Справа № 199/5035/25
(2/199/3334/25)
Іменем України
04.09.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,-
Позивач через свого представника, звернувся з позовом до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, мотивуючи свій позов тим, що з 12 лютого 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу. Згідно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11.12.2024р. шлюб розірвано.
В період шлюбу за спільні кошти сторонами було побудований житловий будинок, площею 165,7, м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було введено в експлуатацію та зареєстровано право власності 21.11.2020р. Вказаний будинок за спільною домовленістю був зареєстрований за відповідачем. Крім цього, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №4250 виданого 10.10.2013р., та зареєстрованого приватним нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округа Бойченко Т.М., сторони придбали земельну ділянку кадастровий номер 21010000:01:730:0009 площею 0,0836 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де знаходиться спірний житловий будинок. На теперішній час відповідач чинить позивачеві перешкоди у користуванні майном та зважаючи на те, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо поділу майна, позивач звернувся до суду щодо вирішення зазначеного спору. Просив суд визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснити поділ спільного майна подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши у власності ОСОБА_3 1/2 частину вказаного житлового будинку та 1/2 частину зазначеної земельної ділянки.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року було відкрито провадження по даній справі.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та надада пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач та її представник до судового засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник надала заяву про розгляд справи за її відсутності. У матеріалах справи міститься відзив на позов, в якому представник відповідача зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №4250, відповідачка набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:730:0009 площею 0,0836 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Згодом на вказаній земельній ділянці був побудований житловий будинок загальною площею 167.5 кв.м., житловою площею 96.5 кв.м. Тож відповідачка не має жодного відношення до земельної ділянки та житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Просили винести рішення суду з урахуванням прав та інтересів відповідачки. У стягненні витрат на правову допомогу відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 12 лютого 2011 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 12.11.2011 року виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської обл., про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено запис за №188. Згідно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11.12.2024 шлюб сторін розірвано.
У період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №4250 виданого 10.10.2013р., та зареєстрованого приватним нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округа Бойченко Т.М., сторони придбали земельну ділянку кадастровий номер 21010000:01:730:0009 площею 0,0836 га, цільове призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на земельну ділянко зареєстровано за відповідачем.
У період шлюбу за спільні кошти сторонами було побудований житловий будинок, площею 165,7, м.кв., що знаходиться на вказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано за відповідачем.
Відповідно до розпорядження Голови обласної державної адміністрації № Р-314/0/3-24 від 26.07.2024 року, АДРЕСА_1 перейменовано на вул. Степана Руданського.
Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, указаною правовою нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Як вбачається з ч.ч.1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 377ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Частиною 1 статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною 4 статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від16квітня 2004року №7«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.
Як встановлено судом, відповідно до досліджених матеріалів справи, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за тією ж адресою, були придані та побудовані за час шлюбу подружжям, відтак належать сторонам на праві спільної сумісної власності, які відповідно мають рівні частки у цьому майні, а тому підлягає поділу, тому суд вважає за необхідне поділити спільну сумісну власність ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , а саме визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) право власності на частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 165 кв.м., житловою площею 96,5 кв.м.; частину земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:730:0009, цільове призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , залишивши у власності ОСОБА_3 частину вказаного нерухомого майна.
З урахуванням зазначеного, на думку суду, такий розподіл майна по відношенню до сторін буде справедливими, відповідатиме інтересам осіб та не буде порушувати їх прав. Крім того не підлягають задоволенню вимоги про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, оскільки спільна сумісна власність презюмується фактом її набуття під час шлюбу, а у разі заперечення однієї з сторін, саме на цю сторону покладається доведення факту належності майна до особистої власності одного з подружжя, проте відповідачем вказані вимоги через подання зустрічного позову заявлені не були.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12500,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивача до суду надано договір про надання правничої допомоги №67/25 від 24.03.2025 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Присенко О.Г., копію квитанції № 360944 за оплату адвокатських послуг в розмірі 12500,00 грн., Додаткову угоду № 1 від 01.04.2025 року до Договору про надання правничої допомоги №67/25 від 24.03.2025 року
Враховуючи суть спору та причини виникнення такого, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання позивачу правничої допомоги, складність справи, ціну позову, часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу в розмірі 4000 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 12112,00 грн. Судові витрати у вигляді вартості експертної оцінки майна доказами не підтверджені.
Керуючись ст.ст. 60,69-71 СК України, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задовольнити частково.
Поділити спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) право власності на:
частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 165 кв.м., житловою площею 96,5 кв.м.;
частину земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:730:0009, цільове призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 ,
залишивши у власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) частину вказаного нерухомого майна.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 12112,00 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000 грн., а всього 16112 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.
Повне рішення складено 15 вересня 2025 року.
Суддя Руденко В.В