ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" вересня 2025 р. справа № 300/4154/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій
Представник ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 12.06.2025 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області) в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13.03.2025 №092850028004 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно поданої ним заяви про призначення пенсії від 05.03.2025.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням: - до стажу роботи за Списком №2 періодів: з 02.04.1991 по 31.03.1993, З 01.04.1993 по 12.11.1993, з 30.01.2001 по 01.02.2002; - до страхового стажу періодів: з 04.08.1988 по 28.10.1988, з 13.11.1993 по 28.10.1995, з 02.09.1998 по 28.02.1999, з 11.02.2002 по 05.02.2003, з 08.02.2003 по 20.02.2004, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2009, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022; - одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 періодів: з 15.11.1995 по 10.08.1998, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у нього необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому вже було виповнилось 55 років та у нього було достатньо як загального страхового, так і спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач наголошує на хибності висновків відповідача про не зарахування до страхового і до пільгового стажу періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , через те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також і згаданою Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів роботи ОСОБА_1 відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Як наслідок, позивач просить суд призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - з дня звернення за пенсією.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 23-24).
14.07.2025 від Головного управління ПФУ в Київській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача і доданих до неї документів прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.05.2024 за №092850024705, яке, на думку представника, прийняте у відповідності до чинного законодавства, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи, а також достатній стаж роботи на пільгових умовах по Списку №2. Представник також зазначила, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Водночас, представник зазначила, що зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19.06.2023. У зв'язку із цим, до страхового стажу позивача не враховано спірні періоди роботи на території російської федерації. Окрім цього, представник відповідача просила врахувати судову практику щодо зарахування пільгового стажу роботи при відсутності сплати страхових внесків, викладену у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі №300/1828/21 та постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №360/4129/20. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Київській області просило суд у задоволенні позову відмовити (а.с.100-102).
Розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорту серії НОМЕР_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49).
05.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
ГУ ПФУ в Київській області згідно рішення від 13.03.2025 №092850028004 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Так, вказаним рішенням визнається страховий стаж позивача 12 років 02 місяці 26 днів, а періоди роботи за трудовою книжкою від 02.09.1987 серії НОМЕР_1 не зараховані, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження та не завірено належним чином. Також у вказаному рішенні відповідачем зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації 15.11.1995 по 10.08.1998, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2011, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022 та з 08.10.2022 по (дата звільнення відсутня) оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховуємо по 31.12.1991 (а.с. 94-96).
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
При цьому, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як слідує із матеріалів справи, зокрема спірного рішення та відзиву відповідача, до страхового і до пільгового стажу не зараховано періоди роботи у російській федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 02.09.1987.
Однак, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, з огляду на таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Окрім цього, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , та вкладиша у трудову книжку серії НОМЕР_4 копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджено спірні періоди роботи позивача:
З 02.04.1991 по 31.03.1993 - помічник бурильника з капітального ремонту свердловин (нафтових, газових, нагнітальних) у НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта;
З 01.04.1993 по 12.11.1993 - оператор з підземного ремонту свердловин (нафтових, газових, нагнітальних) у НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта»;
з 13.11.1993 по 28.10.1995 - інженер наладчик в кооперативі «Енергетик»;
з 15.11.1995 по 10.08.1998 - помічник бурильника капітального ремонту свердловин в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин»;
з 02.09.1998 по 28.02.1999 - отримання допомоги по безробіттю;
З 01.06.1999 по 30.11.1999 (6 місяців) - отримання допомоги по безробіттю;
З 30.01.2001 по 01.02.2002 - помічник бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ у Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДП "Західукргеологія";
З 11.02.2002 по 05.02.2003 - отримання допомоги по безробіттю;
З 08.02.2003 по 20.02.2004 - помічник столяра у ТОВ «Альва»;
З 01.03.2004 по 31.12.2006 - помічник бурильника у ТОВ «Варьеган-Ремонт», рф;
З 01.01.2007 по 25.08.2009 - майстер капітального ремонту свердловин у ТОВ «РуссИнтеграл «Варьеган-Ремонт»;
З 30.08.2009 по 02.11.2009 (2 місяці 4 дні) - майстер капітального ремонту свердловин у ТОВ «Недра»;
З 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016 - майстер з ремонту свердловин (капітальному, підземному) в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин»;
З 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022 - майстер капітального ремонту свердловин у ЗАТ «Ермаковское предприятие по ремонту свердловин»;
З 08.10.2022 по 08.11.2024 - працював комірником у ТОВ «Ясен Поділля» (а.с.53-59).
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №159/4178/16 а.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Посади, які обіймав позивач за спірні періоди були передбачені Списками, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162, від 16.01.2003 за №36, від 24.06.2016 за № 461, які були чинні на період його роботи.
Крім того, робота позивача у спірні періоди пільгового стажу підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_5 , НОМЕР_4 . трудовим договором №35 від 16.11.2003 про роботу у ТОВ «Варьеган-Ремонт» (а.с.60-61), трудовим договором №11 від 16.11.2005 про роботу у ТОВ «Варьеган-Ремонт» (а.с.62), трудовим договором №144 від 16.04.2007 про роботу у ТОВ «РуссИнтеграл «Варьеган Ремонт» (а.с.63), додатковою угодою №12 від 03.03.2008 (а.с.64) до трудового договору №144 від 16.04.2007 про роботу у ТОВ «РуссИнтеграл «Варьеган-Ремонт», додатковою угодою №83 від 04.03.2009 (зворотній аркуш а.с.64), трудовим договором №25 від 27.01.2012 про роботу в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (а.с.65), додатковою угодою від 01.07.2013 до трудового договору №25 від 27.01.2012 про роботу в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (а.с.66), додатковою угодою №1 від 15.01.2013 до трудового договору №25 від 27.01.2012 про роботу в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (зворотна сторона а.с.66), додатковою угодою від 13.11.2013 до трудового договору №25 від 27.01.2012 про роботу в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (а.с.67), додатковою угодою від 01.04.2015 до трудового договору №25 від 27.01.2012 про роботу в АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (зворотна сторона а.с.67), трудовим договором №79905 від 27.06.2018 про роботу у ЗАТ «Ермаковское предприятие по ремонту скважин» (а.с.68), наказом №01083 від 27.06.2018 про прийняття на роботу у ЗАТ «Ермаковское предприятие по ремонту скважин» (а.с.70), страховим свідоцтвом обов'язкового пенсійного страхування в російській федерації №127-595-856 07 (а.с.71), довідкою АТ «Ермаковское предприятие по ремонту скважин» про період роботи з 27.06.2018 по 05.03.2022 (а.с. 72) відомостями про трудову діяльність в АТ «Ермаковское предприятие по ремонту скважин» у період з 27.06.2018 по 05.03.2022 (зворотна сторона а.с.72), уточнюючою довідкою НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» від 24.02.2025 №01/01/10/09/02/02-74 про підтвердження стажу роботи за Списком №2 за періоди з 02.04.1991 по 31.03.1993, з 01.04.1993 по 12.11.1993 (а.с.73), листом Державної експертизи умов праці від 06.05.2008 №04-9/14-163 про первинність атестації робочих місць у НГВУ «Долинанафтогаз» 25.05.1994 (зворотна сторона а.с.73), наказом про проведення атестації робочих місць у НГВУ «Долинанафтогаз» №87/з від 25.05.1994 (а.с.74), додатком №2 до наказу про проведення атестації робочих місць у НГВУ «Долинанафтогаз» №87/з від 25.05.1994 (зворотна сторона с.с74-77), висновком Державної експертизи умов праці №858 від 07.05.2003 (а.с.78-81), уточнюючою довідкою Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції ДП «Західукргеологія» від 19.02.2025 №42 про підтвердження стажу роботи за Списком №2 за період з 30.01.2001 по 01.02.2002 (а.с.82), довідкою Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції ДП «Західукргеологія» від 19.02.2025 №43 про періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати (а.с.83), наказом про прийняття на роботу №10/к від 01.02.2001 у Калуську нафтогазорозвідувальну експедицію ДП «Західукргеологія» (а.с.84), наказом атестації робочих місць у про проведення Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДГП «Західукргеологія» №42 від 26.04.2000 (зворотна сторона а.с.85), додатком до наказу про проведення атестації робочих місць у Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДГП «Західукргеологія» №42 від 26.04.2000, висновком Державної експертизи умов праці №1326 від 21.04.2004 (зворотна сторона а.с.85), уточнюючою довідкою АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» від 01.09.2021 №156 про підтвердження стажу роботи за Списком №2 за період з 15.11.1995 по 10.08.1998, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016 9 (а.с.89), довідкою АТ «Білоруське управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» від 01.12.2021 №822 про заробітну плату за період: листопад 1995 - серпень 1998, листопад 2009 - вересень 2016 (а.с.90).
Як уже зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи протягом, у російській федерації є те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації (протягом, зокрема 1995 2020 років) та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Таким чином, суд погоджується із позивачем, що усі необхідні документи, в тому числі трудову книжку, щодо підтвердження роботи позивача, а також його отримуваної заробітної плати, позивач надав пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Щодо обґрунтування відповідача відмови у зарахуванні стажу позивачу, оскільки на титульній сторінці виправлено дату народження та не завірено належним чином, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 Про трудові книжки працівників та службовців, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відмову у призначенні пенсії від 13.03.2025 №092850028004, а тому його необхідно скасувати та, як наслідок, підлягають зарахуванню до страхового загального та спеціального стажу позивача спірні періоди його роботи.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи як до загального так і до пільгового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - з дня звернення за пенсією.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У матеріалах даної справи містяться докази понесення позивачем судових витрат в розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією №9251-9846-3692-4058 від 12.06.2025 (а.с. 21).
Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13.03.2025 №092850028004 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно поданої ним заяви про призначення пенсії від 05.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 05.03.2025 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням: - до стажу роботи за Списком №2 періодів: з 02.04.1991 по 31.03.1993, з 01.04.1993 по 12.11.1993, з 30.01.2001 по 01.02.2002; - до страхового стажу періодів: з 04.08.1988 по 28.10.1988, з 13.11.1993 по 28.10.1995, з 02.09.1998 по 28.02.1999, з 11.02.2002 по 05.02.2003, з 08.02.2003 по 20.02.2004, з 01.03.2004 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 25.08.2009, з 30.08.2009 по 02.11.2009, з 23.08.2016 по 15.06.2018, з 27.06.2018 по 05.03.2022; - одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 періодів: з 15.11.1995 по 10.08.1998, з 06.11.2009 по 31.01.2010, з 09.02.2010 по 13.01.2011, з 22.01.2011 по 14.11.2011, з 27.01.2012 по 16.08.2016.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.