17 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/952/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - Кравчук П.І.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Тарновська І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Пріма МЕД"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 (у складі колегії суддів: Зварич О.В. (головуючий), Кравчук Н.М., Панова І.Ю.)
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2025 (суддя Стефанів Т.В.)
за позовом: Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради"
до відповідача: Приватного підприємства "Пріма МЕД"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області
про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради" (надалі - Підприємство, Позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Пріма МЕД" (надалі - ПП "Пріма МЕД", Відповідач, Скаржник) про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач користується нежитловим приміщенням за відсутності будь-яких договорів з Позивачем чи власником приміщень.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 у справі № 909/952/24, задоволено позов Підприємства та зобов'язано ПП "Пріма МЕД" усунути на користь Позивача перешкоди у користуванні нерухомим майном - нежилого приміщення на 1-му поверсі корпусу № 2 по вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ, загальною площею 68,9 кв. м шляхом виселення.
2.2. При ухваленні відповідних рішень суди виходили з того, що Підприємство, яке наділене правом оперативного управління на майно, має правові підстави на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном.
Також судами враховано, що:
- між сторонами відсутні договірні відносини щодо права користування спірним об'єктом нерухомості,
- Верховним Судом у постанові від 02.07.2024 у справі № 909/282/23 встановлено, що права та законні інтереси ПП "Пріма Мед" щодо набуття речових прав на спірне нерухоме майно не були порушені, оскільки спірне приміщення - нежитлове приміщення "кабінет" № 148 А площею 68, 9 кв. м на першому поверсі корпусу № 2 літера А2 за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ було створено в результаті реконструкції існуючого об'єкта, про що й зазначає ПП "Пріма Мед", а право власності на такий об'єкт до проведення його реконструкції належало Івано-Франківській міській раді Івано-Франківської області (надалі - Рада, третя особа).
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ПП "Пріма МЕД" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2025 у справі № 909/952/24, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Ухвалою Суду від 27.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Пріма МЕД" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2025 у справі № 909/952/24 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. При обґрунтуванні касаційної скарги ПП "Пріма МЕД" вказує на:
- неправильне застосування судами статей 16, 91, 391 Цивільного кодексу України та статей 4, 44 Господарського процесуального кодексу України, без урахування правових висновків щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/4426/19, від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15. На думку Скаржника, суди не врахували, що: 1) Позивач не є безпосереднім власником спірного майна; 2) між сторонами фактично існує спір щодо належності Позивачу спірного майна на праві власності чи іншому речово-правовому титулі;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування до правовідносин між двома юридичними особами інституту "виселення", у зв'язку з чим, на переконання Скаржника, заявлені позовні вимоги є невизначеними та необґрунтованими;
- неповне дослідження судами матеріалів справи, а саме - неналежне з'ясування питання щодо наявності правовстановлюючих документів, які підтверджують право комунальної власності на спірне приміщення за міською радою, і як наслідок - похідного права оперативного управління цим майном за Позивачем.
3.4. 11.09.2025 Рада надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Ухвалою Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 15.09.1993 "Про затвердження державного майна, що належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів" затверджено перелік державного майна, яке належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів (Перелік 1).
4.2. Зокрема, до комунальної власності було віднесено міську лікарню № 2, правонаступником якої є КНП "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради" (розділ VIII Переліку 1 "Заклади охорони здоров'я").
4.3. З 1996 року на підставі неодноразово укладених і продовжених договорів оренди між Виконавчим комітетом Ради та ПП "Пріма МЕД", підприємство використовувало об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Г. Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ.
У матеріалах справи наявна копія договору оренди нежитлових приміщень № ДО-2976 від 24.01.2007 щодо оренди приміщення за адресою: вул. Г. Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ.
4.4. ПП "Пріма МЕД" 29.01.2007 звернулось до міського голови м. Івано-Франківська з клопотанням про надання дозволу на реконструкцію фасаду при вході у корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні по вул. Г. Мазепи, 114.
Мета реконструкції: укріплення існуючої конструкції; утеплення коридору та холу лікарні; зміна вхідних дверей лікарні; покращення зовнішнього вигляду центрального входу у лікарню, встановлення стаціонарного інформаційного табло; влаштування додаткових приміщень; облаштування прилеглої території (освітлення, лавки, доріжки, газон).
4.5. Відповідно до рішення виконавчого комітету Ради від 21.03.2007 № 160 "Про матеріали управління архітектури та містобудування виконавчого комітету міської ради" дозволено проведення проектно-пошукових робіт ПП "Пріма МЕД" для реконструкції входу в корпус № 2 центральної міської клінічної лікарні на вул. Гетьмана Мазепи, 114.
Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Ради 10.05.2007 затвердило Архітектурно-планувальне завдання № 77. Відповідно до цього завдання проєктом належало передбачити реконструкцію існуючого входу в корпус № 2 ЦМКЛ з влаштуванням додаткових приміщень на лівому крилі вхідної тераси. Передбачено, що набір проєктованих приміщень належить прийняти згідно з технологічним завданням замовника відповідно до чинних нормативних документів, не порушуючи конструктивної цілісності та міцності вхідної частини.
4.6. Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області було видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.10.2009 № 1682, забудовник (замовник) ПП "Пріма МЕД", будівельні роботи реконструкція входу в корпус № 2 ЦМКЛ.
Внаслідок реконструкції за рахунок перебудови входу в лікарню було, зокрема, влаштоване приміщення площею 68,9 кв. м.
4.7. Інші приміщення, якими Відповідач користувався на підставі договору оренди № ДО-2976 від 24.01.2007, були вивільнені Відповідачем в примусовому порядку на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/794/15 про зобов'язання звільнити займані нежитлові приміщення.
4.8. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 16.10.2013 за територіальною громадою міста Івано-Франківськ в особі Ради було зареєстровано право комунальної власності на приміщення центральної міської клінічної лікарні по вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ (реєстраційний номер 182202026101), зокрема номер, літера А2 нежитлова будівля, корпус № 2, загальна площа 5127,5 кв. м (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 10937638 від 16.10.2013).
4.9. Право оперативного управління цим майном зареєстроване за КНП "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради", дата державної реєстрації 19.11.2019 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 190014564 від 25.11.2019).
4.10. У ході проведення технічної інвентаризації 27.06.2022 приміщення площею 68,9 кв. м було включено до складу корпусу № 2, літ. А 2 нежитлових приміщень Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні (лист ОКП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" від 20.10.2022 № 426, довідка ОКП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" від 18.04.2022 № 508).
4.11. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2023 року у справі № 909/282/23, яке набрало законної сили (предметом спору є визнання відсутнім права власності на нежитлове приміщення, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нежитлове приміщення корпусу № 2 літера А2 за адресою вулиця Гетьмана Мазепи, будинок 114, м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області), встановлено, що відповідно до рішення державного реєстратора № 64043371 від 29.06.2022 й відповідних йому записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зміни до розділу від 01.07.2022 та про виправлення розділу від 04.07.2022, 04.07.2022 була зареєстрована інформація про зміни об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 182202026101), загальна площа нежитлової будівлі корпус № 2А, А2 визначена в розмірі 5164,7 кв. м (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 320281874 від 16.01.2023).
4.12. 16.07.2024 Позивач направив Відповідачу вимогу про звільнення вказаного приміщення за вих. № 497/01-22/19.
4.13. 02.08.2024 Відповідач направив Позивачу відповідь за вих. № 01-12/180, в якій підтвердив користування приміщенням та просив відтермінувати звільнення приміщення до 30.12.2024.
4.14. 06.08.2024 Позивач повторно направив Відповідачу вимогу № 483/01-21/19 про звільнення приміщення до 30.08.2024.
4.15. Оскільки відповіді Відповідач на повторну вимогу не надав, приміщення не звільнив й продовжує його використовувати, Позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ПП "Пріма МЕД" не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом позову у цій справі є вимога Підприємства про зобов'язання ПП "Пріма МЕД" усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення, з огляду на те, що Відповідач користується спірним нежитловим приміщенням за відсутності будь-яких договірних відносин із Позивачем або власником такого майна.
5.4. Суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з такого:
- Підприємство є належним користувачем спірного майна на праві оперативного управління, що надає йому право на звернення до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном;
- між сторонами відсутні договірні відносини щодо користування спірним об'єктом нерухомості;
- Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 909/282/23 зазначив, що права та законні інтереси ПП "Пріма Мед" щодо набуття речових прав на спірне нерухоме майно не були порушені, оскільки спірне приміщення до проведення його реконструкції належало Раді.
5.5. Заперечуючи правову позицію судів щодо наявності у Позивача повноважень на звернення з відповідним позовом, Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм статей 16, 91, 391 Цивільного кодексу України та статей 4, 44 Господарського процесуального кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.06.2021 у справі № 910/4426/19, від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22. На думку Скаржника, суди залишили поза увагою, що:
- Позивач не є безпосереднім власником спірного майна, а отже, не наділений правом власника на пред'явлення негаторного позову;
- між сторонами фактично існує спір щодо наявності у Позивача речових прав на спірне приміщення (права власності або іншого речово-правового титулу), що виключає можливість захисту у спосіб, обраний Позивачем.
Одночасно Скаржник посилається на необґрунтованість заявлених вимог, вказуючи на їх невизначеність та відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування до правовідносин між двома юридичними особами інституту "виселення".
5.6. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
Щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення належного суб'єкта звернення з негаторним позовом
5.7. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.8. За положеннями частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.9. У частині першій статті 44 Господарського процесуального кодексу України наголошено, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
5.10. Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
5.11. Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
5.12. Результат аналізу наведених норм прав дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).
5.13. Відповідно до статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
5.14. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Позов про усунення порушень права, не пов'язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
5.15. У постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/4426/19, на яку звертає увагу Скаржник, зазначено, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав - позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Тотожна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, на які посилається Скаржник.
5.16. Поряд з цим слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, на які акцентує Скаржник, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.09.2024 у справі № 917/827/22 тощо, зазначав, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
5.17. Суд зазначає, що титульними володільцями є особи, які здійснюють фактичне володіння майном на підставі правового титулу, що надає їм визначений законом або договором обсяг повноважень щодо такого майна, але не є правом власності. До них, зокрема, належать суб'єкти, за якими майно закріплене на праві оперативного управління.
5.18. Отже, у розумінні наведених правових висновків під поняттям "власник" у контексті застосування статті 391 Цивільного кодексу України слід розуміти не лише безпосереднього власника речі, а й титульного володільця, який здійснює фактичне володіння нею на правомірних підставах (зокрема, на праві оперативного управління).
5.19. Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, за Позивачем закріплено спірне майно на праві оперативного управління, він є його титульним володільцем, а відтак наділений правом на звернення до суду з негаторним позовом з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном.
5.20. Недоведеними з боку Скаржника є аргументи щодо існування між сторонами спору про наявність у Позивача речових прав на спірне приміщення, що, на його думку, виключало б можливість захисту у спосіб, обраний Позивачем.
Так, судами встановлено належність спірного нерухомого майна Позивачу на праві оперативного управління, що підтверджує його статус титульного володільця та надає йому право на звернення з негаторним позовом.
5.21. При цьому також враховано, що судами у справі № 909/282/23, з позицією яких погодився й Верховний Суд у постанові від 02.07.2024 у справі № 909/282/23, зазначено про відсутність порушення прав та законних інтересів ПП "Пріма МЕД" щодо набуття речових прав на спірне нерухоме майно, оскільки спірне приміщення було створене в результаті реконструкції існуючого об'єкта, право власності на який до проведення його реконструкції належало Раді.
5.22. Не знайшли свого підтвердження й аргументи Скаржника про неповне дослідження судами матеріалів справи, а саме - належності правовстановлюючого документа на підтвердження права власності на спірне приміщення за міською радою, а як наслідок - і похідного права оперативного управління Позивача. Судами встановлено, що висновок про наявність права власності на спірне майно сформовано на підставі свідоцтва про право власності від 16.10.2013, відповідно до якого за територіальною громадою міста Івано-Франківськ в особі Івано-Франківської міської ради зареєстровано право комунальної власності на спірне приміщення, а також з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 909/282/23.
Наявність у Підприємства права оперативного управління цим майном підтверджено судами на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 190014564 від 25.11.2019.
5.23. При цьому ПП "Пріма МЕД" не навело жодних конкретних доводів щодо існування у матеріалах справи документів, залишених судами поза увагою, або про неповне з'ясування фактичних обставин справи. Доводи Скаржника ґрунтуються виключно на переоцінці вже досліджених судами доказів, що саме по собі не може свідчити про порушення судами норм процесуального права.
5.24. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звернення Підприємства у цій справі в статусі позивача з відповідними вимогами відповідно до положень 391 Цивільного кодексу України.
5.25. Наведеним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо доводів Скаржника про необхідність надання висновку Верховного Суду щодо можливості застосування до правовідносин за участю двох юридичних осіб інституту "виселення".
5.26. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
5.27. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.28. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Тобто скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме неправильно ці норми права були застосовані судами.
5.29. Суд зазначає, що у відповідній справі відсутні підстави для надання окремого висновку Верховного Суду щодо можливості застосування до правовідносин між двома юридичними особами інституту "виселення", оскільки загальні питання застосування негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, вже неодноразово були предметом дослідження Верховного Суду та знайшли своє відображення у низці його постанов (зокрема, постановах від 13.10.2021у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, на які акцентує Скаржник, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.09.2024 у справі № 917/827/22 тощо).
У наведених рішеннях сформульовано сталі правові висновки, відповідно до яких негаторний позов є способом захисту, що застосовується власником або титульним володільцем у разі створення іншими особами перешкод у здійсненні ним правомочностей користування чи розпорядження річчю.
При цьому вибір конкретного способу усунення таких перешкод (зокрема, у вигляді зобов'язання звільнити спірне приміщення, тобто "виселення") зумовлюється фактичними обставинами кожної конкретної справи, характером порушення та правовим статусом відповідача.
Таким чином, питання застосування способу захисту у вигляді "виселення" не має універсального характеру і не передбачає можливість формулювання окремого узагальненого висновку Верховного Суду, оскільки вирішується судами виходячи з конкретних фактичних обставин спору з урахуванням уже сформованих правових підходів до застосування статті 391 Цивільного кодексу України.
5.30. Вказаним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Пріма МЕД" залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2025 у справі № 909/952/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко