Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 вересня 2025 року Справа№200/5838/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі 200/5901/23, за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання виплатити середній заробіток, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі 200/5901/23, за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до наказу № 195 від 10.07.2023 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду.
04.07.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 року у справі № 200/5901/23 у розмірі 243181,45 гривень, що підтверджується скріншотом з офіційного застосунку банку від 04.07.2025 року.
Таким чином, повідомленням обслуговуючого банку про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.
При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач 23.07.2025 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі 200/5901/23 за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
25.07.2025 року відповідачем листом за вихідним № 09/02/1091 у виплаті середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком позивачу було відмовлено з підстав того, що передбачені законодавством про працю її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Крім того, вважає, що вказана сума середнього заробітку позивачу має бути нарахована та виплачена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідачем надано письмовий відзив від 20.08.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що право на перерахунок грошового забезпечення за спірний період у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після його звільнення. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.
Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
ІНФОРМАЦІЯ_3 категорично не погоджується з розрахунком середнього заробітку, наведеним у позовній заяві, та доводами позивача про обчислення середнього заробітку відповідно до постанови КМУ № 100.
Нормативно-правовими актами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як середній заробіток, який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо.
Згідно із ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Стаття 94 КЗпП України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Таким чином, вважає, що ототожнювати дані поняття неможливо.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
16.09.2025 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначає про правомірність застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, посилаючись на практику Верховного Суду з цього питання.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить ІD-паспорт № НОМЕР_1 , виданий 14.01.2020 року.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наказом № 195 від 10.07.2023 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду.
04.07.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 року у справі № 200/5901/23 у розмірі 243181,45 гривень, що підтверджується скріншотом з офіційного застосунку банку від 04.07.2025.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 року у справі № 200/5901/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також нарахувати і виплатити утримане оподаткування у вигляді військового збору з його доходів у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останнього в антитерористичній операції та/ або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації починаючи з 15.04.2019 по 24.02.2022 року.
Постановою Першого апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 200/5482/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 року у справі № 200/5901/23 залишено без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Позивач 23.07.2025 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі 200/5901/23 за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідач листом від 25.07.2025 року № 09/02/1091 відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку, оскільки передбачені законодавством про працю її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до довідки відповідача грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби (травень (31 день) і червень (30 днів) 2023 року) включає такі складові:
- 31 163,90 грн. (грошове забезпечення за травень 2023 року);
- 31 163,90 грн. (грошове забезпечення за червень 2023 року).
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила: 1021,77 грн. (62327,80 грн./61 днів).
Позивач звільнився 10.07.2023 року, а виплата перерахованого за рішенням суду грошового забезпечення в розмірі 243181,45 грн. остаточно відбулася 04.07.2025 року.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки враховується за 6 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки складає 182 дні.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 1021,77 грн., сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців становить 185962,14 грн. (1021,77 грн. х 182 дні).
Стосовно вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то ці вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.
У відповідності до пункту 2 Порядку № 44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, то на нього не розповсюджується пункт 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Крім того, ДФС у листі від 09.03.2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 наголосила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПК України, заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов'язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.
Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі 200/5901/23, за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі 200/5901/23, за період з 29 січня 2020 року по 04 липня 2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 23 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова