18 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 755/6518/23
провадження № 51-5034 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № 12022100040003942 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бортничі Київської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_9 65 065,77 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що 09 грудня 2022 року, приблизно о 10:46 год., ОСОБА_8 рухався на технічно-справному автомобілі марки «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по проспекту Миру в м. Києві в напрямку Дарницької площі, по зволоженому асфальтному покритті, перед нерегульованим пішохідним переходом.
Під час руху ОСОБА_8 , в порушення вимог п. 2.3.б, 18.1 Правил дорожнього руху України, не стежив за дорожньою обстановкою, не був уважним під час керування транспортним засобом та відповідно не реагував на її зміну, під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який рухався справа наліво відносно руху автомобіля.
В результаті ДТП пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Грубе порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 18.1 ПДР перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, визнати обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 : похилий вік, статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалідність 2-ї групи внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, наявність на утриманні неповнолітньої дитини. Враховуючи ці обставини, призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ч.ч. 1, 2 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та без позбавлення його права керування транспортними засобами. Матеріальну шкоду стягнути із страхової компанії «INGO», а розмір моральної шкоди зменшити до 10 000 грн.
Зазначає, що суди при призначенні покарання не врахували стан здоров'я та наявність вищевказаних обставин, що пом'якшують покарання. Також при вирішенні цивільного позову не звернули уваги на наявність в матеріалах провадження страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не визнали цивільним відповідачем страхову компанію та безпідставно стягнули матеріальну шкоду з обвинуваченого.
Ухвала апеляційного суду містить формальну оцінку доводів апеляційної скарги, а позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами позбавляє його можливості підвозити неповнолітню дитину до школи.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав доводи своєї скарги в частині пом'якшення покарання та вважав, що суд мав залучити у якості цивільного відповідача страхову компанію.
Прокурор та представник потерпілого у суді касаційної інстанції заперечували проти задоволення касаційної скарги, вважали її доводи безпідставними та просили залишити судові рішення без змін.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому судові рішення в цій частині Суд не перевіряє.
Мотиви суду
Захисник у касаційній скарзі вказує на суворість призначеного засудженому покарання та безпідставне ігнорування судом обставин, що його пом'якшують.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Касаційний суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки.
Обставини, що пом'якшують покарання, повинні бути не лише формальними, а мають стосуватися конкретних ознак складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується засуджений, а також обставин його вчинення, безпосередньо впливаючи на суспільну небезпеку кримінального правопорушення, та/або особи, яка його вчинила. Окрім того, необхідно встановити, що відповідні пом'якшуючі обставини істотно знизили тяжкість вчиненого злочину.
Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність або відсутність підстав для застосування до особи більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, за якою його засуджено.
Із оскаржуваних рішень убачається, що місцевий суд належним чином дослідив у судовому засіданні усі обставини, що за законом мають правове значення, та дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України.
Обираючи ОСОБА_8 покарання, суд взяв до уваги дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою похилого віку, пенсіонером, особою з інвалідністю 2-ї групи, є ліквідатором аварії на ЧАЕС, має на утриманні неповнолітню дитину, вчинив нетяжкий злочин. Після вчинення ДТП, виконуючи вимоги Правил дорожнього руху України, залишився на місці події.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_8 своєї вини категорично не визнав, заперечив фактичні обставини події, не визнав цивільного позову потерпілого.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що сукупність наведених даних про особу винного разом із конкретними обставинами справи за відсутності обставин, що пом'якшують покарання, дають підстави для призначення найменшого за видом покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у виді штрафу в середньому розмірі, визначеному санкцією цієї статті з призначенням обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Проте, вони не дають підстав для застосування положень ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_8 більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, за якою його засуджено. Рішення суду достатньо мотивоване.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту, обґрунтовано врахував посткримінальну поведінку обвинуваченого, який вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, вибачення у потерпілого не просив, жодних дій щодо виправлення ситуації не вживав, шкоду завдану злочином не відшкодував, що свідчить про недостатнє усвідомлення засудженим протиправного характеру вчиненого ним діяння та його наслідків у вигляді завдання шкоди здоров'ю людини, яке є однією з найвищих цінностей. При цьому суд взяв до уваги усі дані про особу винного, на які посилається у касаційній скарзі захисник, та зазначив, що вони є даними про особу та не є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості скоєного чи ступінь суспільної небезпечності особи, а тому не є обставинами, що пом'якшують покарання.
Крім того слід зауважити, що встановлення наявності чи відсутності нових обставин, які впливають на призначення покарання, належить до тих питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку з огляду на положення ст. 368 КПК України. Тобто, наведене не є компетенцією касаційного суду з огляду на ст. 433 цього Кодексу.
Також апеляційний суд в ухвалі правильно послався на положення ч. 2 ст. 69 КК України, якою передбачено, що суд може не призначати додаткового покарання, яке передбачено як обов'язкове, за винятком випадків призначення основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому вимоги касаційної скарги про призначення Верховним Судом покарання ОСОБА_8 із застосуванням ч. 2 ст. 69 КК України не ґрунтуються на законі.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили й врахували всі обставини, які за законом мають правове значення, та дійшли обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання у виді штрафу з призначенням обов'язкового додаткового покарання. При цьому, підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України судом не встановлено. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Суд вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Захисник просить суд касаційної інстанції притягнути у якості цивільного відповідача страхову компанію «INGO», з якої стягнути матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням потерпілому.
Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини. У такому випадку права особи порушені саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи її відшкодування. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.
Водночас у межах кримінального провадження за ст. 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмета доказування. У цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин, з якими законодавець пов'язує підстави для виплати відшкодування шкоди.
З огляду на це при вирішенні цивільного позову судом досліджуються обставини справи, докази, якими підтверджується розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення та інші обставини, які мають значення для вирішення позову.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_9 подав цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_8 , в якому просив стягнути з останнього майнову шкоду, завдану злочином, а також моральну шкоду. Тобто, потерпілий чітко висловив свою позицію щодо розміру цивільного позову та особи, з якої його слід стягувати.
В судовому засіданні як обвинувачений, так і захисник не порушували питання про притягнення в якості цивільного відповідача страхової компанії, про дослідження в якості доказу страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За таких обставин суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову виходив із заявлених сторонами обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та дійшов висновку про стягнення витрат по відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди з обвинуваченого.
В суді апеляційної інстанції сторона захисту також не порушувала питання про дослідження в якості доказу страхового полісу. Доводи апеляційної скарги захисника зводилися лише до вимог про зменшення суми матеріальної та моральної шкоди, яка стягнута з обвинуваченого ОСОБА_8 за вироком суду. Тобто, під час розгляду кримінального провадження в судах попередніх інстанцій сторона захисту не скористалася своїм правом клопотати про дослідження доказів, не ініціювала перевірку судами наявності вищевказаного страхового полісу, а тому суди були позбавлені можливості самостійно встановлювати обставини, на які не посилався жоден учасник судового провадження.
В скарзі захисник просить касаційний суд вирішити питання про притягнення у якості цивільного відповідача страхової компанії, яка не є учасником даного кримінального провадження. Проте, встановлення наявності чи відсутності нових обставин, а також дослідження нових доказів, які не були досліджені в судах, не входить до компетенції суду касаційної інстанції з огляду на положення ст. 433 КПК України.
Щодо розміру стягненої судом моральної шкоди, яку захисник вважає надто великою, то суд касаційної інстанції вважає, що суди ретельно перевірили всі обставини справи, які мають значення для визначення розміру цієї шкоди, та належним чином мотивували своє рішення. Зокрема, суди послалися на наявні у потерпілого ОСОБА_9 душевні страждання, пов'язані з отриманням травми, що він не може самостійно пересуватися, потребує допомоги рідних, після події у нього виник страх переходити вулицю, переслідують нічні жахіття, він хвилюється що може залишитися інвалідом. Крім того, потерпілий внаслідок цієї травми на кілька місяців втратив можливість повноцінно виконувати свої професійні обов'язки, мав пригнічений психологічний стан внаслідок душевних переживань, пов'язаних із травмою. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначив такий розмір відшкодування моральної шкоди, який є відповідним стражданням потерпілого.
Суд касаційної інстанції погоджується з цим висновком, підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, як просить захисник, у касаційній скарзі не наведено.
Суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам, тому касаційні доводи захисника про протилежне теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3