про повернення позовної заяви
22 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/21743/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Панкеєва Вікторія Анатоліївна, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 30454,49 грн (тридцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири гривні 49 копійок) за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України;
- стягнути з Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України в сумі 30454,49 грн (тридцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири гривні 49 копійок).
Ухвалою суду від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
16.09.2025 представником позивача подано до суду клопотання про поновлення строків звернення до суду, в якому вказує, що спір у даній справі стосується невиплати сум, які належать позивачеві як працівнику при звільненні, на які позивач, як особа начальницького складу ДКВС України, має право згідно з умовами проходження служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому спір не обмежується місячним строком для звернення до адміністративного суду. Також зауважує, що лише з дня отримання відповіді від відповідача на адвокатський запит, а саме з 09.09.2025 стало відомо про суми заборгованості перед позивачем станом на день звільнення.
Суд, розглянувши заяву позивача, та при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до адміністративного суду, зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач просить суд визнати бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 30454,49 грн (тридцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири гривні 49 копійок) за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Наказом від 01.07.2025 №57/ОС-25 звільнений з служби в Державній кримінально-виконавчій службі.
Позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він звернувся до суду у межах трьохмісячного строку з моменту звільнення з служби.
Суд не заперечує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.12.2023 у справі № 380/1785/21, у якій Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема, компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення. Суд також звернув увагу на те, що у випадку необізнаності позивачки щодо видів та розміру речового майна, якими вона не була забезпечена під час служби, остання повинна була звернутися із заявою про надання їй відповідної інформації без зайвих зволікань.
Також у постанові від 14.12.2023 у справі №380/1785/21 Верховний Суд констатував, що строк звернення до суду з позовними вимогами про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України.
Отже, суд приходить до висновку, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був бути обізнаним з часу його звільнення зі служби.
Вказане корелюється із правовою позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, яка викладена у постанові від 17.07.2025 у справі №240/4481/25.
Крім того, суд наголошує, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Також з матеріалів, даданих позивачем до позовної заяви, слідує, що 10.07.2025 позивач звертався до відповідача з рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування.
Вказане додатковий раз підтверджує, що вже 10.07.2025 позивач був обізнаний про порушення своїх прав.
Таким чином, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Суд визнає неповажними підстави зазначені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, інших обґрунтувань (наведення поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку), позивачем у поданій заяві не наведено.
Окрім того, із матеріалів, доданих до позовної заяви не вбачається будь-яких інших переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав в місячний строк з дати його звільнення.
Вирішуючи питання про наявність поважних причин на поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд ураховує, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява № 23436/03).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Враховуючи наведене, з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в позовній заяві, зазначено не було, тому суд дійшов висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.А. Панкеєва