Справа № 161/18265/25
Провадження № 2-о/161/536/25
15 вересня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого судді Антіпової Т.А.
з участю секретаря судового засідання Семенової І..М.
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2
представника заінтересованої особи Бенещук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника ОСОБА_3 , на строк 3 місяці, яким просила визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно заявника:
- заборони перебування в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи ОСОБА_1 ;
- заборони вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування вимог заяви зазначила, що її колишній чоловік, ОСОБА_3 , який проживає окремо, вже неодноразово чинив домашнє насильство стосовно неї, проте захиститись самостійно їй не вдається, незважаючи на те, що вона зверталась до правоохоронних органів. Так, за період з червня 2025 року та по даний час, ОСОБА_3 все частіше почав погрожувати їй та виплескувати безпідставну агресію, яка супроводжується застосуванням психологічного, фізичного, економічного насильства щодо неї. Проте, останнім часом агресивна поведінка ОСОБА_3 стрімко посилилась, він вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для її життя та здоров'я. Так, зазначає про те, що ОСОБА_3 приходить до неї додому, телефонує та погрожує фізичною розправою, а також погрожує позбавити всього майна, яке належить їй. Такі дії відбуваються постійно і вона побоюється за своє життя. Внаслідок цих погроз 14.08.2025 року вона потрапила до лікарні з діагнозом: гіпертонічний криз, гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 3 ступінь ССР високий ІХС, стабільна стенокардія напруги, ФК ІІ-ІІІ. Дифузний кардіосклероз, СН І-ІІА ст. Враховуючи викладене, вважає доведеним обґрунтованість ризиків та підставність застосування до ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, а саме: видачі обмежувального припису строком на 3 місяці.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 08 вересня 2025 року на 10:20 год. (а.с. 13).
08.09.2025 року задоволено клопотання заявниці про відкладення розгляду справи для забезпечення явки свідка і її допиту, в зв'язку із чим судове засідання відкладено на 09.09.2025 року (а.с. 17-19).
09.09.2025 року, в зв'язку із зайнятістю головуючого судді Антіпової Т.А. в колегіальному розгляді кримінальної справи, розгляд справи відкладено на 15.09.2025 року на 15:30 год. (а.с. 25).
Окрім цього, 09.09.2025 року представником особи, стосовно якої вирішується питання про видачу обмежувального припису - ОСОБА_4 подано заяву про вступ у справу, ознайомлення з матеріалами справи та перенесення судового засідання (а.с. 22-24).
10.09.2025 року ОСОБА_3 подано до суду заперечення щодо видачі обмежувального припису, в обґрунтування якого зазначено наступне. Так, він є власником частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29.05.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 691.
Іншим співвласником даного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, є його донька ОСОБА_5 . Даний житловий будинок перебував до 29.05.2025 року у спільній власності його сина та доньки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , по частці кожному.
Зазначає про те, що донька без згоди сина, а потім, і без його згоди, як співвласника, впустила ОСОБА_1 для проживання в даному будинку, після чого остання почала чинити систематичні перешкоди в користуванні ним належною йому часткою будинку, а саме: не допускала до приміщення; змінила замки та відмовилась надати ключи від вхідних дверей; в будинку знаходяться його особисті речі, зокрема й документи на його інший будинок, доступу до яких він був позбавлений; погрожувала, що у випадку зайти до будинку, звернеться до поліції із заявами про, нібито, крадіжку її речей.
Окрім цього, зазначає про те, що він разом із сином ОСОБА_6 неодноразово звертались до поліції із заявами про перешкоди у доступі до власного майна, проте, із посиланням на те, що це є цивільно-правовим спором, їм було рекомендовано звернутися до суду з метою вирішення цього питання в порядку цивільного судочинства.
Окрім цього, ним було подано до Луцького РУП ГУНП у Волинській області заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 дій, що мають ознаки складу злочину, передбаченого ст. 162 КК України.
Посилається на те, що всі зустрічі і розмови із заявником по справі направлені на те, щоб йому надали вільний доступ до майна, яке належить йому на праві приватної власності. Жодного фізичного чи психологічного насильства щодо заявниці ним не вчинялось.
Окрім цього, посилається на те, що з відповіді Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 26.06.2025 року вбачається, що звернення з приводу ймовірних неправомірних дій ОСОБА_3 розгляд матеріалів припинено у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення.
Додатково зазначає про те, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа №161/5689/25 за позовом ОСОБА_1 до нього про стягнення половини вартості частки в статутному капіталі ПП «Антон-Плюс», як спільного майна подружжя. Отже, наявність спору про наявність спільного майна подружжя та його поділу, і стало підставою для звернення заявниці з відповідними позовами та заявами. Зазначає про те, що сам факт звернення заявниці до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між ними, як між колишнім подружжям, та жодним чином не підтверджує факту вчинення ним домашнього насильства щодо ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судом обмежувального припису за відсутністю належних і допустимих доказів вчинення ним фізичного та психологічного насильства, а також відсутності доказів ризиків настання насильства в майбутньому.
Заявниця та її представник під час судового розгляду підтримали вимоги заяви про видачу обмежувального припису стосовно колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_3 з підстав, викладених в заяві. Додатково ОСОБА_1 пояснила, що вона з 07.09.1985 року перебувала в шлюбі з заінтересованою особою, ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 04.12.2023 року.
Після розірвання шлюбу стосунки між ними, як колишнім подружжям, погіршились, вони почали проживати окремо, оскільки ОСОБА_3 почав стосунки з іншою жінкою. З цього часу між ними почались конфлікти на підставі невирішених майнових спорів, що має наслідком перебування в провадженні суду на розгляді певної кількості судових справ про поділ майна між ними, визнання недійсними договорів тощо. Додатково зазначає, що вона проживає та зареєстрована в будинку по АДРЕСА_1 , співвласниками якого, до 29.05.2025 року, були її син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_5 . 29.05.2025 року син подарував своєму батькові - ОСОБА_3 свою частину будинку (1/2), отже з 29.05.2025 року заінтересована особа по справі ОСОБА_3 є співвласником будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де вона проживає.
Окрім цього повідомила суду, що її колишній чоловік - ОСОБА_3 систематично вчиняє щодо неї домашнє насильство психологічного, економічного та фізичного характеру, яке, на її думку полягає в тому, що він систематично телефонує їй з погрозами виселити її з будинку, якщо вона не відкличе з суду справи за її позовами до нього, зазначає, що вона побоюється за своє життя та здоров'я, оскільки ОСОБА_3 може застосувати до неї фізичну силу, примус, побоюється, що може залишитись без місця проживання. Повідомила суду, що колишній чоловік робить все можливе задля того, щоб їй в порядку поділу майна, нічого не дісталось, в зв'язку із чим вона вимушена звертатись до суду з чисельними позовними заявами, відстоювати свої права в суді, з огляду на що значно погіршився її стан здоров'я, вона постійно перебуває в пригніченому настрої та навіть зверталась за допомогою до психолога. Окрім цього, повідомила суд про те, що стан її здоров'я різко погіршився після того, як вона дізналась про нові стосунки між колишнім чоловіком та жінкою, яка є значно його молодша, що викликало у неї стресовий стан та депресію. Підтвердила в суді, що основною причиною конфліктів між нею та колишнім чоловіком, є майнові претензії, судові спори та невирішені питання поділу майна, як колишнього подружжя. На запитання суду, в чому ж саме полягає домашнє насильство з боку ОСОБА_3 та які ризики вчинення його в майбутньому мають місце, не змогла відповісти, як і не надала суду належні докази цього. На підставі викладеного, наполягала на задоволенні вимог заяви щодо видачі судом обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 .
Представник заявниці додатково пояснила суду, що між колишнім подружжям дійсно існують невирішені питання матеріального характеру, внаслідок чого між ними виникають конфліктні ситуації, проте зазначила, що в діях ОСОБА_3 більше вбачається ознаки економічного насильства щодо ОСОБА_1 , оскільки мають місце систематичні погрози виселення останньої з будинковолодіння, в якому вона проживає, але не є власником/співвласником, маніпулювання питаннями майнових претензій та можливістю їх вирішення. Зазначає, що погрози ОСОБА_3 про її виселення з будинку, заявниця сприймає як реальну та потенційну загрозу залишитися без житла. Враховуючи викладене, просила суд задовольнити вимоги заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 .
Представник заінтересованої особи, ОСОБА_4 , в судовому засіданні заперечувала проти видачі обмежувального припису, та обставин, якими заявниця обґрунтовує необхідність його винесення, з підстав, викладених в відзиві на заяву ОСОБА_1 ..
Додатково пояснила суду, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 має місце цивільно-правовий спір, оскільки всі конфлікти, які відбуваються між колишнім подружжям, виникають саме з питань поділу сумісно нажитого майна подружжя. Так, 29.05.2025 року син подарував батькові свою частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , іншим співвласником даного будинку є спільна донька колишнього подружжя - ОСОБА_5 . ОСОБА_1 проживає в даному будинку за згодою доньки, ОСОБА_5 , проте на це не надавали згоди ані син- ОСОБА_6 , ані потім колишній чоловік - ОСОБА_3 . Додатково пояснила, що заявниця систематично чинить перешкоди ОСОБА_3 в користуванні належним йому на праві часткової власності будинком та майном, яке в ньому перебуває. Не допускає ОСОБА_3 в приміщення будинку, не дає можливості забрати з будинку свої речі та документи, погрожує зверненням до правоохоронних органів. Такі дії з боку заявниці призвели до того, що ОСОБА_3 вимушений був разом із сином - ОСОБА_6 звертатись до правоохоронних органів із заявою щодо незаконних дій. Додатково просила суд звернути увагу, що заявницею не надано жодного доказу на підтвердження вчинення ОСОБА_3 стосовно неї домашнього насильства в будь-якому його прояві. Жодних постанов про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не існує, відкритих кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_3 не має. Більше того, заявниця сама телефонує та провокує ОСОБА_3 на конфлікт.
Враховуючи вищевикладене, зазначила про безпідставність та необґрунтованість заяви ОСОБА_1 просила суд відмовити в її задоволенні, оскільки ОСОБА_3 не несе жодної загрози своїй колишній дружині.
Під час судового розгляду справи була також допитана як свідок донька заявниці та заінтересованої особи - ОСОБА_5 , яка пояснила суду наступне.
Заявниця та заінтересована особа по справі є її батьками. Так, до 2023 року батьки перебували в шлюбі, проживали в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласниками даного домоволодіння до 29.05.2025 року була вона та її брат - ОСОБА_6 , який 29.05.2025 року подарував батькові свою частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Мати, ОСОБА_1 , проживає в даному будинку, проте співвласником даного будинку не є. Пояснила суду про те що після розлучення батьків в 2023 році, та після того, як мати подала позов про поділ майна, між батьками почалися конфлікти, які тривають і по сьогодні. Так, 18.06.2025 року їй зателефонувала мати, ОСОБА_1 , коли до неї прийшов ОСОБА_3 разом із сином, ОСОБА_6 , та почали казати, щоб мати забрала позови, які перебувають в провадженні суду, тоді все буде добре. Вважає, що між батьками дійсно існують серйозні конфлікти, які виникли внаслідок невирішених питань щодо поділу майна між ними, проте вважає, що така поведінка батька по відношенню до матері, не є нормальною. Зазначила, що звернення її матері до суду з даною заявою покликано для того, щоб хоч якось «приструнити» ОСОБА_3 та дати матері перепочити від його погроз, поки йдуть судові процеси в суді про поділ майна.
Заслухавши осіб, які беруть участь в розгляді справи, свідка - ОСОБА_5 , дослідивши письмові докази, відтворивши відео та аудіо файли, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що заява не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за цією адресою зареєстровані: ОСОБА_5 (донька); ОСОБА_6 (син); ОСОБА_7 (онук) (а.с.4).
Згідно з Довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, від 25.08.2025 року №440819299 вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 235,6 кв.м. на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 40-41).
Зазначене також підтверджується копією Договору дарування від 29.05.2025 року, відповідно до змісту якого ОСОБА_6 подарував і передав безоплатно та безумовно в особисту приватну власність ОСОБА_3 частку земельної ділянки, яка розташована в с. Гаразджа, Луцького району Волинської області, кадастровий номер якої:0722885000:02:001:0014, з розташованою на ній часткою житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 38-39).
Відповідно до рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.12.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07.09.1985 року по 04.12.2023 року, даним рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 5).
16.06.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Луцького РУП ГУНП у Волинській області з повідомленням про кримінальне правопорушення, відповідно до якого повідомляє про наявність ознак домашнього насильства - протиправних дій (погроз їх вчинення) у формі фізичного, психологічного, економічного насильства та повідомляє про наявність ознак злочину, передбаченого ст. 356 КК України (а.с. 8).
26.06.2025 року заступником начальника управління поліції з превентивної діяльності Луцького РУП ГУНП у Волинській області надана інформація ОСОБА_1 щодо наслідків проведеної перевірки інформації, викладеної у її зверненні з приводу можливих неправомірних дій ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_1 повідомлено, що з ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду з метою недопущення вчинення протиправних дій, а також роз'яснено, що в подальшому, при встановленні фактів правопорушень, до них будуть вжиті необхідні заходи реагування з метою притягнення до відповідальності. Відповідно до положень ст. ст. 15, 19, 20 ЗУ «Про звернення громадян» розгляд матеріалів припинено у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення (а.с. 9).
13.08.2025 року ОСОБА_1 звернулась до начальника відділення поліції № 3 Луцького РУП ГУНП у Волинській області із заявою про притягнення до відповідальності її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення ним домашнього насильства у формі психологічного, фізичного та економічного характеру (а.с. 6-7).
З Протоколу про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 08.08.2025 року, вбачається, що ОСОБА_6 звернувся до Луцького РУП ГУНП у Волинській області із заявою, в якій повідомляє про те, що його сестра, ОСОБА_5 , та мати, ОСОБА_1 , не віддають документи на його будинок за адресою: АДРЕСА_1 та не надають доступу до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він зареєстрований (а.с. 43).
За результатами проведеної перевірки звернення ОСОБА_6 , начальником відділення № 3 Луцького РУП ГУНП у Волинській області Максимом Новицьким надано відповідь, якою повідомлено, що органи Національної поліції не уповноважені здійснювати вирішення цивільно-правових спорів, зокрема, щодо належності, порядку користування або поділу майна, у тому числі, переданого третім особам та рекомендовано звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства (а.с. 46).
22.08.2025 року ОСОБА_3 звернувся до Луцького РУП ГУНП у Волинській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення із зазначенням особи, яка його вчинила - ОСОБА_1 (а.с. 47).
З копії психологічного висновку щодо ОСОБА_1 від 22.08.2025 року вбачається, що пережиті події завдали клієнтці значної моральної шкоди, що виражається в наявності ознак депресивного розладу (зниження настрою, пригніченість, втрата інтересу, порушення сну), ознак тривожного розладу постійне відчуття тривоги, страх від очікування повторення домашнього насильства), симптомів вираженого суб'єктивного дистресу: уникнення, нав'язливі думки та занурення в пережиті події, різке зниження самооцінки та почуття безпорадності, порушення міжособистісних відносин, погіршення фізичного самопочуття. Ці наслідки негативно впливають на якість життя клієнтки, її здатності до нормального функціонування та потребують тривалої психологічної реабілітації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Так, правовідносини, що склалися між учасниками справи, регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов'язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов'язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.
07 листопада 2011 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07 грудня 2017 року прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь; економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, моржування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Зі змісту статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має, зокрема, постраждала особа або її представник.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.
Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.
Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.
Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно із ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Судом встановлено, що заінтересована особа ОСОБА_3 та заявниця ОСОБА_1 , є колишнім подружжям, які до розлучення в 2023 році проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Після розлучення ОСОБА_3 переїхав та проживає на сьогоднішній день за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказує про систематичне вчинення щодо неї з боку ОСОБА_3 домашнього насильства психологічного, фізичного та економічного характеру. Разом з тим, заявник жодних належних доказів на підтвердження своїх вимог не надала.
Судом встановлено, що за наслідками звернень ОСОБА_1 до правоохоронних органів, не було складено жодного протоколу про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. Матеріали справи не містять жодної постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, як і відсутні термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_3 .
Надані заявником аудіо та відео докази на флеш накопичувачі, які були відтворені під час судового розгляду справи, містять кілька аудіо записів розмов між невстановленими особами, яких неможливо ідентифікувати. Зі слів заявниці, розмови відбувались між нею, її сином ОСОБА_6 та колишнім чоловіком ОСОБА_3 . Проте, коли відбувались ці розмови (рік, місяць, день, час), та яким чином можливо підтвердити осіб, голоса яких зафіксовані, встановити не можливо. Відеофайл, який міститься на флеш накопичувачі та який було відтворено під час судового розгляду справи, не містить доказів вчинення домашнього насильства в будь-якій його формі.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що дані записі взагалі жодним чином не містять в собі будь-яких ознак прояву домашнього насильства, навіть за умови можливості ідентифікації осіб.
Отже, суд не приймає дані докази як належні та достовірні в розумінні приписів ст. ст. 77, 79 ЦПК України.
Щодо надання оцінки поясненням заявника та заінтересованої особи, можна дійти беззаперечного висновку про те, що між сторонами існує триваючий конфлікт, який має своїм першоджерелом майновий спір між подружжям, який на сьогоднішній день є невирішеним, про що свідчать численні цивільні справи, які перебувають в провадженні суду: №161/5689/25, 161/6429/25, 161/9885/25, 161/6431/25 (а.с. 8).
Саме непорозуміння та конфлікти з цих підстав є причиною стресів та нервового стану заявниці, але ж це ніяк не є підтвердженими випадками вчинення домашнього насильства психологічного, економічного, та, більш того, фізичного характеру.
Підтвердила існування конфлікту між сторонами і їх донька, свідок по справі ОСОБА_5 , причиною чому назвала непорозуміння між батьками в питанні поділу майна та прав на нерухомість.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, що регулюється, зокрема, нормами ЦК України. Зазначений спір не може бути вирішений шляхом застосування вказаних заявником заходів обмежувального припису, а саме: шляхом тимчасової заборони ОСОБА_3 перебування в місці спільного проживання з заявницею, що також і не відповідає дійсності, оскільки сама заявниця пояснила, що вони вже тривалий час проживають окремо.
Посилання заявниці, як на підставу для задоволення вимог заяви про видачу обмежувального припису, можливість таким чином не відчувати хоча б тимчасово тиск з боку ОСОБА_3 поки в суді не розглянуті цивільні справи, не відповідає меті інституту захисту постраждалих осіб від домашнього насильства.
З огляд на вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення заяви, у зв'язку з недоведеністю заявником обставин, викладених у змісті поданої ним заяви та не доведеності того, що ОСОБА_3 підпадає під ознаку кривдника відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що обставини, викладені в заяві про видачу обмежувального припису, не підтверджені належними та допустимими доказами. Беручи до уваги наведені обставини, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про залишення заяви про видачу обмежувального припису без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ст. ст. 10, 12, 18, 76-81, 200, 259, 263-268, 293, 350-6 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення с кладений 23 вересня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.А. Антіпова