22 вересня 2025 року № 320/24262/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати з 05.01.2023 підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати відповідача здійснити з 05.01.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, що проживає станом з 17.07.2018 року по сьогодні у смт. Іванків, що є населеним пунктом, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідач з 17.07.2018 повинен був нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чого зроблено не було.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, оскільки норма, яка передбачала право позивача на його отримання, втратила чинність 01.01.2015 у зв'язку зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Зазначає, що виплати передбачені, зокрема положеннями статтей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру пенсійних виплат застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
А тому розмір пенсії позивачу, як особі, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у 2015 році та подальші роки повинен визначатися відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 та № 1210 від 23.11.2011, якими визначені мінімальні розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (позивач) є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 виданим 25.06.2014.
Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 від 04.05.2023 (№ 2529812362).
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є громадянкою, яка постійно працював чи працює, або проживає чи проживала в зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 році (3-ї категорії).
Відповідно до паспорту СТ425808 від 25.06.2014 та витягу з реєстру територіальних громад № 2023/004491282 від 15.06.2023 позивач зареєстрований та проживає з 06.11.1990 в смт. Іванків, Вишгородського району, Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно трудової книжки позивача НОМЕР_4 від 20.08.1990, останнім записом є запис під № 41, згідно якого ОСОБА_1 12.06.2023 звільнена за власним у зв'язку з виходом на пенсію стаття 38 КЗпП України (Наказ № 661к від 12.06.2023).
Відповідно до Індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , з 1998 року по квітень 2023 року включно за позивача роботодавцем сплачувались страхові внески.
15.06.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії, в якій просив враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 нарахувати та виплатити підвищення (доплату) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантійного добровільного відселення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Відповідь на вказану заяву до матеріалів справи не подано а ні позивачем, а ні відповідачем.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачується йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд бере до уваги таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Законом № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, Законом № 987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож, Закон № 76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Отже, з моменту ухвалення Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи, що позивач проживає в смт. Іванків, Вишгородського району, Київської області, що належить до зони гарантованого добровільного відселення, позивач має право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення.
Суд звертає увагу, що дана справа є типовою, щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. В іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України).
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII.
Суд вважає, що це є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у зразковій справі №240/4937/18.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З приводу розміру підвищення до пенсії, суд зазначає, що Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, який набрав чинності з 01.01.2015, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) відповідно до пункту 15 якого визначено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-XII, здійснюється в таких розмірах: що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні; що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону № 79-VIII неконституційними не визнавалися, положення постанови № 1210 є також чинними.
Разом з тим, оскільки моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі зазначила, що надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Як встановлено судом, позивач з 06.11.1990 є проживає на території гарантованого добровільного відселення, є пенсіонером з 04.05.2023 та є непрацюючим пенсіонером з 12.06.2023.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-XII, позивач має право на щомісячне отримання доплати як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону № 796-XII.
Отже відповідач не нараховуючи та не виплачуючи позивачу таку доплату, зокрема, з 13.06.2023 (перший день після звільнення) допустив протиправну бездіяльність.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати нарахувати та виплачувати саме з 13.06.2023 підвищення до пенсії, встановленого статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Водночас суд не задовольняє позовні вимоги в частині здійснення з 05.01.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, враховуючи наступне.
Згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_2 від 04.05.2023 (№ НОМЕР_5 ) позивач є пенсіонером з 04.05.2023.
Відповідно запису під № 41 трудової книжки позивача НОМЕР_4 від 20.08.1990, останній був звільнений за власним у зв'язку з виходом на пенсію саме 12.06.2023.
Таким чином позивач набув статусу «непрацюючий пенсіонер» на наступний день після звільнення - 13.06.2023.
Отже позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та не виплати з 13.06.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) здійснити з 13.06.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.