Справа № 191/2688/23
Провадження № 1-кп/191/202/23
іменем України
09 вересня 2025 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове в режимі відеоконференції з власних технічних засобів кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,-
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років з конфіскацією майна, раніше судимий за умисний злочин проти власності, має не зняту та не погашену судимість, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до затримання був офіційно працевлаштований, однак ризики, які слугували обранню обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на сьогоднішній день не зменшилися та продовжують існувати, у зв'язку з чим, вказані вище обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вважає можливим продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий виді і міра запобіжного заходу зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та досягнення дієвості цього провадження. підстав для обрання обвинуваченому менш суворого запобіжного заходу стороною обвинувачення не встановлено.
Обвинувачений в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора та пояснив, що він постійно з'являвся на виклики, має місце реєстрації, до апеляційного суду він прибув самостійно, тому вказані прокурорм ризики не доведені.
Захисник в судовому засіданні заперечував щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд, заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника, дійшов наступного висновку.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду від 14.07.2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 11.09.2025 року включно.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Також, відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Розглядаючи питання обґрунтованості підозри як підставу для застосування запобіжного заходу, суд зважає на відсутність законодавчого визначення поняття «обґрунтованість підозри» та усталену практику Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості підозри» та критеріїв її визначення. Зокрема, як зазначено у рішенні ЄСПЛ «Нечипорук, Йонкало проти України» від 21.04.2011 р., наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Що стосується наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу ( в тому числі у виді тримання під вартою ) є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам кримінального провадження (стаття 177 КПК). Такі ризики закон пов'язує зі спробами переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК покладає на прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.
Обвинувачений, зважаючи на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведення його винуватості, може переховуватися від суду з метою уникнення відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Також, суд вважає можливим ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_5 раніше судимий, судимість не знята та не погашена в установленому законом порядку.
У справі Москаленко проти України, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Оцінюючи всі обставини в сукупності, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 ( частина 1 статті 184 КПК ).
Так, вирішуючи питання про співвідношення домашнього арешту, застави та тримання під вартою Суд зазначає наступне.
Домашній арешт та тримання під вартою є ізоляційними запобіжними заходами, проте рівень ізоляції особи за ними суттєво відрізняється з огляду на умови, пов'язані з позбавленням (обмеженням) волі підозрюваного. У цьому контексті домашній арешт є «несуворою» формою ізоляції підозрюваного.
Враховуючи обставини злочину та дані про особу, його соціальні зв'язки, та інше, суд вважає, що вказані факти не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики та у своїй сукупності є мотивом для обмеження свободи обвинуваченого у встановленому законом порядку. Домашній арешт не зможе у цьому випадку ефективно запобігти встановленим ризикам, та захистити високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства.
З урахуванням того, що у даному кримінальному провадженні наявні наведені ризики та обставини, що є підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років з конфіскацією майна, раніше засуджений за умисний злочин проти власності, має не зняту та непогашену судимість, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до затримання був офіційно працевлаштований, однак ризики, які слугували обранню обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на сьогоднішній день не зменшилися та продовжують існувати, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним продовжити запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою терміном на 60 днів і тільки такий вид і міра запобіжного заходу зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та досягнення дієвості цього провадження. За таких обставин підстав для обрання обвинуваченому менш суворого запобіжного заходу судом не встановлено.
Крім того, частиною 3 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч.2 п.2 ст.182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України суд визначає обвинуваченому розмір застави у межах шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , що буде достатньо для забезпечення виконання обвинуваченим, покладених судом на нього обов'язків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, а саме, до 07 листопада 2025 року включно.
Визначити ОСОБА_5 розмір застави для забезпечення виконання ним обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Визначити заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок з наступними реквізитами: одержувач платежу: ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) : 26239738, Банк отримувача: ДКСУ, м.Київ , Код банку отримувача (МФО): 820172, Рахунок отримувача: UA158201720355229002000017442.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 у разі внесення застави наступні обов'язки:
прибувати до суду за кожним викликом;
не відлучатися з населеного пункту, в якому обвинувачений проживає, без дозволу суду.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 11.09.2025 року.
Суддя ОСОБА_1