22 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/5336/25
категорія 10603200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглядаючи в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач 24.02.2025 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 03.04.2022 року по 19.05.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 03.04.2022 року по 19.05.2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою від 04.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду та надання доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вказаної ухвали позивач подав заяву (а.с.25-27), в якій просить поновити строк звернення до суду, вказуючи, що у лютому 2025 року звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення та інше, на який надана відповідь листом від 20.02.2025 № 3584 (а.с.15) із дня отримання якого стало достеменно відомо про те, що відповідач невірно нараховував позивачу грошове забезпечення; в наказі про звільнення Позивача з військової служби відсутня будь-яка інформація про складові грошового забезпечення, що виплачувалося Позивачу з дня, а також про порядок обрахунку такого грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімум поточного року, а тому Позивач не знав і не міг знати у день звільнення про порядок обрахунку його грошового забезпечення та усі складові такого грошового забезпечення.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, в якому, крім іншого, просить позов залишити без розгляду у зв'язку з пропущенням Позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Позивач відповіді на відзив не подав.
Предметом спору у цій справі є дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування і виплати позивачу, який був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із звільненням з військової служби з 24.06.2024 (а.с.18), у відповідному розмірі грошового забезпечення за період з 03.04.2022 по 19.05.2023.
Спірні правовідносини щодо строків звернення до суду умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
За період з 03.04.2022 по 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Тобто позов щодо періоду з 03.04.2022 по 18.07.2022 поданий без порушення строків.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, в частинах 1, 2 якої зазначено:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права."
Щодо ч. 2 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
В ст. 116 КЗпП України зазначено:
"При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму."
Відповідно до цих норм, при звільненні працівнику роботодавець повинен вручити письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), а не про суми, які не були нараховані виплачені.
Звертаю увагу, що законодавством не передбачений обов'язок роботодавця повідомляти працівника про суми виплат, які не були нараховані і, відповідно, не були виплачені.
До того ж звертаю увагу, що відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, видається грошовий атестат у разі вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини, звільнення військовослужбовців з військової служби; у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та не виключно, дані про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних видів грошового забезпечення станом на день видання цього атестата, відображаються всі складові грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що позивач, який був звільнений з військової служби 24.06.2024, не оспорює розмір суми грошового забезпечення, нарахованих йому при звільненні, а оспорює розмір сум, які йому нараховувались і виплачувались за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а не при звільненні.
Тобто ч. 2 ст. 233 КЗпП України стосується справ про суми заробітної плати (грошового забезпечення), які були нараховані та не виплачені працівникові при звільненні.
Що стосується справ про виплату грошового забезпечення, яке не було нараховано і виплачено позивачеві більш ніж за рік до звільнення, то по таким справам слід керуватися ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Законодавством передбачена щомісячна оплата праці (виплата грошового забезпечення).
В п. 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 № 260 зазначено:
"Грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України)."
Статтею 30 Розділу IV "Права працівника на оплату праці та її захист" Закону України "Про оплату праці" встановлений обов'язок роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про такі дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, і, відповідно, право працівника знати такі дані.
Отже, військовослужбовець, отримуючи грошове забезпечення щомісячно, може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачено йому грошове забезпечення в належному розмірі.
Отримуючи грошове забезпечення щомісячно, військовослужбовець може дізнатися чи виплачено воно йому в належному розмірі, отримавши це забезпечення за певний місяць.
Отже, отримавши грошове забезпечення за травень 2023 року в червні 2023 року, позивач вже може дізнатися порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті такого забезпечення і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк, останнім днем якого є 30.09.2023 року, а не більш ніж через рік (18.02.2025) після закінчення цього строку.
Таким чином строк звернення до суду з вимогами щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 позивач пропустив.
Позивач пов'язує початок строку звернення до суду з датою отримання від відповідача листа від 20.02.2025 № 3584 (а.с.15), однак це твердження є безпідставним, оскільки у вказаному листі зазначено, що встановлено п. 4 постанови КМ України від 13.08.2017 № 704, яким керувався відповідач при нарахуванні позивачу посадового окладу, окладу за військовим званням та інших видів грошового забезпечення за період з квітня 2022 року по травень 2023 року. Ніяких доказів того, що така інформація не могла бути отримана позивачем в 2024 році або раніше суду не надано.
При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримавши таке забезпечення, особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, тобто дізнатися чи правильно нараховується отримане грошове забезпечення.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Отримання листа відповідача від 20.02.2025 на адвокатський запит, з яким, як стверджують в заяві про поновлення строку звернення до суд, звернулися до військової частини в лютому 2025 року свідчить лише про те, що позивач міг дізнатися своєчасно про правомірність нарахування йому у певному розмірі грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 і звернутися до суду не більш ніж через рік після отримання відповідного грошового забезпечення, але не зробив цього вчасно.
Таким чином, враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду, в заяві не зазначені підстави пропуску звернення до суду, які можуть бути визнані судом поважними, приписи ч. 3 ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд залишає без розгляду позов в частині щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 - період, за який, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, правовідносини не можуть вважатись спірними.
На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 243, 248 КАС України, суд
ухвалив:
Позов залишити без розгляду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд.
Суддя М.М. Семенюк