відповідності до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (надалі по тексту також - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Вказана правова позиція відповідає сталій практиці Верховного Суду, та зокрма, постанові від 31.10.2024 року у справі 300/6438/21.
Як вже зазначалось вище, позивач є платником єдиного податку другої групи.
Встановлені у цій справі фактичні обставини та наведені правові норми свідчать про те, що оскаржуване Попередження від 23 жовтня 2024 року за № 12603/11/28/РРО/30645519062/ТД винесене Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці у порядок та спосіб, визначені нормами чинного законодавства.
З огляду на наведене, у задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку з чим не відбувається розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.17, 77, 90, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (вул. Коксохімічна, 1, м. Дніпро, 49064; ЄДРПОУ 44729283).
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК