22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 756/13442/23
провадження № 61-11479ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петренко Олена Анатоліївна про встановлення факту смерті, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно та визначення частки у спадковому майні,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петренко О. А., про встановлення факту смерті, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно та визначення частки у спадковому майні, в якому просив:
- встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка померла в період Другої світової війни під час окупації міста Києва нацистською Німеччиною;
- встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини, яка залишилась після смерті його сестри ОСОБА_2 , яка померла в період Другої світової війни під час окупації міста Києва нацистською Німеччиною;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його тітки ОСОБА_4 , яка після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_3 , на підставі заяви про прийняття спадщини № 675 від 02 квітня 2007 року прийняла спадщину, але не встигла оформити свої спадкові права належним чином на майно в домоволодінні АДРЕСА_1 , а саме:
квартиру АДРЕСА_2 в житловому будинку «Б» (загальна площа 50,4 кв. м,
житлова 33 кв. м); квартиру АДРЕСА_3 в житловому будинку «Б» (загальна
площа 27,2 кв. м, житлова 16,2 кв. м); житловий будинок «Г» (загальна площа 34,1 кв. м, житлова 25,6 кв. м); сарай «И» (площа основи 19,7 кв. м); вбиральню «Ч» (площа основи 2,1 кв. м);
- визначити частку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в домоволодінні АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2/3.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті його тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року, касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року залишено без змін.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 756/13442/23, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 756/13442/23 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Заява мотивована тим, що у травні 2025 року заявником була знайдена нотаріально засвідчена довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації (БТІ) від 16 листопада 1956 року № 2121, згідно з якою за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_4 .
Вказував, що зазначену довідку заявник не міг отримати повторно, оскільки вона не перебувала в жодному з державних архівів та звернув увагу, що під час воєнних дій у 2022 року документ був втрачений, оскільки знаходився на зберіганні у приватному будинку у районі Пущі-Водиці.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у цивільній справі № 756/13442/23 відмовлено.
08 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 24 липня 2025 року у справі № 756/13442/23.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації (БТІ) від 16 листопада 1956 року № 2121 є «новим доказом». Звернув увагу, що зазначений документ має важливе значення для розгляду справи по суті, оскільки довідка фіксує первинний обсяг спадкового майна, а тому немає необхідності доводити смерть ОСОБА_2 , оскільки 1/6 її частини домоволодіння вже включена в загальну 1/2 частини домоволодіння, яка офіційно визнана за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
З огляду на зазначене просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.
Главою 3 Розділу V ЦПК України передбачено перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Процесуальні недоліки розгляду справи не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21) вказано, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі зазначено, що не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи .
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що як на нововиявлену обставину ОСОБА_1 посилався на копію довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації (БТІ) № 2121 від 16 листопада 1956 року, про те, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі Укрепительного акта Киевского Губернского суду (російською мовою)
від 03 вересня 1923 року зареєстровано 1/2 частини домоволодіння
по АДРЕСА_4 . На думку заявника, вказана обставина є нововиявленою, існувала на час ухвалення судом рішення у справі, проте не була відома суду, та підтверджує, що після відчуження частки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 володів саме 1/3 часткою домоволодіння, тому й спадщина, прийнята його донькою ОСОБА_4 мала становити не 1/6 «будинку», а 1/3 частку домоволодіння, а тому є необхідність перегляду визначення обсягу спадкового майна та співвідношення часток.
Встановивши, що обставина, на яку посилається ОСОБА_1 не є нововиявленою, оскільки інформація, яка міститься у копії довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації (БТІ) № 2121
від 16 листопада 1956 року вказує на певні факти, однак жодних відомостей стосовно того, на підставі яких документів ОСОБА_3 володів 1/3 часткою домоволодіння АДРЕСА_5 і саме ця частка у праві власності на домоволодіння успадкована ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_3 у цій довідці не наведено, апеляційний суд дійшов до висновку, про відмову у задоволенні заяви.
При цьому, апеляційний суд звернув увагу, що заявник не заперечував той факт, що довідка № 2121 від 16 листопада 1956 року не перебувала в жодному
з державних архівів або офіційних установ (БТІ, ДРАЦС, суд), а інформація, яка відображена у ній підтверджує ті самі обставини, що і довідки БТІ від 2007 та
2022 років, які містяться в матеріалах справи, та яким колегією суддів апеляційного суду у постанові Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року, надана оцінка на предмет належності, допустимості та достатності для правильного вирішення справи.
Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки зазначена ОСОБА_1 обставина не може бути нововиявленою з огляду на положення частини другої статті 423 ЦПК України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до не згоди із ухваленим судовим рішенням судом апеляційної інстанції, що також не є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення,у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 2, 4, 17, 44, 268, 352, 358, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петренко Олена Анатоліївна про встановлення факту смерті, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно та визначення частки у спадковому майні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара