Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 вересня 2025 року Справа№200/4647/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання виплатити пенсію,
До Донецького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті її чоловіку пенсіонеру ОСОБА_2 і залишилися недодержавними у зв'язку з його смертю; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» суми пенсії у розмірі за період з 01.04.2019 року по 30.09.2024 року, що підлягали виплаті за життя її чоловіку, пенсіонеру ОСОБА_2 і залишилися недодержавними у зв'язку з його смертю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є дружиною померлого пенсіонера ОСОБА_2 пенсіонера.
За життя ОСОБА_2 , перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду у справі 200/2767/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії померлого, проте не було виплачено різниці між нарахованою та виплаченою пенсією. На підставі ст. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб позивач звернувся до відповідача із вимогою виплатити їй неотриману померлим пенсію, втім відповідач відмовив їй у такій виплаті. Позивач вважає, що відмова відповідача виплатити їй недоотриману померлим чоловіком пенсію є протиправною та такою, що суперечить т. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що статтею 61 Закону №2262 визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
За приписами частини 3 цієї статті, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Відповідач зазначив, що у контексті положень Закону України «Про виконавче провадження» слід зазначити, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням. Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
З огляду на викладене, у відзиві, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , є дружиною померлого ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, що є відповідачем у справі, та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених від військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 20254 року у справі № 200/2767/24, яке набрало законної сили 02.09.2024 року, було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № ФС-76555/09/01/807 від 25.03.2024 року, із урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення починаючи з 01.04.2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення, головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 на підставі довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 № ФС-76555/09/01/807 від 25.03.2024 року, та була виплачена у розмірі 13849,03 грн 04.10.2024 року.
Різниця в сумі пенсії, що утворилась між фактично виплаченою ОСОБА_2 та сумою пенсії, що належала виплаті з 01.04.2019 року йому не була виплачена.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 17.10.2024 року.
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою, в якій просила здійснити їй виплату суми пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 , які були нараховані у новому розмірі на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 200/2767/24 починаючи з 01.04.2029 року за життя ОСОБА_2 і залишилися неодержаними ним у зв'язку зі смертю.
19 грудня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом № 34387-31016/О-02/8-0500/24 повідомило позивача про те, що відповідно до ст. 61 Закону України № 2262 суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонеру з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ям, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вона не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Позивачу було вказано, що зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло до органів пенсійного фонду України не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Крім того, позивачу було роз'яснено про те, що нараховану заборгованість, яка належала померлому ОСОБА_2 за період з 01.04.2019 року по 30.09.2024 року на виконання рішення суду, може бути виплачено за умови покладання судом на органи Пенсійного фонду України відповідних зобов'язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому або у разі заміни у встановленому законодавством порядку сторони виконавчого провадження.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 8 Закону № 2262-XII передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 10 Закону № 2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у ст. 1-2 цього Закону, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 51 Закону № 2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам, які мають право на пенсію за цим Законом, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до ст. 61 Закону України № 2262-XII, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Подібні положення передбачені також ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у ч.2 ст.36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Наведенні приписи Законів України № 2262 та № 1058 узгоджуються із приписами ст. 1227 Цивільного кодексу України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно з п.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Форма цієї заяви затверджено додатком № 4 до зазначеного Порядку.
Згідно з п. 9 розділу II Документи, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший та виплати пенсії, допомог Порядку 3-1 до заяви про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подаються такі документи:
1) свідоцтво про смерть пенсіонера; 2) документи, що підтверджують належність членів сім'ї до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, які передбачені пунктом 3 цього розділу; 3) документи, що засвідчують родинні відносини з померлим пенсіонером, які передбачені п.12 цього розділу, та відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті (у разі неможливості надати такі документи факт проживання з пенсіонером встановлюється у судовому порядку) (для виплати членам сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника).
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються, у тому числі батькам або іншим членам сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є дружиною померлого ОСОБА_2 , позивач надала у межах 6 місячного строку заяву про виплату неодержаної померлим пенсії.
Наявна в матеріалах справи заява позивача, якою вона повідомила відповідача про намір отримати недоотриману пенсію померлого чоловіка написана позивачем, зазначена заява містить всі необхідні реквізити такої заяви, що визначені у затвердженій додатком № 4 до Порядку № 3-1 формі заяви. До заяви додані: документи, що підтверджують родинні заявки із померлим - свідоцтво про народження померлого та паспортні відомості заявника; смерть пенсіонера - свідоцтво про смерть та документи, що містять банківські реквізити, на які відповідач має виплатити суму недоотриманої померлим пенсію. Тобто, позивачем вчинено всі залежні від нього дії, вчинення яких передбачено законодавством для отримання неотриманої за життя померлим пенсії.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі № 200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 року у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлені вимоги про виплату позивачу недотриманої пенсії її померлим до їх включення до складу спадщини, а тому заміна сторони у виконавчому провадженні про яку зазначає відповідач, у цьому випадку, не є належним способом захисту прав заявника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.05.2023 року у справі № 520/926/21 та від 21.11.2023 року у справі № 420/25799/21.
Таким чином, враховуючи відповідне законодавче регулювання та судову практику, що склалася при вирішенні спірних правовідносин аналогічного характеру, а також беручи до уваги необхідність дотримання критерію ефективності у правовідносинах щодо захисту осіб, що наділені правом отримання нарахованих, але неодержаних за життя пенсіонера сум пенсії, вказане процесуальне питання не може бути вирішене за правилами ст. 52, 379 КАС України, тобто з використанням інституту процесуального правонаступництва або заміни сторони у виконавчому провадженні.
З огляду на викладене вище та враховуючи здійснення позивачем всіх залежних від нього дій спрямованих на отримання відповідних виплат у межах встановлених шести місяців після смерті пенсіонера, відсутність документів, які б свідчили про здійснення виплати цієї суми померлому чоловіку позивача або позивачу, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у виплату позивачу суми недоотриманої пенсії померлим та наявність правових підстав для виплати суми пенсії померлого ОСОБА_2 , що була нарахована на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду у справах № 200/2767/24 за період з 01.04.2019 року по 30.09.2024 року, але за лишилася неодержаною у зв'язку з його смертю.
Крім того, суд зазначає, що відсутності фінансування, необхідного на виплату коштів за судовими рішеннями, не є підставою для не виплати належним пенсіонеру сум невиплаченої пенсії.
Так, положеннями статей 9 та 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Жодних змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Втручання відповідача у право на мирне володіння майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Таким чином, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України»).
Ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 3, 4 і 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» суми пенсії у розмірі за період з 01.04.2019 року по 30.09.2024 року, що підлягали виплаті за життя її чоловіку, пенсіонеру ОСОБА_2 і залишилися недодержавними у зв'язку з його смертю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід також зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання виплатити пенсію, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,00 грн (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 37 від 14.07.2025 року).
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1211,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання виплатити пенсію - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті її чоловіку пенсіонеру ОСОБА_2 і залишилися недодержавними у зв'язку з його смертю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) виплатити ОСОБА_1 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» суми пенсії у розмірі за період з 01.04.2019 року по 30.09.2024 року, що підлягали виплаті за життя її чоловіку, пенсіонеру ОСОБА_2 і залишилися недодержавними у зв'язку з його смертю.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко