8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1392/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Задорожний К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44);
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз ХХІ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 37),
про стягнення коштів. у розмірі 155 651, 42 грн
за участю представників:
не з'явились
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз ХХІ", м. Дніпро, про стягнення 155 651, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1392/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
03.06.2025 відповідачем надано до суду письмові пояснення (вх. № 13263), в яких останній проти позову заперечує, та зазначає наступне. За твердженням відповідача, норма ч. 1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальною нормою права по відношенню до норми ст. 1172 ЦК України і визначає в якості особи відповідальної за регресним позовом страховика саме страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Отже, на думку відповідача, належним відповідачем за регресною вимогою позивача є страхувальник - ОСОБА_1 , або водій - ОСОБА_2 . Зважаючи на викладене вважає позов Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадіз ХХІ» про стягнення 155 651, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 11.06.2025 вирішено розгляд справи № 922/1392/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 18.06.2025 о 14:15 год.
Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.
16.07.2025 позивачем надані до суду письмові пояснення (вх. № 16547), в яких вказує, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 по судовій справі № 643/1392/22 встановлено, що на момент ДТП володільцем транспортного засобу «MAN TGS 18.480», д.р. № НОМЕР_1 , з напівпричепом «FRUEHAUF LTD», р/н НОМЕР_2 було ТОВ «Парадіз XXI», що підтверджується договорами найму (оренди) транспортних засобів автомобіля «MAN TGS 18.480», д.р. № НОМЕР_1 та напівпричепу «FRUEHAUF LTD», р/н НОМЕР_2 , відповідно від 02.10.2017 та 29.12.2020, укладеними між власником транспортних засобів ОСОБА_3 та ТОВ «Парадіз XXI», нотаріально посвідченими приватним нотаріусом ОСОБА_4 , чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди. Також даним вироком встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди 25.11.2021 ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Парадіз XXI» та виконував трудові обов'язки як водій автомобіля «MAN TGS 18.480», р/н № НОМЕР_1 з напівпричепом «FRUEHAUF LTD», р/н НОМЕР_2 . Отже, на думку позивача, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У судове засідання 10.09.2025 представники сторін не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду даного спору повідомлені належним чином.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
12.01.2021 між ОСОБА_6 та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" було укладено договір обов'язкового страхування цивілыно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № EР-202474045, забезпечений транспортний засіб «MAN TGS 18.480», д.р. № НОМЕР_1 .
25.11.2021 на перехресті Кільцевої дороги та Салтівського шосе у м. Харкові сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб "RENAULT LOGAN", р/н НОМЕР_3 та напівпричеп "SCHMITZ", р/н НОМЕР_4 , з вини водія ОСОБА_5 , цивільно-правова відпопідальність якого, як водія забезпеченого автомобіля "MAN TGS 18.480", д.р. № НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", згідно полica № EР- 202474045.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 по судовій справі № 643/1392/22 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 KK України.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 також встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди 25.11.2021 ОСОБА_7 перебував в трудових відносинах з ТОВ «Парадіз XXI» та виконував трудові обов'язки, як водій автомобіля «MAN TGS 18.480», д.р. № НОМЕР_1 з напівпричепом «FRUEНAUF LTD», р/н НОМЕР_2 .
Згідно з умовами полicу ОСЦПВВНТЗ № EР-202474045, на підставі страхового акту №220000561353 від 21.04.2022, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб "RENAULT LOGAN", р/н НОМЕР_3 , складає 125 000, 00 грн.
В зв'язку з викладеним i відповідно до умов договору страхування ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" здійснило страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу у сумі 125 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № ЗP029130 від 22.04.2022.
Крім того, згідно з умовами полісу ОСЦПВВНТЗ № EР-202474045, на підставі страхового акту № 220000571902 нід 09.06.2022, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений напівпричеп "SCHMITZ", р/н НОМЕР_4 , складає 30 651, 42 грн.
В зв'язку з викладеним i відповідно до умов договору страхування ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" здійснило страхове відшкодування за ремонт напівпричепа "SCHMITZ", р/н НОМЕР_4 , у сумі 30 651,42 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЗР041253 від 09.06.202.
Таким чином, ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" сплатило за ремонт автомобіля «RENAULT LOGAN», р/н НОМЕР_3 , страхове відшкодування в розмірі 125 000, 00 грн, що підтверджується страховим актом № 220000561353 від 21.04.2022, платіжним дорученням №ЗP029130 від 22.04.2022, а за напівпричеп «SCHMITZ», р/н НОМЕР_4 , ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" сплатило 30 651,42 грн, що підтверджується страховим актом №220000571902 від 09.06.2022, платіжним дорученням № ЗP041253 від 09.06.2022, що в загальному розмірі становить 155 651, 42 грн.
На підставі вищезазначеного, ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" звернулось до Господарського суду Харківської області з даним позовом до ТОВ «Парадіз XXI», як роботодавця ОСОБА_5 , про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 155 651, 42 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 ЦК України).
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України "Про страхування").
У силу ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Аналогічна норма закріплена й у п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".
За приписами ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору страхування ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" здійснило страхове відшкодування за ремонт автомобіля «RENAULT LOGAN», р/н НОМЕР_3 , в розмірі 125 000, 00 грн, що підтверджується страховим актом № 220000561353 від 21.04.2022, платіжним дорученням №ЗP029130 від 22.04.2022, а за напівпричеп «SCHMITZ», р/н НОМЕР_4 , ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" сплатило 30 651,42 грн, що підтверджується страховим актом №220000571902 від 09.06.2022, платіжним дорученням № ЗP041253 від 09.06.2022, що в загальному розмірі становить 155 651, 42 грн.
Таким чином, ПpAT "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" набуло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Таким чином, у спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Доведення відсутності вини покладається на відповідача у такому спорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". Так, виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені й у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц та від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц виснувано, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 зазначено, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Тобто нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Аналіз норм ст. 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом, у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
В силу ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вже зазначалось, Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 по судовій справі № 643/1392/22 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 KK України. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 також встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди 25.11.2021 ОСОБА_7 перебував в трудових відносинах з ТОВ «Парадіз XXI» та виконував трудові обов'язки, як водій автомобіля «MAN TGS 18.480», д.р. № НОМЕР_1 з напівпричепом «FRUEНAUF LTD», р/н НОМЕР_2 .
Відповідно до норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" саме на страховика покладено право вибору подачі регресного позову або до страхувальника, або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Норми спеціального Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Однак згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виняток із загального правила, визначеного ч. 2 ст. 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, що спростовує твердження відповідача, викладені у наданих до суду запереченнях.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи наявності усіх елементів, необхідних для такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадіз ХХІ» про стягнення 155 651, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись нормами ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз ХХІ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 37; код ЄДРПОУ 37221297) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44; код ЄДРПОУ 24175269) 155 651, 42 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 3 028, 00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44; код ЄДРПОУ 24175269);
Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз ХХІ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 37; код ЄДРПОУ 37221297).
Повне рішення складено 22.09.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1392/25