Справа № 194/403/25
Номер провадження № 2/194/465/25
19 вересня 2025 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному провадженні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача адвокат Лановий Є.М. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 14.02.2020 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір №1674105, шляхом подання заявки у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства та введенням одноразового ідентифікатора, яким відповідач підтвердив прийняття умов зазначеного кредитного договору. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 6000,00 грн, які були перераховані відповідачу на картковий рахунок. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість. 01.04.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу №01/04, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс») набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. 13.12.2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено Договір факторингу № 1/4, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до договору факторингу, ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1674105 від 14.02.2020 року. Згідно з додатком №1 до договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «Пінг-Понг» становить 19800,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6000,00 грн, заборгованість за відсотками становить 12600,00 грн, заборгованість за комісією становить 1200,00 грн. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 1674105 від 14.02.2020 року у розмірі 19800,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Представник відповідача подав до суду відзив по справі, відповідно до змісту якого не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Вважає, що підлягає сумніву долучена до матеріалів справи досудова вимога з повідомленням відповідача про відступлення прав вимоги, оскільки в ній вказані не вірні відомості. Крім того, відсутні первинні документи, що підтверджують факт надання позивачем відповідачу коштів у кредит, розрахункового документу або виписки з банківського рахунку. Договір не містить відомостей що кредитні кошти будуть перераховуватись позичальнику іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором. Відтак, відсутній факт перерахування коштів саме кредитодавцем на підставі відповідних договорів, а не іншими особами за іншими правовідносинами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є безспірним, не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитись, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, нарахування відсотків, а тому підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та відсотками відсутні. Крім того, витяг з Реєстру божників, права вимоги, не містить підпису сторін, які і підтверджували дійсність переходу права вимоги до відповідача, як боржника за вказаними кредитними договорами та не є документами, які підтверджують факти передачі кредитних коштів. Заборгованість по відсоткам значно перевищує заборгованість за основною сумою боргу, та нарахована за межами узгодженого строку кредитування, що порушує його права відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, нарахування комісії не може бути включено у вартість кредиту, оскільки даний пункт договору є нікчемним в силу ст.228 ЦК України. Позивач скористався необізнаністю відповідача, та запропонував укладення договору на невигідних умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, представником відповідача було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в обґрунтування якого зазначає, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, справа відноситься до малозначних справ, тому безпосередня участь адвоката та представництво інтересів позивача в судовому засіданні є недоречним. Тому, сума витрат на професійну правничу допомогу, є непропорційною, та підлягає зменшенню, враховуючи складність справи та фактичний час, витрачений адвокатом на професійну правничу допомогу. Вважає розумним та співмірним суму витрат у розмірі 3000,00 грн, яка є доцільною для розподілу між сторонами.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якого просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Зазначає, що відповідач 14.02.2020 року подав заявку на отримання кредиту через особистий кабінет на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН», зазначив свої персональні данні та надав згоду щодо правил кредитування. Відповідачу було надіслано смс повідомлення на номер +380502635852, з одноразовим ідентифікатором, який при введенні відповідачем, підтверджує прийняття умов кредитного договору. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. В абзаці 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Отже, укладення договору є результатом вільного волевиявлення відповідача, та останній розумів усі умови договору. На виконання умов договору відповідачу були перераховані належним чином кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн на зазначений відповідачем картковий рахунок. Оскільки товариство є фінансовою установою, та може надавати кошти у позику на умовах фінансового кредиту, але здійснення переказів коштів не охоплюється ліцензією, тому для видачі кредитів в безготівковій формі має залучати надавача платіжних послу, в даному випадку таким є ТОВ «ФК Елаєнс». Переказ коштів з метою видачі кредиту відповідачу здійснювалось за правилами міжнародної платіжної системи. На спростування доказів належності банківської картки № НОМЕР_1 відповідач не надає жодного доказу. Умовами договору було передбачено конкретний розмір вартості кредиту та його складових, передбачено порядок продовження строку договору, а також сторони погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Наданими до суду письмовими доказами позивач підтвердив, своє право вимоги до відповідача кредитним договором, відповідно до договору про відступлення прав вимоги та договору факторингу. Крім того, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавлений обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Проте відповідач не сплатив заборгованість ні новому, ні попередньому кредитору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив розглядати справу без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належними чином, представник відповідача надав заяву, в якій просить розглянути справу за відсутності сторони відповідача.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 14.02.2020 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір №1674105, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 6000,00 грн, строком на 30 днів з 14.02.2020 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 15.03.2020 року. Комісія за надання кредиту: 1200,00 грн, яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3600,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.1.5 Договору, сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 4800.00 грн. в грошовому виразі та 973.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Відповідно до п.1.5 Договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
За п.2.3.1 Договору, позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. За наявності домовленості між Позичальником та Позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.
Відповідно до 2.4.1 Договору, позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору.
З метою отримання кредитних коштів відповідач вказав свої анкетні дані. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Сторонами кредитного договору також був узгоджений Графік розрахунків, який є Додатком №1 до Кредитного договору №1674105 від 14.02.2020 року.
На підставі платіжного доручення №15240382 від 14.02.2020 року ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_2 в сумі 6000,00 грн, згідно договору №1674105.
Отже, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач скористався кредитними коштами, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що вбачається також з відомостей про щоденні нарахування та погашення, надані первісним кредитором.
01 квітня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу №01/04, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Виконання новим кредитором обов'язку з оплати переданого права вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 03.06.2020 року. Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №01/04 від 01.04.2020 року до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги до відповідача на суму 19800,00 грн, з яких: 6000,00 грн заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 12600,00 грн заборгованість за відсотками, 1200,00 грн. Витяг належно посвідчений містить підписи та печатки сторін.
13 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/4, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до договору факторингу, ТОВ «ФК» «ПІНГ-ПОНГ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1674105. Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №1/4 від 19800,00 грн, з яких: 6000,00 грн заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 12600,00 грн заборгованість за відсотками, 1200,00 грн. Витяг належно посвідчений містить підписи та печатки сторін.
Позивачем надана суду досудова вимога вих. № 1674105-АВ від 02.11.2024, яка направлена адвокатом Білецьким Б.М. відповідачу ОСОБА_1 за адресою зазначеною останнім в договорі, в якій повідомляється про зміну кредитора та про розмір заборгованості.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №1674105 від 14.02.2020 року ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого у нього перед ТОВ «Мілоан» утворилася заборгованість, яка за період з 14.02.2020 року по 14.05.2020 року становить 19800,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту-6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 12600,00 грн, заборгованість за комісією 1200,00 грн.
У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, ї розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12статті 11 Закону № 675-VIII).
За змістом статті 12Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За кредитним договором № 1674105 від 14.02.2020 року зазначено, що підписанням цього договору клієнт підтверджує що, ознайомився на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, вивчив договір та правила надання грошових коштів у позику. Договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції, а також підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. до Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч. 1ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком/товариством та фізичною особою -споживачем банківських/ фінансових послуг (ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п.22 ч.1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк/товариство.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Надані на підтвердження вказаної обставини докази суд не ставить під сумнів.
Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором №1674105 від 14.02.2020 року не сплачував коштів у тому числі і відсотків. Доказів щодо відсутності заборгованості та доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості не надав.
На підставі викладеного, та розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №1674105 від 14.02.2020 року у розмірі 19800,00 грн, з яких заборгованість за кредитом - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 12600,00 грн, заборгованість за комісією 1200,00 грн.
Щодо заяви про неправомірність включення комісії.
З приводу комісії за обслуговування, яку відповідач вважав незаконною в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування», тобто саме з цього часу законодавець залишив за банком можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.
Зокрема 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору №1674105 від 14.02.2020 року умови про необхідність сплати відповідачем комісії за користування кредитом, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства. Отже, суд дійшов до висновку про наявність підстав для такого стягнення.
У відповідності до умов укладеного кредитного договору та розрахунку суми заборгованості по комісії, комісія за надання кредиту передбачена п.1.5.1. Договору та становить 1200,00 грн.
Таким чином, сума одноразово нарахованої при видачі кредиту комісії в розмірі 1200,00 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки таку комісію передбачено умовами договору.
До заперечень представника відповідача викладених у відзиві суд ставиться критично, оскільки з досліджених доказів вбачається, що договір було укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, та наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Проценти за користування кредитними коштами нараховані в межах строку дії договору та за процентною ставкою узгодженою сторонами. Договір містить основні умови кредитування, з якими фактично відповідач ознайомився при його підписанні та повністю погодився. Отже, факт виникнення фінансово-кредитних правовідносин між позивачем та відповідачем встановлено на підставі аналізу та оцінки поданих позивачем належних та допустимих доказів. Отримання коштів у розмірі 6000,00 грн також підтверджується платіжним дорученням №15240382 від 14.02.2020 року.
Щодо твердження представника відповідача щодо відсутності підтвердження переходу права вимоги за вказаним кредитним договором та помилок у досудовій вимозі, суд зазначає що матеріали справи містять копії договорів факторингу, які належно посвідчені, Витяги з підписами та печатками сторін, підтвердження оплати переданого права вимоги, а досудова вимога адресована безпосередньо на ім'я ОСОБА_1 , тому суд вважає дані твердження необґрунтованими. При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована, згідно статей 526, 1054 ЦК України з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 19800,00 грн, яка підтверджена розрахунком позивача.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 у справі №922/1964/21 викладена правова позиція, в якій зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 по справі № 596/2305/18.
Відповідно до матеріалів справи судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 6 000,00 грн, які підтверджуються договором № 43657029 про надання правової допомоги від 01.11.2024, додатковою угодою № 1674105 до договору № 43657029 про надання правової допомоги від 03.03.2025 року, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ ФК «ПІНГ-ПОНГ» щодо стягнення кредитної заборгованості, актом № 1674105 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) 03.03.2025.
Отже вбачається, що на підтвердження фактичного надання послуг адвокатом та понесення у зв?язку з цим витрат було складено Акт № 1674105 від 03.03.2025 року.
Однак суд, враховує заявлене представником відповідача клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, враховує те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та значенням справи для сторони, складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Тому вважає понесені представником позивача витрати на правничу допомогу неспівмірними, оскільки такі витрати не відповідають критерію реальності витрат, розумності їхнього розміру. Зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, кваліфікацію адвоката, суд вважає, що вони не вимагали від останнього значних зусиль та часу.
Тож надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг»».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 512, 516, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 628, 629, 634, 638, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симони Петлюри, буд. 21/1, ЄРДПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк», МФО:300346) заборгованість за договором №1674105 від 14.02.2020 року у розмірі 19800,00 грн, з яких заборгованість за кредитом - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 12600,00 грн, заборгованість за комісією 1200,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симони Петлюри, буд. 21/1, ЄРДПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк», МФО:300346) судовий збір у сумі 2422, 40 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.
Головуючий суддя: В.О. Корягін