вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
22 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/790/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.», м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж», м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 19 810,36 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж» 11 604,00 грн боргу, 175,66 грн пені, 1402,65 грн - 3% річних та 6628,04 грн інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з управління будинком, прибудинковою територією та об'єктами благоустрою від 28 грудня 2016 року з урахуванням додаткових угод.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/790/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 21 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 21.07.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 21.07.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості наданих позивачем послуг з управління багатоквартирним будинком за адресою місцезнаходження об'єкта нерухомості відповідача (м. Ужгород, вул. Довженка, 9), в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 19 810,36 грн за надані в період з березня 2017 року по травень 2024 року включно послуги, з вимогами про стягнення якої заявлено цей позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 24.06.2025 №432725480 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Латуж» на праві власності з 15.09.2011 зареєстровано квартиру №10 загальною площею 46,90 м.кв. у будинку №9 по вулиці Довженка у м. Ужгород.
Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.12.2016 № 437, прийнятого за наслідками проведеного конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у м. Ужгороді, Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» було визначено управителем багатоквартирних будинків у м. Ужгороді, зокрема у багатоквартирних будинках, визначених у Додатку 1 до цього рішення, у тому числі у багатоквартирному будинку №9 по вулиці Довженка у м. Ужгород, в якому розміщений об'єкт нерухомого майна відповідача.
Відповідно до п. 2 вказаного рішення виконкому Ужгородської міської ради від 23.12.2016 № 437 на Департамент міського господарства Ужгородської міської ради було покладено обов'язок укласти з призначеними управителями договори про надання послуг із управління багатоквартирними будинками строком на 1 рік на умовах, визначених конкурсною документацією.
28 грудня 2016 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради, як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.», як Виконавцем/Управителем укладено Договір про надання послуг з управління будинком, прибудинковою територією та об'єктами благоустрою (далі по тексту - Договір), відповідно до п. 1 якого Управитель зобов'язується надавати замовникові послуги з управління будинком, прибудинковою територією та об'єктами благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях за адресою: м. Ужгород, вул. Довженка, 9 (далі - об'єкт), для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень (далі - мешканці об'єкта) у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості (далі - послуги).
За змістом п. 5 Договору сторони погодилися, що надані управителем послуги з управління багатоквартирними будинками щомісяця надаються за рахунок встановленого конкурсною документацією тарифу, зазначеного в додатку 1 до цього Договору.
Відповідно до Додатку 1 до Договору визначено перелік складових послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: м. Ужгород, вул. Довженка, 9, періодичність їх надання та встановлено тариф (вартість) послуги - 1,3508 грн за 1 м.кв. загальної площі.
Згідно з п. 18 Договору він набирає чинності з дати його підписання і діє до 28 грудня 2017 року.
За змістом поданих позивачем документів вбачається неодноразове продовження Замовником та Управителем строку дії Договору шляхом укладення Додаткових угод про встановлення тарифів на новий календарний рік.
Так, відповідно до Додаткового договору №1 від 28.12.2017 сторонами Договору викладено в новій редакції п. 5 Договору та Додаток 1 до Договору, встановивши з 01.01.2018 тариф (вартість) послуги - 1,8010 грн за 1 м.кв. загальної площі.
Додатковою угодою від 31.12.2018 Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» викладено текст Договору в новій редакції, відповідно до п. 1 якої Управитель зобов'язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Довженка, 9, а співвласники зобов'язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього Договору.
Управитель надає послуги відповідно до тарифу, структури, періодичності та строків виконання, які зазначаються у додатку 1 до договору, що є його невід'ємною частиною (п. 2 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018).
Відповідно до п. 6 Договору у редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 кожен зі співвласників зобов'язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором та означеному обов'язку кореспондує визначене у п. 7 Договору у редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 право Управителя вимагати від співвласників оплату наданої послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором.
За змістом п.п. 10, 11 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 ціна послуги з управління багатоквартирним будинком зазначена в Додатку 1 до даного Договору. Кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території міститься у додатку 3 до цього Договору.
Плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктами 30, 31 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 визначено, що цей Договір укладається строком на один рік та діє до 31.12.2019 року. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на один рік.
Додатком 1 до Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 встановлено з 01.01.2019 тариф (вартість) послуги - 2,44 грн за 1 м.кв. загальної площі.
Додатковою угодою від 30.10.2019 Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» погоджено новий кошторис витрат на утримання будинку на 2020 рік, у зв'язку з чим викладено в новій редакції Додаток 1 до Договору, встановивши з 01.01.2020 тариф (вартість) послуги - 2,70 грн за 1 м.кв. загальної площі житлового/нежитлового приміщення.
Додатковою угодою №2 від 01.12.2020 Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» погоджено новий кошторис витрат на утримання будинку на 2021 рік, у зв'язку з чим викладено в новій редакції Додаток 1 до Договору, встановивши з 01.01.2021 тариф (вартість) послуги - 3,32 грн за 1 м.кв. загальної площі житлового/нежитлового приміщення.
Додатковою угодою від 28.12.2021 у зв'язку з реорганізацією Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради внесено зміни в Договір в частині сторони Замовника, визначивши таким Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, погоджено новий кошторис витрат на утримання будинку на 2022 рік, у зв'язку з чим викладено в новій редакції Додаток 1 до Договору, встановивши з 01.01.2022 тариф (вартість) послуги - 3,82 грн за 1 м.кв. загальної площі житлового/нежитлового приміщення.
За твердженням позивача, відповідачем не виконувала покладені на нього зобов'язання за законом та Договором щодо оплати наданих ТОВ «Наш-Добробут.» послуг з управління багатоквартирним будинком, співвласником майна у якому є Товариство з обмеженою відповідальністю «Латуж», внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем за надані послуги у загальному розмірі 11 604,00 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 175,66 грн пені, 1402,65 грн - 3% річних та 6628,04 грн інфляційних втрат, з вимогами про стягнення яких заявлено цей позов до Господарського суду.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (тут і надалі ГК України в редакції на час існування спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» Договір про надання послуг з управління будинком, прибудинковою територією та об'єктами благоустрою від 28.12.2016 (з урахуванням змін та доповнень) за своєю правовою природою є договором надання послуг, а тому, виниклі між сторонами спірні правовідносини підпадають під регулювання Цивільного кодексу України.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить, зокрема, послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає:
1) утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно- технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у .разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), тримання ліфтів тощо;
2) купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
3) поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно із п.п. 1, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до п.п. 1, 2, 5 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.
Якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.
Водночас, пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» установлено, що до визначення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, форми управління багатоквартирним будинком, але не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, послуги з утримання такого будинку надає суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку до набрання чинності цим Законом.
У разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб'єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.
Таким чином, подані суду докази свідчать, що у зв'язку з неприйняттям співвласниками багатоквартирного будинку №9 по вул. Довженка, в м. Ужгород рішення про форму управління багатоквартирним будинком в річний строк з дати набрання чинності Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (тобто до 01.07.2016) Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради на конкурсних засадах визначено позивача як надавача послуг з управління таким багатоквартирним будинком з яким укладено Договір від 28.12.2016 року.
З урахуванням наведеного, відповідач як співвласник нерухомого майна, що знаходиться в такому багатоквартирному будинку - квартири №10 загальною площею 46,90 м.кв. (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав від 24.06.2025 №432725480) є споживачем наданої управителем послуги з управління багатоквартирним будинком та повинен здійснювати оплату такої послуги за встановленим органом місцевого самоврядування тарифом.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач, зокрема, має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
При цьому, суд враховує, що за змістом ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Матеріали справи не містять будь-яких письмових заперечень з боку відповідача стосовно наданих послуг, акти-претензії, складені у відповідності до норм чинного законодавства та положень п. 20 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018, відсутні, що свідчить про прийняття відповідачем наданих послуг, а відтак і його обов'язок як співвласника сплатити кошти за надані послуги з управління багатоквартирним будинком.
Відповідно до вимог ст. ст. 316, 317, 322 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Тягар утримання майна, що йому належить, відповідно до вимог ст. 322 ЦК України, покладено на власника. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV (редакція вказаної норми була чинна до 01.05.2019) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що в період із березня 2017 року по травень 2024 року включно позивачем, як Управителем за Договором надано відповідачу, як співвласнику (споживачу) визначені Договором послуги з управління багатоквартирним будинком №9 по вул. Довженка у м. Ужгород, виходячи з визначених Додатком 1 до Договору тарифів (з урахуванням їх зміни) - 1,3508 грн за 1 м.кв. у 2017 році, 1,8010 грн за 1 м.кв. у 2018 році, 2,44 грн за 1 м.кв. у 2019 році, 2,70 грн за 1 м.кв. у 2020 році, 3,32 грн за 1 м.кв. у 2021 році, 3,82 грн за 1 м.кв. у 2022-2024 роках, на загальну суму 11 604,00 грн.
При цьому, відповідно до поданого позивачем розрахунку, який жодним чином не заперечений відповідачем, останнім неналежно виконувалися зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг у визначений в п. 11 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 строк, у зв'язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж» за період із березня 2017 року по травень 2024 року включно становить 11 604,00 грн, яка станом на час розгляду справи в суді не погашена.
І оскільки факт порушення відповідачем зазначених зобов'язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж» 11 604,00 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 24 Договору в редакції Додаткової угоди від 31.12.2018 визначено, що за несвоєчасне та/або не в повному обсязі внесення плати за послугу з управління співвласники сплачують управителю пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. При цьому загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» згідно з якими у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Водночас, дію означеної частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з 18.03.2020 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)») і до 01.07.2020 було зупинено на підставі згаданого Закону України від 17 березня 2020 року № 533-IX, а відтак, правові підстави для нарахування позивачем пені в означений період (з 18.03.2020 по 01.07.2020) відсутні.
Згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано відповідачу 175,66 грн пені за несвоєчасну сплату вартості послуг управління багатоквартирним будинком з квітня 2019 року по травень 2024 року включно з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України (за кожен місяць окремо протягом шести місяців).
З урахуванням наведеного, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована за визначені позивачем періоди за виключенням часу зупинення дії частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (з 18.03.2020 по 01.07.2020) в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення в сумі 168,10 грн, а позов в цій частині таким, що підлягає до задоволення судом.
У задоволенні вимог про стягнення 7,56 грн пені суд відмовляє, позаяк пеня у цій частині позивача нарахована за період зупинення дії Закону, який дає право на її нарахування у відповідному розмірі.
Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано відповідачу за несвоєчасну сплату вартості послуг управління багатоквартирним будинком з квітня 2019 року по травень 2024 року включно нараховано за кожен місяць окремо за період з 01.04.2017 по 31.05.2025 - 3% річних в розмірі 1402,65 грн та інфляційні втрати на суму 6628,04 грн.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 1402,65 грн - 3% річних та 6628,04 грн втрат від інфляції, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволено позовних вимог.
Крім того, відповідно до поданої суду заяви від 17.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» просить суд стягнути з відповідача 3300,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між ним та Адвокатським об'єднанням «Греца і Партнери» Договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 року.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
При зверненні до суду з цим позовом за змістом позовної заяви позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції складаються в тому числі з витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 12 000,00 грн.
Звертаючись до суду із заявою про стягнення з відповідача 3300,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між ним, як Клієнтом та Адвокатським об'єднанням «Греца і Партнери» Договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 року.
За змістом п. 1.1. даного Договору Виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені даним Договором, а Клієнт зобов'язується прийняти (отримати) та оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного Договору.
Згідно з пунктом 5.1. Договору від 14.11.2023 за послуги згідно цього Договору Клієнт сплачує Виконавцю гонорар в наступних розмірах: 1800 грн за одну годину роботи старшого партнера Об'єднання; 1500 грн за одну годину роботи партнера Об'єднання; 1200 грн за одну годину роботи адвоката Об'єднання.
Надані послуги оформляються актами виконаних робіт, що готуються Виконавцем або щомісячно протягом дії цього договору, або по факту виконання конкретного замовлення (послуги) чи участі в конкретній судовій справі. Такі акти Клієнт негайно зобов'язаний підписувати, та направляти на адресу Виконавця (п. 5.3. Договору від 14.11.2023).
За змістом п.п. 6.1., 6.2. Договору оплата виконуваних Виконавцем робіт (наданих послуг) здійснюється Клієнтом на протязі трьох робочих днів з моменту отримання рахунку Виконавця. Грошові розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковому порядку, шляхом перерахування Клієнтом відповідних грошових сум зі свого поточного рахунку на поточний рахунок Виконавця у банківській установі, або готівкою.
Згідно з наданим суду детальним описом робіт (послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 17.09.2025, до складу правової (правничої) допомоги позивачу включено:
- підготовка позовної заяви ТОВ «Наш-Добробут.» про стягнення заборгованості з ТОВ «Латуж» за надані послуги з управління багатоквартирним будинком №9 по вулиці Довженка у місті Ужгород (з урахуванням підготовки обґрунтованого розрахунку, оформлення позовної заяви для подання до суду засобами електронного кабінету та подання позовної заяви до суду), тривалістю 2,25 год, вартістю 2700,00 грн;
- підготовка заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи № 907/790/25 в суді першої інстанції, тривалістю 0,50 год, вартістю 600,00 грн.
При оцінці наданого позивачем опису наданої Адвокатом правничої допомоги суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 щодо питання застосування приписів частини 3 статті 126 ГПК України стосовно змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Зазначений у детальному описі робіт (послуг) від 17.09.2025 перелік правничої допомоги, яка надавалася Виконавцем Клієнту включена сторонами Договору до актів виконаних робіт №005470 від 16.07.2025 та №005770 від 16.09.2025, вартість якої на підставі виставлених Адвокатським об'єднанням рахунків №005470 від 16.07.2025 та №005770 від 16.09.2025 сплачена позивачем, на підтвердження чого суду надано платіжні інструкції №1318 від 15.08.2025, №1355 від 17.09.2025 року.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатським об'єднанням «Греца і Партнери» правової допомоги на суму 3300,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такий вид наданої відповідачу правової допомоги як: «Підготовка заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи № 907/790/25 в суді першої інстанції» не стосується суті спору і безпосереднього захисту порушених прав та інтересів клієнта в межах судової справи про стягнення заборгованості.
Так, заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією, спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
З огляду на це подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору.
Отже, заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Означена правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 та суд вважає її релевантною до застосування у спірній частині правовідносин.
Окрім того, суд зважає, що дії адвоката позивача, пов'язані з направленням засобами «Електронного суду» позовної заяви не можуть бути віднесені до передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видів правничої допомоги, яка надається безпосередньо адвокатом клієнту.
Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 2000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка підтверджена документально - «Підготовка позовної заяви….», виходячи з встановлених в детальному описі робіт ставок та з урахуванням часу, необхідного для надання правничої допомоги представниками позивача у справі, яка розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, за наслідками розгляду спору в даній справі позовні вимоги задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у підтвердженому судом розмірі 2000,00 грн покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж» (89600, м. Мукачева Закарпатської області, вул. Ужгородська, буд. 194А, код ЄДРПОУ 22103657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш-Добробут.» (88000, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 23/30, код ЄДРПОУ 36357996) 11 604,00 грн (одинадцять тисяч шістсот чотири гривні 00 копійок) заборгованості, 168,10 грн (сто шістдесят вісім гривень 10 копійок) пені, 1402,65 грн (одну тисячу чотириста дві гривні 65 копійок) - 3% річних, 6628,04 грн (шість тисяч шістсот двадцять вісім гривень 04 копійки) втрат від інфляції, 2421,47 грн (дві тисячі чотириста двадцять одну гривню 47 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 1999,24 грн (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 24 копійки) судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 23 вересня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.