18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/2948/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Васьковського О.В., Картере В.І.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу
Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду
від 05.06.2025
у складі колегії суддів: Іванова О.Г. (головуючий), Чус О.В., Кощеєва І.М.,
у справі за заявою
ОСОБА_1
про неплатоспроможність, -
Короткий зміст вимог
1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 у справі № 908/2948/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , боржник);
введено процедуру реструктуризації боргів боржника;
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;
оприлюднено повідомлення про відкриття провадження;
призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Микитьона В.В.;
заборонено боржнику відчужувати майно;
встановлено керуючому реструктуризацією боржника виконати певні дії.
2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 скасовано та відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2025 у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі № 908/2948/23 скасовано;
справу № 908/2948/23 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", скаржник) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023.
4. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:
- апеляційний господарський суд не зазначив, яка саме причина пропуску строку на апеляційне оскарження визнана поважною та не навів обґрунтування поновлення такого строку;
- суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що банк є забезпеченим кредитором боржниці, що, в свою чергу, має певні особливості щодо моменту виникнення процесуальної правосуб'єктності порівняно з конкурсними кредиторами;
- суд апеляційної інстанції не перевірив доводи банку про те, що він дізнався про ухвалу від 05.10.2023 лише 07.12.2023 (після отримання ухвали суду від 28.11.2023, якою визнаного його грошові вимоги). В свою чергу, відповідно до наявних матеріалів справи, банк звернувся з заявою до суду про визнання грошових вимог в межах 30-денного строку з дати публікації оголошення про відкриття провадження, а саме 03.11.2023.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
5. Ухвалою від 05.06.2025 Центральний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" (вх. № 44282) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 у справі №908/2948/23;
апеляційну скаргу від 18.12.2023 з додатком на 11 аркушах (в редакції заяви про усунення недоліків від 22.01.2024), в тому числі платіжна інструкція № 2124 від 19.01.2024 про сплату 32 208,00 грн. повернув скаржнику.
6. Апеляційний господарський суд зазначив, що скаржник має зареєстрований електронний кабінет у системі ЄСІТС, тому не був позбавлений права подати заяву про переведення матеріалів справи в електронну форму та ознайомлення зі справою дистанційно, а не безпосередньо у суді, чого останнім зроблено не було. Крім того, ознайомившись зі справою 21.11.2023, скаржник подав апеляційну скаргу тільки 18.12.2023, в той час як поважними були б підстави пропуску до 01.12.2023.
7. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на масовані обстріли великих міст і тривоги у них, оскільки суд апеляційної інстанції працював у своєму звичному режимі, а у новому клопотанні про поновлення строку скаржник лише посилається на обстріли міст і наводить перелік тривог у місті Дніпрі, однак не наводить конкретних підстав і обставин з відповідними доказами, які, у зв'язку з таким запровадженням, вплинули на виконання ним у строк (в його випадку поважний з 21.11.2023 до 01.12.2023 та до фактичного подання скарги 18.12.2023) процесуальних дій та завадили йому вчасно звернутись до суду із апеляційною скаргою, що само по собі не є підставою для відновлення строку.
8. Суд апеляційної інстанції також врахував висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20.
9. АТ "Банк Кредит Дніпро" 25.06.2025 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі №908/2948/23.
10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/2948/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В, суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2025.
11. У зв'язку з відпусткою судді Білоуса В.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2948/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огороднік К.М., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2025.
12. Ухвалою від 17.07.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 908/2948/23 за касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025;
ухвалив здійснити перегляд ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 908/2948/23 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи;
надави учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.08.2025;
витребував з Господарського суду Запорізької області та Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/2948/23.
13. Матеріали справи № 908/2948/23 надійшли до Верховного Суду 03.09.2025 у кількості 6 т. із супровідним листом від 06.08.2025 № 908/2948/23/2536/25 від Центрального апеляційного господарського суду.
14. У зв'язку з відпусткою судді Огородніка К.М. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2948/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Картере В.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2025.
15. Від представника ОСОБА_1 - Литвиненка С.С. надійшов відзив на касаційну скаргу представника АТ "Банк Кредит Дніпро", в якому заявник просив відмовити у задоволені касаційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро", а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі №908/2948/23 залишити в силі.
16. Відзив обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції, викладені в ухвалі від 05.06.2025 у справі № 908/2948/23, якою відмовлено АТ "Банк Кредит Дніпро" у відкритті апеляційного оскарження, є обґрунтованими, тому ухвала суду не підлягає скасуванню.
17. До Верховного Суду від представника АТ "Банк Кредит Дніпро" надійшло клопотання, в якому заявник просив справу № 908/2948/23 разом з касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 передати на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, про що постановити відповідну ухвалу.
18. Клопотання обґрунтоване тим, що:
- висновки Верховного Суду в частині забезпеченого кредитора мотивовані посиланням постанову Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18, яка приймалась на підставі норм закону, який втратив чинність (Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") і не містив положень щодо процедури неплатоспроможності фізичних осіб;
- з відкриттям процедури банкрутства (неплатоспроможності) та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів передбачені законодавством наслідки (частина третя статті 41 КУзПБ та частин другої, третьої статті 121 КУзПБ) настають щодо усіх кредиторів (заборона стягнення на підставі виконавчих та інших документів; заборона виконання вимог, на які поширюється мораторій; заборона не застосування індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми тощо), а не лише щодо забезпечених кредиторів;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18 не узгоджуються з приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на доступ до суду, статті 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб правового захисту, а також статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації в реалізації прав залежно від майнового статусу у відповідних правовідносинах;
- норми КУзПБ не передбачають обов'язковості залучення забезпеченого кредитора під час вирішення питання (розгляду заяви у підготовчому засіданні) про відкриття провадження у справі; положеннями КУзПБ не передбачено також повідомлення забезпеченого кредитора про постановлену судом ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- відсутність в КУзПБ норми про те, що забезпечений кредитор вважається учасником справи про банкрутство з моменту її відкриття, створює додаткову колізію, пов'язану з неможливістю (через відсутність норми в КУзПБ) забезпеченого кредитора бути ознайомленим з усіма мотивами та доказами на підставі яких приймалась ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- висновки Верховного Суду щодо початку відліку строку для забезпеченого кредитора на оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство не ґрунтуються на положеннях КУзПБ та ГПК України, створюють дискримінаційні перешкоди в реалізації права на оскарження судових рішень, і, як наслідок, порушують гарантоване статтями 6, 13 Конвенції право на доступ до суду і на ефективний засіб правового захисту забезпеченого кредитора.
- в цьому випадку також наявні підстави для висновку про порушення статті 14 Конвенції в частині дискримінації правового статусу забезпеченого кредитора залежно від наявності в структурі його вимог зобов'язань, забезпечених заставою.
19. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
20. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).
21. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики (частини перша статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів").
23. Тобто, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій, Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
24. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №904/3860/19, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).
25. При цьому, аргументи заявника, наведені в обґрунтування підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у зазначеній постанові, не є безумовною підставою для передачі справи на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Також не є безумовною підставою такої передачі помилкове та/або необґрунтоване посилання судів першої та апеляційної інстанцій на окремі, нерелевантні до відповідних правовідносин правові позиції Верховного Суду.
26. Крім того, скаржник не обґрунтував свої твердження щодо того, у чому полягає неможливість вирішення справи саме касаційним судом у визначеному складі в межах оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження та у чому полягає невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справ.
27. Слід зазначити, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у п. 70 рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom", заява № 27238/95).
28. У інших справах Суд також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти росії", заява №13151/04, п. 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти росії", заява № 8269/02, п. 38).
29. У справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05) ЄСПЛ у пунктах 34-39 рішення наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65); у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява №21911/03, пункти 29-30 та "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36- 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Падурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98- 99).
30. Ураховуючи наведені висновки, колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у порядку частини першої статті 302 ГПК України у зв'язку з відсутністю вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18.
31. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 15.07.2025 № 478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.07.2025 № 4524-IX, з огляду на обставини, зазначені в пунктах 13, 14 цієї Постанови, Верховний Суд розглядає справу № 908/2948/23 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Доводи скаржника
(АТ "Банк Кредит Дніпро")
32. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначив, що не погоджується з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 908/2948/23, вважає мотиви та підстави цієї ухвали помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного процесуального законодавства (статей 254, 256 ГПК України). На думку представника скаржника, апеляційний господарський суд керувався висновками Верховного Суду, які за своєю суттю не є правозастосовчими, а є правотворчими (т. зв. "судовий активізм"), і які обмежують гарантовані статтею 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) - право на доступ до суду, статтею, 13 Конвенції - право на ефективний засіб правового захисту, а також не узгоджуються з приписами статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації в реалізації прав залежно від майнового статусу у відповідних правовідносинах.
33. Також в касаційній скарзі зазначено, що в матеріалах справи наявні докази того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив АТ "Банк Кредит Дніпро" ознайомитися з матеріалами справи дистанційно, а саме: Господарський суд Запорізької області відмовив у наданні можливості представнику АТ "Банк Кредит Дніпро" ознайомитися з матеріалами справи дистанційно з посилання на те, що така можливість у суду відсутня, та запропоновано ознайомлюватися з матеріалами справи альтернативним способом. (матеріали справи містять відповідь суду на заяву про ознайомлення).
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
34. Відповідно до вимог частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
37. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
38. Предметом судового розгляду є питання щодо наявності/відсутності правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" (вх. № 44282) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 у справі № 908/2948/23 та поверненні апеляційної скарги скаржнику.
39. Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності рішення апеляційного господарського суду положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів звертає увагу на таке.
40. За змістом статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
41. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
42. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).
43. Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
44. Водночас статтею 46 ГПК України унормовано, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони також мають ще коло прав і обов'язків, передбачених статтею 46 ГПК України.
45. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
46. Наведеними процесуальними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, у передбачені законодавством строки.
46. Водночас, інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
47. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дотримання дисципліни учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).
48. Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
49. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 119 ГПК України).
50. Аналіз змісту частини першої статті 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк був пропущений та чи підлягає він поновленню.
51. ГПК України не пов'язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили.
52. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
53. Частиною першою статті 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
54. Відповідно до частин другої, третьої статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
55. Відповідно до частини третьої статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
56. Суд апеляційної інстанції, визнавши наведені скаржником підстави для поновлення процесуального строку неповажними, залишив апеляційну скаргу без руху відповідно до частини третьої статті 260 ГПК України.
57. Частина четверта статті 260 ГПК України передбачає, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 261 цього Кодексу
58. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
59. Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867 щодо застосування приписів статей 256, 261 ГПК України, згідно з якими суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
60. Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
61. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
62. Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
63. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
64. Водночас, ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
65. Положеннями статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
66. Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
67. Враховуючи тлумачення норм ГПК України, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.
68. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження.
69. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
70. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Щодо розгляду касаційної скарги по суті
71. За наявними матеріалами справи вбачається, що питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи вже були предметом касаційного перегляду у цій справі.
72. Направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд дійшов таких висновків, що, залишаючи апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" без руху, суд апеляційної інстанції не зазначив, що наведені скаржником підстави для поновлення строку є неповажними і не зобов'язував банк навести інші підстави в обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.
73. Також Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд не перевірив доводи банку про те, що він дізнався про ухвалу від 05.10.2023 лише 07.12.2023 (після отримання ухвали суду від 28.11.2023, якою визнаного його грошові вимоги). В свою чергу, відповідно до наявних матеріалів справи, банк звернувся з заявою до суду про визнання грошових вимог в межах 30-денного строку з дати публікації оголошення про відкриття провадження, а саме 03.11.2023. Крім того, апеляційний господарський суд, не досліджуючи питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку поважними.
74. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення апеляційним господарським судом апеляційного розгляду за умови поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження ухвали суду першої інстанції без врахування доводів усіх учасників справи та оцінки наданих ними доказів щодо поважності/неповажності причин пропуску строку, не може вважатися законним, у зв'язку із чим постанова суду апеляційної інстанції була скасована, а справа передана на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023
75. За змістом оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний господарський суд встановив, що скаржник лише посилається на обстріли міст і наводить перелік тривог у місті Дніпрі, однак не зазначив конкретних підстав і обставин з відповідними доказами, які, у зв'язку з таким запровадженням, вплинули на виконання ним у строк (в його випадку поважний з 21.11.2023 до 01.12.2023 та до фактичного подання скарги 18.12.2023) процесуальних дій та завадили йому вчасно звернутись до суду із апеляційною скаргою, що само по собі не є підставою для відновлення строку. Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 07.11.2023 18.12.2023 з поміткою, що представник скаржника ознайомився із матеріалами справи 19.12.2023
76. Колегія суддів враховує, що відсутність заяви про переведення матеріалів справи в електронну форму та ознайомлення зі справою дистанційно, а не безпосередньо у суді, не є в цьому випадку безумовною підставою для відмови у поновлені строків.
77. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що за відсутності доведеної у порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, неможливості подання апеляційної скарги в межах встановлених процесуальним законом строків, клопотання АТ "Банк Кредит Дніпро" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду не підлягає задоволенню, а у відкритті апеляційного провадження слід відмовити відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
78. Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що на подання апеляційної скарги вплинула саме відсутність можливості ознайомитися із матеріалами справи, оскільки наявні матеріали свідчать про те, що представниця банку не лише неодноразово ознайомлювалася із матеріалами справи (про що наявні написи на відповідних клопотаннях і підпис представника із зазначенням дати ознайомлення, зокрема, клопотання про ознайомлення від 07.11.2024 (том 2, а. с. 134)), але й подавала відповідні заперечення щодо вимог інших кредиторів, а також була присутня в судовому засіданні 28.11.2023.
79. Також матеріалами справи підтверджується і не заперечується самим скаржником наявність зареєстрованого електронного кабінету в системі ЄСІТС. Разом з тим, доводи та докази, які б свідчили про неможливість скористатися відповідним кабінетом та подати апеляційну скаргу дистанційно в матеріалах справи відсутні.
80. Тобто, у представника банку була можливість подати апеляційну скаргу до 19.12.2025 як особисто, так і через електронний кабінет системи ЄСІТС, що, в свою чергу, спростовує доводи скаржника про обмеження його права на доступ до суду та дискримінацію, оскільки неподання апеляційної скарги в межах визначених ГПК України строків у цьому випадку залежало виключно від дій самого скаржника.
81. Отже, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вже станом на 21.11.2023 банк не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на відповідну ухвалу місцевого суду від 05.10.2023, повний текст якої було складено 16.10.2023.
82. Подання апеляційної скарги більше ніж через місяць після ознайомленням з матеріалами справи (тобто, не лише після визначеного процесуальним законом строку на оскарження відповідного судового рішення, але й після того, як обґрунтованість неподання такої апеляційної скарги відповідними причинами вичерпала себе) та за наявності процесуальної участю представника скаржника у розгляді справи (як безпосередньо в судових засіданнях, так і шляхом подання власних доводів і заперечень у відповідних заявах та клопотаннях), не є обґрунтованим, оскільки, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини та наявні матеріали справи, подання апеляційної скарги з пропущеним строком на апеляційне оскарження залежало виключно від волі учасника справи та не залежало від обставин, якими скаржник обґрунтував касаційну скаргу у цій справі.
83. З огляду на зазначене, доводи скаржника про порушення апеляційним судом положень статей 254, 256 ГПК України, статей 6, 13, 14 Конвенції є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
84. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у задоволенні касаційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро" слід відмовити, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
85. Відповідно до пункту другого частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
86. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
87. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
88. З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро" та залишення оскаржуваної ухвали апеляційного суду без змін.
Судові витрати
89. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги Верховним Судом відповідно до статті 129 ГПК України покладається на АТ "Банк Кредит Дніпро".
На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317, 320, 321, 325 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 908/2948/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді О.В. Васьковський
В.І. Картере