65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2284/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАЛЬМІРА ЕНЕРДЖІ ГАЗ» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 23; код ЄДРПОУ 43618200)
до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 136 230,92 грн;
представники сторін:
від позивача - Малейчик І. Т.,
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАЛЬМІРА ЕНЕРДЖІ ГАЗ» (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідачка) про стягнення 122 561,19 грн заборгованості за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. та лютому-березні 2025 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023, а також судових витрат у загальному розмірі 13 028,00 грн.
Ухвалою від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2284/25, задоволено клопотання Позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16.07.2025, запропоновано сторонам скористатись процесуальним правом на подання до суду заяв по суті справи, встановлено відповідні строки для подачі таких заяв.
27.06.2025 до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої Позивач просив суд стягнути з Відповідачки заборгованість у загальному розмірі 136 230,92 грн, з яких: 122 561,19 грн основного боргу за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. та лютому-березні 2025 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023; 1 006,41 грн 3% річних; 2 263,74 грн інфляційних втрат; 10 399,58 грн пені; 17 028,00 грн судових витрат.
Відповідно до частини другої та третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Керуючись вищевказаними положенням ГПК України, суд протокольною ухвалою від 16.07.2025 прийняв до розгляду заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 20414/25 від 27.06.2025), оскільки вона надійшла в межах строків, встановлених процесуальним законом.
Водночас, цю ж заяву Позивача в частині порушення провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін суд залишив без задоволення, оскільки ухвалою від 16.06.2025 провадження у справі вже було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та за заявою самого ж Позивача розгляд справи було постановлено здійснювати із викликом сторін.
Також, з метою належного повідомлення Відповідачки про розгляд даної справи та надання їй можливості реалізувати процесуальні права, суд протокольною ухвалою від 16.07.2025 відклав розгляд справи на 15.09.2025. Протокольна ухвала мотивована необхідністю дотримання принципу рівності та змагальності господарського процесу, забезпечення законних прав та інтересів всіх учасників справи, повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи. Суд, з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, вважав за необхідне розглянути справу поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку, але у “розумний строк», тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання основного завдання господарського судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору.
09.09.2025 від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої він просив стягнути з Відповідачки 52,90 грн основного боргу за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023, а також 17 028,00 грн судових витрат.
Як вже було зазначено судом, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 46 ГПК України).
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 119 ГПК України унормовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Так, провадження у даній справі було відкрито ухвалою від 16.06.2025, якою постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.07.2025.
Втім, заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 27907/25 від 09.09.2025) було подано Позивачем після першого судового засідання у цій справі, яке відбулось 16.07.2025. При цьому, Позивач не заявляв клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та, відповідно, не навів поважних причин пропуску строку.
За таких обставин, суд протокольною ухвалою від 15.09.2025 залишив без розгляду заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог.
У судовому засіданні, яке відбулось 15.09.2025, представник Позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення з Відповідачки 52,90 грн основного боргу за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023. На задоволенні решти позовних вимог фактично не наполягав. При цьому просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Клопотання про стягнення судових витрат було подано до суду представником Позивача 15.09.2025 та зареєстровано за вх. № 28478/25.
15.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.
01.08.2023 між Товариством як постачальником та Відповідачкою як споживачем укладено Договір на постачання природного газу № 000996 (далі - Договір; а.с. 24-34), згідно з п. 2.1. якого постачальник зобов'язується протягом строку дії даного Договору передавати споживачеві природний газ у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи, включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах даного Договору.
Договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині поставок газу з 05.08.2023 до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що Договір вважається продовженим до 31 грудня кожного наступного року, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов (п. 14.1. Договору).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відповідачка з 19.12.2023 припинила здійснювати підприємницьку діяльність на підставі власного рішення (номер запису в реєстрі: 2010350060002126361).
Водночас, за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 15.05.2019 року у справі № 686/19389/17, від 26.06.2019 у справі № 760/13915/18, від 09.10.2019 року у справі № 209/1721/14-ц.
Пунктом 3.1. Договору сторонами було погоджено щомісячні обсяги постачання природного газу, які водночас згідно п. 3.2. Договору є орієнтовними та можуть змінюватись як у більшу, так і в меншу сторону, до укладення сторонами «Подобового графіку постачання газу та замовлення (бронювання) потужності» на відповідний газовий місяць.
Згідно з п. 4.6. Договору газ передається постачальником споживачу у загальному потоці у внутрішніх точках виходу з газотранспортної системи України до прямого споживача або до газорозподільної мережі відповідного оператора ГРМ.
Оператором ГТС є АТ «УКРТРАНСГАЗ», а оператором ГРМ - ПАТ «ОДЕСАГАЗ» (п. 4.7. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору фактичний обсяг постачання газу визначається на підставі актів, які підписуються представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання. Порядок складання та оформлення актів визначено пп. 5.1.1.-5.1.5. п. 5.1. Договору. Такі акти згідно п. 5.2. Договору є підставою для розрахунків.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що споживач зобов'язаний сплатити вартість замовленого та спожитого газу, що має бути переданим/передається з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку / підписання акта приймання-передачі природного газу з урахуванням замовлення (бронювання) потужності.
Згідно з п. 8.2. Договору остаточна оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100% оплати до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
В разі порушення строків оплати, споживач за письмовою вимогою постачальника, складеною та направленою згідно п. 10.8 Договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті (п. 10.2. Договору).
Предметом позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог є вимоги про стягнення з Відповідачки 136 230,92 грн, з яких: 122 561,19 грн основного боргу за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. та лютому-березні 2025 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023; 1 006,41 грн 3% річних; 2 263,74 грн інфляційних втрат; 10 399,58 грн пені.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Суд встановив, що на підставі Договору № 000996 від 01.08.2023 між сторонами даної справи виникли правовідносини постачання природного газу.
Згідно Договору Позивач, виступаючи в ролі постачальника, зобов'язався передавати споживачеві - Відповідачці природний газ у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи, включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу.
Відповідачка, у свою чергу, зобов'язалася приймати та оплачувати газ на умовах Договору.
У матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу б/н від 31.08.2023 на суму 52,94 грн, б/н від 28.02.2025 на суму 94 646,52 грн та б/н від 31.03.2025 на суму 27 861,73 грн (а.с. 36-38).
Вказані акти не підписані ні Позивачем, ні Відповідачем, а отже не є належними доказами постачання природного газу в обсягах та на суми, які зазначені в цих актах.
Наявний у матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 39) також не є належним доказом наявності заборгованості Відповідачки, оскільки підписаний лише з боку Позивача та є суто технічним (фіксуючим) документом інформаційного характеру, який не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не відноситься до первинних бухгалтерських облікових документів.
При цьому суд зазначає, що правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи (далі Кодекс ГТС), затвердженим постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015.
Згідно з п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи відповідно до п. 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС виконує функції адміністратора інформаційної платформи.
Отже, суб'єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Суд зазначає, що Позивач не був позбавлений права звернутися до Оператора ГТС із запитом на отримання даних з інформаційної платформи про споживання Відповідачкою обсягів природного газу, внесених в алокацію Позивача як постачальника у спірний період, за який заявлено заборгованість. Втім, як свідчать матеріали справи, з таким запитом до Оператора ГТС Позивач не звертався.
Відтак, Позивач не довів належними та допустимими доказами обсяги споживання Відповідачкою природного газу протягом серпня 2023 р., лютого та березня 2025 р.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідачки 122 561,19 грн основного боргу за природний газ, поставлений у серпні 2023 р. та лютому-березні 2025 р. за Договором на постачання природного газу № 000996 від 01.08.2023, слід відмовити, оскільки Позивач не довів факту постачання природного газу в обсягах, вартість яких заявлено до стягнення.
Вимоги про стягнення з Відповідачки 1 006,41 грн 3% річних, 2 263,74 грн інфляційних втрат та 10 399,58 грн пені задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від вимоги про стягнення основного боргу.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною четвертою цієї ж статті інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у справі покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15 вересня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 22 вересня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков