23.09.2025 року м.Дніпро Справа № 912/520/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Кощеєва І.М., Іванов О.Г.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 17.04.2025, суддя Кабакова В.Г.) у справі № 912/520/25
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича, вул. Шевченка, 68, село Миколаївка(пн), Кропивницький район, Кіровоградська область, 27634
про стягнення 139 274,70 грн.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича з вимогами про стягнення 89 596,80 грн боргу, 41 650,91 грн інфляційних втрат, 8 026,99 грн 3% річних, з покладенням на відповідача судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором надання транспортних послуг від 03.01.2022 в частині оплати послуг Фізичної особи - підприємця Каращука Дениса Олеговича.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025, позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на користь ОСОБА_1 89 596,80 грн боргу, 41 650,91 грн інфляційних втрат та 8 026,99 грн 3% річних, а також 3028,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що ФОП Каращук Д.О. свої обов'язки за Договором виконав належним чином, здійснивши перевезення вантажу на замовлення Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича за ТТН, що містяться в матеріалах справи. 25.02.2022 ФОП Каращук Д.О. та Фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича підписали Акт виконаних робіт №2 на суму 89 596,80 грн. Відповідач не заперечив отримання таких послуг на суму 89 596,80 грн. За нормами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Так згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 27.11.2024 Бобринецька державна нотаріальна контора Кіровоградської області видала спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №969, про що внесено відомості до Спадкового реєстру у спадковій справі № 73037972. ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею прав та обов'язків ОСОБА_2 , в тому числі і грошових зобов'язань, крім зобов'язань нерозривно пов'язаних з його особою. ОСОБА_1 є належним позивачем у даній справі.
Суд першої інстанції, дослідивши розрахунок позивача встановив, що за період з 03.03.2022 до 27.02.2025 з суми боргу 89 596,80 грн інфляційні втрати становлять 42 700,89 грн та 3% річних - 8 041,62 грн. Однак, за ч. 1 ст. 14 ГПК України, стягненню підлягають заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 41 650,91 грн та 3% річних - 8 026,99 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій господарський суд зазначив, що позивач не заявив до стягнення штрафні санкції за невиконання відповідачем зобов'язання. Більше того, інфляційні втрати входять до складу основного боргу; чинне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено розмір або звільнено від сплати інфляційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК. Також у даній справі обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних, суд першої інстанції не встановив. Заявлений до стягнення розмір відсотків річних (8026,99 грн) одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора та не є надмірним для боржника.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», керівник Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 17.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції прийшов до неправомірних висновків про те, що до ОСОБА_1 , як до спадкоємиці ФОП Каращук Дениса Олеговича, перейшло право вимоги до ФГ Ковалевського Віталія Івановича за господарськими правовідносинами спадкодавця, та, як наслідок, протиправно визнав ОСОБА_1 належним позивачем у справі, оскільки:
- спадщина, на яку видано свідоцтво складається з: автомашини марки КАМАЗ, модель 53212, тип - загальний вантажний бортовий, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомашини марки OPEL, комерційний опис ASTRA, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причепу марки ЛІДЕР, модель 810081, тип - загальний причіп загальний пр-бортовий-В, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причепу марки ГКБ, модель8350, тип - загальний причіп пр-бортовий - Е, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
- до складу спадкового майна не входить право вимоги за зобов'язаннями, що виникли у спадкодавця під час здійснення ним господарської діяльності (ФОП Каращук Денис Олеговича), а тому позивач не являється правонаступником в розумінні господарського процесуального законодавства та не мала права на звернення до суду із вимогами про стягнення боргу;
- за приписами ст. 1216 ЦК України до спадкоємця можуть переходити права вимоги, які належали спадкодавцю як фізичній особі, а не, як підприємцю, що виключає можливість і процесуального правонаступництва;
Крім цього, відповідач вважає, що судом не вірно визначено суму нарахованих позивачем штрафних/ фінансових санкцій та не досліджено наявність підстав для задоволення заяви про зменшення розміру штрафних санкцій.
На думку скаржника, нарахування штрафних санкцій у визначеному судом розміру свідчило лише про мету особистого збагачення правонаступниці за рахунок фермерського господарства ОСОБА_3 та про ігнорування всіх можливих правил корпоративного спілкування між сторонами в період війни та заклик Президента України про підтримку бізнесу та агропромислового комплексу.
Відповідач зазначає, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій саме за несвоєчасність розрахунку за послуги перевезення, позивач перетворив фактично відповідальність відповідача на каральну санкцію, спрямовану виключно на покарання відповідача, а не на відновлення майнової сфери позивача від правопорушення шляхом компенсації його майнових втрат, порушивши принципи справедливості, розумності визначені ст.509 ЦК України. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум в період воєнного стану, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання відповідачем зобов'язання вочевидь більш вигідні для позивача, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Відповідач з посиланням на рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вказує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта (а в даному спорі позивач навіть не вказує про наявність таких), то суд може з урахуванням інтересів відповідача зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 у справі № 912/520/25 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення є законним.
В обґрунтування своїх заперечень проти апеляційної скарги в частині доводів відповідача про неналежність позивача у даній справі, позивач зазначив наступне:
- ОСОБА_1 є матір'ю померлого ОСОБА_2 , цей факт встановлено судом документально, стороною відповідача це не оспорювалося;
- кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом - ст. 42 Конституції України, що також закріплено й у ст. 50 ЦК України. Правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19 (провадження № 12-129гс19);
- фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном як фізична особа. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України);
- наявність у спадкодавця статусу фізичної особи - підприємця не впливає на можливість заміни кредитора у зобов'язанні його правонаступником - фізичною особою;
- ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею прав та обов'язків ОСОБА_2 , в тому числі і грошових зобов'язань, крім зобов'язань нерозривно пов'язаних з його особою;
- в апеляційній скарзі стороною відповідача не вказано, з яких причин зобов'язання ФГ Ковалевського В.І. мають бути припинені перед фізичною особою - підприємцем Каращуком Д.О.
Стосовно другої підстави апелянта для скасування оскаржуваного рішення щодо не дослідження судом першої інстанції підстави для задоволення його заяви про зменшення розміру штрафних санкцій та посилання відповідача на рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, а також на практику Верховного суду, зокрема на постанови від 18.03.2020 № 902/417/18 та від 03.10.2023 № 686/7081/21, позивач вказав, що апелянт поза увагою залишає той факт, що у наведених справах окрім інфляційних втрат та 3 % річних позивачами нараховувалися інші штрафні санкції, загальний розмір яких значно перевищував або відповідав сумі основного боргу. У даній справі такий критерій відсутній.
Щодо посилання скаржника, що стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відбувається у період війни та нібито ігнорується заклик Президента України про підтримку бізнесу та агропромислового комплексу, позивач наголошує, що поза увагою апелянта залишається те, що і фізична особа-підприємець Каращук Д.О. (до настання смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснював свою діяльність у період воєнного стану, тобто фактично перебував в аналогічному стані з відповідачем.
Крім того, Каращук Д.О. виконав угоду про надання транспортних послуг фактично до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. У січні-лютому 2022 року здійснювалося перевезення вже зібраного врожаю, за який відповідач отримав кошти і мав можливість розрахуватися за отримані послуги.
Стосовно відсутності доходу у Фермерського господарства, як зазначає апелянт, та доданих документів фінансової звітності, на спростування цих доводів сторона позивача наводить у відзиві інформацію з відкритих даних, ресурс «Опендатабот» - https://opendatabot.ua/c/23227389?from=search, згідно з якою ФГ Ковалевського В.І. у 2021 році отримало чистий прибуток в розмірі 9,7 млн.грн, а в 2024 році - 7,9 млн.грн. Тобто, як на 2022 рік, так і на 2024-2025 роки відповідач мав реальну змогу погасити основну суму боргу. Тобто самостійно вжити заходи до виконання зобов'язань, добровільне усунення порушень та наслідків тощо, однак цього не зробив навіть після відкриття судом 1 інстанції провадження у справі.
Також сторона позивача вважає, що 3% річних є справедливою платою за 3 роки користування чужими коштами. Неустойка стороною позивача не нараховувалася та не стягувалася. Доводи про неправильне або помилкове нарахування судом інфляційних втрат і 3% річних апелянтом не наводяться.
Окрім того, позивач звертає увагу, що прохання скаржника зменшити суми інфляційних втрат та 3% річних фактично свідчить про визнання основної суми боргу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 912/520/25. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 912/520/25.
19.05.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 апеляційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 у справі № 912/520/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити; доказ направлення копії апеляційної скарги із доданими до неї документами позивачу - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
04.06.2025 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла зава про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн, відповідно до платіжної інструкції від 04.06.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 у справі № 912/520/25 та вирішено розглядати апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 (у зв'язку з відрядженням судді Дарміна М.О.) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Іванов О.Г.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 є матір'ю померлого ОСОБА_2 за свідоцтвом про народження від 17.12.1992 серії НОМЕР_5 . Відповідно до Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі у спадковій справі № 73037972 та Свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 .
03.01.2022 Фермерським господарством Ковалевського Віталія Івановича (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Каращуком Денисом Олеговичем (Виконавець) укладено Договір надання транспортних послуг (далі - Договір, а.с. 17), за умовами якого:
- Виконавець зобов'язується надати послуги з перевезення вантажу за завданням Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані послуги на умовах даного договору (п. 1.1.),
- Договір укладений на період з 03.01.2022 року по 31.12.2022 року (п. 2.1.),
- Замовник оплачує виконані послуги безготівковими коштами на рахунок виконавця протягом 3-х робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (п. 3.3.).
Договір підписано сторонами та скріплено печаткою Замовника.
На виконання умов Договору 25.02.2022 ФОП Каращук Д.О. здійснив перевезення вантажу за Товарно - транспортними накладними №001584 від 09.02.2022, №001591 від 11.02.2022, №001593 від 13.02.2022, № 001592 від 15.02.2022, № 001595 від 16.02.2022, №001596 від 18.02.2022, № 001597 від 13.02.2022 (а.с. 21-24).
Сторони підписали Акт виконаних робіт №2 на суму 89 596,80 грн (а.с. 18).
27.11.2024 Бобринецька державна нотаріальна контора Кіровоградської області видала спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №969, про що внесено відомості до Спадкового реєстру у спадковій справі № 73037972.
Відповідач у строк не виконав зобов'язання з оплати 89 596,80 грн, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за договором надання транспортних послуг від 03.01.2022, а також інфляційних втрат за період з 03.03.2022 до 27.02.2025 у розмірі 41 650,91 грн та 3% річних - 8 026,99 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що до складу спадкового майна не входить право вимоги за зобов'язаннями, що виникли у спадкодавця під час здійснення ним господарської діяльності (ФОП Каращук Дениса Олеговича), а тому позивач не являється правонаступником в розумінні господарського процесуального законодавства та не мала права на звернення до суду із вимогами про стягнення боргу. Також відповідач вважає, що за приписами ст. 1216 ЦК України до спадкоємця можуть переходити права вимоги, які належали спадкодавцю як фізичній особі, а не, як підприємцю, що виключає можливість і процесуального правонаступництва.
Колегія суддів відхиляє зазначені аргументи скаржника, виходячи з такого.
Як встановлено з матеріалів справи, спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості за Договором надання транспортних послуг від 03.01.2022 виникли між Фермерським господарством Ковалевського Віталія Івановича та померлим ОСОБА_2 саме як фізичною особою-підприємцем.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Статтею 51 ЦК передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Про нероздільність майна, прав та обов'язків фізичної особи, набутих як у зв'язку із підприємницькою діяльністю та і поза нею, додатково свідчить те, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 916/559/17); господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).
При цьому, згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 жовтня 2021 року по справі № 910/1041/15-г, права вимоги за договором, у якому кредитором є фізична особа - підприємець, можуть успадковуватись незалежно від наявності у спадкоємця правового статусу підприємця.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За вимогами ЦК України склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.
Таким чином, права та обов'язки фізичної особи, що набуті у зв'язку із підприємницькою діяльністю, є невід'ємними правами і обов'язками фізичної особи, та після її смерті входять до складу спадщини, крім тих, що пов'язані виключно з особою.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті і немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Отже, права та обов'язки спадкодавця за Договором надання транспортних послуг від 03.01.2022, не належать до виключень, визначених ст. 1219 ЦК України, і, відповідно, входять до складу спадщини.
Частиною другою статті 1230 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.
При застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов'язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов'язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов'язаним із особою кредитора.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 662/541/15-ц (провадження № 61-44995св18).
Частиною 2 статті 608 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Колегія суддів зазначає, що спадкування, перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду № 564/721/16-ц від 05.02.2020.
При цьому правонаступництво за договором при спадкуванні, зокрема, універсальне правонаступництво, настає з моменту відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Це означає, що права та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців з цього моменту, незалежно від часу фактичного оформлення спадщини.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відповідно до Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі у спадковій справі №73037972 та Свідоцтва про право на спадщину до позивача перейшло право вимоги зобов'язань за Договором надання транспортних послуг від 03.01.2022. Таким чином, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні на підставі закону.
Отже, позивач у встановленому законодавством порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , і є його правонаступником в матеріальному правовідношенні, а саме Кредитором у зобов'язанні, - Договорі надання транспортних послуг від 03.01.2022.
Позивач у даній справі згідно з положеннями ст.1218 ЦК України, успадкувала усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі право вимоги виконання усіх зобов'язань за Договором надання транспортних послуг від 03.01.2022.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Так, позивач на підставі ст. 52 ГПК України здійснила процесуальне правонаступництво кредитора у зобов'язанні, - Договорі від 03.01.2022, який було укладено між Фермерським господарством Ковалевського Віталія Івановича та Фізичною особою-підприємцем Каращуком Денисом Олеговичем у зв'язку з матеріальним правонаступництво, на підставі п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України (заміна кредитора у зобов'язанні на підставі правонаступництва).
Таким чином, у даному випадку право вимоги за договором, укладеним спадкодавцем, увійшло до складу спадщини і перейшло до спадкоємця, яка є належним правонаступником у відповідних зобов'язальних правовідносинах.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
У відповідності до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору про надання послуг та договору перевезення вантажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, 526 ЦК України).
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору надання транспортних послуг від 03.01.2022 Фізичною особою-підприємцем Каращуком Денисом Олеговичем надані відповідача обумовлені послуги на загальну суму 89 596,80 грн, що підтверджується: товарно-транспортними накладними №001584 від 09.02.2022, №001591 від 11.02.2022, №001593 від 13.02.2022, № 001592 від 15.02.2022, № 001595 від 16.02.2022, №001596 від 18.02.2022, № 001597 від 13.02.2022 (а.с. 21-24); Актом виконаних робіт №2 від 25.02.2022 на суму 89 596,80 грн, підписаним сторонами (а.с. 18).
Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи умови п. 3.3. Договору, зокрема, що замовник оплачує виконані послуги безготівковими коштами на рахунок виконавця протягом 3-х робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (п. 3.3.), строк оплати за надані послуги є таким, що настав 02.03.2022.
У вказаний строк відповідач не виконав зобов'язання з оплати 89 596,80 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, що відповідач свої зобов'язання з оплати виконаних робіт за Договором не виконав у повному обсязі.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанцій про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з боржника відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18)).
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення заборгованості за Договором, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3%, втрат від інфляції відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у визначеному судом розмірі.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду № 638/2241/15-ц від 29.04.2024.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дати підписання сторонами акту виконаних робіт 25.02.2022, колегія суддів відповідно до ст. 86 ГПК України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 41 650,91 грн та 3% річних - 8 026,99 грн. за період з 03.03.2022 до 27.02.2025, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача мало місце.
Щодо твердження скаржником в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не вірно визначено суму нарахованих позивачем штрафних/фінансових санкцій та не досліджено наявність підстав для задоволення заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, то колегія суддів зазначає, наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, наведена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Однак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 551 ЦК України.
Отже, доводи апелянта про необхідність зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.
Крім того, позивач не заявив до стягнення штрафні санкції за невиконання відповідачем зобов'язання.
Відтак, з огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат відсутні.
Решту доводів апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Доводи апеляційної скарги Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 у справі № 912/520/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2025 у справі № 912/520/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.Г. Іванов