23 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 557/752/24
Провадження № 22-ц/4815/1037/25
Головуючий у Гощанському районному суді
Рівненської області: суддя Пацко Д.В.
Ухвалу суду першої інстанції
(скорочений текст) постановлено: 20 травня 2025 року
у селищі Гоща Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося)
Повний текст ухвали складено: 26.05.2025
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
орган, якому надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, - керівник Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області;
позивач1 - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області;
позивач2 - Бугринська сільська рада Рівненського району Рівненської області;
відповідач1 - Опорний заклад "Бугринський ліцей" Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області;
відповідач2 - ОСОБА_1 ;
за участі: прокурора Кривецької-Люліч Тетяни Анатоліївни та представника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області - Шилана Ореста Сергійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області на ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 20 травня 2025 року у цивільній справі за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області до Опорного закладу "Бугринський ліцей" Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 про визнання договору про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт недійсним, зобов'язання звільнити земельну ділянку,
У травні 2024 року в суд звернувся керівник Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Бугринська сільська рада) до Опорного закладу "Бугринський ліцей" Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - ОЗ "Бугринський ліцей"), ОСОБА_1 про визнання договору про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт недійсним, зобов'язання звільнити земельну ділянку.
Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 20 травня 2025 року провадження у справі закрито.
У поданій апеляційній скарзі керівник Здолбунівської окружної прокуратури, вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що полягало у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить її скасувати в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про визнання недійсним договору про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт №1 від 02.01.2023, укладеного між ОЗ "Бугринський ліцей" і ОСОБА_1 , і направити справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про свою незгоду із висновками суду щодо закриття провадження у справі з міркувань відсутності предмета спору, оскільки підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, що зроблений у постанові від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04. Так, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20).
Як указував суд попередньої інстанції, оскільки договір припинив свою дію та земельна ділянка перебуває у власності і володінні Бугринської сільської ради, тому відсутні підстави продовження розгляду справи через відсутність предмета спору. Однак судом не було дано належної оцінки доказам та безпідставно закрито провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в частині вимог про визнання договору про співпрацю і виконання науково-дослідних робіт недійсним. При цьому відносини з приводу недійсності правочину розглядаються на момент його вчинення, а тому наслідки недійсності можуть бути застосовані. Тобто розірвання сторонами договору не позбавляє їх права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає пред'явленню відповідного позову закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту пред'явлення позову. Таке переконання відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №12-112гс18.
З огляду на це судом залишено без уваги і висновки Великої Палати Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №129/1033/13, постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №761/26815/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Вважає, що відповідачі, уклавши договір про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт, фактично приховали інший правочин, який вони насправді вчинили, зокрема договір оренди землі. Більше того, таке розпорядження землею навчальним закладом суперечить ст.ст. 92, 95 ЗК України, ст. 80 Закону України "Про освіту", адже об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Тобто оспорюваний договір слід визнати недійсним.
Отже, у частині вимог про зобов'язання звільнити земельну ділянку судове рішення не оскаржувалося.
У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 5.1 договору №1 про співпрацю та виконання науково - дослідних робіт, який укладено 02 січня 2023 року між ОЗ «Бугринський ліцей» та ОСОБА_1 , термін його дії обумовлено до 31 грудня 2024 року. При цьому можливості пролонгації (продовження) правочину його положеннями не передбачено.
Отже, з 01 січня 2025 договір про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт припинив свою дію.
Щодо повернення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 6,5 га для дослідних та навчальних цілей, яка знаходиться на території Бугринської сільської ради, і передана йому на підставі договору №1 про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт від 02 січня 2023 року, то ця земельна ділянка на користь ОСОБА_1 не передавалась. Тобто вона перебуває у власності і володінні Бугринської сільської ради.
13 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаблій В.І. заявив клопотання про закриття провадження у справі, виходячи із відсутності предмета спору.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Оскільки оспорюваний договір на час вирішення судом цивільно-правового спору припинено внаслідок закінчення терміну його дії, а земельна ділянка перебуває у власності та володінні Бугринської сільської ради, тому відсутні підстави для продовження розгляду справи у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Проте з такими висновками частково погодитися не можна.
Згідно із пунктом 2 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 256 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що зроблений у постанові від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20, видно, що ноняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Установлення відсутності предмета спору на час пред'явлення позову не є єдиним випадком для закриття провадження у справі у підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки «збіднює» відповідне правове регулювання, не відповідає його змісту, так як у такому випадку (при відсутності предмета спору) малоймовірно або позивач звертався до суду.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що спірні правовідносини між сторонами з приводу визнання недійсним оспорюваного правочину продовжують існувати, адже припинення самого договору не унеможливлює визнання його недійсним. При цьому враховується, що права і обов'язки, що виникли із недійсності договору №1 про співпрацю та виконання науково - дослідних робіт від 02 січня 2023 року, розглядаються на момент його вчинення, а тому наслідки недійсності можуть бути застосовані навіть, якщо договір припинений.
Поготів, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Отже, в даній категорії спорів припинення договору не може бути безумовною підставою для закриття провадження у справі.
Також апеляційним судом звертається увага на те, що судом попередньої інстанції при закритті провадження у справі не роз'яснено її учасникам наслідків вчинення цієї процесуальної дії, що безумовно передбачено ч. 2 ст. 256 ЦПК України.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Щодо вимоги апеляційної скарги про стягнення колегією суддів 2 422, 40 гривень судового збору з обох відповідачів на користь Рівненської обласної прокуратури, то з ними погодитися не можна.
Так, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц висловлено позицію про те, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував ухвалу та направив справу до суду попередньої інстанції для продовження розгляду, тому розподіл судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи по суті, ґрунтуючись на загальних вимогах розподілу судових витрат.
Підставою для часткового скасування оскаржуваної ухвали відповідно до пункту 4 ст. 379 ЦПК України є порушення судом норм процесуального права, що призвело до її помилкового постановлення.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області задовольнити.
Скасувати ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 20 травня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області до Опорного закладу "Бугринський ліцей" Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 про визнання договору про співпрацю та виконання науково-дослідних робіт недійсним.
Справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В решті ухвалу Гощанського районного суду від 20 травня 2025 року (в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про зобов'язання звільнити земельну ділянку) залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 23.09.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків