22 вересня 2025 року місто Київ № 320/18281/25
Київський окружний адміністративний суд в складі судді Білоус А.Ю. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просив:
- визнати протиправною дії Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік, у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головного управління пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
В обгрунтуваня позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та має право на пільги відповідно до Закону № 3551-XII. У серпні 2024 року відповідач виплатив позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань», а саме - 2 900 грн.
На переконання позивача, такі дії відповідача є протиправними і такими, що порушують його право на соціальний захист, оскільки така допомога мала бути виплачена йому в розмірі, визначеному статтею 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто не менше восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 від 21.05.2019, відповідно до якого має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни -інвалідів війни.
25.09.2024 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про виплату недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік.
Листом від 09.10.2024 №8175-29429/Г-02/8-1000/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відповідач повідомив позивача про те, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України здійснена в розмірах, передбачених чинним законодавством у серпні поточного року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII(далі - Закон №3551-ХІІ).
Згідно з абзацом 2 статті 4 Закону №3551-ХІІ, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону №3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.
Така грошова виплата була запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-XII Законом від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
Статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон №489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України №3551- XII та від 23 березня 2000 року №1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон №1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 грн., інвалідам II групи - 360 грн., інвалідам III групи - 300 грн..
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону №489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №107-VI) положення статті 13 Закону №3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначені положення Закону №107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 та №440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Законом України №2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п'яту статті 13 Закону №3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У взаємозв'язку із наведених та в контексті фактичних обставин, що зумовили цей публічно-правовий спір, варто зазначити, що аналіз положень пункту 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину п'яту статті 13 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, був предметом розгляду у зразковій справі №440/14216/23, у якій Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 травня 2025 року скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі №440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, таких висновків:
«за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону №3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн., ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п'яту статті 13 Закону №355-ХІІ у редакції Закону №367-XIV, яка не є чинною».
Враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, суд доходить висновку, що при виплаті позивачу грошової допомоги відповідачем застосовано правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалась, а тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Крім того, чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, тож оскаржувані дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу спірної допомоги у розмірі 2900,00 грн. є правомірними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.08.2025 в справі №420/1590/25.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 252, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Відомості про сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10).
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоус А.Ю.