Провадження №2/331/1765/2025
ЄУН 331/2010/25
10 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,
за участю секретаря Постарнак М.М.,
розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Краспопільської селищної територіальної громади, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,
І. Короткий зміст позовних вимог та позиції відповідачів.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ( теперішній Олександрівський) ( далі- суд) з позовом до Запорізької міської ради, Краспопільської селищної територіальної громади, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В., який в подальшому уточнила, а саме 15 квітня 2025 року ( а.с.31-35), за результатами розгляду якого просить визнати за нею право власності на : житловий будинок літ.А-1, житловою площею 22.3 кв.м., та такі господарчі будівлі та споруди : сарай літ. Б, погріб літ.В, огорожа № 1-3, розташовані за адресою : АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,0551 га., з кадастровим номером 5922355100:01:008:0117; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства , розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,0957 га., з кадастровим номером 5922355100: 01:008 : 0118; двокімнатну квартиру загальною площею 39.1 кв.м., житловою площею 21.4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 .
30.08.2023 р. ОСОБА_3 , знаходячись у м. Варшаві, склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 ( далі-Позивач), відповідно до якого заповіла їй все своє майно, де б воно не знаходилося і якого б роду не було, а також всі майнові права і обов'язки.
Заповіт було складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса Магдалени Арчутовської - нотаріуса у Варшаві, а другий видавався заповідачеві.
Заповіт було складено у Варшаві, зареєстровано в реєстрі за номером А №7810/2023, в нотаріальній конторі за адресою: Ал. Єрозолімське 55, оф. 9.
Слід зазначити, що заповіт померла ОСОБА_2 склала не в Україні, а саме в Варшаві, адже перебувала в тимчасовій евакуації в Польщі через військові дії на території України. В подальшому, в 2024 р. вона повернулась до Запоріжжя, однак заповіт не змінювала, адже вважала, що укладений заповіт в Варшаві за юридичною силою чинний на всій території України.
Після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В. із відповідною заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Однак, в той же день Позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про що було видано відповідну Постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.02.2025 р. №97/02-31.
Свою відмову нотаріус аргументував наступним:
«Заявником поданий нотаріуса заповіт, підпис на якому засвідчений Магдапеною Арчутовською, нотаріусом у м. Варшава, Республіка Польща, 13 серпня 2023 року за реєстровим А №7810/2023. Текст заповіту складений згідно законодавства України. Нотаріус приймає заповіт, складений на території інших держав, та посвідчений відповідно до законодавства країни, в якій він посвідчувався. Згідно з законодавством Республіки Польща заповіт повинен бути оформлено у формі нотаріального акту. Але заповіт, поданий нотаріусу, був оформлений без додержання цієї норми».
Позивачем зазначається, що на момент смерті у ОСОБА_2 не було жодних родичів та спадкоємців першої, другої та третьої черги, які б мали право на отримання спадщини в порядку спадкування за законом і які б звернулись до нотаріусу із відповідною заявою про вступ у спадщину.
Отже, з наведеного вбачається, що на момент укладення правочину в діях ОСОБА_2 були наявні ознаки вільного волевиявлення, яке відповідало її внутрішньому бажанню.
А отже, складений ОСОБА_2 заповіт є дійсним і фактично ніким не оспорюється. А оскільки нотаріус відмовила в оформленні права на спадщину, позивачка вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Як на правові підстави заявлених вимог позивачка посилається на статті 1216,1228,1296 ЦК України.
Відзивів на позов від відповідачів до суду не надходило.
ІІ. Заяви, клопотання учасників справи.
28 квітня 2025 року від приватного нотаріуса Чепкової О.В. до суду надійшла копія спадкової справи № 6/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . У супровідному до справи листі приватний нотаріус Чепкова О.В. просить розглянути справу без її участі ( а.с.96).
01 травня 2025 року від представника відповідача Запорізької міської ради Мірошниченко О.О. до суду надійшла заява, із змісту якої вбачається, що вказаний відповідач при вирішенні позову покладається на розсуд суду; просить розглянути справу без його участі ( а.с.124).
10 вересня 2025 року від позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі ; просить позов задовольнити у повному обсязі ( а.с.156).
10 вересня 2025 року від представника відповідача - Краснопільської селищної ради Гавенка І.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі ( а.с.157).
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 8 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з наданням позивачці строку для усунення недоліків позовної заяви ( а.с.27)
Ухвалою суду від 17 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято ,і відкрито провадження у справі ; вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Одночасно з постановленням ухвали про відкриття провадження у справі зобов'язано приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкову Олену Володимирівну надіслати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи № 6/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.85-86).
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті ( а.с.137).
Суд, ознайомившись з доводами позивачки, викладеними у позовній заяві, перевіривши їх матеріалами справи, приходить до такого.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом ; зміст спірних правовідносин; оцінка Суду.
З матеріалів спадкової справи № 6/2025, заведеної приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В ( далі - нотаріус), після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а.с.96), вбачається таке.
23 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 . Після її смерті залишилася спадщина, яку заявниця приймає за заповітом, посвідченим Магдаленою Арчутовською, нотаріусом у місті Варшава, Республіка Польща, 13 серпня 2023 року за реєстровим А № 7810/2023 ( а.с.97).
Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть, зареєстрованим Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) ( а.с.98).
06 лютого 2025 року ОСОБА_1 подала заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка зареєстрована у нотаріуса за № 18 ( а.с.117).
У розпорядження нотаріусу заявницею був наданий заповіт, підпис на якому засвідчений Магдаленою Арчутовською, нотаріусом у місті Варшава, Республіка Польща, 13 серпня 2023 року за реєстровим А № 7810/2023. Згідно цього заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 19 липня 2002, місце проживання: АДРЕСА_4 , все своє майно, де б воно не знаходилося і якого б роду не було, і все, що ще буде належати їй на момент її смерті, а також всі майнові права і її обов'язки на момент її смерті у своєму заповіті вона заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , номер паспорта НОМЕР_4 , виданий органом 2312 20.06.2023, місце проживання : АДРЕСА_5 ( а.с.118,119-120).
Постановою нотаріуса від 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом було відмовлено з тієї причини, що згідно з законодавством Республіки Польща заповіт повинен бути оформлено у формі нотаріального акту, але заповіт, поданий нотаріусу, був оформлений без додержання цієї норми ( а.с.122).
Відмова нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії на підставі заяви ОСОБА_1 слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що більше 15 років проживала з сином померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу за адресою : АДРЕСА_6 . Разом з ними проживала його матір - ОСОБА_2 . Разом із ОСОБА_5 вели спільне господарство, були у гарних відносинах з ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) у позивачки з ОСОБА_2 були дружні, теплі стосунки, а тому остання склала на її ім'я заповіт. Заповіт склала не в Україні, а в Варшаві, адже перебувала в тимчасовій евакуації в Польщі через військові дії на території України. В 2024 році вона повернулася до м. Запоріжжя, однак заповіт не змінювала, оскільки вважала, що укладений заповіт в Варшаві за юридичною силою чинний на всій території України.
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розірвано 28 червня 1973 року ; після розірвання шлюбу ОСОБА_7 присвоєно прізвище ОСОБА_8 ( а.с.100).
Під час шлюбу у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_9 народився син ОСОБА_5 ( а.с.107).
ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_5 помер ( а.с.109).
Позивачем зазначається, що на момент смерті у ОСОБА_2 не було родичів та спадкоємців першої, другої та третьої черги, які б мали право на отримання спадщини в порядку спадкування за законом і які б звернулись до нотаріуса з відповідною заявою про вступ у спадщину.
Вказана обставина підтверджується матеріалами спадкової справи № 6/2025 ( а.с.96-122).
В суді встановлено , що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 до складу спадщини увійшла квартира, яка розташована за адресою : АДРЕСА_4 .
Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою : АДРЕСА_3 , загальною площею 38,47 кв.м., житловою площею 21.37 кв.м. на праві спільної сумісної власності з 01 червня 2005 року належала ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується також Свідоцтвом про право на житло № НОМЕР_5 від 04.05.2005 року ( а.с. 112 зв.).
Згідно інформації, що міститься в листах Департаменту адміністративних послуг № 06.4-04/02/1161 від 10.02.2025 року, № 06.4-04/02/1160 від 10.02.2025 року за адресою АДРЕСА_4 були зареєстровані : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 18.07.1973 по 13.09.2024 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , в період з 30.11.1987 р. по 12.12.2017 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_8 ) ( а.с.114 зв., 115 зв.).
Згідно інформаційної довідки 79933469 від 03.02.2025 зі Спадкового реєстру ( спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) інформація відносно ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 відсутня ( а.с.116).
05 лютого 2004 року. державним нотаріусом Краснопільської державної нотаріальної контори Сумської області Вангороським В.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 .
Спадкове майно, на яке видавалось свідоцтва складалось із житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 5922355100:01:008:0118 яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.02.2004 р., зареєстрованого в реєстрі за №201;
земельну ділянку для будівництва та обслуговування житловош будинку, господарчих будівель і споруд, кад. номер - 5922355100:01:008:0117, яка належала ОСОБА_5 / на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.02.2004 р., зареєстрованого в реєстрі за №201 ( а.с.16).
Отже, у зв'язку із тим, що з 2004 р. та на момент смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована разом зі своїм сином за однією адресою, вона фактично вступила в спадщину після його смерті на частку квартири в м. Запоріжжі, яка належала йому у спільній сумісній власності , а також на земельні ділянки та будинок в Сумській області.
Такий висновок суду базується на положеннях частини третьої статті 1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї (так зване «автоматичне прийняття спадщини»).
Таким чином закон не вимагає від особи, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, подання заяви про прийняття спадщини. Якщо протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця такий спадкоємець не заявив про відмову від спадщини, він може одержати свідоцтво про право на спадщину на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені "частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частини 1, 3 і 4 статті 203 ЦК України).
За змістом частин першої, другої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Згідно з частиною першою статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
В силу частини третьої статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК, оскільки норми глави 85 ЦК не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 1257 ЦК України, у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі N 348/1259/18.
Враховуючи викладене, слід зазначити, що обраний позивачем з спосіб захисту ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, оскільки визнання заповіту дійсним законодавчо не передбачено.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину мас бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Таким чином, на заповіт, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності.
Як зазначено у частині першій статті 1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України "Про нотаріат"при видачі свідоцтва перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.
Згідно статті 1233 ЦК України - заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до частини першої статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 2 ст. 1236 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до гі. п. 4.15, 4.16 Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 22 лютого 2012 року за N 295/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦК України (ст. 1223 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заст. 1225 ЦІС України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Згідно із статтями 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ст. 1223цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
В силу частини першої статті 1268, частин першої, п'ятої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець за заповітом або за законом може" відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право па спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
З огляду на встановлені в суді обставини, проаналізовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням того, що заповіт від 13 серпня 2023 року був складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача, підписаний особисто заповідачем, засвідчений нотаріусом , жодних доказів щодо відсутності вільного волевиявлення заповідача при складанні заповіту чи вчинення таких дій під примусом відсутні правового статусу спадкового майна, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ( адреса : АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( адреса : АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на : житловий будинок літ.А-1, житловою площею 22.3 кв.м., та такі господарчі будівлі та споруди : сарай літ. Б, погріб літ.В, огорожа № 1-3, розташовані за адресою : АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,0551 га., з кадастровим номером 5922355100:01:008:0117; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства , розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,0957 га., з кадастровим номером 5922355100: 01:008 : 0118; двокімнатну квартиру загальною площею 39.1 кв.м., житловою площею 21.4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2025 року.
Суддя: Н.Г.Скользнєва