Іменем України
19 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14130/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери»
про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат
у справі № 910/14130/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот»
про визнання недійсним договору,
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон» (далі - ТОВ «ВКП «Автофургон») залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 910/14130/24 залишено без змін.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери» (далі - ТОВ «Нерон і Партнери») у відзиві на касаційну скаргу надало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн та зазначило, що докази на підтвердження таких витрат будуть подані відповідно до вимог процесуального законодавства.
08.09.2025 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн та докази на їх підтвердження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2025 вирішено здійснити розгляд заяви ТОВ «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/14130/24 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
18.09.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «ВКП «Автофургон» про повернення без розгляду заяви ТОВ «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з додатками до неї, обґрунтоване ненаправленням ТОВ «Нерон і Партнери» зазначеної заяви з додатками до неї всім учасникам справи.
Верховний Суд, обговоривши зазначене клопотання, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (частини 5, 6).
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (частина 4).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу (абзац 2 частини 5).
Зі змісту наведених норм вбачається, що електронний кабінет забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо), зокрема, між учасниками судового процесу.
Тобто, учасники справи можуть надсилати документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) іншим учасникам справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом їх надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи.
При цьому, відповідно до абзацу 2 частини 7 статті 42 ГПК України якщо інший учасник справи відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Так, за приписами частини 6 статті 6 ГПК України, зокрема, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Із матеріалів справи вбачається № 910/14130/24, що всі учасники цієї справи як юридичні особи відповідно до вимог частини 6 статті 6 ГПК України зареєстрували свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно з довідкою про доставку документа в кабінет Електронного суду від 18.09.2025 та відомостями з Електронного суду заява ТОВ «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу і додані до неї документи 09.09.2025 були доставлені в електронні кабінети усіх учасників цієї справи, у тому числі і в електронний кабінет ТОВ «ВКП «Автофургон», що спростовує доводи останнього про ненаправлення такої заяви і доданих до неї документів всім учасникам справи.
Зважаючи на викладене, доводи, наведені ТОВ «ВКП «Автофургон» у зазначеному клопотанні, є безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічні висновки викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Як свідчать матеріали справи, 17.07.2024 між ТОВ «Нерон і Партнери» (клієнт) та адвокатським бюро «Вадим Сологуба» (адвокат) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 47-24 (далі - договір), за умовами якого клієнт доручає, а адвокат відповідно до чинного законодавства приймає на себе зобов'язання в якості правової (правничої) допомоги здійснювати представницькі повноваження, консультації, надавати інші види правової (правничої) допомоги в обсязі та на умовах, викладених у договорі, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та всі фактично понесені адвокатом витрати у зв'язку з виконанням даного договору (пункт 1.1).
Гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту (пункт 4. 1 договору).
На підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору адвокатом складається акт наданих послуг (правової допомоги) і направляється або вручається під розписку клієнту (пункт 4.3 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (у разі наявності останніх) та діє до 31.12.2026 включно або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 договору).
Зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою письмовою угодою до цього договору (пункт 7.2 договору).
Додатковою угодою від 15.08.2025 № 7 до договору сторони дійшли згоди внести доповнення до пункту 4.1 договору, а саме: за правову допомогу, що надається адвокатом, клієнт сплачує адвокату гонорар в наступному порядку:
30 000,00 грн - надання правової допомоги у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справі №9 10/14130/24 за касаційною скаргою ТОВ «ВКП «Автофургон» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025.
Представництво інтересів ТОВ «Нерон і Партнери» у суді касаційної інстанції здійснював адвокат Сологуб В. Л. на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 30.06.2025 серії АА № 1167615.
ТОВ «Нерон і Партнери» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ВКП «Автофургон», поданому адвокатом Сологуб В. Л., навело орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Подавши заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн, ТОВ «Нерон і Партнери» надало і докази на їх підтвердження, а саме: копію договору від 17.07.2024 про надання правової (правничої) допомоги № 47-24; копію додаткової угоди від 15.08.2025 № 7 до договору; копію акту надання послуг від 05.09.2025 № 4; копію ордеру на надання правничої допомоги від 30.06.2025 серії АА № 1167615; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до акту надання послуг від 05.09.2025 № 4, складеного адвокатом Сологубом В. Л. та ТОВ «Нерон і Партнери», на виконання договору, адвокатом було виконано наступні роботи (надано послуги): аналіз касаційної скарги ТОВ «ВКП «Автофургон» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (3 год.) - 7 500,00 грн (2 500,00 грн/год.); надання правової допомоги з підготовки відзиву на касаційну скаргу у справі № 910/14130/24 (8 год.) - 20 000,00 грн (2 500,00 грн/год.); за участь у судовому засіданні у справі № 910/14130/24 у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду - 2 500,00 грн (2 500,00 грн/год.). Загальна вартість робіт (послуг) склала 30 000,00 грн.
Також у цьому акті зазначено, що замовник претензій до об'єму, якості та строкам виконаних робіт (наданих послуг) не має.
Верховний Суд зауважує, ТОВ «ВКП «Автофургон» клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому частиною 5 статті 126 ГПК України, не заявило, а також не подало і заперечення проти визначеного ТОВ «Нерон і Партнери» розміру правової допомоги, яку воно понесло і просить стягнути.
При цьому, Верховний Суд ураховує, що кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Розглянувши наведені ТОВ «Нерон і Партнери» у заяві обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням умов договору про надання правової (правничої) допомоги та додаткової угоди до нього, поданих ТОВ «Нерон і Партнери» доказів на підтвердження понесення таких витрат у суді касаційної інстанції, беручи до уваги критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результат перегляду справи в касаційному порядку, Суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ «Нерон і Партнери» до стягнення витрати у розмірі 30 000,00 грн є доведеними та обґрунтованими.
Як вже зазначалося вище, у розумінні положень статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ТОВ «ВКП «Автофургон» на користь ТОВ «Нерон і Партнери» судових витрат на професійну правничу допомогу у заявленому останнім розмірі - 30 000,00 грн.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 301, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14130/24 задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон» (ЄДРПОУ 34612238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і Партнери» (ЄДРПОУ 36351411) на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень).
3. Доручити Господарському суду міста Києва на виконання цієї додаткової постанови видати відповідний наказ.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко