22 вересня 2025 року справа №640/13551/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову у призначенні пенсії позивачу за Списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, викладену у листах від 18.02.2022 року та від 25.07.2022 року № 15500-15264/М-02/8-2600/22 Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві;
- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію позивачу відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати первісного звернення, а саме з- 10.02.2022 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 10.02.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком з врахуванням пільгового стажу по Списку № 2 на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви були додані всі необхідні документи, зокрема, військовий квиток, диплом про навчання; трудова книжка; заява про призначення пенсії; довідка про заробітну плату за період роботи до 01.07.2000, ідентифікаційний код; паспорт.
Проте відповідач листом від 18.02.2022 відмовив позивачу в призначенні пенсії з посиланням на те, що пільговий стаж позивача за списком № 2 відсутній, оскільки до пільгового стажу не враховано період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004 електрогазозварником у ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2».
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права на пенсійне забезпечення, оскільки при зверненні за призначенням пенсії позивач надав належні та достатні документи необхідні для призначення пенсії, зокрема, трудову книжку, з якої чітко вбачаються періоди роботи на пільгових посадах, підтвердження атестації робочого місця позивача та віднесення посади до Списку № 2.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2022 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
27.04.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 27.04.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 у відзиві проти позовних вимог заперечив. Вказує, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки за доданими документами до пільгового стажу не враховано період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004 електрогазозварником у ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2», оскільки довідка № 76 від 16.09.2005 не відповідає вимогам, передбаченим постановою КМ України від 12.08.1993 № 637, а саме не зазначено періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; характер виконуваної роботи. Інших уточнюючих довідок до заяви надано не було.
Вказує, що за принципом екстериторіальності, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.02.2022 № 262240013980 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком №2, про що повідомлено позивача листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.02.2022 №2600-0205-8/30622.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною відмову у призначенні пенсії позивачу, викладену у листі від 25.07.2022 №15500-15264/М-02/8-2600/22 відповідач-1 зазначає, що вказаний лист не є відмовою у призначенні пенсії. Зазначеним листом управлінням надано роз'яснення представнику позивача на подане ним звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян». Оскаржуваний лист відповідача-1 щодо надання роз'яснення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Лист від 25.07.2022 №15500-15264/М-02/8-2600/22 має роз'яснювальний характер, не породжує будь-яких прав та обов'язків для позивача та наданий в порядку Законом України «Про звернення громадян».
Також відповідачем-1 надано до матеріалів справи копію пенсійної справи позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Чернівецькій області).
Відповідач-2 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 06.06.2002.
Позивач 10.02.2022 звернувся до відповідача із заявою (вх. № 2620) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Перелік документів доданих позивачем до заяви наведений у розписці-повідомленні, серед яких у тому числі трудова книжка, довідка № 76 від 16.09.2005 ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2».
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-2).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.02.2022 № 262240013980 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком №2. Зазначено, що вік позивача (заявника) становить 55 років, страховий стаж 36 років 11 місяців 12 днів, необхідний пільговий стаж становить 12 років 06 місяців, пільговий стаж позивача становить 0 років 0 місяців. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004 згідно довідки № 76 від 16.09.2005, оскільки остання не відповідає вимогам постанови КМ України від 12.08.1993 № 637.
Листом від 18.02.2022 ГУ ПФУ у м. Києві повідомив позивачу про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2. Зазначено, що до пільгового стажу не враховано період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004 електрогазозварником у ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2», оскільки довідка № 76 від 16.09.2005 не відповідає вимогам, передбаченим постановою КМ України від 12.08.1993 № 637, а саме не зазначено періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; характер виконуваної роботи.
Аналогічна за змістом відмова позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2 викладена і в листі ГУ ПФУ у м. Києві від 25.07.2022 року № 15500-15264/М-02/8-2600/22.
Таким чином позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 2.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовим актами.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Згідно з пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, а також Верховним Судом у постановах від 20.01.2022 у справі № 219/4003/17, від 28.12.2021 у справі №539/1398/17, від 12.12.2019 у справі №219/2866/17, від 21.11.2019 у справі №701/1232/16-а, від 08.05.2018 у справі № 559/484/17, від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що спірним періодом для врахування трудового стажу позивача до пільгового стажу є період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004.
Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 05.08.1985 містить наступні записи про трудову діяльність позивача в оспорюваний період, які надають йому право на пенсію по Списку № 2:
- запис № 5 від 16.01.1989 - прийнятий в арматурний цех електрозварником контактної зварки третього розряду Заводу залізобетонний конструкцій № 2 (наказ № 15к від 13.01.1989);
- запис № 6 від 13.02.1989 - переведений в тому же цеху електрозварником ручної дугової зварки четвертого розряду (наказ № 40к від 09.02.1989);
- запис № 7 від 02.10.1989 - присвоєний п'ятий розряд електрозварником ручної дугової зварки (Наказ № 331к від 02.10.1989);
- записи № 8 - 10 про перетворення Заводу залізобетонний конструкцій № 2 у «ВАТ Заводу залізобетонний конструкцій № 2»;
- запис № 11 від 22.11.2004 - звільнений за власним бажанням (наказ № 129 від 22.11.2004);
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що надана позивачем трудова книжка НОМЕР_2 від 05.08.1985 підтверджує страховий стаж позивача за вказані періоди.
Вказані записи у трудовій книжні позивача НОМЕР_2 від 05.08.1985 підтверджують факт його роботи, в них є посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою підприємства, не містять виправлень.
Отже загальний трудовий стаж позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за період роботи з 13.02.1989 по 22.11.2004 становить 15 років, 9 місяців, 10 днів.
Окрім вказаних записів з трудової книжки позивачем, підтвердження пільгового стажу позивача за оспорюваний період підтверджується наступними матеріалами справи:
- довідкою від 16.09.2005 № 76 ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2»;
- наказом ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2» від 04.07.2000 № 113 «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці»;
- архівною довідкою від 26.01.2022 № 100-1149 Голосіївської районної в місті Києві державною адміністрацією.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 05.08.1985, а також наведені вище документи підтверджують страховий стаж позивача за вказані періоди.
Позивач на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 досяг пенсійного віку 55 років (10.02.2022), має більш ніж 30 років страхового стажу (26 років 11 місяці 12 днів), з них більше 12 років 6 місяців (15 років, 9 місяців, 10 днів) на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.
Отже, пенсія йому повинна бути призначена з 10.02.2022 - дати надходження відповідної заяви до відповідача.
Таким чином позивачем вжито всіх можливих заходів для документального підтвердження наявного у нього пільгового стажу, натомість, підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, є необґрунтованими, а відмова відповідача, є неправомірною.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача вказано посади де працював позивач, містяться дати прийняття на роботу та звільнення, міститься номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, містять прізвище та ініціали особи яка зробила ці записи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
При розгляді даної справи суд також враховує, що обставини, які підлягають встановленню і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатись правом на перевірку таких документів не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовують Списки, чинні на період роботи особи, тобто:
якщо пільгова робота до 31.12.1991 року, застосовуються Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СССР від 22.08.1956 № 1173;
якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994 року, застосовуються Списки № 1, 2 затверджені постановою Кабінету Міністрів СССР від 26.01.1991 № 10;
якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003 року, застосовуються Списки № 1, 2 затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162;
якщо пільгова робота продовжується після 16.01.2003 року (або тільки почалась після цієї дати), застосовуються Списки № 1, 2 затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.
При цьому до пільгового стажу зараховують весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії у Списки.
Розділом XXXII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, передбачалися газозварювальники та їх підручні, електрозварники та їх підручні.
Розділом XXXIII «Загальні професії» Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 210, передбачалася посада «електрозварник».
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» затверджено Список № 2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII «Загальні професії» передбачені електрозварники та газозварники.
Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, були передбачені професії газозварників та електрозварників ручного зварювання.
Отже професія електрогазозварника (газоелектрозварювальника), електрозварника, газозварника в спірний період була передбачена у всіх Списках.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі №673/283/17 від 12.09.2018.
Стосовно посилання відповідача на певні недоліки довідки від 16.09.2005 № 76 суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вже було вказано вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка (за її наявності). За наявної трудової книжки позивача чітко вбачаються періоди роботи та посада яка передбачена відповідним Списком № 2. Окрім цього у трудовій книжці позивача внесено відомості про проведення атестації робочого місця позивача з чітким посиланням на накази. А у довідці від 16.09.2005 № 76 ВАТ «Завод залізобетонний конструкцій № 2» чітко та однозначно зазначена посада на якій працював позивач, характер виконуваних робіт та документи на підставі яких ця довідка видана.
Стосовно атестації робочих місць суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1, 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
У вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я.
Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Отже, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відтак, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 чи 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
А тому, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні стажу відповідач діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання неправомірним дій відповідача-2 щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 позивачу з 10.02.2022 (дати надходження заяви до відповідача).
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення з заявою, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 р. на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з вимогами пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до вимог частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що рішення (дії, бездіяльність) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавством, у даному випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Отже, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 з дня звернення з заявою - 10.02.2022.
Окрім того суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення» вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд вважає, що в даному випадку позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 саме рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 17.02.2022 № 262240013980, а не листами ГУ ПФУ у м. Києві від 18.02.2022 року та від 25.07.2022 року № 15500-15264/М-02/8-2600/22.
З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог, скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 17.02.2022 № 262240013980 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києві призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 починаючи з 10.02.2022.
Водночас суд не задовольняє позовні вимоги в частині зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити пенсію позивачу, оскільки після призначення такої пенсії відповідач-1 буде зобов'язаний здійснити нарахувати та виплатити пенсію позивачу. Крім того, вказані позовні вимоги є передчасними.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.02.2022 № 262240013980, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 починаючи з 10.02.2022 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, Центральна площа, буд. 3; код ЄДРПОУ 40329345).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.