22 вересня 2025 рокуСправа №160/20741/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1, ВЧ НОМЕР_1 ), відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2, ВЧ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 22.07.2025 року роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у справі №160/20741/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 , відповідача-3: Військової частина НОМЕР_3 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
В провадженні №160/20741/25 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про:
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він у період з 05.03.2022 по 31.08.2022 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 01.09.2022 по 06.04.2023 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , у період з 08.04.2023 по 24.10.2023 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.10.2023 №438, солдата ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - (за станом здоров'я - на пiдставi висновку (постанови) вiйськово-лiкарської комісії про непридатнiсть до вiйськової слyжби з виключенням з вiйськового облiку або про непридатнiсть до вiйсъковоi служби з переоглядом через 6-12 мiсяцiв), i направлено для зарахування на вiйськовий облiк до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до Листа ІНФОРМАЦІЯ_2 №760/15/7877 від 04.08.2022 р. Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_3 були зараховані на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 з 01.08.2022 р. Також із Довідки форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу надаються за періоди, що наявні в Реєстрі застрахованих осіб» вбачається, що Військова частина НОМЕР_2 виплачувала ОСОБА_1 грошове забезпечення починаючи із 01.07.2022 р. Враховуючи все вищевикладене, відповідачем за період з 01.07.2022 по 31.08.2022 щодо нарахування грошового забезпечення позивачу є Військова частина НОМЕР_1 , а щодо перерахування та виплати грошового забезпечення позивачу за вказаний період - Військова частина НОМЕР_2 , відповідачем за період з 08.04.2023 по 24.10.2023 щодо нарахування грошового забезпечення позивачу є Військова частина НОМЕР_3 , а щодо перерахування та виплати грошового забезпечення позивачу за вказаний період - Військова частина НОМЕР_2 . Як наслідок, в період проходження служби, а саме з 01.07.2022 по 24.10.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, до Постанови № 704. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та відкрито провадження по справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
29.07.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 направлено до суду та зареєстровано у справі №160/21297/25 (яка є однією з роз'єднаних справ за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 , відповідача-3: Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії) заяву, копія якої долучена до матеріалів справи №160/20741/25.
В наданій заяві зазначено, що з моменту створення військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), окремий батальйон управлінню бригади та перебуває на її фінансовому забезпеченні. Відповідно до директиви Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 13 червня 2025 року №Д-35/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в 2025 році» з 17.07.2025 по 21.07.2025 відбулась реорганізація військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин, в результаті якої підпорядковані військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), як відокремлений підрозділ була припинена. З 22 липня 2025 року військова частина НОМЕР_2 є єдиним правонаступником військової частини НОМЕР_1 . З моменту припинення військової частини НОМЕР_1 всі управлінські рішення будуть прийматись командиром військової частини НОМЕР_2 .
30.07.2025 року від Військової частини НОМЕР_2 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обгрунтовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.
19.08.2025 року від Військової частини НОМЕР_2 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивач пропустив строки звернення до суду в частині вимог щодо перерахунку грошового забезпечення та інших виплат за період з 20.07.2022 по 31.08.2022, про що було зазначено у клопотанні про залишення позову без розгляду, а також вважає що заявлені позивачем вимоги є безпідставними в частині застосування при обчисленні посадового окладу позивача розміру прожиткового мінімуму встановленого на перше січня відповідного року. Військова частина НОМЕР_1 у спірний період була відокремленим підрозділом та підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 , як окремий батальйон управлінню бригади. Проте, як військова частина НОМЕР_2 так й військова частина НОМЕР_1 та інші підпорядковані військовій частині НОМЕР_2 військові частини, перебували до 31.07.2022 на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_4 . З 01.08.2022 військова частина НОМЕР_2 була визначена розпорядником коштів третього рівня та їй на фінансове забезпечення були зараховані підпорядковані їй частини, в тому числі військова частина НОМЕР_1 . Підпорядковані військові частини здійснюють нарахування всіх виплат самостійно на підставі наказів командирів цих військових частин. ІНФОРМАЦІЯ_5 до 31.07.2022 та військова частини НОМЕР_2 з 01.08.2022, в частині забезпечення підпорядкованих військових частин, здійснювали розпорядження бюджетними коштами на підставі відомостей наданих підпорядкованими військовими частинами, що формуються на підставі наказів командирів відповідної підпорядкованої військової частини. ІНФОРМАЦІЯ_5 до 31.07.2022 та військова частини НОМЕР_2 з 01.08.2022, як розпорядники коштів третього рівня, проводила усі грошові операції в тому числі із оплати грошового забезпечення на підставі первинних фінансових документів військової частини НОМЕР_1 , тобто первинні розрахунки та відомості складалися безпосередньо фінансовою службою військової частини НОМЕР_1 , на підставі яких здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення. ІНФОРМАЦІЯ_5 до 31.07.2022 та військова частини НОМЕР_2 з 01.08.2022 не були наділені повноваженнями, щодо перевірки вірності обрахунку платіжних відомостей військових частини, які стоять на фінансовому забезпеченні, а тому всі нарахування зроблені частиною це дії посадових осіб зазначеної частини. Тобто, рішення про нарахування та виплату тих чи інших коштів військовослужбовцям які перебувають у складі військової частини, що підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 приймається виключно командиром такої підпорядкованої військової частини. У зв'язку із прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою був скасований пункт 6 Постанови № 103, пункт 4 Постанови №704 у попередній редакції не набув чинності, оскільки попередня редакція нормативно-правового акту не відновлює совою дію автоматично, тим більше, що попередня редакція пункту 4 постанови №704 ніколи не діяла. 2. Визначений п. 4 Постанови №704 розмір, з якого провадиться розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців, не є державним стандартом або гарантією при обчислення грошового забезпечення військовослужбовця або його складових, а є лише сталою сумою, яка має застосовуватись при розрахунку. При розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячного грошового забезпечення позивача, під час його військової служби (до 19.05.2023) прожитковий мінімум встановлений на 01.01.2018, застосовувались відповідачем як розрахункова величина, з якої проводяться нарахування відповідних сум окладів та грошового забезпечення в цілому. Міністерство оборони України при визначенні розмірів щомісячних премій військовослужбовців відповідно до окремих доручень Міністра оборони України № 248/1210 від 01.03.2022, № 2683/з від 01.02.2023, № 183/уд від 16.01.2024 - у 2024 році та № 156/уд від 09.01.2025, враховувало, що посадові оклади та оклади за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови № 704 розраховані з розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.2018, і це відповідало бюджетному плануванню затвердженому Законами України «Про Державний бюджет України». Компенсація втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати здійснюється з підстав передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050). Оскільки наразі грошові доходи, про які позивач просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ще не нараховані та обов'язок нарахувати їх виникне лише у разі прийняття судом рішення на користь позивача, в військової частини НОМЕР_1 ще не виникло зобов'язання нарахувати компенсацію, а отже й право позивача на отримання компенсації на момент розгляду справи судом не порушене, тобто щодо цього відсутній предмет спору. Все вище викладене свідчить, що підстав для задоволення позову у цій справі, який ґрунтується на невірному застосуванні норм права, є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки командування військова частина НОМЕР_1 діючи у відповідності до норм законодавства України здійснила в повному обсязі виплату позивачу всіх коштів, на які він мав право під час служби у спірний період.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) у період з 05.03.2022 по 31.08.2022 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 01.09.2022 по 06.04.2023 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , у період з 08.04.2023 по 24.10.2023 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.10.2023 №438, солдата ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Представник позивача адвокат Черніков Денис Юрійович звернувся до Відповідачів із адвокатськими запитами, в яких, просив:
1. Надати розрахунок розміру грошового забезпечення, яке виплачувалось позивачу за кожен календарний місяць служби, в розрізі:
- щомісячних основних видів грошового забезпечення з визначенням 1) суми посадового окладу, 2) суми окладу за військовим званням, 3) суми надбавки за вислугу років;
- щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з визначенням 1) суми підвищення посадового окладу, 2) суми надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил України, надбавки за кваліфікацію, надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, надбавки за почесні звання, надбавки за спортивні звання, 3) суми доплати, в тому числі, доплати за науковий ступінь та за вчене звання, 4) суми премії;
- одноразових додаткових видів грошового забезпечення з визначенням 1) суми винагороди, в тому числі суми, винагороди за бойове чергування, а також 2) суми додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
2. Надати інформацію чи письмово повідомлявся позивач щомісяця під час служби про всі суми, які були нараховані та виплачені, в порядку ст. 110 КЗпП України та ст. 30 ЗУ «Про оплату праці».
3. Повідомити чи наявні у Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_2 , Військовій частині НОМЕР_3 на момент звернення бюджетного призначення за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», та повідомити в якому розмірі.
4. Повідомити, коли останній раз здійснювалося бюджетне призначення (фінансування) Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_2 , Військовій частині НОМЕР_7 , вищим розпорядником коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» та на яку суму.
Станом на день звернення до суду відповіді на вищезазначені запити не надавалися.
В матеріалах справи відсутні відповіді на запити станом на 22.09.2025 року.
Вважаючи протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з ст. 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до положень частин 1-2 статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. (далі Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на час прийняття цієї постанови) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» за №103 від 21.02.2018 р. (далі Постанова №103), яка набрала чинності 24.02.2018 р., затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до пункту 6 Постанови №103 у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 р. мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29.01.2020 р. (тобто з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29.01.2020 р. розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте, Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 р. на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. до 01.01.2022 р. набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 р. у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704.
Так, Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 р. положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 р. у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також, у постанові від 15.03.2023 р. у справі №420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 р. розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином як випливає з їх змісту на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також, враховуючи те, що з 01.01.2020 р. положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 р., який набрав чинності з 01.01.2017 р., мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 р. є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у період з 01.07.2022 по 31.08.2022 р. при розрахунку та виплаті грошового забезпечення позивача застосовувалася Постанова №704, в редакції Постанови №103, відповідно до якої розмір грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29.01.2020 р. діє первинна редакція пункту 4 Постанови №704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до п. п. 8, 9 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України, розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
У той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення у період з 01.07.2022 по 31.08.2022 р. розмірів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованих з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 р. мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні йому грошового забезпечення розмірів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зважаючи на наведені вище положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у період з 01.07.2022 по 31.08.2022 року не здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2022 р.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що з 29.01.2020 р. відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний календарний рік.
На підставі наведеного, суд доходить висновку, що у період з 01.07.2022 по 31.08.2022 р. грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р.
Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 р. по справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 є протиправними.
При цьому, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про нарахувати та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення., суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III від 19.10.2000 р. (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат грошового забезпечення відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом у відповідній частині позовних вимог є передчасним.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 04.05.2022 р. по справі №200/14472/19-а.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 31.08.2022 року включно грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса