Справа № 183/7462/19
№ 1-кп/183/252/25
23 вересня 2025 року Дніпропетровська обл.,
м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю - секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42019040010000263 від 24.10.2019 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бабаї, Харківського р-ну, Харківської обл., громадянин України, з професійно - технічною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
ОСОБА_4 , проходячи військову службу за контрактом, у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді стрільця-номера обслуги 2 парашутно-десантного взводу 4 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, 04 жовтня 2019 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану та незаконно перебував за межами військової частини до 13 листопада 2019 р.
Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, яке кваліфікується як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому діяння та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред'явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 , є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_4 , та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.
Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив тяжкий злочини.
Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовець, раніше судимий.
Призначаючи покарання обвинуваченому суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, у зв'язку з чим суд призначає обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за санкцією ч. 4 ст. 407 КК України у мінімальному розмірі у виді позбавлення волі на строк п'ять років один місяць, яке є необхідними та достатніми покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Судом встановлено, що обвинувачений вироком від 02.06.2025 р. Холодногірського районного суду м. Харкова (справа № 642/60/24) визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України та йому остаточно визначене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років вісім місяців. Судом вирішено строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня ухвалення вироку - з 02.06.2025. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_4 строк його тримання під вартою з 09.11.2023 по 01.06.2025 включно.
Таким чином на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим, призначеним вироком від 02.06.2025 р. Холодногірського районного суду м. Харкова (справа № 642/60/24) слід остаточно визначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років вісім місяців.
В строк відбуття обвинуваченим покарання, призначеного за цим вироком, слід зарахувати покарання у виді позбавлення волі, відбуте ним за вирокомвід 02.06.2025 р. Холодногірського районного суду м. Харкова (справа № 642/60/24) в період з 09.11.2023 р. по день набрання законної сили вироку у справі, що розглядається.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять роківодин місяць.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим, призначеним вироком від 02 червня 2025 р. Холодногірського районного суду м. Харкова (справа № 642/60/24) остаточно визначитиОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років вісім місяців
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 відраховувати з дня набрання вироком законної сили.
Зарахувати в строк відбування ОСОБА_4 покарання, призначеного за цим вироком, відбуте ним покарання у виді позбавлення волі за вироком від 02 червня 2025 р. Холодногірського районного суду м. Харкова (справа № 642/60/24) (в період з 09 листопада 2023 р. по день набрання законної сили вироку у справі, що розглядається (№ 183/7462/19)).
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1