22 вересня 2025 рокуСправа №160/23289/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
13.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 17-1 “Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 року №932 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 не є військовозобов'язаною особою з огляду на те, що був засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину. Вказує на те, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про виключення його з військового обліку як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Проте, в задоволенні вказаної заяви відповідачем було відмовлено та зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені, не передбачено.
Виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» звільнила цю особу від виконання військового обов'язку. Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.
Також, у даних правовідносинах щодо виключення з військового обліку позивача, відповідач повинен застосовувати частину 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
09.09.2025 р. від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов.
При дослідженні відзиву на позовну заяву судом встановлено, щодо відповідачем до відзиву не додано докази на підтвердження повноважень особи, яка підписала відзив, та доказів направлення відзиву позивачу.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
За приписами статті 8 КАС України, адміністративний суд зобов'язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов'язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.
Частиною 1 ст.45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи викладене, в зв'язку з тим, що поданий відзив не містить доказів направлення відзиву позивачу, у суду відсутні підстави для врахування відзиву.
15.09.2025 р. позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві.
Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до довідки про звільнення серії ОО №005765 від 08.12.2000 року, ОСОБА_1 18.02.1998 року був засуджений Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу за ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ст. 44 КК України до 5 років позбавлення волі та за ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07.12.2000 року звільнений умовно-достроково 08.12.2000 року.
Згідно з довідкою про звільнення серії ОО №204567 від 28.12.2006 року, ОСОБА_1 22.06.2005 року був засуджений Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі та за ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.12.2006 року звільнений умовно-достроково 28.12.2006 року.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 07.07.2022 р., позивач 15.01.2007 року був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пп. 6 п. 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до витягів з бази даних «Резерв+», сформованих 19.06.2025 р., 15.07.2025 р., ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з адвокатським запитом.
Листом від 18.07.2025 р. №Ю/6960 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про наступне.
ОСОБА_1 взятий на військовий облік військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно пункту 17-1 “Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 року №932.
Відповідно відсутні законодавчо встановлені підстави внести інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п. 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 07.07.2022 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та триває до цього часу. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі Порядок №1487). Згідно з п. 1 Порядку він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п. 79 Порядку районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Згідно з ч. 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;
2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;
4) військовозобов'язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ врегульовані підстави для:
- взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (частини перша-п'ята);
- виключення з військового обліку у відповідних ТЦК та СП (частина шоста).
Так, зняттю з військового обліку військовозобов'язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України:
- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; - які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;
- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
- в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення звільнити цю особу від виконання військового обов'язку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка 18.02.1998 року була засуджена Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу за ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ст. 44 КК України до 5 років позбавлення волі та за ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07.12.2000 року звільнений умовно-достроково 08.12.2000 року, а 22.06.2005 року був засуджений Корсунь-Шевченківським районним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі та за ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.12.2006 року звільнений умовно-достроково 28.12.2006 року.
Водночас, до 05.01.2023 р. діяв Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 № 921 (далі - Порядок № 921).
Відповідно до п. 56 Порядку № 921 районні (міські) військові комісаріати здійснювали виключення з військового обліку військовозобов'язаних у випадках, передбачених законодавством.
Цим же пунктом Порядку №921 було передбачено, що виключення з військового обліку осіб, які за рішенням суду засуджені до позбавлення волі, здійснювалось без їх особистої присутності, про що у їх військово-облікових документах проставлялись відповідні відмітки.
Водночас, на час розгляду справи Законом України від 11 квітня 2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (набрав чинності 18 травня 2024 року) статтю 37 Закону №2232-XII викладено у новій редакції.
Частиною 6 статті 37 Закону №2232-XII встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення особи з військового обліку.
Відтак, відповідач повинен застосовувати ч. 6 статті 37 Закону №2232-XII у редакції Закону від 11 квітня 2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук