22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 686/7786/25
провадження № 61-11403ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 5 000 000,00 грн моральної шкоди.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 10 червня 2025 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду
від 19 серпня 2025 року, у задоволенні позову відмовив.
01 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією
з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суди установили, що Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 26 червня 2024 року у справі № 686/10337/24, з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 червня 2024 року про виправлення описки, стягнув з Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 14,00 грн трьох відсотків річних та 97,21 грн інфляційних втрат,
від простроченого зобов'язання у розмірі 300,00 грн, а всього 111,21 грн.
01 жовтня 2024 року до Головного управління Державної казначейської служби
в Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 від 01 жовтня 2024 року
з виконавчим листом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 30 вересня 2024 року у справі № 686/10337/24 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 14,00 грн
та 97,21 грн інфляційних втрат від простроченого зобов'язання у розмірі 300,00 грн, а всього 111,21 грн.
Головне управління Державної казначейської служби в Хмельницькій області листом від 14 жовтня 2024 року, № 5-11-11/23068 повідомило ОСОБА_1 про те, що виконавчий лист прийнято до виконання та він обліковується у Головному управлінні Державної казначейської служби в Хмельницькій області з 10 жовтня 2024 року за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі - бюджетна програма) за третьою чергою погашення заборгованості.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях,
яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної
або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого
або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:
моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок
її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;
шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією
чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини
цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі
статті 1173 ЦК України.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання
про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією
чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку
між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди,
та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду
від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону
чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією
чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов
є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди
(див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня
2022 року в справі № 214/7462/20).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності,
з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі
не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи
та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Суди встановили, що позивачем не надано доказів, які підтверджують незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі ГУ ДКС в Хмельницькій області
та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі моральної шкоди у 5 000 000,00 грн.
Тому висновок судів щодо відсутності підстав для компенсації позивачу моральної шкоди є обґрунтованим.
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під
час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом
не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися
в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок
та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових рішень, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров