23.07.2025 Єдиний унікальний № 371/1016/24 провадження № 2/371/101/25
Миронівський районний суд Київської області
ЄУН 371/1016/24
Провадження № 2/371/101/25
23 липня 2025 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Поліщука А.С.,
при секретарі Овчаренко В.С.,
за участі
представника позивача Лях В. М.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Миронівської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,-
До Миронівського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом звернулася Миронівська міська рада Обухівського району Київської області та просила витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Миронівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер 3222983400:02:004:0033, площею 5.18 га.
Свою вимогу обґрунтовувала наступним:
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 20 березня 2017 року №135 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 5.1800 га ріллі (ділянка № НОМЕР_1 ) на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області.
Підставою для видання вказаного розпорядження стало рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 у справі № 371/676/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Миронівської районної державної адміністрації, Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування, яким визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, с. Коритище, Миронівського району, Київської області, в розмірі 4,76 умовних кадастрових гектарів, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 23.05.2017 № 235 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 ) загальною площею 5,1800 га ріллі, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033.
У подальшому, 25.05.2017 державним реєстратором КП Миронівської міської ради «Миронівка-Реєстр» прийнято рішення індексний номер 35369509 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3222983400:02:004:0033, площею 5,18 га., цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку спадкування на думку представника позивача є незаконним з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. ст. З, 5 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990, який діяв до 01.01.2002) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну.
Визначалося, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості).
Правовідносини щодо набуття права на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюються нормами Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02. 2004 № 122 та норми Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». А правовідносини, щодо набуття права на спадщину регулюються нормами ЦК УРСР в редакції чинній на момент виникнення таких правовідносин.
Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», починаючи із 1995 року в Україні розпочалося розпаювання земель, що перебували у колективній власності.
Згідно із п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
Відповідно до п. 1 вказаного Указу паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Згідно із п. 5 зазначеного Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законом порядку. Право особи на земельну частку може бути визнано в судовому порядку, рішення суду за вимогами зазначеного закону є документом, що посвідчує таке право.
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Миронівського районного суду у справі № 371/676/16-ц із позовом до Миронівської районної державної адміністрації, Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» про визнання права власності на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування, мотивуючи заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 . Після його смерті спадщину, як спадкоємець за законом прийняла його дружина (мати позивача) ОСОБА_3 .
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, єдиним спадкоємцем після її смерті за заповітом, є позивач - ОСОБА_2 .
За життя батько позивача - ОСОБА_4 був пенсіонером зі складу членів сільськогосподарського підприємства, колгоспу ім. Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області. На підставі рішення Коритищанської сільської ради народних депутатів від 24.02.1995 № З XXII скликання КСП ім. Стрільця с. Коритище Миронівського району Київської області було видано Державного акта на право колективної власності на землю серія КВ від 27.10.1995, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю під № 14.
На базі Колгоспу ім. Стрільця с. Коритище Миронівського району Київської області створене акціонерне товариство сільськогосподарського підприємства «Коритище» (далі - АТСП «Коритище») згідно Протоколу № 1 загальних зборів від 17.02.1996.
В подальшому, АТСП «Коритище» згідно протоколу № 1 загальних зборів від 24.02.2000 реорганізовано в СТОВ «Коритище», яке є правонаступником усіх попередніх організацій.
При зверненні до приватного нотаріуса Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Київська область Миронівський район на території Коритищанської сільської ради ОСОБА_2 отримав лист, яким нотаріус відмовив у видачі свідоцтва, оскільки відсутні документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку.
ОСОБА_2 вважав, що його право відповідачами порушено і просив суд визнати за ним право на земельну ділянку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області розміром 4.76 в умовних кадастрових гектарах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованого на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області.
Рішенням Миронівського районного суду від 26.10.2016 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаними рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої рішення Миронівського районного суду Київської області від 26.10.2016 скасовано та ухвал нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця, села Коритище, Миронівського району, Київської області, в розмірі 4,76 умовних кадастрових гектарів, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З огляду на викладене, 27.02.2017 ОСОБА_2 звернувся до Миронівської районної державної адміністрації з заявою про виділення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю).
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 20.03.2017 № 135 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 5,1800 га ріллі (ділянка № НОМЕР_1 ) на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області.
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 23.05.2017 № 235 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 ) загальною площею 5,1800 га ріллі, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033.
Після цього, 25.05.2017 ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 5,1800 га ріллі, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033.
Обставини незаконного набуття у власність вищевказаної земельної ділянки встановлені постановою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 371/676/16-ц, відповідно до якої рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 скасовано, а рішення Миронівського районного суду Київської області 26.10.2016, яким позов ОСОБА_2 до Миронівської районної державної адміністрації, Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коритище» про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено в силі.
Суд касаційної інстанції зазначив: «Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із наявності передумов для набуття ОСОБА_4 права на земельну ділянку (пай), оскільки за життя він був членом колгоспу ім. Карла Маркса, ім. Стрільця с. Коритище Миронівського району Київської області.
Водночас, суд апеляційної інстанції не врахував, що однією з безумовних підстав набуття права на земельний пай є включення члена колективного сільськогосподарського підприємства до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Разом із тим, позивач не надав доказів на підтвердження того, що за життя ОСОБА_4 був включений до списку громадян-членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю від 27.10.1995, який видано КСП ім. Стрільця с. Коритище Миронівського району Київської області на підставі рішення Коритищенської сільської ради народних депутатів від 24.02.1995 та був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю.
Крім того, ОСОБА_3 , яка була спадкоємцем ОСОБА_4 , за життя не зверталася до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, інших компетентних органів з приводу вирішення питання про можливість видачі сертифікату на право власності на земельну частку (пай), яка могла належати її чоловікові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду.
Встановивши, що право, яке просить визнати за ним позивач у порядку спадкування, його батько як спадкодавець за життя не набув, такого права також і не набула мати позивача, що підтверджено дослідженою судом спадковою справою, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про відмову у позові».
Вказане судове рішення набрало законної сили 21.08.2019.
Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільний або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь та самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування яких встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Отже, обставини, встановленні рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, щодо якої встановленні ці обставини.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанов від 23.02.2022 у справі № 554/8632/18.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 520/14775/15-ц зазначено, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиційно встановленні факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язанні повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій цивільній, господарській або адміністративній справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Як висновок, вищевказаним рішенням касаційної інстанції встановлено факт відсутності у ОСОБА_2 правових підстав для набуття права власності на спірну земельну ділянки та відповідно до вимог ч. 5 ст. 82 ЦПК України вказаний факт має преюдиційне значення при розгляді інших справ.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Право на землю має конституційну основу, адже стаття 14 Основного Закону визначає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Безпосередньо Земельний кодекс України сформулював загальні правила виникнення прав на землю, відповідно до якого громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. З Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України).
Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України (ст. 396 ЦК України).
Відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч. З ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України (у чинній редакції), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц), (п. 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021 року, доповнено Розділ X Перехідних Положень Земельного кодексу України пунктом 24.
Відповідно пункту 24 Розділу X Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав наведених в ньому.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, свої заперечення мотивував наступним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний суд України у рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 також зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У позовній заяві фактично не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи законних інтересів внаслідок прийняття Миронівською районною державною адміністрацією розпорядження №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області» та розпорядження №235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 )», а також не зазначено докази, що підтверджують дані обставини.
Позивачем не надано доказів того, що рішення Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року, яке в подальшому було скасоване постановою Верховного Суду від 21.08.2019 року, стало підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.
Як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 11.03.2020 року, якою було залишено без задоволення апеляційну скаргу СТОВ «Коритище» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 17.12.2019 року про відмову у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі №371/676/16, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку загальною площею 5,18 га, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033, яка розташована на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області. Підстави виникнення права власності: розпорядження та Витяг з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер:НВ-3208768172017, виданий 14.04.2017 року, видавник: відділ у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Поняття «право власності на земельну частку (пай)» та «право власності на земельну ділянку» є відмінними, оскільки земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, земельна ділянка має унікальний кадастровий номер. На відміну від земельної ділянки межі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) не визначені. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), може бути також рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Разом з тим, ОСОБА_2 не реєстрував своє право власності на земельну частку (пай) в розмірі 4,76 умовних кадастрових гектарів, яке було визнано за ним на підставі рішення суду.
Також у позовній заяві не зазначено, в чому саме проявились порушення закону при прийнятті Миронівською районною державною адміністрацією розпорядження №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області» та розпорядження №235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 )».
Позивач формально посилається на норми права та обставини, які жодним чином не свідчать про порушення Миронівською районною державною адміністрацією Київської області вимог закону при прийнятті зазначених вище розпоряджень.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідних правових підстав заволоділа ним. При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно а в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Станом на 24.05.2017 року, тобто на час набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, Миронівська районна державна адміністрація згідно вимог чинного на той час законодавства (ч. 3 ст. 122 ЗК України) мала право передавати земельні ділянки із земель державної власності.
Розпорядження Миронівської районної державної адміністрації №135 від 20.03.2017 року «Про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання дозволу гр. ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області» та розпорядження №235 від 23.05.2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 )», на підставі яких ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку, не визнані протиправними та не скасовані.
Також необхідно зазначити, що Миронівська міська рада Обухівського району Київської області не являється правонаступником Миронівської районної державної адміністрації Київської області і станом на 24.05.2017 року не являлась власником спірної земельної ділянки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021 року, доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України пунктом 24.
Відповідно до пункту 24 Розділу Х Земельного кодексу України, з дня набрання чинності вказаного пункту землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім окремих земель.
Проте, станом на 25.05.2021року спірна земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_2 , а не в державній власності, у зв'язку з чим Миронівська міська рада Обухівського району Київської області не набула на неї права власності, як на землю комунальної власності.
Таким чином, жодних правових підстав для заявлення Миронівською міською радою Обухівського району Київської області позовних вимог про витребування на користь держави в особі Миронівської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:004:0033 площею 5,18 га з незаконного володіння ОСОБА_2 немає.
Відповідно до вимог п. в) ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. При цьому, відповідно до вимог п. в) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 мав право на отримання земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 гектара.
Однак, у такому випадку незрозуміло, чому позивач вимагає витребувати на користь держави в особі Миронівської міської ради земельну ділянку площею 5,18 га, а не площею 3,18 га.
Миронівська міська рада Обухівського району Київської області звернулася до суду з вимогами про захист свого цивільного права та інтересу поза межами строку позовної давності, тривалість якого згідно вимог ст. 257 ЦК України встановлена у три роки, враховуючи, що з часу оформлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку (24.05.2017 р.) та з часу набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021року №1423-ІХ (27.05.2021 р.) вказаний строк давності минув.
Відповідач ОСОБА_5 заявив про застосування строку позовної давності.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права в власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4).
Згідно вимог ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Заслухавши учасників судових засідань, розглянувши матеріали справи суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 371/676/16-ц, визнано за ОСОБА_2 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на земельну частку (пай) із земель переданих до резервного фонду при розпаюванні колективного сільськогосподарського підприємства імені Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області. в розмірі 4.76 в умовних кадастрових гектарах, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
23 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Миронівської районної адміністрації із заявою про виділення земельної ділянки, як на підставу для виділення земельної ділянки посилався на рішення апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року в справі № 371/676/16-ц.
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 20.03.2017 року № 135 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 5,1800 га ріллі (ділянка № НОМЕР_1 ) на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області.
Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 23.05.2017 року № 235 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області (земельна частка (пай), ділянка № НОМЕР_1 ) загальною площею 5,1800 га ріллі, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033.
25 травня 2017 року ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 5,1800 га ріллі, кадастровий номер 3222983400:02:004:0033.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку засвідчує набуття права власності, хоча сама по собі не є способом набуття цього права, лише підтверджує його виникнення на підставі належних документів.
Тобто, із 25 травня 2017 року ОСОБА_2 є власником спірної земельної ділянки, що офіційно визнано і підтверджено державою Україна.
Під час розгляду справи судом встановлено зв'язок між скасованим Верховним Судом рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2019 року та набуттям ОСОБА_2 у свою власність спірної земельної ділянки.
Як наслідок суд погоджується із доводами позивача щодо відсутність у ОСОБА_2 законних правових підстав набути у свою власність земельну ділянку загальною площею, 5.180 гектар, кадастровий номер: 3222983400:02:004:003, оскільки у відповідності до пункту в) ч. 3 ст. 116, а також ч. 4 цієї статті Земельного кодексу України, окрім як в порядку спадкування, він мав право на безоплатну передачу йому земельної ділянки у власність лише в межах норм безоплатної приватизації, розмір якої у відповідності до ст. 121 цього Кодексу не може перевищувати 2,0 гектарів.
Проте, за нормами ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа, в тому числі і Миронівська міська рада, має право на судовий захист свого цивільного права, за умови його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто обов'язковою умовою судового захисту позивача є наявність цивільного права, яке порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою.
Про наявність цього права позивач має зазначити у своєму позові, надати докази його існування, оскільки відсутність такого права унеможливлює і його судовий захист.
У позовній заяві, представник позивача не зазначила яке саме право Миронівської міської ради було порушено передачею 25 травня 2017 року Миронівською районною державною адміністрацією у власність відповідачу спірної земельної ділянки, та чим це право підтверджується.
Матеріали справи не містять доказів, які засвідчують, що в 2017 році Миронівська міська рада Обухівського району Київської області мала будьякі права щодо спірної земельної ділянки.
Матеріали справи також не містять доказі того, що Миронівська місьтка рада є правонаступником Миронівської районної державної адміністрації Київської області після її припинення.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 32 своєї постанови від 16 червня 2020 року по справі ЄУН911/145/19 констатувала, що відсутність обставин, які підтверджували б порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Наведений висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.05.2018 у справі №910/17448/16, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог через неправильне обрання позивачем способу захисту своїх прав.
За нормами ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною 3 ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди скасовується (ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти до висновку про те, що до суду із позовом, який пов'язаний із набуттям права власності на земельну ділянку, без відповідної правової підстави, має право звернутися лише власник.
У даному випадку такими особами могли бути Миронівська, а після її припинення Обухівська районна державна адміністрація Київської області, до якої перейшли функції Миронівської районної державної адміністрації Київської області, після ліквідації останньої.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 08 грудня 2021 року по справі № 9901/348/19, за якою функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Миронівська міська рада не є органом державної влади, вона не є правонаступником Миронівської районної державної адміністрації Київської області, як наслідок не наділена повноваженнями захищати інтереси держави, зокрема звертатися із позовом до суду про витребування у державну власність спірної земельної ділянки.
Ця земельна ділянка не передавалася в комунальну власність Миронівської міської ради, право власності на неї не було зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як це передбачено пунктом 24 розділу Х Земельного кодексу України.
При цьому у відповідності до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Тобто норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року N 1423-IX не регулюють правовідносини щодо відчуження те переходу права власності на спірну земельну ділянку, яка відбулася до його прийняття, оскільки у відповідності до ст. 58 Конституції України вони не мають зворотної дії в часі.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Миронівська міська рада Київської області не може звертатися із позовом до відповідача про витребування спірної земельної ділянки в державну власність, оскільки із таким позовом має право звернутися лише Обухівська районна державна адміністрація Київської області, як правонаступник Миронівської районної державної адміністрації Київської області, до якої перейшли функції останньої.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову Миронівської міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 про витребування на користь держави спірної земельної ділянки, тому керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-
1.Позов Миронівської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння - залишити без задоволення.
2.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис А.С. Поліщук
Суддя А.С. Поліщук
Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2025 року