22 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/930/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у призупиненні військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.12.2024 по день поновлення на посаді.
В обґрунтування позову представник позивача вказує, що у грудні 2024 року позивачу стало відомо, що імовірно командиром військової частини НОМЕР_1 було призупинено військову службу позивача у зв'язку із тим, що він начебто самовільно залишив місце несення служби (далі СЗЧ). В той же час відповідач не ознайомлював позивач з наказами за якими його могло бути оголошено СЗЧ, призупинено військову службу. Також не було залучено позивача до проведення службового розслідування. Адвокатом позивача було подано запит до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську за яким було запитано, чи зареєстровано органом досудового розслідування кримінальне провадження за ст. 407 або 408 Кримінального кодексу України, або за будь-якою іншою статтею цього кодексу відносно ОСОБА_1 . На що отримано відповідь за вих. № 13-07-25/25-кр від 01.01.2025 р., де вказано що відсутні кримінальні провадження. Позивач вказує, що йому стало відомо про призупинення його військової служби через те, що ним не було отримано грошове забезпечення за період з 01 по 31.12.2022. Вважаючи оскаржувані дій відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
Суддя своєю ухвалою прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов'язала Військову частину НОМЕР_1 надати до суду копії наказів та матеріалів службового розслідування.
Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи надійшли через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 03.09.2025 та зареєстровані в КП ДСС 04.09.2025 за вх. №67891/25.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 наказ про призупинення військової служби солдату ОСОБА_1 не приймався та, відповідно, дії, що полягають у призупиненні військової служби ОСОБА_1 , Військовою частиною НОМЕР_1 не вчинялися. Натомість, солдат ОСОБА_1 з 29 листопада 2024 року самовільно залишив військову частину та йому, у зв'язку з його протиправними діями, призупинено виплату грошового забезпечення з 29 листопада 2024 року по день повернення до військової частини. Представник відповідача зазначає також у відзиві, що самовільне залишення військової частини позивачем підтверджується наступними документами:1) рапортом від 29.11.2024 т.в.о. командира взводу технічного забезпечення НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_2 ; 2) довідкою-доповіддю за фактом самовільного залишення району зосередження військовослужбовцем призваним за мобілізацією з резерву до військової частини НОМЕР_1 ... солдатом ОСОБА_1 ; 3) актом службового розслідування від 10.12.2024 (підг. №3177 від 11 грудня 2024 р.); 4) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.12.2024 №5699 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_3 , старшим солдатом ОСОБА_4 , солдатом ОСОБА_1 ». Представник відповідача зазначає, що ані до звернення до суду з цим позовом від 14.01.2025, ні після цієї дати наказ про призупинення військової служби солдату ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 не приймався та, відповідно, дії, що полягають у призупиненні військової служби ОСОБА_1 , Військовою частиною НОМЕР_1 не вчинялися. В частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за час самовільного залишення військової частини з 29 листопада 2024 року, то у зв'язку з тим, що військова служба позивача не призупинялася, а сам позивач не виявив бажання повернутися на діючу військову службу до Військової частини НОМЕР_1 , попри запровадження спрощеної процедури повернення для осіб, які самовільно залишили військові частини до 30 серпня 2025 року або в період з 29 листопада 2024 року до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до глави XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо умов продовження військової служби під час дії воєнного стану окремим категоріям військовослужбовців», то і підстав для виплати грошового забезпечення такому військовослужбовцю у Військової частини НОМЕР_1 немає. Просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2022 №245, солдата ОСОБА_1 із 04 грудня 2022 року зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення. (а.с. 54).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.11.2024 №345, солдата ОСОБА_1 , водія евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 3 аеромобільного батальйону, вважати таким, що 29 листопада 2024 року самовільно залишив військову частину, місцезнаходження невідоме. З 29 листопада 2024 року зняти з всіх видів забезпечення військової частини та призупинити виплату грошового забезпечення, а з продовольчого забезпечення, зі сніданку 30 листопада 2024 року. Підстава: доповідь №1634/ОКП/1442нт від 30.11.2024 (а.с. 53).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної частини) №5699 від 12.12.2024 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ..... солдатом ОСОБА_1 " зазначено: "В діях ... солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального прравопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 (Самовільне залишення військової частигни) або частиною 4 статті 408 (Дизертирство) Кримінального кодексу України, за що передбачена кримінальна відповідальність".
Наказано: 2. начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 під час нарахування виплат ... солдату ОСОБА_1 не виплачувати:
- грошове забезпечення за дні самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , а саме: з 29 листопада 2024 року по день повернення до військової частини;
- щомісячну премію за листопад 2024 року по грудень 2024 року в повному обсязі;
- додаткову винагороду, вказану у пункті 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 №168-за всі місяці перебування в самовільному залишенні військової частини в повному обсязі.
Представник Військової частини НОМЕР_1 у додаткових поясненнях, що надійшли до суду 10.09.2025 (вх. №69077/25 від 11.09.2025), вказує, що 13.03.2025 третім слідчим відділом Територіальним управлінням ДБР, розташованого у місті Краматорськ, за фактом вчинення позивачем кримінального правопорушення, внесено відомості до ЄДР.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо призупинення його військової служби та просить суд зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді та виплатити грошове забезпечення за період із 01.12.2024.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008)
За пунктами 5, 6 Положення № 1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У відповідності до статті 11 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Закон № 548), до загальних обов'язкові військовослужбовців відноситься необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Закону № 548).
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Пунктами 1, 2 Дисциплінарного статут визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Пунктом 5 Дисциплінарного статут передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Верховний Суд в постанові по справі №813/1021/17 від 19 лютого 2020 року висловив правову позицію відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Так, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/22 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, вся країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Ураховуючи обставини, які склались на цей час у державі, зокрема, дотримання дисципліни та виконання наказів є першочерговим обов'язком всіх військовослужбовців. Саме від виконання наказів та дотримання дисципліни, наразі залежить майбутнє держави, її територіальна цілісність та незалежність. Отже, застосування негативних наслідків для військових, враховуючи перебування країни у воєнному стані, пов'язане, насамперед, із захистом країни.
Суд зазначає, що самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.
Відповідно до матерів справи підставою для припинення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із 01.12.2024 та зняття із всіх видів забезпечення військової частини є встановлене за результатом службового розслідування (наказ №5699 від 12.12.2024), призначеного наказом від 30.11.2024 №5729, самовільне залишення позивачем місця служби, неповернення до військової частини.
Доказів, що позивач повернувся до Військової частини НОМЕР_1 , до позову не додано.
При цьому, позивач в межах даного позовного провадження не оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 №5699 від 12.12.2024, яким наказано солдату ОСОБА_1 не виплачувати:
- грошове забезпечення за дні самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , а саме: з 29 листопада 2024 року по день повернення до військової частини;
- щомісячну премію за листопад 2024 року по грудень 2024 року в повному обсязі;
- додаткову винагороду, вказану у пункті 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 №168-за всі місяці перебування в самовільному залишенні військової частини в повному обсязі.
Окрім того, не є спірним у даній справі і наказ командира військової частини НОМЕР_1 №342 від 30.11.2024, яким позивача знято з усіх видів грошового забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби врегульовано нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення №1153/2008.
Відповідно до положень пункту 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
За приписами ч. 2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Норми п. 144-2 Положення №1153/2008 відповідають змісту ч. 2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 144-3 Положення №1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №5699 від 12.12.2024 наказано офіцеру відділення психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_1 організувати роботу щодо направлення матеріалів даного службового розслідування, зокрема, до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорськ.
Представником відповідача до суду надано пояснення, у яких зазначає про те, що 13.03.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 ..
Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 визначено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Відповідно до п. 3. Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260), підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно п. 15 Розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, самовільне залишення позивачем військової частини є самостійною підставою для призупинення виплати грошового забезпечення.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази наявності виправдувального вироку, що набрав законної сили, або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, тобто відсутні докази наявності обставин, визначених пунктом 144-6 Положення №1153/2008, що свідчить на користь висновку про відсутність підстави для продовження ОСОБА_1 військової служби та, як наслідок, на посаді.
Суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем у позові не зазначається та до суду не надано доказів, що ОСОБА_1 повернувся до Військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
22.09.25