04 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 990/221/24
провадження № 11-186заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кривенди О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення
за апеляційною скаргою ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року (судді Гімон М. М., Васильєва І. А., Дашутін І. В., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) та
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 23 травня 2024 року № 470/дс-24, яким позивачці відмовлено в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області (далі - Спірне рішення).
2. На обґрунтування своїх вимог зазначала, що Комісія:
- неправильно оцінила обставини щодо декларування чоловіком позивачки надання позики його матері;
- безпідставно зазначила у Спірному рішенні, що під час співбесіди після оголошення перерви ОСОБА_1 спростувала свої попередні пояснення про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня, що свідчить про недостовірність наданих кандидаткою відомостей і ставить під сумнів її доброчесність;
- необґрунтовано вказала, що кандидатка не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, що є свідченням певного ставлення до вимог професійної етики.
3. Отже, на переконання позивачки, Спірне рішення в мотивувальній частині містить дуже нечіткі, неконкретні, незрозумілі формулювання, які не дають змоги повністю зрозуміти підстави та мотиви його ухвалення, окремі висновки мають характер надуманих припущень, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
4. Комісія у відзиві на позовну заяву просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на правомірність Спірного рішення, яке, з її погляду, містить посилання на підстави і мотиви його ухвалення та вмотивованість обставин, за наявності яких виник обґрунтований сумнів щодо відповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував Спірне рішення; зобов'язав ВККС провести повторну співбесіду із ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
6. Суд першої інстанції виходив з того, що ВККС під час розгляду справи не довела належними і допустимими доказами те, що сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності у Комісії був обґрунтований. Не вбачається відповідного обґрунтування і зі змісту Спірного рішення.
Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог
7. Не погодившись із таким судовим рішенням, Комісія подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність цього рішення вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності й обґрунтованості, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
8. На думку ВККС, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення здійснив хибне тлумачення дискреційних повноважень Комісії в межах спірних правовідносин. Висновки суду фактично звужують дискреційні повноваження ВККС у межах співбесіди з переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади судді, оскільки помилково тлумачать стандарт доказування «обґрунтований сумнів», який застосовується Комісією, до того ж суд допустив переоцінку обставин, викладених у Спірному рішенні.
9. Покликаючись на законодавчі положення, що визначають процедуру добору на посаду судді та повноваження Комісії, зазначає, що рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
10. З погляду скаржника, жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
11. Повноваження Комісії, які вона реалізує в межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
12. Далі ВККС на пояснення підстав, що викликали обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, зазначила такі мотиви.
13. Щодо надання чоловіком позивачки позики своїй матері та її документального оформлення Комісія зазначила, що не оцінювала мету надання такої позики близьким особам, проте звернула увагу на пояснення ОСОБА_1 під час проведення співбесіди щодо мотивів декларування її чоловіком позики своїй матері, а саме задля уникнення в майбутньому питань щодо надання сину коштів з відчуження належних матері земельних ділянок. З урахуванням наданих пояснень Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 має сумнівні особисті цінності з огляду на її суб'єктивне ставлення до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину в майбутньому, що не відповідає критерію доброчесності.
14. Стосовно підвищення кваліфікації позивачкою Комісія з огляду на повідомлену ОСОБА_1 з цього приводу інформацію під час двох проведених з нею співбесід виявила суперечності, що, на її переконання, свідчить про недостовірність наданих кандидаткою відомостей, що ставить під сумнів її доброчесність. ВККС виходила з того, що ОСОБА_1 під час першої співбесіди повідомила, що організація підвищення кваліфікації за місцем її роботи в органі прокуратури покладалася на відділ кадрів прокуратури. Форма навчання була тільки очною. У зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною та відсутністю інших форм навчання у неї не було можливості пройти підвищення кваліфікації. Поза межами навчальних програм органів прокуратури підвищення кваліфікації вона не проходила. Однак після оголошеної перерви під час другої співбесіди кандидатка спростувала свої твердження про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня, надані раніше.
15. На переконання Комісії, хоча положення Бангалорських принципів поведінки суддів, за якими суддя вживає розумних заходів для збереження та розширення своїх знань, удосконалення практичного досвіду та особистих якостей, необхідних для належного виконання ним своїх обов'язків, використовуючи для цих цілей засоби навчання та інші можливості, що в умовах судового контролю мають бути доступні для суддів, окреслюють вимоги до діючих суддів, проте ці вимоги однаковою мірою мають стосуватися й осіб, які претендують на зайняття посади судді. З погляду членів колегії ВККС, невжиття кандидаткою на посаду судді всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня є свідченням певного ставлення до вимог професійної етики.
16. Крім того, Комісія зазначає, що посилання суду першої інстанції як на підставу для скасування Спірного рішення на пункт 4 частини третьої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402?VIII) є помилковим з огляду на те, що в процедурі конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів кваліфікаційне оцінювання не проводиться, а стаття 88 цього Закону регламентує порядок ухвалення рішення Комісії за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання.
Позиція інших учасників справи
17. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 навела мотиви щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, зазначила, що в апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Позивачка доводить, що фактично аргументи Комісії зводяться до власного тлумачення норм права та обставин справи, намагання вийти за межі судового контролю, посилаючись на дискреційні повноваження, та ігнорування принципу правової визначеності й послідовності у власних діях.
Рух апеляційної скарги
18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 травня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комісії на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року, а ухвалою від 10 липня 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 04 вересня 2025 року.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
19. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України. Відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня. Освіта вища, у 2006 році закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство». Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад п'ять років.
20. 07 серпня 2019 року ВККС ухвалила рішення № 571/дс-19 «Про надання рекомендацій щодо призначення кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 02 липня 2019 року № 108/зп-19 ( ОСОБА_1 )». Цим рішенням ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
21. 10 червня 2021 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) ухвалила рішення № 1306/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва».
22. Однак Президент України не видав указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва, що стало підставою для її звернення до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії (справа № 9901/524/21).
23. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у передбачений законом строк. Зобов'язав Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП від 18 червня 2021 року № 35/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
24. Водночас Комісія рішенням від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжила термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначила рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.
25. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
26. 11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою від 10 жовтня 2023 року про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
27. Рішенням від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ВККС допустила ОСОБА_1 до участі в конкурсі, оголошеному її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
28. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію.
29. 23 квітня 2024 року під час співбесіди у засіданні Комісія запропонувала кандидатці надати пояснення та підтверджувальні документи щодо підвищення кваліфікації впродовж 2015-2024 років, обґрунтування фінансових можливостей родичів на придбання квартири, де вона проживає, причин та підстав надання чоловіком ОСОБА_1 позики родичам.
30. 09 травня 2024 року ОСОБА_1 подала відповідні пояснення і докази.
31. 23 травня 2024 року за наслідками проведення співбесіди з ОСОБА_1 . Комісія прийняла Спірне рішення, яким відмовила в наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області.
32. За змістом цього рішення Комісія в складі колегії дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата, передбаченим Конституцією України та Законом № 1402-VIII, щодо дотримання професійної етики та доброчесності.
33. Зазначене рішення обґрунтоване тим, що:
1) стосовно надання чоловіком позики своїй матері (грошові активи у вигляді валют - доларів США та гривень) ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік з 2006 року працює в органах прокуратури і на час надання позики матері у 2020 році мав заощадження в сумі 24 000 доларів США, з яких надав позику - 3 000 доларів США та 166 000 гривень. Документальне оформлення передачі коштів матері було зумовлено значними сумами та необхідністю прозорого фінансового контролю, оскільки посада чоловіка в правоохоронному органі до цього зобов'язувала. Комісія зазначила, що не оцінює мету надання грошової позики близьким особам, однак, звернула увагу на твердження кандидатки, а отже, її ставлення до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. Суб'єктивне ставлення до такого негативного явища, за позицією ВККС, свідчить, що ОСОБА_1 має сумнівні особисті цінності;
2) щодо підвищення кваліфікації ОСОБА_1 повідомила, що організація підвищення кваліфікації за місцем її роботи в органі прокуратури покладалася на відділ кадрів прокуратури. Форма навчання була визначена тільки очною. У зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною та відсутністю інших форм навчання у неї не було можливості пройти підвищення кваліфікації. Поза межами навчальних програм органів прокуратури підвищення кваліфікації вона не проходила. Водночас, як вважала ВККС, під час співбесіди після оголошеної перерви кандидат ОСОБА_1 фактично спростувала свої твердження про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня, які вона надала раніше. Це, за позицією ВККС, свідчить про недостовірність наданих кандидатом відомостей, що ставить під сумнів його доброчесність. Наведені кандидатом на посаду судді аргументи Комісія не прийняла як належні та вичерпні, що дало підставити для висновку, що ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, що, на думку членів колегії, є свідченням певного ставлення до вимог професійної етики.
34. Вважаючи протиправним зазначене рішення ВККС, позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
35. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
36. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
37. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
38. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
39. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
40. На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
41. Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
42. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
43. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
44. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
45. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477?IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
46. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
47. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
48. Частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
49. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим Судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
50. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
51. У цій справі позивачка оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо неї у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17, а в подальшому - за результатами проведення співбесіди у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким їй відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області. Відповідно оспорюване позивачкою рішення безпосередньо зачіпає її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
52. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
53. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
54. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
55. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
56. Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
57. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
58. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
59. Так, за змістом статті 69 цього Закону (у редакції, чинній на час складення позивачкою кваліфікаційного іспиту) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
60. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
61. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
62. Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) прийняття рішення ВККС про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення ВККС на своєму офіційному вебсайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік; 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення ВККС перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск ВККС осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення ВККС результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування ВККС кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному вебсайті ВККС; 12) оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення ВРП подання про призначення судді на посаду.
63. Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 1402-VIII добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення ВККС щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.
64. Так, відповідно до частини п'ятої статті 73 Закону № 1402-VIII за результатами відбіркового іспиту ВККС ухвалює попереднє рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це рішення на офіційному вебсайті ВККС.
65. Згідно із частинами першою та четвертою статті 74 Закону № 1402-VIII для проведення спеціальної перевірки ВККС не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови ВККС.
66. За результатами спеціальної перевірки ВККС ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.
67. Частиною першою статті 75 Закону № 1402-VIII визначено, що повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді, здійснюється відповідно до закону центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
68. Відповідно до частини п'ятої статті 77 Закону № 1402-VIII за результатами спеціальної підготовки кандидати отримують свідоцтво установленого ВККС зразка. Проходженням кандидатом спеціальної підготовки вважається успішне виконання програми підготовки.
69. Частинами першою, другою, сьомою статті 78 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
70. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя.
71. Якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
72. За частинами дев'ятою та десятою статті 78 Закону № 1402-VIII ВККС визначає рейтинг кандидатів на посаду судді відповідно до кількості набраних кандидатами балів за результатами кваліфікаційного іспиту. У рейтингу також окремо відображаються бали із завдань, якими перевіряють здатність кандидата бути суддею за відповідними спеціалізаціями.
73. ВККС зараховує до резерву на заміщення вакантних посад суддів тих кандидатів, які набрали не менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту.
74. Згідно із частинами першою, восьмою, сімнадцятою статті 79 Закону № 1402?VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
75. ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.
76. За результатами конкурсного добору ВККС надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
77. Як установив суд першої інстанції, 11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою від 10 жовтня 2023 року про допуск її до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402?VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
78. Рішенням від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ВККС допустила ОСОБА_1 до участі в конкурсі, оголошеному її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
79. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію.
80. Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».
81. За змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри».
82. Так, відповідно до частин першої та другої статті 795 Закону № 1402-VIII (тут і далі - в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
83. За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
84. ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат (частина третя статті 795 Закону № 1402-VIII).
85. Так, за змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
86. Згідно із частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
87. Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п'ята статті 101 Закону № 1402-VIII).
88. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ВККС провела із позивачкою співбесіди 23 квітня та 23 травня 2024 року у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняла Спірне рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області.
89. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
90. Пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
91. Так, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
92. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
93. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону № 1402?VIII.
94. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
95. Якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
96. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
97. Оцінюючи Спірне рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
98. Спірне рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди із позивачкою, яка зайняла переможну позицію у рейтингу кандидатів на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області.
99. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що відповідно до частин другої та третьої статті 795 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
100. Велика Палата Верховного Суду (як і в інших справах з такими самими предметом і підставами позову) підтверджує, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
101. Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
102. Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
103. Водночас у спірних правовідносинах слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
104. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа № 1-123/2018 (4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
105. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року як дискреційне слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
106. Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
107. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
108. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
109. Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні Заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки», від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства», від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру», від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).
110. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможні позиції за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
111. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
112. Крім того, частиною третьою статті 795 та частиною п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
113. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
114. Слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
115. Отже, Велика Палата Верховного Суду має перевірити викладені в Спірному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.
116. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
117. Вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
118. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
119. Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
120. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді.
121. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв'язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
122. У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
123. Доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», однак законами України не визначено змісту цього поняття, як і показників (індикаторів) для оцінки ВККС відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
124. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду враховує, що доброчесністю, як цей термін визначено в Сучасному словнику з етики, є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
125. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів ідеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого, з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
126. Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів.
127. Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
128. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
129. Отже, Велика Палата Верховного Суду має з'ясувати, чи існували в розумінні положень частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII обставини, які давали ВККС підстави для висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення позивачки на посаду судді.
130. У цьому контексті варто нагадати, що частина дев'ята статті 69 Закону № 1402?VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов'язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
131. Відтак наявність у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики згідно із частиною третьою статті 795 Закону № 1402-VIII є підставою для прийняття ВККС рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
132. У рішенні від 12 січня 2023 року «Овчаренко та Колос проти України», аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що конструкція «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення від 05 червня 2014 року у справі «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановлюється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету» або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення від 19 червня 2007 року у справі «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 22 жовтня 2015 року у справі «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 5 листопада 2015 року у справі «Чукаєв проти росії» (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, та від 21 березня 2017 року у справі «Поровський проти Польщі» (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171). До того ж визначення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це визчення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).
133. Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду висновує, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, а відповідно й практика його застосування, мають бути достатньо ясними, чіткими та передбачуваними, щоб судді (кандидати на посаду судді) могли розуміти наслідки своїх дій, а також обставини та умови, які можуть бути розтлумачені компетентним органом як підстава для прийняття негативного для них рішення.
134. Не заперечуючи того, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину, Велика Палата Верховного Суду наполягає, що такі обмеження все ж не можуть бути неосяжними, що несумісно з принципом верховенства права.
135. Якщо певна не заборонена законом поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВККС, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об'єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики.
136. Схожу правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 990/2/24 (провадження № 11-88заі24).
137. Проаналізувавши наведене вище правове регулювання оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді, Велика Палата Верховного Суду вимушена констатувати, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі добору на посаду судді місцевого суду, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх дотримання / недотримання, якими має керуватися ВККС, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо «якості закону», як їх розуміє ЄСПЛ.
138. Разом з тим, ураховуючи визначену в частині першій статті 69 Закону № 1402?VIII мету [призначення на посаду судді компетентних та доброчесних кандидатів], можна презюмувати, що обставини, з якими ВККС пов'язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
139. Водночас поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
140. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.
141. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 (провадження № 11?204заі24).
142. Повторюючись, зазначимо, що за змістом Спірного рішення ВККС вказала на такі підстави невідповідності позивачки вимогам до кандидата, передбаченим Конституцією України та Законом № 1402-VIII, щодо дотримання професійної етики та доброчесності:
1) стосовно надання чоловіком позики своїй матері (грошові активи у вигляді валют - доларів США та гривень) ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік з 2006 року працює в органах прокуратури і на час надання позики матері у 2020 році мав заощадження в сумі 24 000 доларів США, з яких надав позику - 3 000 доларів США та 166 000 гривень. Документальне оформлення передачі коштів матері було зумовлено значними сумами та необхідністю прозорого фінансового контролю, оскільки посада чоловіка в правоохоронному органі до цього зобов'язувала. Комісія зазначила, що не оцінює мету надання грошової позики близьким особам, однак звернула увагу на твердження кандидатки, а отже, її ставлення до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. Суб'єктивне ставлення до такого негативного явища, за позицією ВККС, свідчить, що ОСОБА_1 має сумнівні особисті цінності;
2) щодо підвищення кваліфікації ОСОБА_1 повідомила, що організація підвищення кваліфікації за місцем її роботи в органі прокуратури покладалася на відділ кадрів прокуратури. Форма навчання була визначена тільки очною. У зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною та відсутністю інших форм навчання у неї не було можливості пройти підвищення кваліфікації. Поза межами навчальних програм органів прокуратури підвищення кваліфікації вона не проходила. Водночас, як вважала ВККС, під час співбесіди після оголошеної перерви кандидат ОСОБА_1 фактично спростувала свої твердження про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня, надані напередодні. Це, за позицією ВККС, свідчить про недостовірність наданих кандидатом відомостей, що ставить під сумнів його доброчесність. Наведені кандидатом на посаду судді аргументи Комісія не прийняла як належні та вичерпні, що дало підстави для висновку, що ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, що, на думку членів колегії, є свідченням певного ставлення до вимог професійної етики.
143. Проте, як установив суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й Велика Палата Верховного Суду, наведені позивачкою в суді пояснення, які за змістом відповідають тим, що були нею надані письмово та усно під час співбесіди до ВККС, свідчать про те, що чоловік позивачки надав своїй матері матеріальну допомогу, яку та прийняла на умовах повернення в майбутньому. Позивачка наполягала, що правочин має ознаки позики, які закріплені у статті 1046 Цивільного кодексу України, і саме таким чином він був відображений чоловіком у декларації. Водночас у Спірному рішенні відсутні будь-які посилання на обставини, які дають підстави для твердження або навіть обґрунтованого припущення, що вказаний правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які випливають з договору позики. Не висловила Комісія і зауважень щодо походження коштів, за рахунок яких чоловік ОСОБА_1 міг надати відповідну позику. Недостатньо чітким у контексті з'ясованих щодо цього питання обставин є і змістовне навантаження висновку про створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. З рішення незрозуміло, про які саме дії йдеться.
144. Суд першої інстанції правильно зазначив, що з огляду на викладене висновок ВККС щодо сумнівних особистих цінностей позивачки як кандидата на посаду судді не можна вважати обґрунтованим.
145. Велика Палата Верховного Суду погоджується також з висновком суду першої інстанції щодо доречності доводів позивачки про те, що під час першої частини співбесіди, проведеної 23 квітня 2024 року, вона надавала пояснення щодо підтримання свого фахового рівня шляхом самоосвіти, проте під час оголошення перерви їй було поставлено питання про надання доказів на підтвердження проходження підвищення кваліфікації. У зв'язку із цим під час другої частини співбесіди, проведеної 23 травня 2024 року, позивачка надала відповідь саме в контексті поставленого питання і повідомила про причини неможливості надання доказів про проходження підвищення кваліфікації під час роботи в органах прокуратури з огляду на обставини, які унеможливлювали її участь в офіційних заходах. Обґрунтування того, які саме факти чи пояснення позивачки є суперечливими і в чому полягає ця суперечливість, у рішенні Комісії не наведено, а лише здійснено посилання на записи співбесід і зазначено про недостовірність раніше наданих кандидаткою відомостей, що ставить під сумнів її доброчесність.
146. Суд правильно врахував, що усні пояснення, надані позивачкою під час співбесід, корелюються із поясненнями, наданими нею письмово, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав вважати позицію ОСОБА_1 у цьому питанні непослідовною.
147. Суд першої інстанції також слушно зауважив, що посилання у Спірному рішенні на те, що ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, є необґрунтованим, оскільки незрозуміло, які саме заходи та з якою періодичністю, на переконання Комісії, позивачка зобов'язана була вживати. Не наведено у Спірному рішенні й обґрунтування сумніву Комісії у професійних здібностях позивачки, її знаннях і навичках.
148. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, згідно з якими Спірне рішення не містить належного обґрунтування щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. ВККС не довела, що зазначені нею у Спірному рішенні обставини впливають на здатність ОСОБА_1 здійснювати правосуддя чесно та неупереджено, а її висновки ґрунтуються виключно на припущеннях. Відтак рішення ВККС є необґрунтованим та не містить належних мотивів, які б підтверджували невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
149. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
150. Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на останнього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
151. Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
152. Однак дослідженням матеріалів справи встановлено, що ВККС під час розгляду справи не довела належними і допустимими доказами те, що сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності у Комісії був обґрунтований. Не вбачається відповідного обґрунтування і зі змісту Спірного рішення.
153. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС у Спірному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що не дають змоги як позивачці, так і сторонньому спостерігачу зрозуміти, чому наведені обставини Комісія оцінила як такі, що ставлять під сумнів незалежність, чесність, сумлінність позивачки, дотримання нею етичних норм, її бездоганну поведінку у професійній діяльності та особистому житті.
154. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які б спростовували доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
155. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
156. Наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду спростовують доводи апеляційної скарги ВККС про те, що суд першої інстанції здійснив хибне тлумачення дискреційних повноважень комісії та втрутився у її компетенцію.
157. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
158. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення - без змін.
159. Керуючись статтями 266, 292, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 990/221/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. В. Кривенда
Судді: О. О. Банасько С. О. Погрібний
О. Л. Булейко Н. С. Стефанів
І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець
О. А. Губська О. В. Ступак
А. А. Ємець І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
М. В. Мазур Н. В. Шевцова
К. М. Пільков