Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 вересня 2025 року Справа№200/3005/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно), обчисливши її з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 15.10.2024 по 15.04.2025 (включно), обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою суду від 5 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 4 липня 2025 року провадження в цій справі зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/7816/24.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року поновлено провадження у справі.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що судом у справі №200/7372/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошового забезпечення та виплати йому відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Також, вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянину України НОМЕР_2 , виданого 27.10.1999.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 200/7372/24 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 16.04.2021 по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 16.04.2021 по 19.05.2023 року (включно), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше вже виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 200/7372/24 - залишено без змін.
Водночас судом установлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі № 200/7816/24 відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Відомості щодо оскарження вказаного рішення суду в апеляційному порядку станом на 23.09.2025 відсутні. Відтак указане рішення суду набрало законної сили
У справі № 200/7816/24 ОСОБА_1 заявив наступні позовні вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби з 16.04.2021 року по 31.12.2022 року (включно), з 01.01.2024 року по 14.10.2024 року (включно), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди проходження військової служби з 16.04.2021 року по 31.12.2022 року (включно), з 01.01.2024 року по 14.10.2024 року (включно), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали в визначенні ОСОБА_1 розміру підйомної допомоги в 2021 році, грошової допомоги на оздоровлення в 2021 - 2024 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2021 - 2024 роках, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок підйомної допомоги, виплаченої в 2021 році, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2021 - 2024 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2021 - 2024 роках, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі № 200/7816/24 24 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 129038536) суд установив, що в період з 16.04.2021 по 14.10.2024 позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини та не є спірним між сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2021 №113 наказано старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.03.2021 №45 на посаду командира взводу управління начальника повітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 16.04.2021.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2024 №303 наказано капітана ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.09.2024 №315 відповідно до частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», з військової служби у запас за пунктом 3 підпунктом «б» за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, вважати таким, що справи і посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У позовній заяві позивач зазначає, що станом на день подання цього позову (28.04.2025) рішення суду від 27.12.2024 у справі № 200/7372/24 відповідачем не виконано, а тому повний розрахунок з позивачем не проведено.
Відповідач указану обставину не спростував.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за затримку остаточного розрахунку.
Відповідно до приписів п. 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п. 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
У п. 1 розділу XXXI Порядку № 260 зазначено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, тому мать бути застосовані приписи Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме:
1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю);
3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Як було встановлено судом, між сторонами в цій справі існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні. Водночас позивач подав окремі позови (справа № 200/7816/24 і справа № 200/7372/24).
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України висновується, що незважаючи на подання позивачем окремих позовів щодо належних йому сум, під час застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України суд має врахувати чи задоволено всі відповідні вимоги позивача повністю або частково у всіх справах, а не в межах окремої справи.
Як було зазначено, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 200/7372/24 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Проте рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі № 200/7816/24 відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, з огляду на приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті). Тобто саме суд у цій справі має визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зі змісту п. 7 розділу І Порядку № 260 випливає, що середнє грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України має розраховуватися виходячи з кількості календарних днів, а не робочих.
Також потрібно зазначити, що Верховний Суд у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24, висловив правову позицію щодо питання, чи враховується додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 постанови КМУ № 168, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові, відповідаючи на вказане питання, зазначив, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100. Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, тому не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на викладений правовий висновок, повертаючись до обстави цієї справи, що розглядається, суд вважає, що здійснюючи обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначаючи суму, додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, не підлягає врахуванню.
Відповідач надав розгорнуту довідку про розмір грошового забезпечення позивача, відповідно до якої позивач отримав 38717,64 грн за серпень 2024 року (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168) і 38717,64 грн за вересень 2024 року (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168)
Зазначене у довідці відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача в розмірі 1269,43 грн розраховане у відповідності до наведених приписів законодавства ((38717,64 грн + 38717,64грн)/61днів).
Позивача виключено зі списків особового складу 14.10.2024. Отже, починаючи з 15.10.2024 відбулося затримання розрахунку при звільненні.
У періоді з 15.10.2024 по 14.04.2025 182 календарні дні. Отже середній заробіток (грошове забезпечення) за цей період становить 231036,26 грн (1269,43 грн х 182 дні).
Водночас за змістом ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України указана сума мала б бути виплачена позивачу в разі, якщо спір було б вирішено на його користь повністю. Як було зазначено, спір щодо належним при звільненні сум вирішено на користь позивача частково, тому суд повинен визначити розмір відшкодування за час затримки, але не більше ніж указана сума.
Законодавець не визначив певні критерії для застосування приписів другого речення ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що одним з основних критеріїв за якими суд може визначати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З розгорнутої довідки про розмір грошового забезпечення позивача випливає, що в жовтні 2024 року (місяць звільнення) йому виплачено 294 963,77 грн.
Водночас у справах № 200/7816/24 і № 200/7372/24 позивачем були заявлені вимоги немайнового характеру. Тобто в позовних вимогах позивачем не було визначено певних сум.
Тому суд вважає що в цій справі наведений критерій щодо частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, не може бути застосований під час вирішення цієї справи.
Також суд ураховує наступне:
- не наведення позивачем розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат;
- спір виник не щодо всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат.
Тому суд вважає, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (включно) в розмірі 80000,00 грн відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.
Водночас суд звертає увагу, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, не підлягає врахуванню під час визначення вказаної суми.
Крім того, суд не враховує індексацію грошового забезпечення, оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі № 200/7816/24 відмовлено в задоволенні відповідних позовних вимог.
Щодо посилання позивача на п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Суд зазначає, що правовідносини щодо грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб на спірні виплати на момент розгляду цієї справи не виникли. КАС України не передбачає захист прав осіб на майбутнє. Також за відсутності протиправних рішень, дій або бездіяльності відповідача суд не може зобов'язувати його вчинити певні дії з підстав, зокрема, наявності припущень тощо. Тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (включно).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2024 до 14.04.2025 (включно) у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне рішення суду складене 23 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков