16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/1619/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Дубровний М. О.,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
прокуратури - Наумова К. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Добробут Н"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Богацька Н. С., Поліщук Л. В., Ярош А. І.
від 01.07.2025
за позовом Приватного підприємства "Добробут Н"
до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд державного майна України
особа, яка подавала апеляційну скаргу: Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
про стягнення 3 647 303,46 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "Добробут Н" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" про стягнення грошових коштів у сумі 3 647 303,46 грн, з яких: 1 750 000,00 грн - основний борг, 244 104,85 грн - інфляційні втрати, 345 924,66 грн - 15% річних, 1 132 273,95 грн - пеня, 175 000,00 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору про надання поворотної фінансової допомоги № 7 від 09.12.2021 в частині повного та своєчасного повернення грошових коштів.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
09.12.2021 між Приватним підприємством "Добробут Н" (кредитор) та Державним підприємством "Племрепродуктор "Степове" (боржник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 7, за умовами якого позивач зобов'язується надати відповідачу грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі, передбаченому пунктом 2.1 цього договору, а відповідач зобов'язується повернути надану поворотну фінансову допомогу у встановлені цим договором строк (термін) в порядку та на умовах, передбачених даним договором; поворотна фінансова допомога надається відповідачу для поповнення його оборотних коштів (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 1 750 000 грн, що на момент укладення договору складає суму еквівалентну 64 647,21 доларів США визначену відповідно до курсу 2 707,00 гривень за 100 доларів США встановленого на рівні міжбанківського валютного курсу продажу іноземної валюти до гривні, який розміщений за адресою на веб-сторінці https://minfin.com.ua/currency/mb/.
Згідно із пунктом 2.2 договору позивач надає фінансову допомогу відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок відповідача зазначений в договорі.
Відповідно до пункту 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається в користування відповідачу до 01.06.2022. Відповідач зобов'язується повернути всю суму отриманої поворотної допомоги в розмірі визначеному пунктом 2.1 договору не пізніше 01.06.2022.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що поворотна фінансова допомога використовується для потреб відповідача відповідно до визначених ним цілей його діяльності.
Згідно із пунктом 3.1 договору відповідач зобов'язаний повернути суму поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному пунктом 2.1 договору не пізніше терміну (дати) повернення поворотної фінансової допомоги, яка визначена в пункті 2.3 цього договору.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги, боржник зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми. Неустойка за договором є штрафною. Нарахування пені здійснюється до моменту повернення всієї суми поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до пункту 5.2 договору в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги більш ніж на двадцять днів, боржник зобов'язаний сплатити на користь кредитора додатково штраф в розмірі 10 (десяти) відсотків від простроченої суми.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги боржник з урахуванням вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити кредитору 15% річних від простроченої суми.
09.12.2021 позивач за платіжним дорученням № 6 від 09.12.2021 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1 750 000 грн, що визнається відповідачем.
Неповернення відповідачем у строк, встановлений пунктом 2.3 договору (до 01.06.2022), суму отриманої поворотної допомоги стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 у справі № 915/1619/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на користь Приватного підприємства "Добробут Н" грошові кошти у загальній сумі 2 400 029,51 грн, з яких: 1 750 000,00 грн - основний борг, 345 924,66 грн - 15% річних, 244 104,85 грн - інфляційні втрати, 50 000,00 грн - пеня, 10 000,00 грн - штраф. У задоволенні позову Приватного підприємства "Добробут Н" в частині стягнення пені у сумі 1 082 273,95 грн та штрафу в розмірі 165 000,00 грн відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- 09.12.2021 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1 750 000,00 грн, які відповідач з огляду на положення пункту 2.3 договору мав повернути позивачу до 01.06.2022. Всупереч умовам договору відповідач позивачу грошові кошти в обумовлений договором строк не повернув. Докази виконання відповідачем обов'язку по поверненню грошових коштів у матеріалах справи відсутні. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1 750 000,00 грн є обґрунтованими, законними та такими, що відповідають умовам договору;
- судом перевірено виконаний позивачем розрахунок 15% річних та інфляційних втрат і визнано його арифметично вірними. Отже, позовні вимоги в частині стягнення 15% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та законними і такими, що підлягають задоволенню;
- позивачем нарахована пеня за період прострочення повернення грошових коштів з 02.06.2022 по 25.09.2023 у розмірі 1 132 273,95 грн. Також позивач нарахував штраф у розмірі 175 000,00 грн. Перевіривши розрахунок позивача про нарахування пені та штрафу, судом встановлено, що нарахування пені та штрафу здійснено позивачем арифметично вірно;
- з огляду на те, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, суд, з урахуванням інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення заявленої позивачем пені у сумі 1 132 273,95 грн та штрафу у сумі 175 000,00 грн. При цьому, обґрунтованим розміром для стягнення з відповідача на користь позивача суд вважає розмір пені у сумі 50 000,00 грн, розмір штрафу у сумі 10 000,00 грн.
Постановою від 01.07.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 у справі № 915/1619/23. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» (з урахуванням наказу Фонду державного майна України від 18.05.2018 № 670 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447») затверджено переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, зокрема: єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (код 00854995);
- на виконання вимог вказаного наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 (з урахуванням змін) наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 № 186-п вирішено, зокрема, приватизувати єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" шляхом продажу на аукціоні з умовами;
- з офіційного веб-сайту Фонду державного майна України судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна» від 24.12.2019 № 1365-р передано єдині майнові комплекси державних підприємств за переліком, згідно з додатком, із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію, зокрема, Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове";
- в матеріалах даної справи відсутні докази щодо завершення процедури приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове";
- тобто, починаючи з 2018 року і по даний час, єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" перебуває у процедурі приватизації;
- отже, Фонд державного майна України у даному випадку здійснює повноваження власника державного майна (єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", до якого входять і борги) та здійснює його управління;
- попереднього погодження на укладення Державним підприємством "Племрепродуктор "Степове" договору про надання поворотної фінансової допомоги № 7 матеріали цієї справи не містять;
- колегія суддів дійшла висновку про нікчемність укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання поворотної фінансової допомоги № 7, що виключає можливість задоволення позову про стягнення заборгованості саме за цим договором, оскільки, як вже зазначалось, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу та набуття прав ні для Приватного підприємства "Добробут Н", ні для Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове";
- колегія суддів відхиляє доводи Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" про те, що воно у будь-якому разі зобов'язано повернути грошові кошти, оскільки в межах цієї справи позов заявлено саме з підстав неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, який, як встановлено судом, є нікчемним;
- в матеріалах справи відсутні будь-які заяви позивача, подані ним в суді першої інстанції до закінчення підготовчого засідання, про зміну підстав позову. Враховуючи вищевикладене, а також те, що зміст позову вказує на те, що позивач обґрунтував свої позовні вимоги виключно неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення саме такого позову.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Приватне підприємство "Добробут Н" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 у справі № 915/1619/23 та ухвалити нове рішення, яким позов Приватного підприємства "Добробут Н" задовільнити частково. Стягнути з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на користь Приватного підприємства "Добробут Н" 1 750 000,00 грн основного боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 7 від 09.12.2021.
На виконання пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, Приватне підприємство "Добробут Н" в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 у справі № 915/1619/23 є наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції, встановивши нікчемність договору про надання поворотної фінансової допомоги № 7, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України, викладені у постановах від 29.05.2019 у справі № 761/12901/13, від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 13.03.2023 в справі № 398/1796/20, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18, від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, в контексті того, що:
- у разі, якщо суд виявить нікчемність правочину, він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи;
- Приватне підприємство "Добробут Н" (як учасник цивільних правовідносин) не мав можливості кваліфікувати договір про надання поворотної фінансової допомоги № 7 як недійсний (нікчемний) та визначати правові наслідки його нікчемності (постанова Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17);
- необхідності вирішення справи в одному судовому процесі задля усунення необхідності у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц);
- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених, у тому числі, Господарським процесуальним кодексом України. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
01.09.2025 від Фонду державного майна України надійшов відзив на касаційну скаргу (надісланий засобами поштового зв'язку 29.08.2025), в якому Фонд державного майна України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Крім того, 05.09.2025 від Миколаївської окружної прокуратури, поза межами строку (до 01.09.2025), встановленого ухвалою Верховного Суду від 30.07.2025, через систему «Електронний суд» до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Миколаївська окружна прокуратура просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Водночас Миколаївська окружна прокуратура просить Суд поновити строк на подання відзиву.
Від Приватного підприємства "Добробут Н" до Суду надійшли письмові пояснення до відзиву Миколаївської окружної прокуратури на касаційну скаргу, в яких позивач просить визнати причини пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу неповажними та відмовити у поновленні такого процесуального строку.
Протокольною ухвалою Верховного Суду від 16.09.2025 відзив Миколаївської окружної прокуратури на касаційну скаргу залишено без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.05.2019 у справі № 761/12901/13, від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 13.03.2023 в справі № 398/1796/20, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18, від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, з огляду на таке.
Так, у справі № 761/12901/13, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Судами у справі № 761/12901/13 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно самостійно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 530/1995/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання заповіту недійсним. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про нікчемність заповіту необґрунтований. Крім того, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах позовних вимог та з підстав, передбачених у частині 1 статті 225 та частині 2 статті 1257 Цивільного кодексу України. У справі № 530/1995/18 не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 359/12165/14-ц, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки. Судами у справі № 359/12165/14-ц не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 398/1796/20, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Судами у справі № 398/1796/20 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно самостійно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 635/5911/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнання рішення та договору про охорону спадкового майна недійсним. Судами у справі № 635/5911/18 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 466/3398/21, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження. Судами у справі № 466/3398/21 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 355/385/17, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. Судами у справі № 355/385/17 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 910/3009/18, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання протиправними дій Правління НБУ, скасування постанови Правління НБУ та зобов'язання НБУ повернути на рахунок у цінних паперах непогашені цінні папери. Судами у справі № 910/3009/18 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 916/1415/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання припиненими договорів іпотеки. Судами у справі № 916/1415/19 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 522/1528/15-ц, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним. Судами у справі № 522/1528/15-ц не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 925/642/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради. Судами у справі № 925/642/19 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 910/10011/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА. Судами у справі № 910/10011/19 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 9901/554/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії. Судами у справі № 9901/554/19 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 209/3085/20, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ. Судами у справі № 209/3085/20 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 908/976/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом заяви у справі про банкрутство були вимоги про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації. Судами у справі № 908/976/19 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 462/5368/16-ц, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання договору поруки припиненим. Судами у справі № 462/5368/16-ц не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 9901/172/20, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Судами у справі № 9901/172/20 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 9901/381/20, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Судами у справі № 9901/381/20 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 766/20797/18, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання боргу безпідставним, його скасування та зобов'язання списати заборгованість. Судами у справі № 766/20797/18 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
У справі № 750/3192/14, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, стягнення завданої шкоди. Судами у справі № 750/3192/14 не встановлювалось нікчемності правочину та відповідно не застосовувались правові наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі абзацу 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
Водночас, у справі № 915/1619/23, яка переглядається, предметом спору є вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги, інфляційних втрат, 15% річних, пені та штрафу. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено нікчемність договору про надання поворотної фінансової допомоги, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.
Тобто, у справі, що переглядається № 915/1619/23, на відміну від справ №№ 761/12901/13, 530/1995/18, 359/12165/14-ц, 398/1796/20, 635/5911/18, 466/3398/21, 355/385/17, 910/3009/18, 916/1415/19, 522/1528/15-ц, 925/642/19, 910/10011/19, 9901/554/19, 209/3085/20, 908/976/19, 462/5368/16-ц, 9901/172/20, 9901/381/20, 766/20797/18, 750/3192/14, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.
Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 915/1619/23.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/1619/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 915/1619/23 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Добробут Н" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 915/1619/23 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Добробут Н" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді І. Д. Кондратова
В. І. Студенець