ЄУН 211/5825/25
Номер провадження 2/211/2892/25
18 вересня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
за головуванням - судді Гонтар А.Л.,
з участю секретаря судового засідання Костяк Д.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Дружківського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної допомоги на дітей одиноким матерям,
26.05.25 року представник Дружківського міського центру зайнятості звернувся в Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на свою користь незаконно отриману допомогу по безробіттю за період 06 червня 2022 року по 01 серпня 2022 року у сумі 12084,57 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.12.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дружківського міського центру зайнятості з особистою заявою про поновлення статусу безробітнього. з 09 грудня 2021 року відповідачу було поновлено статус безробітнього.
За результатами опрацювання верифікації встановлено, що остання 01 квітня 2022 року перетнула кордон та станом на дату отримання інформації в Україну не в'їхала.
За період з 06 червня 2022 року по 01 серпня 2022 року відповідач отримала допомогу у розмірі 12084 грн. 57 коп., яку позивачі просять стягнути на їх користь.
На підставі ухвали Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 05 червня 2025 року справу було прийнято до провадження порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін на 26 червня 2025 року.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином. На адресу суду представником позивача подано заяву про проведення судового засідання без його участі, в якій зазначено, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлена належним чином про дату, час та
місце проведення судового засідання відповідно до частини 7 статті 128 ЦПК України, а саме, їй було направленно судові повістки за адресою місця проживання, зареєстрованого у встановленому порядку, до судового засідання не з'явилась , заяв, клопотань, відзиву до суду від неї не надходило.
Відзив на позовну заяву відповідач не надала.
Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідач зобов'язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов'язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред'явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.12.2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання статусу безробітного та про призначення виплати Допомоги по безробіттю.
09 грудня 2021 року ОСОБА_1 надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.
Згідно з наданою Державною прикордонною службою інформації відповідач виїхала з території України 01 квітня 2022 року та не в'їхала на територію України.
Результати опрацювання отриманої від Державної прикордонної служби України інформації були оформлені Актом №626 від 20.07.2023 року, висновками якого вказано, що особи зазначені в акті, зокрема відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства, не мав права перебувати в статусі безробітного, та одночасно знаходитися за кордоном більше 30 днів.
На підставі наказу № 35/01-42-23 від 20 липня 2023 року вирішено вжити заходів щодо повернення коштів виплачених відповідачу, як допомоги по безробіттю за період з 06 червня 2022 року по 01 серпня 2022 року в розмірі 12084 грн. 57 коп.
З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу рекомендованим поштовим відправленням лист-претензію від 25.03.2024 року про повернення коштів.
Оскільки відповідач добровільно не відшкодував вказані кошти, позивач звернувся до суду із позовом про їх стягнення у примусовому порядку.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд висновує таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-ІІІ) загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з ст.7 Закону №1533-ІІІ одним із видів забезпечення є допомога по безробіттю.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону України №5067-VІ «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VІ) зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.
Держава гарантує у сфері зайнятості соціальний захист у разі настання безробіття (п.7 ч.1 ст.5 Закону №5067-VІ).
Відповідно до положень статті 43 Закону №5067-VІ статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Зареєстровані безробітні зобов'язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів, а у період дії карантину або режиму надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану підтверджувати свій намір перебувати у статусі зареєстрованого безробітного будь-якими засобами комунікації (телефонний зв'язок, електронні засоби тощо) не рідше ніж один раз на 30 календарних днів; протягом трьох робочих днів інформувати кар'єрного радника про обставини, які є підставою для припинення реєстрації, визначені частиною першою статті 45 цього Закону. (п.2, 4 ч.2 ст. 44 Закону №5067-VІ).
Відповідно до ч.2 ст.36 Закону №1533-ІІІ всі застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану» від 21.04.2025 № 2220-ІХ, який набув чинності 07.05.2022, було доповнено, серед іншого:
- пунктом 5-2 абз.28 розділ XI «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України №5067-VІ, відповідно до якого під час дії воєнного стану реєстрація безробітного у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує Державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з підстав, визначених частиною першою статті 45 цього Закону, а також у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів
- пунктом 3-3 абз. 16 розділ VIII «Прикінцеві положення» Закону №1533-ІІІ, відповідно до якого під час дії воєнного етану виплата допомоги » безробіттю припиняється з підстав, визначених статтею 31 цього Закону, а також у разі перебування безробітного за кордоном понад 30 календарних днів.
Відповідно до п. 28 Порядку №792 зареєстрований безробітний у разі виїзду за кордон під час воєнного стану зобов'язаний повідомити про це центр зайнятості, а у разі перебування його за кордоном понад 30 календарних днів - подати до центру зайнятості відповідну заяву про припинення реєстрації як безробітного.
Окрім того, в абз. 25 пп. 1 п. 30 Порядку № 792, зазначено, що центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня встановлення факту перебування зареєстрованого безробітного за кордоном понад 30 календарних днів під час воєнного стану.
У частині 3 ст.36 Закону №1533-ІІІ передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави врегульовано статтею 1212 ЦК України, за положеннями якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Разом з тим, згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із загального правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Крім того, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом та підтверджено наданими позивачем матеріалами, в порушення вимог, передбачених абзацом 2 пункту 28 Порядку відповідач не повідомилав центр зайнятості про виїзд 01 квітня 2022 року за кордон під час воєнного стану та під час перебування за кордоном понад 30 календарних днів у період воєнного стану не подав до центру зайнятості відповідну заяву про припинення реєстрації як безробітного, у зв'язку з чим ним безпідставно отримана допомога по безробіттю за період з 06 червня 2022 року по 01 серпня 2022 року в сумі 12084,57 грн.
Вказане свідчить про недобросовісність відповідача, як набувача виплати допомоги по безробіттю, та отримання ним допомоги по безробіттю у сумі 12084,57 грн. без законних правових підстав.
Таким чином, зважаючи на те, що на час звернення позивача до суду відповідач не повернув надані йому кошти, які є такими, що отримані без належної на те правової підстави, як то встановлено судом вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, суд, при заочному розгляді справи, не має підстав піддавати надані позивачем докази сумніву.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Матеріалами справи підтверджено, що звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028 грн., що підтверджується квитанцією.
З огляду на задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
позовні вимоги Дружківського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дружківського міського центру зайнятості виплачену допомогу по безробіттю в розмірі 12084 (дванадцять тисяч вісімдесят чотири) грн. 57 коп. та судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 18 вересня 2025 року.
Суддя А.Л.Гонтар