22 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025
за скаргою Антимонопольного комітету України
на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденко Олександра Сергійовича
у справі за позовом Антимонопольного комітету України
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»
про зобов'язання виконати рішення Комітету.
1. Стислий зміст позовних вимог, судових рішень та скарги на дії державного виконавця
1.1. В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/2317/23 за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - Регіональне відділення Фонду, відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (далі - ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», третя особа) про зобов'язання виконати рішення Комітету.
1.2. Господарський суд Одеської області рішенням від 20.03.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, зобов'язав Регіональне відділення Фонду виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р; стягнув судовий збір.
1.3. На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2024 у справі №916/2317/23, суд 23.04.2024 видав наказ.
1.4. АМК звернувся до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденко Олександра Сергійовича (далі - державний виконавець), у якій просив суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця із винесення постанови від 22.01.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664;
- скасувати постанову державного виконавця від 22.01.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664;
- направити на адресу Комітету оригінал наказу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 №916/2317/23 про зобов'язання Регіонального відділення Фонду виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 №302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення Комітету від 27.05.2021 №302-р, для подальшого пред'явлення до органу ВДВС з метою відновлення виконавчого провадження та примусового виконання рішення суду.
1.5. В обґрунтування вказаної скарги АМК послався на те, що рішення суду не є виконаним, в той час виконавець фактично вийшов за межі власної компетенції та надав оцінку правовому статусу договору оренди (його чинності або не чинності), що є виключною компетенцією суду.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 08.04.2025 у справі № 916/2317/23 (суддя - Петренко Н. Д.) скаргу АМК на дії державного виконавця задовольнив частково; визнав дії державного виконавця із винесення постанови від 22.01.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664 протиправними; скасував постанову державного виконавця від 22.01.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664; в решті вимог скарги відмовив.
2.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2025 (колегія суддів: Богацька Н. С., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) залишив ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2.3. Судові рішення мотивовано тим, що закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664 відповідно до постанови від 22.01.2025 є передчасним, оскільки державним виконавцем не з'ясовані обставини, які свідчили б про фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення з цієї справи. Рішення суду в цій справі є невиконаним, оскільки розірвання договору не є таким виконанням.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. Регіональне відділення Фонду звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 916/2317/23 в частині визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.01.2025 у ВП № 75011664.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга Регіональне відділення Фонду подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. У касаційній скарзі Регіональне відділення Фонду вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За доводами скаржника, суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення неправильно застосували положення статей 236, 277 ГПК України.
4.1.3. Скаржник зазначив, що під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій Регіональне відділення Фонду неодноразово звертало увагу на практику Верховного Суду, яка залишилася поза увагою. Зокрема, у постановах від 06.03.2018 у справі № 904/1732/17, від 30.05.2018 у справі № 910/4489/17, від 05.06.2018 у справі № 910/10219/17, від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17 Верховний Суд наголосив, що законодавство України, зокрема стаття 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», не надає АМК повноважень зобов'язувати суб'єктів господарювання щодо способів усунення порушень.
4.1.4. Резолютивна частина рішення АМК, лише у необхідних випадках має містити вказівку на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення. За висновками Верховного Суду, суб'єкт господарювання, якого зобов'язали припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, має самостійно визначитися із шляхом (способами) такого припинення відповідно до закону. Відсутність імперативних вказівок у рішенні означає, що Регіональне відділення Фонду мало право самостійно обрати спосіб припинення такого порушення. Розірвання договору є достатньою дією для такого припинення, передбаченою законом, яка не була скасована рішенням суду чи визнана протиправною, а отже, договір вважається розірваним.
4.1.5. У цьому аспекті скаржник також наголошує, що рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р зобов'язує Регіональне відділення Фонду «припинити порушення», але не містить конкретних вказівок щодо способу виконання цього зобов'язання. У зв'язку з цим Регіональне відділенням Фонду самостійно визначилося із способом припинення порушення, саме - шляхом припинення договору у зв'язку із заборгованістю ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», про що було повідомлено товариство. Суд першої та апеляційної інстанції помилково дійшли висновку, що припинення договору оренди не відповідає резолютивній частині рішення АМК.
4.1.6. Отже, суди дійшли помилкового висновку, що державний виконавець перевищив повноваження, завершивши провадження на підставі припинення договору. Однак, відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має завершити провадження за фактичним виконанням рішення. Регіональне відділення Фонду неодноразово підкреслювало, що припинення договору усуває порушення, а отже, виконавець діяв у межах закону. Таким чином, державний виконавець в межах своїх повноважень може тільки констатувати факт розірвання договору і завершити провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
4.2. Позиція інших учасників справи
4.2.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду заперечує проти його доводів та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4.2.2. Від третьої особи та державного виконавця відзиви на касаційну скаргу до Суду не надходили.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що на примусовому виконанні ВДВС у період з 15.05.2024 до 22.01.2025 перебувало виконавче провадження № 75011664 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 № 916/2317/23 про зобов'язання Регіонального відділення Фонду виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р.
5.2. При цьому, відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р Комітет постановив: визнати дії Регіонального відділення Фонду щодо укладання договору від 08.06.2016 № 3 про внесення змін до договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», яким встановлена економічно необґрунтована орендна плата за нерухоме майно, яке знаходиться в Миколаївському морському торговельному порту, порушенням пункту 3 статті 50, частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають в укладенні угод, що призвели до обмеження конкуренції.
5.3. Постановою державного виконавця від 15.05.2024 відкрито виконавче провадження № 75011664 з виконання наказу № 916/2317/23, виданого 23.04.2024 Господарським судом Одеської області, про зобов'язання Регіональне відділення Фонду виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення. Вказано про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
5.4. Також державним виконавцем 15.05.2024 винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі передбаченому частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» - 32 000 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
5.5. Державним виконавцем 05.06.2024 винесено постанову про зупинення виконання виконавчих дій.
5.6. Державним виконавцем 14.10.2024 винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій, оскільки Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.06.2024 у справі № 916/2317/23 апеляційну скаргу Регіонального відділення залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у справі № 916/2317/23 - без змін.
5.7. Регіональним відділенням Фонду 01.11.2024 спрямовано повідомлення рекомендованим листом на адресу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.10.2024 №11-003- 03996 про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 10.05.2006 №РОФ501, посилаючись на приписи статті 782 ЦК України. Відповідно до інформації Укрпошти повідомлення Регіонального відділення вручене 05.11.2024 представнику ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».
5.8. Регіональне відділення Фонду 07.11.2024 направило ВДВС лист № 03/1234, в якому зазначило, що ним виконано зобов'язання щодо припинення порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 32-р, шляхом розірвання договору оренди майна, що належить до державної власності від 10.05.2006 №РОФ501.
5.9. Листом від 19.11.2024 № 03/1264 Регіональне відділення Фонду, посилаючись на отримання ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» 05.11.2024 повідомлення про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 10.05.2006 №РОФ501, просило ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 75011664.
5.10. Державним виконавцем 21.01.2025 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 75011664 у зв'язку з фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6.3. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду та ухвалено здійснити її перегляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Причиною звернення зі скаргою на дії державного виконавця стала незгода АМК з прийнятою постановою про закінчення виконавчого провадження.
7.4. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції в частині визнання протиправними дії державного виконавця та постанова апеляційного суду, якою переглянута ухвалу суду першої інстанції у відповідній частині.
7.5. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав правову оцінку обставинам щодо законності та обґрунтованості дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження ВП № 75011664 у зв'язку з фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню та встановив, що станом на прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 22.01.2025, рішення суду у справі № 916/2317/23 Регіональним відділенням Фонду виконано не було.
7.6. Зокрема, у вирішення цього питання суди врахували, що підставою для закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664 на підставі положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» слугували листи Регіонального відділення Фонду від 07.11.2024 № 03/1234 та від 19.11.2024 № 03/1264, у яких останнє повідомляло державного виконавця про те, що договір оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 є розірваним з моменту одержання ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повідомлення про відмову від договору, а саме з 05.11.2024. Підставою для односторонньої відмови Регіональним відділенням Фонду стала несплата орендарем (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») орендної плати понад три місяці.
7.7. Частково задовольняючи скаргу АМК на дії державного виконавця суди виходили із того, що рішенням АМК про зобов'язання виконання якого заявлений позов у цій справі, встановлено, що підставою для прийняття рішення АМК слугувало те, що Регіональне відділення Фонду у відносинах ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» допущено порушення пункту 3 статті 50, частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають в укладенні угод, що призвели до обмеження конкуренції. Зокрема, Регіональне відділення Фонду під час погодження продовження дії в договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 встановлено умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно.
7.8. Суди зазначили, що фактично рішенням АМК встановлено, що визначення погодженої Регіональним відділенням Фонду у договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 ціни, порушує вимоги законодавства про захист економічної конкуренції та, відповідно, є підставою для зміни умов договору в цій частині.
7.9. Встановивши обставини, що станом на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови від 22.01.2025 ВП № 75011664 рішення суду у справі № 916/2317/23 (про зобов'язання виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р) Регіональним відділення Фонду так і не виконано, суди і дійшли висновку, що всупереч наведеним вище обставинам, державний виконавець без належних підстав, керуючись положеннями пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664.
7.10. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає таке.
7.11. Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
7.12. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..
7.13. Згідно з положеннями статті 2 названого Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема обов'язковості виконання рішень.
7.14. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
7.15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
7.16. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
7.17. Згідно зі статтею 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
7.18. Положеннями статті 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
7.19. Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
7.20. Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України», № 15729/07, від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату.
7.21. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
7.22. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункти 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005; заява № 38722/02).
7.23. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів першої та апеляційної інстанції Суд зазначає, що в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішень лише у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом.
7.24. Суд наголошує на тому, що акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Рішення АМК було предметом судового розгляду у першій, апеляційній та касаційних інстанціях у справі № 910/13573/21, суди відмовили у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування вказаного рішення, а тому воно є чинним та в силу положень частини другої статті 56 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», є обов'язковим до виконання.
7.25. При цьому, рішенням АМК встановлено допущені Регіональним відділенням Фонду порушення, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».
7.26. Тобто, суть інкримінованого Регіональному відділенню Фонду порушення полягала у тому, що визначення погодженої у договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 ціни є порушенням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Отже, встановлені у рішенні АМК обставини та висновки Комітету (органу з спеціальним статутом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності), у контексті інкримінованого цим рішенням порушення законодавства про захист економічної конкуренції для Регіонального відділення Фонду, як суб'єкта якого зобов'язано припинити порушення, є підставою для його виконання, шляхом зміни умов договору від 10.05.2006 № РОФ-501 в цій частині.
7.27. При цьому, саме невиконання Регіональним відділення Фонду рішення АМК і стало причиною звернення до суду з позовом у цій справі (№ 916/2317/23).
7.28. У вирішенні порушених скаржником питань Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що у справі, яка розглядається (№ 916/2317/23) рішенням суду, яке набрало законної сили зобов'язано Регіональне відділення Фонду виконати пункт у резолютивної частини рішення АМК, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення АМК.
7.29. Означене рішення суду у справі № 916/2317/23 в силу вимог статті 1291 Конституції України та положень статті Закону України «Про виконавче провадження» є обов'язковим для виконання.
7.30. Однак, як встановили суди, фактичного виконання рішення суду у справі № 916/2317/23 не відбулося. Обставин внесення змін до договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501, зокрема, у частині зміни умов щодо встановлення економічно обґрунтованої орендної плати за нерухоме майно, суди не встановили.
7.31. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що у спірному випадку розірвання договору оренди не може вважатися виконанням рішення суду у справі № 916/2317/23, позаяк порушення, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», Регіональним відділенням Фонду так і не були усунуті, зокрема і під час дії договору.
7.32. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судами дотримано вимоги статей 236, 277 ГПК України, адже наведені висновки і міркування, з яких виходили суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень про їх законність і обґрунтованість.
7.33. Наведене свідчить про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що розірвання договору оренди не може вважатися виконанням рішення суду про зобов'язання виконати Рішення АМК, а отже у державного виконавця були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
7.34. Попередні судові інстанції, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, без порушення норм матеріального і процесуального права та з наведенням у оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, встановивши, що державним виконавцем не були з'ясовані обставини, які б свідчили про фактичне виконання Регіональним відділенням Фонду у повному обсязі рішення Господарського суду міста Одеської області від 20.03.2024 зі справи № 916/2317/23, дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що закінчення виконавчого провадження ВП № 75011664 є передчасним.
7.35. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
7.36. Водночас Верховний Суд вважає помилковими посилання судів першої та апеляційної інстанції на положення Порядку контролю за виконанням рішень органів Комітету та їх примусового виконання, затвердженого наказом Комітету від 18.03.2024 № 27-ОД (далі - Порядок). У цьому аспекті Суд зауважує, що Рішення АМК, яке є предметом у цьому спорі, прийнято Комітетом - 27.05.2021. Разом із тим у вирішенні вимог скарги на дії державного виконавця суди залишили поза увагою положення пункту 4 наказу АМК від 18.03.2024, згідно з яким установлено, що рішення органів Комітету, прийняті до 01.01.2024, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття такого рішення.
7.37. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
7.38. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»).
7.39. Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
7.40. Верховний Суд виходить з того, що висновки судів попередніх інстанцій, які проаналізовано Судом у пункті 7.35 цієї постанови, самі по собі не можуть слугувати підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень.
7.41. У зв'язку із цим Верховний Суд дійшов висновку, що навіть за умови необґрунтованості посилань судів на положення Порядку, які не підлягали застосуванні у цьому спорі, такі порушення не призвели до ухвалення незаконних судових рішень.
7.42. Отже, доводи касаційної скарги Регіонального відділення Фонду про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.
7.43. Доводи, АМК викладені у відзиві на касаційну скаргу беруться до уваги Касаційним господарським судом лише у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
7.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.45. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. За подання касаційної скарги на судові рішення, якими розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби судовий збір не сплачується, а відтак і не покладається.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 в оскаржуваній частині та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 916/2317/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова