22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 501/3550/22
провадження № 61-6708 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року у складі судді Тордія Е. Н. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Кострицького В. В., Погорєлової С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), в якій просив встановити факт його проживання на території України станом на 1991 рік, що має юридичне значення для подальшого отримання паспорта громадянина України.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Козаково Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується паспортом громадянина СРСР. Однак він не мав реєстрації місця проживання на території України станом на 1991 рік, а тому у нього наразі відсутня можливість оформити документи, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство.
Зазначає, що факт його постійного проживання на території України станом на 1991 рік може бути підтверджено відповідними довідками та поясненнями свідків. Встановлення вказаного факту має для нього важливе значення і є необхідним для підтвердження його належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема паспортом громадянина колишнього СРСР, свідоцтвом про шлюб, актом про фактичне проживання осіб, трудовою книжкою, показаннями свідків тощо. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави, матеріали справи не містять.
Прийняття рішення про встановлення факту постійного проживання заявника на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття ним громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним із чинників, потрібних для отримання громадянства України у встановленому законом порядку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, вказавши, що метою встановлення факту постійного проживання заявника на території України є отримання ним паспорта громадянина України.
Доводи апеляційної скарги про те, що долучені до заяви фотокопії документів не є належними доказами, апеляційний суд вважав безпідставними, зазначивши, що вказані докази містять печатку адвоката про засвідчення копій з датою та номером свідоцтва адвоката.
Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили факт проживання ОСОБА_1 на території України як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року, і не конкретизували, з якою метою заявник просить встановити факт постійного проживання на території України. Отже, суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з урахуванням мети встановлення факту, зазначеної заявником.
Крім того, у своїй заяві до суду ОСОБА_1 вказав, що факт його постійного проживання на території України станом на 1991 рік можуть підтвердити свідки, зокрема його дружина та діти. Однак суди не допитали усудовому засіданні свідків, про яких зазначав заявник, а поклали, серед іншого, в основу своїх висновків письмові пояснення дружини та дочки заявника, хоча такого порядку надання показань свідків цивільним процесуальним законодавством України не передбачено.
Також суди не з'ясували, чи перетинав ОСОБА_1 державний кордон у спірні періоди, хоча від встановлення вказаних обставин залежить те, чи постійно (безперервно) проживав заявник на території України, зокрема станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 року № 79 «Про термін чинності паспортів громадянина України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР», з 01 вересня 2002 року втратив чинність паспорт ОСОБА_1 , що обумовило необхідність заявника в отриманні паспорта нового діючого зразка, при цьому громадянство заявником не втрачалось.
ОСОБА_1 у судовому засіданні уточнив свої вимоги та просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суд констатував, що доводи заявника, викладені у заяві, про те, що з моменту народження та станом на 24 серпня 1991 року він постійно проживав на території України, доведені належними та достатніми доказами, підтверджені показами свідків, наданими в судовому засіданні, а тому наявні правові підстави для встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».Належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення (подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20)).
Заявником надані належні та допустимі докази, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та підтверджують його належність до громадянства колишнього СРСР, зокрема, паспорт громадянина колишнього СРСР; свідоцтво про шлюб, видане на території колишньої Української PCP, свідоцтва про народження дітей на території колишньої Української PCP, трудова книжка, акт про фактичне проживання в м. Одесі. Крім того, факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується також показами свідків, допитаними в судовому засіданні. При цьому, відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.
Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є отримання заявником паспорта громадянина України, апеляційний суд не вбачав спору про право та зазначив про наявність підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження, пославшись на відповідні висновки Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 травня 2025 року засобами поштового зв'язку представник ГУ ДМС України в Одеській області - Погребняк О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 501/3550/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
12 серпня 2025 року матеріали цивільної справи № 501/3550/22 надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215), не надав доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України. Натомість провадження за заявами з питань встановлення належності до громадянства України входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів.
Вважає, що заперечення щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року свідчать про наявність спору про право, що унеможливлює розгляд такої заяви в порядку окремого провадження.
Крім того, ГУ ДМС України в Одеській області у касаційній скарзі зазначив клопотання, у якому просить розглянути справу в судовому засіданні за участі представника ГУ ДМС України в Одеській області.
Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участі представника ГУ ДМС України в Одеській області.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Козаково Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується паспортом громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданим 04 серпня 1978 року відділом внутрішніх справ Роздільнянського районного виконавчого комітету Одеської області. З наявних у паспорті відміток вбачається, що заявник був зареєстрований на території Одеської області протягом 1978-1982 років (а. с. 7-11, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 12 лютого 1986 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Під час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка ОСОБА_4 (а. с. 4, 5, т. 1).
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 , з 12 листопада 1973 року до 06 січня 1975 року заявник працював у Одеському ремонтно-будівельному управлінні № 10, з 31 січня 1975 року до 01 березня 1979 року - на Одеському заводі пресів та автоматів, з 13 вересня до 10 жовтня 1979 року - на Оптово-плодоовочевій базі Об'єднання Одеськплодоовочпром, з 16 жовтня 1979 року до 01 січня 1988 року - машиністом у Об'єднанні котельних та теплових мереж Облрадкурорта профспілок міста Одеси, з 01 січня 1988 року до 07 квітня 1990 року - машиністом котельні житлового будинку (т. 1 а. с. 14-18).
Довідками Консульства Республіки Молдова в Одесі від 11 листопада 2017 року № 062 та від 03 травня 2018 року № 013 підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Козаково Великомихайлівського району Одеської області, не брав громадянство Республіки Молдова, не отримував паспорта громадянина Республіки Молдова та не реєстрував своє місце проживання на території цієї держави (а. с. 19 зворот, т. 1).
Згідно з довідкою Олександрівської селищної адміністрації Чорноморської міської ради Одеської області від 16 серпня 2019 року № 1600, у будинку АДРЕСА_1 мешкають і зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 1987 року та станом на час видання цієї довідки (без реєстрації місця проживання); ОСОБА_5 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 10 червня 1987 року; ОСОБА_3 (син), ІНФОРМАЦІЯ_6 , - з 05 лютого 2004 року; ОСОБА_6 (дочка), ІНФОРМАЦІЯ_7 , - з 16 серпня 2007 року (а. с. 5 зворот, т. 1).
04 червня 2022 року ГУ ДМС України в Одеській області надало дружині заявника ОСОБА_5 відповідь, якою відмовило в оформленні ОСОБА_1 паспорта громадянина України з огляду на те, що з наданих документів не підтверджується факт належності вказаної особи до громадянства України, оскільки згідно з наявною у паспорті громадянина СРСР зразка 1974 року печаткою ОСОБА_1 був зареєстрований з 18 січня 1983 року за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 41, 42, т. 1).
Актом про фактичне проживання осіб, складеним 19 квітня 2023 року у селищі Олександрівка та підписаним ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , підписи яких засвідчені головою Олександрівської селищної адміністрації, та довідкою Олександрівської селищної адміністрації Чорноморської міської ради Одеської області від 24 квітня 2023 року № 316 підтверджується, що з 1987 року ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 60, 62, т. 1).
У письмових поясненнях ОСОБА_5 (дружина заявника) та ОСОБА_6 (дочка заявника) підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік (а. с. 37, 43, т. 1).
З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України наданої суду від 11 вересня 2024 року вбачається, що інформація в базі даних з персональними даними осіб здійснюється з 08 листопада 2017 року, тому надати інформацію про перетинання кордону з січня 1986 року за наданими параметрами пошуку немає можливості (а. с. 37, т. 2).
У судовому засіданні в суді першої інстанції були допитані свідки, приведені до присяги: ОСОБА_5 (дружина заявника) та ОСОБА_6 (дочка заявника), які підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 1991 рік.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (тут і далі у редакції, чинній, на час виникнення спірних правовідносин) громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 24 березня 2021 року у справі № 521/6094/19, від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19, від 09 серпня 2023 року в справі № 523/7192/19.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зокрема паспорт громадянина колишнього СРСР, у якому місцем народження зазначено село Козаково Великомихайлівського району Одеської області, документи про одруження та народження дітей на території Української PCP, трудова книжка, довідки та акт про місце постійного проживання в Одеській області, а також показання свідків - дружини та дочки заявника. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.
Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку, що такий факт матиме для заявника юридичне значення при підтвердженні належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України.
Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, врахували вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Доводи касаційної скарги щодо існування спору про право, підлягають відхиленню, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 521/21665/18, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19, від 18 серпня 2023 року у справі № 521/15127/19, від 31 липня 2024 року у справі 523/16431/22.
За встановлених обставин, узагальнені висновки судів не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, на які посилалось ГУ ДМС в Одеській області, як на підставу касаційного оскарження.
Незгода ГУ ДМС в Одеській області із висновками судів щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про розгляд справи в судовому засіданні за участі представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовити.
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара