Справа № 161/15990/24
Провадження № 1-кп/161/194/25
м. Луцьк 23 вересня 2025 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:
судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Луцьку в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22024030000000105, що надійшов з Волинської обласної прокуратури, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Луганська Луганської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
Так, Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено 24.08.1991 «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема і Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали 31.05.1997 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація (далі - рф) зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований рф 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської та інших областей відноситься до території України.
Незважаючи на вищевикладене, 21.02.2022 рф визнано так звані «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами, попередньо впроваджуючи в період 2013-2022 років, із застосуванням засобів масової інформації, ідеї єдиного російського народу та відсутності української нації, вчиняючи неоголошені та приховані вторгнення на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, організовуючи та підтримуючи терористичну діяльність, направлену на окупацію Донецької та Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.
Надалі «президент» рф оголосив 24.02.2022 про рішення розпочати так звану військову операцію в Україні.
Після цього, збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і збройних сил рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам Збройних сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф 24.02.2022 здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської та інших областей, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину вказаної території, організували проведення псевдо-референдумів та прийняття незаконних, з огляду на норми міжнародних актів, рішень щодо включення окупованих територій Донецької, Запорізької, Луганської областей до складу суб'єктів рф, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У свою чергу, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває по даний час.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2012 № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
У ході розвитку подій, пов'язаних з військовою агресією рф та окупацією ряду населених пунктів Луганської області, починаючи з 2014 року та станом на 24.02.2022 ОСОБА_6 постійно проживала на території м. Луганськ Луганської області та, відповідно, останній були достовірно відомі наведені вище факти розв'язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки була безпосереднім очевидцем тих подій, які крім того широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації та набули розголосу у місцевого населення.
У свою чергу, громадянка України ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, зобов'язана неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Луганська область, у тому числі місто Луганськ, з 07.04.2014 належить до тимчасово окупованої території України.
Після остаточної військової окупації Луганської області, представниками збройних формувань російської федерації узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади.
Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військових шляхом територіях Луганської області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави-агресора верств місцевого населення із числа діючих та колишніх співробітників судових та правоохоронних органів України, всупереч порядку, встановленому Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, створили 03.04.2023 незаконний судовий орган, наділивши його всіма необхідними владними повноваженнями, так званий «Верховный Суд Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), який розташований за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вулиця Коцюбинського, 4.
Відповідно до Федеральних Законів рф № 6-ФКЗ від 04.10.2022 «О принятии в российскую федерацию Луганской Народной Республики и образовании в составе российской федерации нового субъекта - Луганской Народной Республики», № 86-ФЗ від 03.04.2023 «О создании судов российской федерации на территории луганской народной республики и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» створено так званий «Верховный Суд Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), який входить до складу судової системи рф, та юрисдикція якого розповсюджується на територію Луганської області.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація рф - це сукупність державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Всупереч указаним правовим нормам, після повної окупації міста Луганськ та інших територіальних одиниць Луганської області військовослужбовцями збройних сил рф, ОСОБА_6 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, а відтак усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, водночас підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів рф, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар'єризму, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, вирішила використати факт встановлення окупаційної влади на території Луганської області у своїх особистих інтересах та не пізніше квітня 2023 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, будучи обізнаною із діяльністю судових органів, оскільки з 17.09.2007 по 04.05.2016 працювала в Луганському окружному адміністративному суді на посадах секретаря судового засідання та помічника судді, а з 17.09.2018 по 03.04.2023 працювала на посаді «начальника отдела документооброта и делопроизводства» (мова оригіналу) у незаконному судовому органі ЛНР - так званому «Верховном Суде Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), діючи всупереч інтересам держави України, її суверенітету та територіальної цілісності, підтримуючи агресію російської федерації проти України, погодилась на пропозицію представників держави-агресора російської федерації та добровільно зайняла посаду «начальника отдела документооброта и делопроизводства» (мова оригіналу) у незаконному судовому органі так званому «Верховном Суде Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), створеному на тимчасово окупованій території.
Після цього, з метою представлення окупаційній владі своєї особистої прихильності, формування в населення окупованої території Луганської області, де зареєстрована юридична адреса та фактичне місцезнаходження згаданого незаконного судового органу, думки невідворотності встановлення та утвердження російської окупації частини території України, як єдиної законної влади на цій території, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, незворотного і стабільного існування на теренах Луганської області влади рф та ідей «російського світу», ОСОБА_6 , являючись «начальником отдела документооброта и делопроизводства Верховного Суда Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), забезпечувала становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом безпосередньої участі у функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України (Луганська область), виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території Луганської області, реалізацію незаконної правової політики держави-агресора у різних сферах держави та виконувала інші функціональні обов'язки, що полягали у здійсненні контролю за веденням діловодства в суді, готуванні локальних нормативних актів у межах своєї компетенції, взаємодії з іншими окупаційними органами та структурними підрозділами суду в межах своєї компетенції.
Діючи у такий спосіб та добровільно зайнявши посаду у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території та виконуючи, в період не пізніше з квітня 2023 року по даний час, функції «начальника отдела документооброта и делопроизводства Верховного Суда Луганской Народной Республики» (мова оригіналу), на тимчасово окупованій території Луганської області, забезпечуючи організаційне забезпечення роботи суду, ОСОБА_6 здійснила колабораційну діяльність.
Таким чином, обвинувачена ОСОБА_6 своїми умисними діями, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні - начальник відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_3 в судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченої зазначив, що показання свідка ОСОБА_7 та подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_6 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість останньої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
Відтак, прокурор у кримінальному провадженні - начальник відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_3 просив суд визнати ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, правоохоронних і судових органах, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією належного на праві приватної власності майна.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_6 (in absentia), яка показань суду не надавала, будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2024 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_6 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_6 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченої ОСОБА_6 для забезпечення доступу до правосуддя, у зв'язку із чим остання викликалася в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковувалися у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр», на офіційному веб-сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_6 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_6 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що здійснюючи судовий розгляд у відсутності ОСОБА_6 неможливо встановити чи вчинені інкриміновані їй дії добровільно, а докази сторони обвинувачення ґрунтуються виключно на припущеннях, у зв'язку з чим, виходячи з принципів презумпції невинуватості, просила виправдати обвинувачену у пред'явленому обвинуваченні за недоведеністю вчинення нею правопорушення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченої ОСОБА_6 на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто у вчиненні умисних дій, які виразились у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами в кримінальному провадженні.
Так, допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_7 суду дала показання, що вона особисто знайома з обвинуваченою ОСОБА_6 , яка з 17.09.2007 була призначена на посаду секретаря судового засідання Луганського окружного адміністративного суду та надалі обіймала посади помічника судді. В період з листопада 2013 року по серпень 2016 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а 04.05.2016 подала заяву про звільнення та була звільнена за власним бажанням. Вказала, що їй не відомо де обвинувачена працює і де проживає на даний час.
Окрім показань свідка ОСОБА_7 , винність ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, об'єктивно підтверджується також і іншими доказами дослідженими безпосередньо у кримінальному провадженні.
Так, з даних, що містяться в протоколі про результати негласної слідчої (розшукової) дії від 07.04.2024 з доданим до нього матеріальним носієм інформації - micro SD картою пам'яті, який досліджено безпосередньо в судовому засіданні, вбачається, що оперуповноваженим 1 сектору ВКІБ УСБУ у Волинській області ОСОБА_8 , на підставі доручення слідчого СВ УСБУ у Волинській області ОСОБА_9 та за ухвалою слідчого судді Волинського апеляційного суду від 07.02.2024, за результатами проведення у порядку ст. 264 КПК України негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме з персонального комп'ютера, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, буд. 4, яким користується ОСОБА_6 , отримано фактичні дані, які, згідно з ч. 1 ст. 256 КПК України, можуть бути використані як джерело доказів.
З отриманих даних встановлено наявність на внутрішніх пристроях - жорстких дисках для зберігання файлів та даних сформованих робочих папок, що містять файли, які вивантажено на окремий носій в ході негласної слідчої (розшукової) дії. Слідчою дією виявлено та вивантажено документи судового органу окупаційної влади: плани роботи так званого «верховного суду луганської народної республіки» за 2022-2023 роки, де серед виконавців зазначено ОСОБА_6 ; протоколи оперативних нарад працівників відділу обігу документів і діловодства вказаного суду з списками осіб присутніх на вказаних нарадах, на яких серед присутніх як головуючого засідання зазначено ОСОБА_6 , яка обіймає посаду начальника відділу обігу документів і діловодства окупаційного судового органу «верховного суду луганської народної республіки»; відгуки про рівень знань, навичків та вмінь (професійний рівень) державних службовців і про можливості присвоєння першого класного чину державної цивільної служби, в тому числі обвинуваченій ОСОБА_6 ; річні звіти про професійну службову діяльність державного цивільного службовця «верховного суду луганської народної республіки» за звітний період з 01.01.2022 по 31.12.2022 за підписом начальника відділу обігу документів і діловодства вказаного окупаційного судового органу ОСОБА_6 ; графіки відпусток працівників згаданого вище відділу за 2022-23 роки, серед яких і обвинувачена, яка вказана начальником відділу обігу документів і діловодства окупаційного судового органу «верховного суду луганської народної республіки», при цьому вказані графіки відпусток складені за підписом ОСОБА_6 ; довіреність, видана так званим головою суду на отримання та відправку працівниками відділу незаконного судового органу, в тому числі обвинуваченою несекретної документації.
Наведеним вище протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії підтверджує працевлаштування обвинуваченої ОСОБА_6 у незаконному судовому органі окупаційної влади, її роботу на посаді «начальника отдела документооборота и делопроизводства верховного суда луганской народной республики», виконання роботи з забезпечення діяльності незаконного судового органу, який узурпував повноваження судової влади на території Луганської області.
Крім цього, отриманими в ході зняття інформації з електронних інформаційних систем даними підтверджується добровільність дій обвинуваченої ОСОБА_6 , оскільки вона упродовж тривалого часу працює на адміністративній посаді в судовому органі самопроголошеної влади, має відпустки, їй присвоєно класний чин та виплачується заробітна плата, при цьому, своїх повноважень не складає.
Також про добровільність її дій вказує і сам факт вступу на роботу до так званої «государственной гражданской службы», який відбувається за результатами конкурсу, на підставі оцінки професійного рівня претендентів, перевірки їх відповідності встановленим кваліфікаційним вимогам.
Із протоколу огляду речового доказу від 24.07.2024 вбачається, що слідчий в ОВС слідчого відділу УСБУ у Волинській області ОСОБА_10 провела огляд речового доказу - micro SD №9/418 від 04.03.2024, на який записано інформацію, отриману в ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме із персонального комп'ютера, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, буд. 4, яким користується ОСОБА_6 , за наслідками якого виявлено документ «Отзыв об уровне знаний, навыков и умений (профессиональном уровне) государственного гражданского служащего, представленного к сдаче квалификационного экзамена, и о возможном присвоения ему классного чина юстиции», складеного від імені адміністратора так званого «верховного суду луганської народної республіки» відносно оцінювання професійних і кваліфікаційних якостей обвинуваченої ОСОБА_6 , яка відповідно до вказаного документу з 17.08.2018 обіймає посаду «начальника відділу обігу документів та діловодства верховного суду лнр» в незаконному судовому органі, а також претендує на присвоєння класного чину - державний радник юстиції лнр 1 класу. Оцінкою діяльності обвинуваченої ОСОБА_6 визначено, що остання здійснює ефективний контроль за роботою підлеглих, проявляє відповідальне відношення до поставлених завдань в незаконно створеному окупаційному судовому органі.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.07.2024 з додатками та відеозаписом, який досліджено судом безпосередньо в судовому засіданні, вбачається, що свідок ОСОБА_11 , на запитання, чи впізнає він когось з осіб зображених на фотознімках, заявив, що на фотознімку №3 зображена ОСОБА_6 . Згідно з додатком №3 до вказаного протоколу на фотокартці під №3 зображена ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із інформацією відділу КІБ УСБУ у Волинській області від 06.02.2024 за № 9/123 та від 25.07.2024 за № 9/630 обвинувачена ОСОБА_6 працює на посаді «начальника отдела документооборота и делопроизводства верховного суда луганской народной республики» і перебуває на тимчасово окупованій території Луганської області.
Наявність у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України підтверджується копією актового запису про народження № 1355 від 30 червня 1981 року, яка досліджена безпосередньо у судовому засіданні.
Отже, ОСОБА_6 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Докази, що проаналізовані вище, відповідно до ст. 85, 86 КПК України, є належними та допустимими, а тому суд бере їх в основу даного вироку.
Окрім цього, сукупність наведених доказів є достатньою в контексті стандарту доведення «поза розумним сумнівом» для належної правової оцінки дій обвинуваченої.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення: постанову про виділення матеріалів щодо вчинення кримінального правопорушення в окреме провадження від 05.08.2024, витяг з ЄРДР, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 05.08.2024, постанову про визначення слідчого для здійснення досудового розслідування від 05.08.2024, постанову про визначення слідчого та створення слідчої групи для здійснення досудового розслідування і визначення старшого слідчого групи, який керуватиме діями інших слідчих від 25.07.2024, витяг з ЄРДР, постанову про призначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 02.02.2024, постанову про визначення підслідності кримінального правопорушення від 12.02.2024, постанову про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 29.02.2024, постанову про призначення групи слідчих від 04.03.2024, постанову про визначення підслідності кримінального правопорушення у кримінальному провадженні від 01.04.2024, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 09.04.2024, клопотання про розсекречення матеріальних носіїв інформації від 26.07.2024, постанову про розсекречення матеріалів щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 26.07.2024, клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 06.02.2024, постанову про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій від 08.02.2024, постанову про розсекречення матеріалів щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 10.04.2024, постанову про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій від 02.02.2024, постанову про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій від 25.07.2024, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та їх вчинення належними процесуальними особами.
Разом з цим, слід зазначити, що доводи захисника - адвоката ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 необхідно виправдати у пред'явленому обвинуваченні за ч. 7 ст. 111-1 КК України, оскільки здійснюючи судовий розгляд у відсутності обвинуваченої неможливо встановити чи добровільно вона зайняла відповідну посаду, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, надаючи оцінку діям обвинуваченої, суд вважає за необхідне зазначити, що частина 7 ст. 111-1 КК України передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
З суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України, характеризується прямим умислом.
Згідно з ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Тобто, варто зазначити, що у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).
Наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема дослідженими судом документами, установлено, що з початком військового вторгнення рф на територію України та окупації території Луганської області, окупаційною владою держави-агресора створено незаконні судові органи, в одому з яких - так званому «верховном суде лнр», обвинувачена ОСОБА_6 зайняла посаду «начальника отдела документооброта и делопроизводства» (мова оригіналу), тим самим здійснила колабораційну діяльність.
На свідомість і добровільність дій обвинуваченої ОСОБА_6 , відсутність будь-якого примусу щодо неї, а відтак, і цілковитої добровільності її дій, вказує характер таких дій та їх тривалість, оскільки остання не складає своїх повноважень «начальника отдела документооброта и делопроизводства верховного суда лнр» (мова оригіналу), не вчиняє жодних дій в дотриманні законних інтересів української держави, а навпаки продовжує працювати у незаконно створеному судовому органі, як керівник відділу, при цьому, керуючись матеріальним та процесуальним правом держави-агресора, подала свою кандидатуру на зайняття цієї посади, що передбачає свідоме написання заяви про призначення на посаду, складання документів та добровільне подання персональних даних про себе та членів своєї сім'ї, і протягом тривалого часу здійснює свої «повноваження» на цій посаді.
Окрім того, воєнний напад росії на Україну,окупація території Луганської області та створення незаконних судових оранів, мали відкритий характер, а тому ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, постійно проживаючи на території Луганської області, маючи вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», протягом тривалого часу працюючи на посадах секретаря судових засідань та помічника судді у Луганському окружному адміністративному суді, маючи достатній рівень спеціальних знань в галузі права, освіти, знань, життєвого досвіду й відповідний вік, очевидно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.
Отже, проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази, суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченої антидержавницького мотиву і мети побудувати кар'єру з використанням факту встановлення окупаційної влади на території Луганської області шляхом зайняття посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, а відтак обвинувачена діяла на шкоду України, оскільки своїми діями допомагала окупаційній владі створити вертикаль незаконних органів влади, тим самим допомагала посилювати стійкість окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні наведені вище письмові докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, враховуючи, що показання свідка ОСОБА_7 , дані нею безпосередньо в судовому засіданні, є послідовними, відповідають іншим обставинам справи та підтверджуються дослідженими письмовими доказами, які, на думку суду, є належними та допустимими, не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисних дій, які виразились у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, кваліфікуючи її дії за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Виходячи з зазначеного, судом поза розумним сумнівом, достовірно встановлено, що ОСОБА_6 своїми умисними діями, які виразились у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно з ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, характер діянь, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушенняі дані про особу винної, яка раніше не судима.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , передбачених ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, що передбачено п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином, зважаючи на той факт, що обвинувачена ОСОБА_6 , як громадянка України, вчинила умисний особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, фактично підтримуючи ідеї військово-політичного керівництва російської федерації щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до української нації та державності, й антиукраїнські рухи, спрямовані на відокремлення від України частини її території і населення та націлені на агресивну ідеологічну мотивацію і розповсюдження таких же настроїв у решти населення Луганської області та інших тимчасово окупованих територій і заперечення української державності, а також посилюючи стійкість окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях, тому суд, з врахуванням наведеного, особи обвинуваченої, її віку, підвищеної суспільної небезпечності даного злочину, його тяжкості, наявності обставини, що обтяжує покарання, та відсутності обставин, що його пом'якшують, а також приймаючи до уваги принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої не можливе без ізоляції від суспільства та призначає їй покарання за ч. 7 ст. 111-1 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, правоохоронних і судових органах, підприємствах та організаціях державної та комунальної власності, з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.
Разом з цим, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд враховує положення ч. 2 ст. 59 КК України, відповідно до яких конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу, тому, зважаючи, що ОСОБА_6 вчинила злочини проти основ національної безпеки України і санкція ч. 7 ст. 111-1 КК Українипередбачає конфіскацію майна, тому вважає за необхідне призначення додаткового покарання у виді конфіскації усього належного ОСОБА_6 на праві приватної власності майна.
Водночас, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, правоохоронних і судових органах, підприємствах та організаціях державної та комунальної власності, що передбачене санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд виходить з того, що у висновку щодо застосування статті 55 КК України, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 404/2081/22 (провадження № 51-130 кмо 23), зазначено: «Згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.».
Також, необхідно зазначити, що, враховуючи конкретні обставини справи, суд не знаходить підстав для застосування до обвинуваченої вимог ст. 75 КК України чи призначення їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
За глибоким переконанням суду, саме така міра покарання є законною, обґрунтованою, справедливою, необхідною, співмірною характеру вчинених дійта достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення як нею, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
Даних щодо наявності постанов про визнання речових доказів, процесуальних витрат та накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні прокурором не надано.
Окрім цього, оскільки розгляд кримінального провадження здійснювався за процедурою спеціального судового провадження, суд вважає за доцільне залишити без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.08.2024 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України щодо обвинуваченої ОСОБА_6 до її затримання.
Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, правоохоронних і судових органах, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 15 (п'ятнадцять) років, з конфіскацією належного на праві власності майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання.
Обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику обвинуваченої та прокурору.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1