22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 759/17441/22
провадження № 51 - 3064 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Святошинського районного суду від 26 квітня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов'язки.
Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 200 КК, рішення щодо яких не оскаржуються.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка) в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Так, 12 вересня 2022 року у нічний час доби ОСОБА_5 , неподалік будинку № 4/56 по вул. Чорнобильській у м. Києві, звернув увагу на потерпілу ОСОБА_8 , котра знаходилась на землі біля відділення «Приватбанку» в стані сильного алкогольного сп'яніння. Проходячи повз неї, ОСОБА_5 помітив мобільний телефон, який був при жінці, та вирішив незаконно заволодіти ним шляхом крадіжки, з метою обернення на свою користь та особистого збагачення.
Скориставшись тим, що ОСОБА_8 знаходилась в стані сильного алкогольного сп'яніння і спала, а також відсутністю сторонніх осіб на вулиці, ОСОБА_5 непомітно для потерпілої взяв та забрав собі мобільний телефон, в якому були вмонтовані сім-карти мобільних операторів зв'язку. Після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 3 325 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року вищезазначену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 скасовано тазакрито кримінальне провадження № 12022100080002514 від 17 вересня 2022 року в частині обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК із підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що апеляційний суд належним чином не виклав в оскаржуваному рішенні встановлених обставин та мотивів в яких виходив при постановлені ухвали, не зазначив, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 23, 85, 94 КПК, необґрунтовано визнав одні докази сторони обвинувачення належними, інші докази поклав в основу свого рішення без надання їм відповідної оцінки в порушення ст. 419 КПК належним чином не вмотивував своє рішення та не розглянув апеляційну скаргу прокурора при новому апеляційному розгляді, чим порушив вимоги ст. 439 КПК.
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі прокурора, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 433, ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Як убачається із копій судових рішень та матеріалів провадження за скаргою, ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року частково задоволено касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 , ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року щодо нього скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що переліченими доказами підтверджується винуватість ОСОБА_5 у викраденні мобільного телефону потерпілої ОСОБА_8 , не є належним чином обґрунтованими. Доводи сторони захисту про непричетність засудженого до вчинення інкримінованого злочину, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не надав на вичерпні відповіді, чим порушив вимоги ст. 419 КПК, та дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, при цьому мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу сторони захисту задовольнив.
Так суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 439 КПК врахував висновки Верховного Суду, які висловлені у постанові від 11 березня 2025 року, обґрунтовано прийшов до висновку про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_5 та закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, належним чином обґрунтував, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення. При цьому під час нового апеляційного розгляду суд врахував вказівки Верховного Суду, зазначивши, що у ході судового розгляду не було досліджено належних доказів якими би доводився факт вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Отже, доводи касаційної скарги прокурора про те, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до неправильного застосуванню закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними, а його твердження про допустимість доказів є безпідставними.
Доводи касаційної скарги прокурора про залишення апеляційної скарги прокурора без розгляду є безпідставними з огляду на наступне.
Залишення апеляційної скарги без розгляду не є про істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки прокурор не позбавлений права повторно звернутись до суду апеляційної інстанції.
Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданої до неї копії судового рішення вбачається, що підстав для її задоволення, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3