22 вересня 2025 року справа №320/2951/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» до Київської митниці про визнання противоправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської митниці (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 09.07.2024 №UA100350/2024/000014/2, від 10.07.2024 №UA100350/2024/000015/2, від 19.07.2024 №UA100350/2024/000016/2, від 29.07.2024 №UA100350/2024/000021/2 у зв'язку з їх незаконністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, порушуючи норми діючого митного законодавства України, відповідачем прийнято протиправні рішення про коригування митної вартості товарів, внаслідок чого скориговано заявлену позивачем за ціною контракту митну вартість імпортованого ним товару, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, оскільки подані позивачем митному органу документи, відповідають встановленим законодавчим вимогам та підтверджують заявлені відомості про митну вартість товару, у той час, як визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа № 320/2951/25 передана 21.01.2025 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/2951/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, не дають можливості перевірити розрахунок числового значення митної вартості та містять розбіжності.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що по жодному із зазначених позивачем порушень, відповідачем у відзиві не надано обґрунтованої відповіді.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що спрацювання системи АСАУР є додатковим підтвердженням сумнівів митного органу. Відповідач зазначив, що за митними деклараціями №24UA100350725318U5 від 08.07.2024, №24UA100350725456U2 від 10.07.2024, №24UA100350726127U0 від 19.07.2024 та №24UA100350726790U1 від 29.07.2024 спрацювала система аналізу ризиків (АСАУР), яка згенерувала обов'язкові форми контролю 105-2 (перевірка правильності визначення митної вартості) та 106-2 (витребування документів для її підтвердження), у зв'язку з чим інспектор був зобов'язаний здійснити відповідні митні формальності. За результатами перевірки подані декларантом документи визнані неповними та такими, що не містять достовірних відомостей про числові значення складових митної вартості, тому митниця правомірно витребувала додаткові документи та застосувала резервний (шостий) метод, який відповідає ст. 64 МК України та міжнародним стандартам (GATT), допускає гнучкість і використання цін подібних товарів різних виробників та країн. Жодних порушень при визначенні митної вартості чи застосуванні резервного методу митницею не допущено, що підтверджується також судовою практикою, зокрема постановою Шостого ААС від 27.04.2021 у справі №826/16734/18.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» на виконання зовнішньоекономічного договору №7 від 12.01.2011, укладеного з компанією Total Lubrifiants Societe Anonyme (Франція), ввезло на митну територію України та задекларувало товари - «олива моторна» та «олива трансмісійна» за митними деклараціями:
від 08.07.2024 №24UA100350725318U5;
від 10.07.2024 №24UA100350725456U2;
від 19.07.2024 №24UA100350726127U0;
від 29.07.2024 №24UA100350726790U1.
Разом із митними деклараціями позивач, відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, подав усі наявні обов'язкові документи, що відповідають особливостям зовнішньоекономічної операції.
Митна вартість товарів була заявлена за першим (основним) методом визначення - за ціною договору на умовах поставки FCA FR Rouen, BE Ertvelde.
Митний орган, прийняв наступні рішення:
від 09.07.2024 №UA100350/2024/000014/2;
від 10.07.2024 №UA100350/2024/000015/2;
від 19.07.2024 №UA100350/2024/000016/2;
від 29.07.2024 №UA100350/2024/000021/2, якими відкоригував митну вартість товарів за другорядним (резервним) методом. При цьому митниця використала інформацію з баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАС Держмитслужби України, зокрема з митних декларацій від 28.01.2024 №24UA100340610334U4 та від 14.02.2024 №24UA209190004093U7, митне оформлення по яких було завершено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» скористалося правом, передбаченим ч. 7 ст. 55 МК України, та подало митні декларації:
від 09.07.2024 №24UA100350725391U8;
від 11.07.2024 №24UA100350725484U8;
від 20.07.2024 №24UA100350726206U9;
від 29.07.2024 №24UA100350726917U3, за якими товари були випущені у вільний обіг зі сплатою гарантійних платежів.
Крім того, відповідно до ч. 8 та ч. 9 ст. 55 МК України, позивач звертався до Київської митниці із заявами та додатковими документами для підтвердження митної вартості після випуску товарів у вільний обіг.
За результатами розгляду цих звернень митниця залишила попередні рішення без змін, про що повідомила позивача листами:
від 16.09.2024 №7.8-2/15-02/8.19/17244;
від 20.09.2024 №7.8-2/15-02/8.19/17605;
від 20.09.2024 №7.8-2/15-02/8.19/17625;
від 20.09.2024 №7.8-2/15-02/8.19/17606.
ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» вважає зазначені рішення митного органу незаконними, та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно пункту 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході; торгівлі за умов повної конкуренції.
Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Правовідносини, пов'язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України,Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 1 Митного кодексу України відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно пункту 34-1 частини першої статті 4 Митного Кодексу України (далі-МК України), органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;
2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частина друга статті 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (частина четверта статті 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, число визначення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмі й цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (частини восьма, дев'ята статті 52 МК України).
Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
- ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною четвертою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
- розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами першою та другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодекс (частина третя статті 54 МК України).
Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина сьома статті 55 МК України).
Згідно з частини восьмої вказаної статті МК України, протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.
Відповідно до частини дев'ятої статті 55 МК України, у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цьогоКодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (частини п'ята восьма статті 58 МК України).
Згідно з приписів пункту 6 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п'ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.
При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 Розділу ІІ Методичних рекомендацій).
Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція щодо витребування митницями додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості товару викладена Верховним Судом в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15.
Суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України, а саме статтею 53, заборонено.
Водночас, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 815/5791/17.
Відтак, суд зазначає, що наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим, в силу частини п'ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Частиною третьою статті 54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів.
Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23 жовтня 2020 року у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивача. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Суд зауважує, що в електронних повідомленнях відповідач не навів жодних обґрунтованих підстав для витребування додаткових документів, не навів жодних доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, суд зауважує, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування додаткових документів у декларанта.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 804/4680/16.
Відтак, зазначені відповідачем обставини не свідчать про наявність розбіжностей, що впливають на митну вартість та наявність підстав для витребування додаткових документів.
Ч.2 ст.64 МК України встановлено, що Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Митним органом при цьому, за всіма вищезазначеними рішеннями про коригування митної вартості було здійснено безпідставне зрівняння ціни різних товарів до єдиного значення, без відповідних коригувань, обґрунтувань та будь-якої гнучкості.
Відповідно до частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно пункту 2.1 Правил посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Проте, в порушення вказаних вимог, при винесенні оскаржуваних рішень відповідач не навів пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії подібних товарів, умов поставки, комерційних умов.
Суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві неодноразово посилається на спрацювання автоматизованої системи управління ризиками (АСУР) та профілі ризику 105-2, 106-2 під час митного оформлення товарів. Разом з тим, суд наголошує, що АСУР є лише технічним інструментом, створеним для підвищення ефективності митного контролю та вибірковості перевірок. Вона забезпечує допоміжну функцію, а не встановлює імперативні вимоги для посадових осіб митниці.
Суд бере до уваги, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 684 від 31.07.2015 року, за результатами аналізу ризиків форми митного контролю визначаються або шляхом автоматизованого відбору, або безпосередньо посадовою особою митного органу, яка має право змінити визначені АСУР профілі. Це означає, що профілі ризику є лише орієнтирами для митників, а не обов'язковими до виконання приписами.
Так, профіль ризику 105-2 лише акцентує увагу на можливій помилці декларанта при розрахунку митної вартості, а профіль 106-2 рекомендує перевірку оригіналів документів, наданих для підтвердження вартості. Жоден з них не покладає на посадову особу обов'язку вимагати документи, які не мають відношення до конкретної зовнішньоекономічної операції, або відхиляти ті, що були надані належним чином.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2021 року у справі № 826/16699/16 підтвердив, що спрацювання профілів ризику АСУР та навіть наявність інформації про оформлення ідентичних чи подібних товарів за іншою митною вартістю не можуть бути самостійною підставою для витребування додаткових документів чи відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості.
З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача на спрацювання АСУР та профілі ризику 105-2, 106-2 не можуть вважатися належними і достатніми доказами правомірності його дій.
Крім того суд зазначає, що ані повідомлення митного органу про надання додаткових документів, ані прийняті ним рішення про коригування митної вартості не містять чітких і конкретних відомостей щодо підстав виникнення законних сумнівів.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний подати документи, що підтверджують заявлену митну вартість і метод її визначення. При цьому він подає лише ті документи із встановленого переліку, які реально існують і стосуються його зовнішньоекономічної операції. Ненадання документів, що відсутні з об'єктивних причин, не є порушенням.
Частина третя статті 53 МК України передбачає право митного органу вимагати додаткові документи лише за наявності розбіжностей або відсутності відомостей у поданих документах. Стаття 54 МК України визначає, що контроль правильності митної вартості здійснюється перевіркою числових значень, а відмова у митному оформленні допускається лише за чітко визначених законом підстав.
У даному випадку митниця не обґрунтувала, які саме документи містять розбіжності або які витрати потребують уточнення. Натомість було допущено надмірний формалізм: відхилено платіжні документи лише через відсутність у них прямого посилання на номер рахунку, хоча такі документи прийняті банком до виконання, проведені в бухгалтерському обліку та підтверджені бухгалтерськими довідками.
Аналогічно безпідставним є посилання відповідача на відсутність документів про страхування товару.
Позивач пояснив, що страхування стосується відповідальності перевізника за договором транспортно-експедиційних послуг і не є складовою митної вартості. Попри це, митний орган проігнорував надані пояснення і без належних підстав констатував порушення.
Отже, суд вважає, що відповідач фактично вийшов за межі своїх повноважень, втрутившись у сферу господарських відносин, бухгалтерського обліку та банківських операцій, що не підпадають під регулювання митного законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідачем не дотримано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.05.2020 у справі № 1.380.2019.001625, у якій зазначено, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод - за ціною договору (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується лише тоді, коли використання попереднього є неможливим. Наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявлених декларантом відомостей є обов'язковою умовою для витребування додаткових документів. Такі сумніви вважаються обґрунтованими лише у разі виявлення розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи фактичну ціну товару.
При цьому саме на митний орган покладається обов'язок чітко вказати обставини, які викликали сумніви, пояснити неможливість їх перевірки на підставі наданих декларантом документів та обґрунтувати необхідність витребування додаткових доказів. Верховний Суд у постанові від 15.02.2024 у справі № 815/5838/17 також підкреслив, що перелік основних документів, які підтверджують митну вартість, визначений статтею 53 МК України, і митниця має право вимагати лише ті документи, які дійсно дозволяють перевірити правильність задекларованої вартості.
Крім того, у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18 Верховний Суд чітко зазначив, що саме митний орган зобов'язаний довести недостатність поданих декларантом документів або наявність у них суперечностей, які викликають сумніви у достовірності заявленої інформації. Контролюючий орган має також надати докази, які підтверджують неможливість визначення митної вартості за першим методом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави для витребування додаткових документів є необґрунтованими та не відповідають вимогам закону, а тому не можуть свідчити про правомірність його дій.
Як убачається з оспорюваних рішень про коригування митної вартості, підставою для запиту додаткових документів слугував результат аналізу рівня заявленої митної вартості у порівнянні з митною вартістю ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких було завершене. При цьому митним органом зроблено висновок про наявність заниження митної вартості.
Водночас у самих рішеннях про коригування митної вартості відповідач прямо зазначив про неможливість застосування методів 2- 5 визначення митної вартості через відсутність у митного органу відомостей, необхідних для їх застосування. Таким чином, митний орган фактично визнав, що володіє інформацією про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів, але при цьому не використав другий чи третій метод оцінки, які передбачені законодавством як пріоритетні, а одразу застосував резервний (шостий) метод.
На думку суду, така позиція митного органу свідчить про грубе порушення вимог ієрархічності застосування методів митної оцінки, крім того, митним органом не доведено, що при визначенні митної вартості було обрано найнижчий можливий рівень з наявних даних, як цього вимагає ч. 2 ст. 64 МК України.
Натомість мало місце безпідставне зрівняння цін на різні товари без проведення належних коригувань і без урахування принципів гнучкості та обґрунтованості, закріплених як у Митному кодексі України, так і в положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю 1994 року.
Суд бере до уваги, що резервний метод відповідно до примітки до статті 7 зазначеної Угоди може застосовуватися лише на основі методів 1- 5 з дотриманням принципу обґрунтованої гнучкості, чого в даному випадку не було забезпечено.
Так, щодо рішення від 09.07.2024 № UA100350/2024/000014/2, суд звертає увагу, що пояснення позивача щодо «GXO LOGISTICS FRANCE» та місця завантаження товару, підтверджені відповідними листами та документами, залишилися поза увагою відповідача. Аналогічно, твердження митного органу про неможливість встановити перевізника не відповідає дійсності, оскільки у наданій CMR чітко зазначено перевізника - ТОВ «Транс-Сервіс-1», від якого були надані всі необхідні документи.
Крім того, твердження відповідача щодо ненадання перекладу митної декларації країни відправлення є безпідставним, адже такий переклад був поданий позивачем разом із заявою s-77 від 10.09.2024. Аналогічна ситуація стосується і пояснень щодо ваги брутто, які були детально викладені позивачем, однак не враховані митним органом.
Суд також зазначає, що у відзиві відповідач вперше висунув зауваження щодо різниці у фактурних вартостях, проте зробив це без урахування суттєвої відмінності між фактурною та статистичною вартістю, що підтверджується матеріалами справи.
Аналогічні порушення простежуються й у рішеннях від 10.07.2024 № UA100350/2024/000015/2, від 19.07.2024 № UA100350/2024/000016/2 та від 29.07.2024 № UA100350/2024/000021/2, де відповідач ігнорував надані позивачем документи (договори, додатки, замовлення, декларації країни відправлення, дані щодо страхування), натомість повторював власні припущення, не надаючи їм належного доказового підґрунтя.
Таким чином, з аналізу відзиву вбачається, що відповідач не надав обґрунтованих відповідей на аргументи позивача та не навів доказів, які б підтверджували вплив пов'язаності сторін на митну вартість товарів. Викладені зауваження не ґрунтуються на фактах та не можуть бути покладені в основу рішень про коригування митної вартості.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
У рішеннях про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні фактичні обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.
Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів рішення Київської митниці від 09.07.2024 №UA100350/2024/000014/2, від 10.07.2024 №UA100350/2024/000015/2, від 19.07.2024 №UA100350/2024/000016/2, від 29.07.2024 №UA100350/2024/000021/2 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вище зазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відтак, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київської митниці.
Крім того, під час судового розгляду справи позивачем зазначено, що останній планує надати суду докази на підтвердження витрат на правову допомогу у встановлений ч. 7 ст. 139 КАС України строк. Відтак, питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу буде розглянуто у відповідності до вимог зазначеної статті.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» до Київської митниці про визнання противоправними та скасування рішень, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 09.07.2024 №UA100350/2024/000014/2, від 10.07.2024 №UA100350/2024/000015/2, від 19.07.2024 №UA100350/2024/000016/2, від 29.07.2024 №UA100350/2024/000021/2 у зв'язку з їх незаконністю.
Стягнути судові витрати (судовий збір) у розмірі 12 112,00 грн. користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» (вул. Антоновича, 172, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 37269229) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (буд. Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 43997555).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.