23.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/518/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Кощеєв І.М., Мороз В.Ф.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 25.04.2025, суддя Юзіков С.Г.) у справі № 904/518/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКОРАГРОПРОМ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ"
про стягнення боргу за договором поставки,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦУКОРАГРОПРОМ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" заборгованість у розмірі 146 171,34 грн та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки №04/0424/17 від 10.04.2024 в частині поставки оплаченого товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКОРАГРОПРОМ" 146 171 грн. 34 коп. заборгованості, 2 422 грн. 40 коп. судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що, враховуючи оплату позивачем товару в рамках договору 04/0424/17 від 10.04.2024, в межах ціни Договору (п. 2.2) та з огляду на те, що відповідач не поставив оплачений товар на загальну суму 146 171,34 грн. в установлений Договором строк, - строк виконання зобов'язання з повернення позивачеві передоплати, є таким, що настав.
Дослідивши надані до матеріалів справи докази (Договір, додаткові угоди, рахунки, платіжні інструкції, видаткова накладна), беручи до уваги відсутність заперечень відповідача, відсутність доказів поставки товару, відсутність доказів повернення відповідачем передоплати, суд першої інстанції визнав обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 146 171,34 грн.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 25.04.2025 прийняти нове рішення, яким розглянути питання про закриття провадження у справі № 904/518/25 або про залишення позовної заяви без розгляду або змінити судове рішення у відповідній частині. Здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування скарги заявник наводить наступні доводи:
- розгляд справи за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду: відповідач не отримував копії позовної заяви та копій доданих до неї документів, ухвали суду першої інстанції від 18.02.2025 про відкриття провадження у справі та будь-яких інших повідомлень про розгляд цієї справи;
- про цю справу № 904/518/25 та про рішення суду першої інстанції відповідач довідався лише з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, де рішення суду першої інстанції було опубліковане 28.04.2025. Після цього відповідач 05.05.2025 зареєстрував електронний кабінет у ЄСІКС;
- відповідач не отримував повідомлень про дату, час і місце засідання суду ані поштовим відправлення №0610231799705, ані будь-яким іншим чином;
- у матеріалах справи наявна та судові першої інстанції мала бути достовірно відома інформація про інші засоби зв'язку і адреси для комунікації із відповідачем. Відповідач не отримував жодних повідомлень від суду першої інстанції за відомими останньому засобами зв'язку відповідача (електронною поштою, телефонним зв'язком). Про (спробу) використання таких засобів зв'язку не зазначає і сам суд першої інстанції;
- відповідач не отримував ухвали суду першої інстанції від 18.02.2025 про відкриття провадження у справі, а отже не знав про відкриття провадження у справі та не мав змоги подати відзив (додатково слід врахувати, що і позовної заяви відповідач також не мав);
- оскільки на момент подання позовної заяви у цій справі відповідач не мав зареєстрованого електронного кабінету у ЄСІКС, позивач мав виконати обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 172 ГПК України, саме надіслати відповідачеві відповідні копії позовної заяви листом з описом вкладення. А в силу п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України позивач мав додати до позовної заяви документи, які підтверджують таке надіслання;
- до позовної заяви позивач додав поштові документи стосовно поштового відправлення № 0505250619353 від 06.02.2025 (АТ «Укрпошта»), яким він нібито надіслав відповідачеві матеріали, передбачені ч. 1 ст. 172 ГПК України. Суд першої інстанції ухвалою від 12.02.2025 залишив позовну заяву без руху та зобов'язав позивача усунути її недоліки. Таке рішення суд першої інстанції обґрунтував, зокрема, тим, що позивач не додав до позовної заяви розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку;
-13.02.2025 позивач подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, до якої додав поштові документи стосовно вже іншого поштового відправлення № 0407100259543 від 13.02.2025 (АТ «Укрпошта»): 1) опис вкладення (ф. 107) від 13.02.2025; 2) накладна № 0407100259543 від 13.02.2025; 3) фіскальний чек № 161392 від 13.02.2025. Вважаючи це виконанням вимог ухвали від 12.02.2025, суд першої інстанції ухвалою від 18.02.2025 відкрив провадження у справі;
- відповідач вважає, що додані позивачем до заяви про усунення недоліків від 13.02.2025 документи не підтверджують ані належного виконання позивачем обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 172 та п. 1 ч. 1 ст 164 ГПК України, ані належного виконання позивачем вимог ухвали від 12.02.2025. Адже, з огляду на ці документи, позивач нібито відправив відповідачеві позову заяву із додатками 13.02.2025, тобто вже після подання позовної заяви (07.02.2025);
- позивачем не доведено вжиття заходів досудового врегулювання спору, в тому числі, не подано відповідних доказів, у цій справі на стадії відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву на підставі п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України, а не вирішувати питання про відкриття провадження та розглядати справу по суті;
- оскільки позивачем не доведено вжиття заходів досудового врегулювання спору, в тому числі, не подано відповідних доказів, то позовна заява подана без додержання вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 та п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України. Таким чином, наявні підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви (позову) без розгляду;
- невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, з урахуванням викладеного вище у пунктах 2.4.1., 2.4.2. означає, що в силу умов Договору у позивача не виникло право на захист шляхом звернення до суду. Звернення позивача до суду було передчасним, а справа не могла розглядатися судом. У цьому відповідач вбачає підставу для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України («спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства»);
- Додаток № 1 та відповідний Рахунок-фактура №1505/01 і Додаток № 2 та відповідний Рахунок-фактура №1505/02 передбачають поставку товару на загальну суму лише 101 833,39 грн, а саме:
84 861,16 грн (без ПДВ);
101 833,39 грн (з ПДВ);
ПДВ - 16 972,23 грн.
- пункт 2.1. Додатку № 1 та пункт 2.1. Додатку № 2 визначають суму попередньої оплати на рівні 100% вартості товару без ПДВ, тобто 59 261,16 грн та 25 600,00 грн відповідно (всього попередньої оплати - 84 861,16 грн). Отже, декларована позивачем в якості попередньої оплати та кваліфікована в цій же якості судом першої інстанції сума (177 893,29 грн) є більшою, ніж загальна сума попередньої оплати, яку погодили сторони - на 93 032,13 грн (=177 893,29 грн - 84 861,16 грн). Вона також є більшою навіть загальної ціни товару (із ПДВ) - на 76 059,90 грн (= 177 893,29 грн - 101 833,39 грн);
- позивач не довів, а суд першої інстанції не встановив належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами правової природи такої різниці (93 032,13 грн) між нібито здійсненою попередньою оплатою та погодженим сторонами розміром попередньої оплати. Суд першої інстанції помилково кваліфікував всю суму, тобто 177 893,29 грн, включаючи вказану різницю (93 032,13 грн), як попередню оплату за Договором;
- основною матеріально-правової нормою, яку застосував суд першої інстанції при вирішенні справи по суті, є норма ч. 2 ст. 693 ЦК України. Положення цієї норми застосовні лише щодо попередньої оплати. Оскільки, суд першої інстанції помилково виснував щодо правової природи спірної суми грошових коштів саме, як попередньої оплати, наявне застосування закону, який не підлягає застосуванню, тобто неправильне застосування норм матеріального права;
- є правильною така послідовність розгляду застосування повноважень суду апеляційної інстанції: 1) закриття провадження у справі; 2) залишення позовної заяви без розгляду; 3) ухвалення нового судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення;
- ухвалення рішення суду по суті справи, провадження у якій підлягає закриттю, або ж позовна заява у якій підлягає залишенню без розгляду, є неможливим. Тому рішення про ухвалення нового судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення може бути ухвалене лише у разі, якщо суд апеляційної інстанції визнає неможливим закриття провадження у справі та залишення позовної заяви без розгляду;
- за наявності підстав як для закриття провадження у справі, так і для залишення позову без розгляду - слід в першу чергу, підтвердити чи спростувати наявність підстав саме для закриття провадження у справі, оскільки наслідки закриття провадження у справі унеможливлюють повторне звернення до суду, на відміну від залишення позову без розгляду. Інакший порядок може призвести до ситуації, коли позов буде залишено без розгляду, позивач звернеться до суду повторно, і знову постане питання про закриття провадження у справі; це не відповідатиме принципам правової визначеності та процесуальної економії.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ", в якому зазначив, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 прийняте у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права.
Щодо доводів відповідача про порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення про розгляд справи та направлення процесуальних документів позивач зазначив наступне:
- судом першої інстанції було здійснено належне направлення ухвали про відкриття провадження за допомогою поштового відправлення №0610231799705, яке було надіслано на адресу вказану у ЄДРПОУ та у позовній заяві. Крім того, ухвалу про відкриття провадження у справі №904/518/25 було оприлюднено 19.02.2025 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим для всіх осіб;
- закон не зобов'язує суд використовувати інші способи повідомлення сторін, такі як електронна пошта або телефонний дзвінок, і відсутність таких повідомлень не може вважатися порушенням прав відповідача чи підставою для скасування судового рішення.
- з 18.10.2023 введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким зокрема внесено зміни до положень Господарського процесуального кодексу України;
- відповідно положень ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно- телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку;
- ТОВ «Дніпропромторг» станом на момент розгляду позовної заяви було віднесено до категорії осіб, які зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами;
- відсутність факту отримання процесуальних документів відповідачем не є підставою для визнання процесуальних дій суду неналежними, оскільки відповідно до наведених вище норм процесуального права, ризик неотримання поштових документів, зокрема через обставини, що не залежали від суду, покладається на сторону, яка має за мету отримати документи.
Стосовно надсилання позовної заяви та доданих до неї документів, то позивач зазначив, що він виконав усі передбачені законом обов'язки щодо попереднього повідомлення відповідача про подання позову, а саме:
- 06.02.2025 на адресу відповідача направлено копію позовної заяви разом з усіма доданими до неї документами поштовим відправленням №0505250619353;
- повторно, 13.02.2025 позивач направив аналогічний пакет документів за тим самим місцем реєстрації відповідача поштовим відправленням №0407100259543;
- обидва поштові відправлення були оформлені цінним листом з описом вкладення, що підтверджується відповідними доказами, які долучені до матеріалів справи;
- в обох випадках відправлення було повернуто відправнику (позивачу) з причини «закінчення строку зберігання», тобто внаслідок неотримання відповідачем. (Інформація про трекінг з сайту https://track.ukrposhta.ua додається).
Щодо досудового врегулювання спору позивач надав наступні пояснення:
- у зв'язку з непоставкою Товару та з метою досудового врегулювання спору 23.07.2024, позивач звернувся до відповідача з Листом вих.№02-24/287 від 23.07.2024 та просив повернути надмірно сплачені кошти згідно Договору поставки в розмірі 146 171,34 грн. (Копія листа наявна в матеріалах справи);
- відповідач на вказаний лист позивача відповідь не надав, грошові кошти в розмірі 146 171,34 грн. - не повернув;
- відповідно до п.6.1. Договору поставки, за порушення умов Договору Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством України. При порушенні своїх зобов'язань по Договору винна Сторона на вимогу другої Сторони відшкодовує документально підтверджені збитки в повному обсязі;
- відповідно до п.6.3. Договору поставки, у випадку прострочення строку поставки Товару понад 10 (десять) календарних днів Покупець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, шляхом надання Постачальнику письмового повідомлення про розірвання Договору. В цьому випадку Постачальник зобов'язується протягом 2-х банківських днів з дати отримання Постачальником вимоги повернути Покупцю сплачені ним грошові кошти - попередню оплату за не поставлений Постачальником Товар;
- користуючись своїм правом передбаченим п.6.3. Договору поставки, 13.11.2024 позивач з погодженої сторонами в п.10.10. Договору поставки електронної адреси - mykola.kysil@astarta.ua надіслав на погоджену сторонами в Договорі поставки електронну адресу відповідача - dnepropromtorg@gmail.com, Повідомлення-Вимогу про розірвання Договору поставки та повернення попередньої оплати вих.№02-24/463 від 12.11.2024;
- відповідь на електронну пошту від відповідача отримано не було, при цьому відповідач не заперечує факт отримання Повідомлення-Вимоги на електронну адресу, та не заперечує використання ним електронної адреси - dnepropromtorg@gmail.com;
- додатково, на виконання п.10.10. Договору поставки, 15.11.2024 позивач надіслав поштовим відправленням №0600983058083 за зареєстрованим місцезнаходження відповідача, Повідомлення-Вимогу про розірвання Договору поставки та повернення попередньої оплати вих.№02-24/463 від 12.11.2024. Відправлення №0600983058083 було повернуто відправнику (позивачу) з причини «закінчення строку зберігання», тобто внаслідок неотримання відповідачем (Інформація про трекінг з сайту http s ://track.ukrposhta.ua додається);
- позивач діяв у відповідності до умов укладеного Договору поставки та вживав заходи врегулювання спору у досудовому порядку, про що зазначено в самій позовній заяві та підтверджено долученими до неї письмовими доказами.
Також додатково в обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги позивач вказав, що доводи апеляційної скарги зводяться до некоректного тлумачення положень Договору та довільного трактування грошового зобов'язання, зокрема відповідач намагається звузити обсяг попередньої оплати лише до зазначеного у двох додатках (№1 і №2), ігноруючи сам факт отримання ним значно більшої суми без належного виконання зобов'язання з поставки товару на відповідну вартість.
Крім цього, позивач звертає увагу, що скаржник в апеляційній скарзі не пояснює, які саме положення норми ч.2 ст. 693 ЦК України, на його думку, були застосовані некоректно або витлумаченні неправильно, а також не ідентифікує конкретних фактів чи обставин справи, що могли б свідчити про таку помилку. В апеляційній скарзі відповідач не вказує, яка саме норма матеріального права, на його переконання, мала б бути застосована натомість, не пропонує альтернативної правової кваліфікації спірних відносин чи механізму вирішення спору.
Також позивач просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи докази, що подаються разом з відзивом, а саме: трекінг відправлень Укрпошта Дніпропромторг позов, Трекінг відправлень Укрпошта Дніпропромторг позов 2, Трекінг відправлень Укрпошта Дніпропромторг Розірвання договору.
Позивач просить суд врахувати, що зазначені докази не подавались у суді першої інстанції, оскільки на той момент від відповідача не надходило жодних заперечень щодо позовних вимог, що унеможливлювало передбачити потребу в поданні цих доказів. Однак, у зв'язку з поданням апеляційної скарги та викладенням у ній доводів, що заперечують правову позицію позивача, подання зазначених доказів на даному етапі є необхідним для спростування позиції відповідача та забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи в апеляційній інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою суду від 19.05.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/518/25. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/518/25.
23.05.2025 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 у справі № 904/518/25. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
13.06.2025 через систему «Електронний суд», керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" надав до Центрального апеляційного господарського суду відповідь на відзив позивача.
У відповіді на відзив відповідач зазначає, що саме лише оприлюднення судових рішень у ЄДРСР не є належною формою вручення судового рішення та відповідач не має позитивного обов'язку здійснювати моніторинг ЄДРСР. Крім того, відповідач тривалий час не був учасником будь-яких судових справ, про цю справу № 904/518/25 до її вирішення по суті не знав, а тому моніторинг ЄДРСР відповідачем не може розглядатися як необхідні розумні заходи щодо набуття обізнаності про стан своїх справ.
Відповідач наголошує, що ч. 6 ст. 6 ГПК України містить процесуальну норму права, яка може зобов'язувати лише суб'єктів процесуальних відносин. Відповідно, і її нереалізація може мати наслідки лише для суб'єктів процесуальних правовідносин. Таким чином, доповнення переліку суб'єктів, які реєструють свої електронні кабінети в ЄСІКС в обов'язковому порядку, породжує обов'язок «нових» суб'єктів зареєструвати свій кабінет тоді, коли вони вперше після набрання чинності відповідними змінами виявляються залученими (або мають намір бути залученими) до процесуальних правовідносин.
Далі відповідач вказує на неналежність виконання обов'язку з надсилання позовної заяви першим поштовим відправленням (№ 0505250619353), встановлене судом першої інстанції в ухвалі від 12.02.2025 про залишення позовної заяви без руху. Ця ухвала набрала законної сили. Вказані судом першої інстанції недоліки стосовно поштового відправлення № 0505250619353 (до позовної заяви не додано розрахунковий документ, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку) позивач не усунув (тобто не надав розрахунковий документ, а отже не довів валідності поштового відправлення № 0505250619353); натомість позивач нібито направив позовну заяву відповідачеві повторно (поштове відправлення № 0407100259543 від 13.02.2025).
За таких обставин, як вважає відповідач, позивач не може посилатися на перше поштове відправлення (№ 0505250619353), як на належне виконання обов'язку з надсилання позовної заяви відповідачеві, оскільки це суперечитиме як судовому рішенню, яке набрало законної сили, так і попередній поведінці самого позивача.
Що ж стосується другого поштового відправлення (№ 0505250619353), то у відзиві позивач жодним чином не спростував тих недоліків цього відправлення, які відповідач обґрунтував у апеляційній скарзі (п. 2.3.6.).
Більше того, на думку відповідача, позивач у відзиві фактично підтвердив доводи апеляційної скарги про те, що позивач діяв не достатньо добросовісно - направив поштове відправлення № 0505250619353 не на конкретну адресу відповідача (яка була відома), а на поштове відділення («Склад-Склад»). Це ж підтверджується і доданим до відзиву трекінгом цього поштового відправлення, з якого видно, що після прибуття відправлення до поштового відділення 51928 у м. Кам'янському не було жодної спроби адресно вручити відправлення відповідачеві.
Відповідач також стверджує, що договором дійсно встановлено максимальну вартість товару - 200 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Однак це є лише потенційним максимальним значенням ціни товару, а конкретна ціна товару має бути погоджена Сторонами в додатках до Договору, як це передбачено пунктом 2.1. Договору та додатково зазначено у пункті 2.2. Договору. Виходячи із додатків до Договору (№ 1 від 10.04.2024 та № 2 від 10.04.2024) та рахунків-фактур (№1505/01 від 15.05.2024 та №1505/02 від 15.05.2024), загальна вартість (ціна) товару за Договором погоджена в розмірі 101 833,39 грн (з ПДВ), а передплата погоджена в розмірі 100% такої вартості товару без ПДВ, тобто 84 861,16 грн.
За таких обставин, відповідач звертає увагу, що немає жодних підстав вважати попередньою оплатою суми, які перевищують такий погоджений Сторонами розмір загальної ціни товару та попередньої оплати, навіть якщо такі суми знаходяться в межах максимально можливої ціни за Договором.
Суд першої інстанції не приділив жодної уваги аналізу відповідності розміру «передплати» в 177 893,29 грн умовам Договору, іншим обставинам та матеріалам справи та не зробив щодо цього жодних явних висновків. Саме в цьому, на думку скаржника, і полягає нез'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи.
Позивач не міг здійснювати попередню оплату за абстрактний товар, жодні характеристики якого, у тому числі, номенклатура, кількість, ціна, не були погоджені Сторонами у додатках до Договору, - навіть якщо розмір такої оплати вкупі з іншими платежами не перевищував встановленої Договором максимальної вартості товару.
Відповідач повторно вказав, що в апеляційній скарзі він достатньо ясно пояснив, що таке неправильне застосування відбулося у формі «застосування закону, який не підлягає застосуванню» (ч. 2 ст. 277 ГПК України), а саме:
1) норма ч. 2 ст. 693 ЦК України застосовна лише до відносин попередньо оплати;
2) суд першої інстанції помилково виснував щодо правової природи всієї спірної суми грошових коштів саме як попередньої оплати. Правова природа 93 032,13 грн як попередньої оплати залишилася недоведеною;
3) отже, застосовуючи ч. 2 ст. 693 ЦК України до всієї спірної суми грошових коштів, суд першої інстанції допустив застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно про протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 (у зв'язку з відрядженням судді Дарміна М.О.) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Мороз В.Ф.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
10.04.2024 сторони уклали Договір поставки № 04/0424/17 (далі Договір), за п. 1.1. якого Постачальник (Відповідач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити та передати у власність Покупця (Позивач) стрічки конвеєрні, набивки паси привідні та інші матеріали (далі - товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти Товар та оплатити його вартість.
Ціна за Товар визначається в Додатках до цього Договору (п.2.1 Договору).
Загальна вартість Товару по цьому Договору визначається сумарною вартістю партій Товару, поставлених Постачальником та прийнятих Покупцем протягом строку дії цього Договору, згідно укладених Сторонами Додатків до цього Договору, але не може перевищувати більше 200 000,00 грн. з урахуванням ПДВ 20% (п.2.2. Договору).
Покупець здійснює оплату Товару в безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що вказано в цьому Договорі. Сторони прийшли до згоди вважати датою здійснення оплати - дату списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця (п.2.4 Договору).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що кількість Товару визначається в Додатках до цього Договору.
Під час передачі Товару Покупцю, Постачальник зобов'язується надати Покупцю наступні документи (п.5.2 Договору):
- товарно-транспортна накладна, видаткова накладна або Акт приймання-передачі;
- оригінал рахунку-фактури;
- паспорт на виріб/Товар або сертифікат якості (відповідності) Товару.
Приймання-передача Товару оформлюється видатковою накладною або Актом приймання-передачі Товару, що підписується уповноваженими представниками Сторін. Датою поставки Товару є дата приймання Товару Покупцем, що підтверджується підписом уповноваженого представника Покупця у видатковій накладній або Акті приймання-передачі Товару. Покупець зобов'язується здійснити приймання Товару за кількістю в день поставки Товару до місця поставки (п.5.5. Договору).
За порушення умов Договору Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством України. При порушенні своїх зобов'язань до Договору винна Сторона на вимогу другої Сторони відшкодовує документально підтверджені збитки в повному обсязі (п.6.1 Договору).
Згідно з п.8.1 Договір вступає в силу з дати його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов'язань Постачальника - до повного їх виконання/закінчення.
Закінчення строку дії або розірвання цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та не звільняє Постачальника від обов'язку повернути Покупцю сплачені ним грошові кошти (попередню оплату) за непоставлений Товар (п.8.2 Товару).
Також, 10.04.2024 сторони підписали Додаток №1 до Договору поставки №04/0424/17 від 10.04.2024, за п.1 якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити Товар, зазначений в цьому Додатку № 1.
Загальна вартість Товару по цьому Додатку без ПДВ складає 59 261,16 грн., ПДВ складає 11 852,23 грн., всього з ПДВ складає 71 113,39 грн.
Покупець здійснює попередню оплату вартості Товару в розмірі 59 261,16 грн, що становить 100% без ПДВ від загальної вартості Товару по цьому Додатку протягом 7 банківських днів з дати підписання цього Додатку за умови отримання Покупцем рахунку-фактури Постачальника (п.2.1 Додатку №1).
Поставка Товару по цьому Додатку має бути здійснена Постачальником до 3 календарних днів з дати отримання Постачальником попередньої оплати, згідно п.2.1 цього Додатку (п.3 Додатку №1).
10.04.2024 сторонами підписали Додаток №2 до Договору поставки №04/0424/17 від 10.04.2024, за п.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити Товар, зазначений в цьому Додатку № 1.
Загальна вартість Товару по цьому Додатку без ПДВ складає 25 600,00 грн., ПДВ складає 5120,00 грн., всього з ПДВ складає 30 720,00 грн.
На виконання умов Договору поставки та Додатків до нього, Відповідач виставив Позивачеві рахунки-фактури №1505/01 від 15.05.2024 на суму 71 113,39 грн. з ПДВ, та №1505/02 від 15.05.2024 на суму 30 720,00 грн. з ПДВ.
Позивач перерахував Відповідачеві передплату в розмірі 177 893,29 грн., зокрема: 21.05.2024 - 148 244,41 грн., 04.07.2024 - 29 648,88,00 грн.
Відповідач поставив Позивачеві товар на загальну суму 31 721,95 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3105/01 від 31.05.2024.
За даними позивача, відповідач не поставив оплачений товар на загальну суму 146 171,43 грн.
23.07.2024 позивач направив відповідачеві листа вих.№02-24/287, в якому просив повернути надмірно сплачені кошти по Договору № 04/0424/17 від 10.04.2024 у розмірі 146 171,34 грн.
12.11.2024 позивач направив відповідачеві листа вих.№02-24/463 про розірвання Договору поставки в односторонньому порядку та повернення коштів у розмірі 146 171,34 грн. на розрахунковий рахунок.
За даними позивача, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, предметом позову в даній справі є вимога покупця про повернення суми попередньої оплати, сплаченої за договором поставки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша статті 693 ЦК України).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед - у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
За приписами частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 914/1314/24.
Разом з тим, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (аналогічні висновки наведено, зокрема. в постанові Верховного Суду від 06.08.2025 у справі № 504/4355/18).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та у постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти в супереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виставив позивачеві рахунки-фактури №1505/01 від 15.05.2024 на суму 71 113,39 грн. з ПДВ, та №1505/02 від 15.05.2024 на суму 30 720,00 грн. з ПДВ.
Позивач, на виконання умов Договору, вніс передоплату за Договором у сумі 177 893,29 грн., в саме 21.05.2024 - 148 244,41 грн. (призначення платежу: 100% передоплата за матеріали згідно ДГ 04/0424/17 від 10.04.2024), 04.07.2024 - 29 648,88,00 грн. (призначення платежу: доплата 20% за матеріали згідно ДГ 04/0424/17 від 10.04.2024).
У п. 3 Додаткової угоди № 1 та Додаткової угоди № 2 сторони узгодили, що поставка Товару по цьому Додатку має бути здійснена Постачальником до 3-х календарних днів з дати отримання Постачальником попередньої оплати згідно з п. 2.1 цього Додатку.
Проте, відповідач поставив позивачеві товар лише на суму 31 721,95 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3105/01 від 31.05.2024.
Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено про виникнення у позивача як покупця за договором права вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати в порядку вищенаведених приписів ст. 693 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зробив висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України. Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
Посилань на будь-які обставини або норми чинного законодавства, з яких би вбачалося, що вказана норма не підлягає застосуванню, апелянтом не наведено.
Також апеляційним судом відхиляються твердження скаржника, що у позивача не виникло право на захист шляхом звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження поставки відповідачем товару на усю суму внесеної позивачем передоплати, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову щодо стягнення заборгованості у розмірі 146 171,34 грн.
Колегія суддів апеляційного суду також вважає помилковими доводи скаржника щодо відсутності підстав вважати суму 177 893,29 грн попередньою оплатою за Договором поставки №04/0424/17 від 10.04.2024, з огляду на таке.
Умови пункту 2.2 Договору прямо передбачають, що загальна вартість Товару по цьому Договору визначається сумарною вартістю партій Товару, поставлених Постачальником та прийнятих Покупцем протягом строку дії цього Договору, згідно укладених Сторонами Додатків до цього Договору, але не може перевищувати більше 200 000,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%
Позивач оплатив товар в рамках договору 04/0424/17 від 10.04.2024, в межах ціни Договору (п. 2.2).
Отже, з огляду на викладене, оплата у розмірі 177 893,29 грн не суперечить умовам договору 04/0424/17 від 10.04.2024.
Окрім цього, матеріали справи містять належні та допустимі докази перерахування позивачем на користь відповідача зазначених коштів саме на виконання договору, зокрема - платіжні інструкції з прямим посиланням на реквізити договору. Жодних доказів іншого призначення цих коштів відповідачем суду не подано.
Твердження скаржника про те, що конкретна сума попередньої оплати може визначатися лише додатками до договору, не спростовує факту фактичного отримання ним коштів у межах встановленої договором максимальної вартості.
Відповідач, обізнаний з обставинами щодо часткової поставки, маючи в користуванні суму попередньої оплати, на яку не було поставлено товар, не звернувся до позивача з метою врегулювання вказаного питання - або здійснення поставки на цю суму, або її повернення.
Така поведінка апелянта свідчить про фактичне прийняття коштів як попередньої оплати за договором.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сума 177 893,29 грн є попередньою оплатою за Договором, і заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними та відхиляються.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія зазначає наступне.
Так, мотивуючи в апеляційній скарзі вказане порушення апелянт вказує на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів направлення копії позовної заяви відповідачу, на що не звернув увагу суд першої інстанції та відкрив провадження у справі.
Також в обґрунтування апеляційної скарги скаржник відзначає, що відповідач не отримував ухвали суду першої інстанції від 18.02.2025 про відкриття провадження у справі, а отже не знав про відкриття провадження у справі та не мав змоги подати відзив. Про цю справу № 904/518/25 та про рішення суду першої інстанції відповідач довідався лише з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, де рішення суду першої інстанції було опубліковане 28.04.2025. Після цього відповідач 05.05.2025 зареєстрував електронний кабінет ЄСІКС.
Згідно з ч. 1 ст. 172 ГПК України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Частинами 5-7 ст. 42 ГПК України унормовано, до документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Частиною 6 статті 6 ГПК України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, відповідач належить до осіб, які в силу приписів статті 6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Позовна заява від імені подана представником позивача Сегал Є.А. через систему "Електронний суд" 07.02.2025. (а.с. 01-42 т 1)
Проте, відповідно до відомостей електронного суду відповідач зареєстрував електронний кабінет 05.05.2025, в той час, як позов був поданий з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 07.02.2025.
Тобто, відповідач не виконав свого процесуального обов'язку з реєстрації електронного кабінету з метою реалізації належним чином своїх процесуальних прав.
Оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" не виконало свого обов'язку з реєстрації власного електронного кабінету, то, враховуючи положення ч. 7 ст. 42 ГПК України, звільняє позивача від обов'язку надсилання копій документів відповідачу.
Окрім цього, матеріалами справи підтверджено, що копія позовної заяви була надіслана позивачем відповідачу засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення. (а.с. 41 на звороті , 51 т 1)
Таким чином, позивачем при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області було виконано усі вимоги, встановлені у статтях 162, 164, 172 ГПК України.
Згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з вимогами статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Місцевим господарським судом ухвала про відкриття провадження у справі від 18.02.2025 направлялась на адресу відповідачу за адресою місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (51928, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, просп. Івана Мазепи, буд. 53, кв. 43), проте на адресу суду повернулося поштове відправлення №0610231799705 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". (а.с 56 т 1)
Апеляційний суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідач, подаючи апеляційну скаргу, також вказував адресу: 51928, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, просп. Івана Мазепи, буд. 53, кв. 43, як таку, що є місцезнаходженням відповідача. Інших адрес власного місцезнаходження відповідач суду не надавав.
Отже, вказане дає підстави вважати, що така адреса відповідача є актуальною, а відтак саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 18.02.2025 є 25.02.2025.
Разом з тим, колегією суддів враховано і те, що суд першої інстанції своєчасно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим, ухвалу про відкриття провадження у справі від 18.02.2025.
Апелянт обмежився лише загальними твердженнями про те, що не був обізнаний про хід судового розгляду, не обґрунтував, чому у передбачений законодавством спосіб не здійснив обов'язкову реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС до 05.05.2025.
Така бездіяльність в свою чергу призвела до неможливості отримання процесуальних документів у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апелент був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції.
Щодо клопотання позивача у відзиві про долучення додаткових доказів доданих до відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія зазначає, що частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В такому випадку, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до відзиву на апеляційну скаргу) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане, з урахуванням положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17).
Позивач не навів жодних переконливих та належним чином підтверджених доказів того, що у нього дійсно існувала об'єктивна, тобто незалежна від його волі, неможливість подати відповідні докази під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності заяв, скарг на рішення тощо. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Проте, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах "Мушта проти України", заява № 8863/06, п. 37; "Kreuz v. Poland", заява № 28249/95, п. 53; "Golder v. the United Kingdom", заява № 4451/70, п. 38, "Stanev v. Bulgaria", заява № 36760/06, п.п. 229-230).
Апеляційний суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007р.; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016р.).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача не підтверджують існування виняткових обставин, які б виправдовували несвоєчасне подання доказів, а отже, підстав для їх прийняття в апеляційному провадженні немає.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 у справі № 904/518/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2025 у справі № 904/518/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОМТОРГ".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя В.Ф. Мороз