17 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/233/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 (головуючий - Россолов В. В., судді: Гетьман Р. А., Склярук О. І.) і рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 (суддя Калініченко Н. В.) у справі
за позовом Фермерського господарства «Харків агро продукт»
до Люботинської міської ради Харківської області
про визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування, визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення, поновлення відомостей
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. На підставі державного акта серії Б №04768 від 1993 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) отримав на праві постійного користування земельну ділянку площею 25,4 га з кадастровим номером 6325157600:02:004:0002 для ведення селянського господарства (далі - земельна ділянка 25,4 га).
2. За актом приймання-передачі від 07.03.2023, складеним на підставі протоколу №1 загальних зборів засновників (учасників) Фермерського господарства «Харків агро продукт» (далі - ФГ «Харків Агро Продукт», позивач) від 17.10.2022, ОСОБА_1 , як засновник, передав ФГ «Харків Агро Продукт» право постійного користування земельною ділянкою 25,4 га. На підставі вказаних акта приймання-передачі та протоколу загальних зборів ФГ «Харків Агро Продукт» 24.03.2023 зареєструвало за собою право постійного користування земельною ділянкою 25,4 га.
3. Люботинська міська рада Харківської області (далі - Рада, відповідач) за рішенням від 12.09.2024 № 389 (далі - спірне рішення) припинила право постійного користування земельною ділянкою 25,4 га та державний акт на право постійного користування землею серії Б № 047684 від 1993 року з підстави систематичної несплати земельного податку користувачем земельної ділянки.
4. Підставою для прийняття спірного рішення Рада вказала службову записку начальника земельних відносин в якій, зокрема зазначено про те, що за даними Державної податкової служби України заборгованість ОСОБА_1 зі сплати земельного податку складає 177 535,17 грн.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
5. ФГ «Харків Агро Продукт» звернулося до суду з позовом до Ради про: (1) визнання незаконним та скасування припинення права постійного користування позивача на земельну ділянку 25,4 га через відсутність судового рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою; (2) визнання незаконним та скасування спірного рішення; (3) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт»; (4) поновлення в Державному реєстрі речових прав відомостей про право постійного користування ФГ «Харків Агро Продукт» земельною ділянкою 25,4 га.
6. Позов мотивований тим, що позивач набув право постійного користування земельною ділянкою 25,4 га від його засновника - ОСОБА_1 та з моменту державної реєстрації свого речового права сплачував земельний податок і не має відповідної заборгованості. У зв'язку з чим відповідач протиправно позбавив позивача права постійного користування земельною ділянкою за відсутності підстав, передбачених частиною 1 статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
7. Господарський суд Харківської області рішенням від 12.05.2025, яке залишив без змін Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.07.2025, позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував спірне рішення та скасував рішення державного реєстратора від 04.10.2024 про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Харків Агро Продукт». У задоволенні іншої частини позову відмовив з підстави обрання позивачем неефективного способу захисту свого права.
8. Частково задовольняючи позов, суди обох інстанцій зазначили, що з моменту створення ФГ «Харків Агро Продукт» постійним користувачем земельної ділянки є саме фермерське господарство, якому і належало відповідне речове право на землю станом на момент прийняття Радою спірного рішення. Натомість підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою 25,4 га Рада визначила систематичну несплату земельного податку попереднім землекористувачем ОСОБА_1 , за відсутності доказів несплати цього податку саме ФГ «Харків Агро Продукт».
9. При цьому приписи абзацу 3 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не допускають можливість переходу податкового боргу від попереднього землекористувача до іншого землекористувача, адже платником земельного податку є відповідний землекористувач. Натомість заміна землекористувача внаслідок переходу речового права на землю до фермерського господарства від його засновника в порядку норм Закону України «Про фермерське господарство» не є правонаступництвом в розумінні норм статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Касаційна скарга
10. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (про те, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки); від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, від 12.04.2023 у справі № 925/436/22 (щодо змісту та відмінностей універсального та сингулярного правонаступництва). За доводами скаржника, з огляду на особливості створення фермерського господарства землекористувач земельної ділянки за державним актом Б № 047684 від 1993 року є єдиним, а з моменту державної реєстрації ФГ «Харків Агро Продукт» до останнього переходять юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки та можливі наслідки їх невиконання, тобто має місце сингулярне правонаступництво. Отже наслідки систематичної несплати земельного податку ОСОБА_1 поширюються на позивача, як правонаступника обов'язку зі сплати земельного податку.
12. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України в аспекті того, чи є підставою для припинення права користування земельною ділянкою фермерського господарства систематична несплата земельного податку зі сторони особи, якій була передана у постійне користування земельна ділянка для створення фермерського господарства, чи поширюються наслідки систематичної несплати земельного податку такою особою на правонаступника виконання обов'язку зі сплати земельного податку. На переконання скаржника чинне законодавство не ставить можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства через систематичну несплату земельного податку у залежність від зміни особи, якій була передана у постійне користування земельна ділянка для створення фермерського господарства, на створене цією особою фермерське господарство.
13. Суди також не врахували висновків Верховного Суду у постановах від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 про те, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію виконанням, не є ефективним способом захисту прав. Спірне рішення Ради вичерпало свою дію станом на час звернення із позовом, оскільки вже реалізовано шляхом внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки 25,4 га.
Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу
14. Проти касаційної скарги заперечує, погоджується з мотивами та висновками судів попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях, вважає їх законними та обґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
15. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Верховний Суд формулює ключове питання цього спору так: чи поширюється дія пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, тобто, припинення права постійного користування внаслідок систематичної несплати земельного податку, на випадок такої несплати земельного податку засновником фермерського господарства, що виникла до його створення. Важливо підкреслити, що фермерське господарство з моменту створення заборгованості за сплату земельного податку не має.
17. Суди обох інстанцій негативно відповіли на це питання. Зазначили, що за нормами податкового законодавства податковий борг не переходить від попереднього землекористувача до іншого землекористувача, а заміна землекористувача внаслідок переходу речового права на землю до фермерського господарства від його засновника не є правонаступництвом в розумінні норм ЦК України. Відтак, за відсутності заборгованості зі сплати земельного податку саме у ФГ «Харків Агро Продукт» Рада не вправі припинити право землекористування останнього на підставі пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України.
18. Заперечуючи такі висновки судів, Рада в касаційній скарзі продовжує наполягати на правомірності припинення нею права постійного користування позивача з посиланням на те, що наслідки систематичної несплати земельного податку засновником поширюються на створене ним фермерське господарство, як правонаступника обов'язку зі сплати земельного податку.
19. Верховний Суд такі аргументи відповідача відхиляє, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке.
20. Як Законом України «Про фермерське господарство» (прийнятим 19.06.2003 та чинним на момент створення позивача), так і Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинним на момент оформлення ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
21. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (на яку посилається скаржник) зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
22. Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
23. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, на яку також посилається скаржник).
24. За встановленими судами у цій справі обставинами ОСОБА_1 у 1993 році отримав в постійне користування земельну ділянку 25,4 га, а створив ФГ «Харків Агро Продукт» лише в 2022 році. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою 25,4 га за ФГ «Харків Агро Продукт» проведена 24.03.2023.
25. Вже після створення ФГ «Харків Агро Продукт» та державної реєстрації за ним права постійного користування переданої засновником земельної ділянки Рада прийняла спірне рішення про припинення права постійного користування згаданою земельною ділянкою, посилаючись на систематичну несплату земельного податку ОСОБА_1 .
26. Натомість Рада не встановила несплату земельного податку за користування земельною ділянкою 25,4 га саме ФГ «Харків Агро Продукт», навпаки позивач у позові стверджував по відсутність у нього такого податкового боргу.
27. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
28. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
29. Згідно з підпунктом 14.1.72. пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
30. Платниками земельного податку є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (підпункт 269.1.1.2. пункту 269.1. статті 269 ПК України).
31. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).
32. За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
33. У відповідності до абзацу 3 пункту 286.5 статті 286 ПК України у разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
34. Згідно зі статтями 125 та 126 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
35. Виходячи з наведеного, у користувача земельної ділянки обов'язок сплатити земельний податок та відповідно податкові правовідносини виникають лише після реєстрації за такою особою права користування земельною ділянкою.
36. Верховний Суд ще раз зазначає, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, фактичний перехід обов'язків землекористувача земельної ділянки до фермерського господарства відбувається в порядку наведених вище спеціальних норм Закону України «Про фермерське господарство».
37. З огляду на наведені вище положення земельного та податкового законодавства, обов'язок сплачувати земельний податок виник у ФГ «Харків Агро Продукт» з моменту державної реєстрації його права постійного користування земельною ділянкою 25,4 га (24.03.2023).
38. Що стосується засновника позивача ОСОБА_1 , то, як зазначалось вище, земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась такій особі не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного господарства; одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації господарства.
39. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого господарства. Після отримання земельної ділянки фермерське господарство мало бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з цього часу обов'язки землекористувача мало здійснювати фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
40. Натомість ОСОБА_1 протягом майже тридцяти років не виконував вимог законодавства щодо отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства в частині обов'язку реєстрації такого господарства. Водночас невиконання ОСОБА_1 цієї вимоги не звільняє його від обов'язку сплачувати плату за користування земельною ділянкою за період від моменту оформлення права постійного користування до моменту державної реєстрації цього права за фермерським господарством.
41. Верховний Суд неодноразово наголошував, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Відповідно дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
42. У відповідності до пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
43. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що такі дії Ради у вигляді припинення права постійного користування фермерському господарству не мають законного підґрунтя, оскільки чинне законодавство не містить норми, яка б передбачала покладення на фермерське господарство зобов'язання щодо сплати земельного податку, не сплаченого його засновником до моменту державної реєстрації господарства.
44. Верховний Суд відхиляє як нерелевантний аргумент відповідача про набуття фермерським господарством податкового зобов'язання від засновника в порядку сингулярного правонаступництва, який підкріплений посиланням на правові висновки Верховного Суду в постановах від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, від 12.04.2023 у справі № 925/436/22 (пункт 11 постанови). Висновки суду касаційної інстанції у наведених справах стосувались застосування норм статей 104-109 ЦК України, які врегульовують правонаступництво у разі реорганізації юридичної особи та очевидно не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
45. Відповідно, наведений в пункті 12 постанови аргумент відповідача про необхідність формування Верховний Судом окремого правового висновку про застосування пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України також є безпідставним, оскільки є наслідком помилкового ототожнення скаржником порядку заміни землекористувача у порядку Закону України «Про фермерське господарство» та правовідносин з переходу до правонаступників прав та обов'язків у разі реорганізації юридичної особи згідно з приписами статті 104 ЦК України.
46. Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій щодо переходу обов'язків землекористувача земельної ділянки до фермерського господарства від його засновника не суперечать, а навпаки, відповідають правовим висновкам Верховного Суду у наведених скаржником постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц.
47. Щодо аргументу відповідача в пункті 13 постанови слід відмітити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
48. Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини 2 статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.
49. Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
50. Дійсно, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладання відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, позаяк зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Схожі за змістом правові висновки викладено в наведених скаржником постановах Великої Палати Верховного Суду (пункт 13 постанови).
51. Разом з тим в пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що «відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».
52. Схожі за змістом висновки щодо належності та ефективного такого способу захисту цивільних прав, як визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке є чинним і породжує відповідні правові наслідки, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/17, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19.
53. У цій справі порушення свого права позивач убачав у протиправному волевиявленні органу місцевого самоврядування, спрямованого на позбавлення позивача речового права користування земельною ділянкою.
54. Спірне рішення Ради не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а на момент звернення з позовом є чинним та породжує відповідні правові наслідки.
55. Скасування спірного рішення, яке продовжує діяти як підстава припинення речового права позивача та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення права позивача на спірну земельну ділянку.
56. Отже, вимога про визнання незаконним та скасування спірного рішення Ради є належною та ефективною. Позивач, як землекористувач, може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення власника земельної ділянки.
57. На підставі зазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належно дослідили обставини справи, наявні докази та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.
58. Відтак зазначені відповідачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
60. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
61. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з наведених скаржником підстав касаційного оскарження.
Розподіл судових витрат
62. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2025 у справі № 922/233/25 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.