Постанова від 23.09.2025 по справі 908/228/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2025 року м.Дніпро Справа № 908/228/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Кощеєв І.М., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 31.03.2025, суддя Науменко А.О.) у справі №908/228/25

за позовом Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області (вул. Героїв 37-батальону, 53, м. Запоріжжя, 69089; ідентифікаційний код 0290997325) в інтересах держави в особі позивача: Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м.Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код 43877338)

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 44768034) в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Космічна, 35, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 45632138)

про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2025 до Господарського суду Запорізької області 27.01.2025 через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі позивача Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) з вимогами до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а саме:

1. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Космічна, 35, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи: 45632138) на користь держави збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 27 759,03 грн (двадцять сім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 03 копійок) на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43877338), зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок UA588999980314010544000008501, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області/ТГ с.Степне/24060300, код бюджетної класифікації 24062100, банк отримувача: Казначейство України.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Чумаченка, 15-В, м. Запоріжжя, 69104, ідентифікаційний код юридичної особи: 45027174) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури міста Запоріжжя (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що посадовими особами Філії, всупереч вимогам ст. ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, п. п. 2, 4 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761, не забезпечено належне використання лісових ресурсів, які перебувають у його постійному користуванні, що призвело до незаконної порубки дерев, чим заподіяно шкоду на загальну суму 27 759,03 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025, позов задоволено.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Космічна, 35, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи: 45632138) на користь держави збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 27 759,03 грн (двадцять сім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 03 копійок) на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43877338), зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок UA588999980314010544000008501, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області/ТГ с.Степне/24060300, код бюджетної класифікації 24062100, банк отримувача: Казначейство України.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Чумаченка, 15-В, м. Запоріжжя, 69104, ідентифікаційний код юридичної особи: 45027174) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури міста Запоріжжя (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17.

Господарський суд зазначив, що прокурор довів правомірність заявлених позовних вимог.

Відповідачем, в свою чергу, не спростовано належними доказами відсутність підстав для відшкодування збитку.

Оскільки, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача завданої шкоди.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 31.03.2025 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з Запорізької окружної прокуратури Запорізької області на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» суму судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги здійснювати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

На думку позивача (апелянта) рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 р. у справі 908/228/25 не відповідає вимогам ст.236 ГПК України, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема з неврахуванням судом першої інстанції неналежності наданих позивачем доказів розміру заподіяних збитків.

Скаржник зауважує про те, що реєстрація кримінального провадження №12023082230000584 за ч. 1 ст. 246 КК України та досудове розслідування було здійснене за заявою відповідача, а відповідач, в свою чергу, визначений як потерпілий від вказаних незаконних дій невстановлених осіб.

В апеляційній скарзі відзначено, що під час досудового розслідування, з метою підтвердження фактів порушення вимог природоохоронного законодавства та розміру завданих державі збитків (саме в межах кримінального провадження), слідчим із залученням представників Держекоінспекції Південного округу та Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» проведено огляд місця події та виявлені незаконні порубки наступних дерев: 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 9 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 10 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 4 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 4 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 1 дерева породи «дуб»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 12 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «ясен». Вказані огляди місця події (місця, де невстановленими особами було здійснено самовільне вирубування дерев) проведено за участі представника Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) та заміри пнів здійснювались з використанням вимірювальної рулетки металевої (свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0859-22 від 10.11.2022 (чинне до 10.11.2024).

Скаржник зазначає, що вищевказані лісосмуги дійсно знаходиться на земельних ділянках, які відповідно перебувають у користуванні Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», але це не покладає автоматично відповідальність на відповідача за шкоду, заподіяну невстановленими слідством особами.

Апелянт зауважує, що прокурор, як на обґрунтування розміру збитків, посилається на дані висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 р., згідно яких сума завданих державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев складає 27 759,03 грн., але з таким твердженням прокурора відповідач не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач звертає увагу на те, що ч.3 ст.98 ГПК України передбачено, що висновок експерта (як джерело доказів) може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Скаржник наголошує, що натомість з долученого прокурором висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 р. вбачається, що цей висновок підготовлено на підставі постанови слідчого відділу поліції №6 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023082230000584, а не на замовлення прокурора або позивача. Отже, вказаний висновок експерта підготовлений не на замовлення учасника справи, що в свою чергу робить його неналежним доказом у даній господарській справі.

Враховуючи зазначене, на думку апелянта, висновок експерта стосовно розміру збитків, ґрунтувався на припущенні, відповідно і розрахована сума збитків є необґрунтованою.

Також відповідач зауважує, що у кримінальному провадженні не встановлено, винних осіб та дій чи бездіяльності відповідача, які б виразилися у неналежному здійсненні заходів з охорони та збереження лісу у формі бездіяльності та призвели до заподіяння шкоди.

При цьому скаржник звертає увагу на те, що розрахунок розміру шкоди не здійснювався Державною екологічною інспекцією Південного округу.

Апелянт зазначає, що розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України. Також, для доведення розміру шкоди не можуть бути використаними неналежні докази.

Відповідач наголошує, що відсутність належних та достовірних доказів, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов'язкової умови для настання відповідальності. Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16.08.2022 р. у справі №925/1598/20.

Враховуючи наведене вище, скаржник вважає, що у зв'язку з відсутністю матеріалів підтверджуючих заподіяння збитків у вказаному розмірі, достовірності та законності розрахунку заподіяної шкоди у даній справі, матеріалами справи не підтверджено заявлений розмір шкоди у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Також в апеляційній скарзі вказано, що, крім того, в позовній заяві прокурор посилається на положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З цього приводу апелянт зазначає наступне.

Згідно ч 1. ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Але, як вказано скаржником, долучені до матеріалів справи докази не містять будь - яких доказів протиправних дій (бездіяльності) працівників відповідача. Не встановлені такі факти і в межах кримінального провадження №12023082230000584.

Апелянт посилається на ст. 62 Конституції України, ст. 369 КПК України, ст. 373 КПК України, ст. 374 КПК України та зазначає, що матеріалами справи не встановлено наявності вини працівника Відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Крім того, в апеляційній скарзі відзначено, що виявлення незаконного вирубування дерев у кварталі 2 Запорізького лісництва на території Степненської ОТГ Запорізького району Запорізької області відбулось безпосередньо відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування. Така поведінка відповідача має безсумнівно вказувати на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев.

Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що відповідач об'єктивно не мав можливості здійснювати заходи контролю за дотриманням лісового законодавства у період дії правового режиму воєнного стану з огляду на те, що здійснення заходів державного нагляду (контролю) на час військового стану було припинено підзаконним нормативним актом, а саме Постановою КМУ від 13.03.2022 р. № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» пунктом 1 якої було визначено: «Припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р № 64 Про введення воєнного стану в Україні.». Воєнний стан, після його введення, неодноразово продовжувався Президентом України та діє до сьогоднішнього часу. Таким чином, Постановою КМУ від 13.03.2022 року № 303 відповідач був позбавлений можливості у здійсненні заходів державного контролю в сфері охорони лісу, що є незалежною від волі відповідача обставиною, та виключає наявність провини з його сторони.

Також скаржник повідомляє, що відповідно до Порядку організації охорони і захисту лісів, затвердженого постановою КМУ від 20 травня 2022 р. № 612, відповідно до якого державна лісова охорона застосовує патрулювання лісів авіаційне (авіапатрулювання) як один із способів охорони і захисту лісів шляхом використання літаків (вертольотів) або безпілотних літальних апаратів з дотриманням вимог законодавства в галузі авіації, із залученням посадових осіб державної лісової охорони, лісової охорони інших лісокористувачів та власників лісів, пожежно-рятувальних підрозділів, добровільної пожежної охорони та інших осіб з метою здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захисту від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. Цим же Порядком передбачено, що патрулювання лісів наземне - один із способів охорони і захисту лісів шляхом переміщення посадових осіб державної лісової охорони, лісової охорони інших лісокористувачів та власників лісів, пожежно-рятувальних підрозділів, добровільної пожежної охорони та інших залучених осіб територією лісів пішки або транспортними засобами (за умови великої відстані) із зупинками з метою здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захисту від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; (пункт 2 Порядку 612).

Відповідач зазначає, що однак, відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану, заборонено перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень, обмежено пересування громадян та транспортних засобів.

Крім того, апелянт вказує, що наказом Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 25.05.2023 р. за №264 «Про запровадження комендантської години на території області» з 27.05.2023 р. було до закінчення строку, на який було введено воєнний стан на території України або його скасування, на території Запорізької області запроваджено комендантську годину: з 00.00 до 05.00 години - на території територіальних громад, які входять до складу Запорізького району; з 21.00 до 05.00 години - на іншій території Запорізької області, окрім тимчасово окупованих російською федерацією територій області. Розпорядженням Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 15.04.2022 року за №175 було затверджено «Порядок видачі перепусток, особливості їх використання на території м. Запоріжжя та Запорізької області під час дії комендантської години», який був чинний час виникнення спірних правовідносин. Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що «Перепустка надається працівникам аварійних служб (електро- газо-, тепло- та водопостачання), інших підприємств, установ та організацій, що забезпечують життєдіяльність населених пунктів на території м. Запоріжжя та Запорізької області, волонтерам, які здійснюють транспортування гуманітарної допомоги по м. Запоріжжю та Запорізькій області.».

Відповідач звертає увагу, що з вказаного у Порядку переліку підприємств, які мають право звертатись до Запорізької обласної військової адміністрації із заявами про видачу перепусток, вбачається, що відповідач не належить до вказаних категорій підприємств, а отже не мав права на отримання для працівників лісової охорони перепусток.

Скаржник зауважує, що з моменту запровадження в Україні воєнного стану внаслідок російської агресії, відповідач був позбавлений можливості застосовувати в своїй діяльності весь спектр заходів по охороні лісу, а саме таких як патрулювання наземне, патрулювання з використанням літаків, гвинтокрилів, безпілотних літальних апаратів з причин, незалежних від нього, в силу дії непереборної сили. Підсумовуючи наведене, відповідач не мав можливості виконувати в повному обсязі покладені на нього нормативними актами обов'язки щодо забезпечення збереження лісів у нічний час, внаслідок російської агресії, оскільки не наділений правом на порушення режиму комендантської години і був обмежений діяти у нічний час доби.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/228/25. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/228/25.

01.05.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі №908/228/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

13.05.2025 від скаржника до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 726.72 грн, відповідно до платіжної інструкції від 09.05.2025.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі №908/228/25; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 (у зв'язку з відрядженням судді Дарміна М.О.) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Мороз В.Ф.

Запорізькою окружною прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі № 908/228/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відзиві на скаргу зазначено, що апелянт помилково вважає, що за відсутності встановленого правопорушника відповідальність постійного лісокористувача є виключеною.

Позивач вказує, що апелянт, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев.

Позивач посилається на у постанову Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, у якій зазначено, що обов'язок забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних вирубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду.

Позивач зазначає, що аналогічна позиція викладена Верховним судом у постанові від 24.01.2021 у справі № 906/366/20. Так, Верховним судом висловлено позицію про те, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування.

Позивач зауважує, що у вказаній справі Апелянтом фактично визнається, що зафіксована у вересні 2023 року порубка лісових насаджень на території Запорізького лісництва філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», є незаконна.

Позивач відмічає, що постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану. Зазначенні вимоги законодавства стосуються проведення заходів державного нагляду (контролю) уповноваженими особами у діяльності суб'єктів господарювання. У той же час, відповідно до п. 2.1 Положення про Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 42, Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основним напрямом діяльності Філії, серед інших, є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок (п. 2.2.2 Положення). Посадові особи Філії «Запорізьке лісове господарство» не позбавленні можливості у проведенні заходів із охорони лісів від незаконних рубок. Таким чином, ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є таким спеціалізованим лісогосподарським підприємством, яке уповноважене на реалізацію правомочностей щодо володіння та користування спірними об'єктами права державної власності з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів. ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», здійснюючи вищевказану діяльність з охорони та захисту лісів, не лише повинно забезпечувати попередження погіршення екологічно стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей, а й сприяти реалізації прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, закріплених у статті 50 Конституції України.

Також позивач у відзиві на скаргу вказує, що Посилання Апелянта на те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, жодним чином не спростовують факт наявності вини Апелянта та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

Позивач зазначає, що всупереч вимог вищевказаних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, не складено протокол про адміністративне правопорушення, не встановлено винну особу та належних заходів в межах повноважень не вжито. Факт незаконної порубки лісових насаджень на території кварталі 2 та 3 Запорізького лісництва філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», свідчить, що відповідний комплекс заходів щодо збереження таких дерев постійним лісокористувачем не здійснено (здійснено не належним чином). Враховуючи, що територія лісу, на якій здійснено порубку належить до відповідальності Апелянта, саме ним неналежно виконано обов'язок відносно охорони дерев. З огляду на викладене, вжиті Запорізьким лісництвом філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», заходи є недостатніми, оскільки достатність відповідних заходів була б досягнута при відсутності факту незаконної порубки.

Позивач наголошує, що Апелянтом не вжито будь-яких необхідних та достатніх заходів для забезпечення охорони лісових насаджень від незаконних рубок, що в свою чергу підтверджує протиправність поведінки у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території. Подання повідомлення до правоохоронного органу щодо виявлення незаконної порубки не свідчить про вжиття необхідного комплексу заходів щодо охорони лісових насаджень від незаконних порубок, адже вищезазначені норми ЛК України передбачають обов'язок постійного лісокористувача не виключно фіксування факту незаконної порубки, а саме вжиття комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок. Разом з цим, працівниками постійного лісокористувача жодних інших дій при виявленні незаконної порубки не вчинено. Звернення до правоохоронних органів вже по факту здійснених незаконних дій, свідчить про намагання Апелянта встановити обставини незаконної діяльності (з допомогою правоохоронних органів), в той час як обов'язок Апелянта не допустити такої незаконної діяльності.

Позивач вважає, що вказане однозначно свідчить про невиконання уповноваженими особами Запорізького лісництва філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» покладених ЛК України обов'язків щодо охорони лісу від незаконних порубок, тобто про його протиправну бездіяльність. За таких обставин, Апелянтом як постійним лісокористувачем як особою, що має здійснювати лісову охорону, на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства не забезпечено охорону і збереження лісів, внаслідок чого допущено незаконну рубку на підвідомчій території, а тому саме Апелянт має відшкодувати шкоду, заподіяну лісу (навколишньому природному середовищу) внаслідок порушення лісового та природоохоронного законодавства.

Відтак, на переконання позивача, вищенаведене свідчить про наявність складу цивільного правопорушення та наявність підстав для відшкодування ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шкоди, завданої діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, неважливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Позивач звертає увагу, що наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду у справах № 927/1096/16, № 909/1111/16, № 920/1293/16, № 917/1261/17, № 925/382/17, № 906/366/20.

Отже, на думку позивача, у даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, вчиненого Запорізьким лісництвом філії «Запорізьке лісове господарство» правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», передбаченого ст. 1166 ЦК України.

Позивач наголошує, що враховуючи викладене, саме постійний лісокористувач Запорізьке лісництво філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», має понести відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих інтересам держави внаслідок незаконної порубки дерев третіми особами.

Також позивач зазначає, що неналежні/недостатні заходи щодо охорони лісу (свідченням чого є наявність зрубаних дерев) свідчать також і про бездіяльність Апелянта (наявність вини), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.02.2021 в справі № 906/366/20, де Верховний Суд погодився (вважає правомірними) з судами першої і другої інстанції, що того, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16).

Позивач зауважує, що таким чином, Апелянт, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення достатніх дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків). Настання ж цих збитків стало прямим наслідком неналежного виконання Апелянтом своїх зобов'язань, встановлених законодавством і установчими документами що, безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.

Позивач звертає увагу, що за загальним правилом застосування як договірної, так і деліктної відповідальності, що передбачено нормами ч. 2 ст. 614, ч. 2 ст. 1166 ЦК кодексу України, встановлюється презумпція вини правопорушника. Тобто, позивач не повинен доводити наявність вини Апелянта у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, Апелянт повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого Господарського суду України від № 907/556/15 від 09.02.2016).

Позивач вважає, що у даній справі Апелянт, як постійний лісокористувач має обов'язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив. Крім того, неналежне виконання Апелянтом своїх обов'язків з охорони лісу свідчить про вину заподіювача шкоди. В даному випадку порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища виявлено у лісових насадженнях, користування якими здійснює ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке у розумінні ст. 17 ЛК України є постійним лісокористувачем. Факт незаконної порубки лісових насаджень на території кварталі 2 та 3 Запорізького лісництва філії «Запорізьке лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» свідчить, що відповідний комплекс заходів щодо збереження таких дерев не здійснено (здійснено не належним чином). Враховуючи, що територія лісу, на якій здійснено порубку належить до відповідальності Апелянта, саме ним неналежно виконано обов'язок відносно охорони дерев.

Позивач наголошує, що з огляду на викладене, вжиті ДП «Ліси України» в філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» заходи є недостатніми, оскільки достатність відповідних заходів була б досягнута при відсутності факту незаконної порубки. Звернення до правоохоронних органів вже по факту здійснених незаконних дій, свідчить про намагання Апелянта встановити обставини незаконної діяльності (з допомогою правоохоронних органів), в той час як обов'язок Апелянта не допустити такої незаконної діяльності. Обов'язком постійного лісокористувача є збереження лісових насаджень, а не виявлення пнів, які були незаконно зрубані. Так, у п. 70 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 останній погодився з висновками суду першої інстанції про те, що статутом постійного лісокористувача визначено цілі та обов'язки підприємства з охорони лісів, а відсутність чіткого переліку заходів не звільняє від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків. За таких обставин, Апелянтом як постійним лісокористувачем як особою, що має здійснювати лісову охорону, на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства не забезпечено охорону і збереження лісів, внаслідок чого допущено незаконну рубку на підвідомчій території, а тому саме Апелянт має відшкодувати шкоду, заподіяну лісу (навколишньому природному середовищу) внаслідок порушення лісового та природоохоронного законодавства.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підтвердження розміру заподіяної шкоди у відзиві на апеляційну скаргу зазначено наступне.

Піднаглядним Запорізькій окружній прокуратурі слідчим відділенням відділу поліції № 6 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12023082230000584 від 28.09.2023 за ч.1 ст.246 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР відділенням відділу поліції № 6 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області за результатами опрацювання інформації Філії «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Під час досудового розслідування встановлено, що 20.09.2023 працівниками Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку лісових насаджень невстановленими особами на території кварталу 2 Запорізького лісництва на території Степненської ОТГ Запорізького району Запорізької області, що входять до складу Державного лісового фонду України та перебувають у постійному користуванні Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України». За вказаним фактом 28.09.2023 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12023082230000584 за ч. 1 ст. 246 КК України та розпочато досудове розслідування.

Позивач зазначає, що оглядом місця події від 08.05.2024, який проведено за участю спеціаліста еколога ОСОБА_1 та майстра лісу Жукова К.С., встановлено, що у виділі 9 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «акація біла»; виділі 10 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 4 дерева породи «акація біла»; виділі 4 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 1 дерева породи «дуб»; виділі 12 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «ясен».

Крім того, позивач наголошує, що в протоколі огляду місця події від 08.05.2024 зазначено перелік пнів дерев із зазначенням їх кількісних та якісних характеристик. Вказаний протокол огляду місця події був підписаний майстром лісу та спеціалістом екологом без зауважень.

Також позивач вказує, що розмір заподіяних збитків лісу внаслідок незаконного вирубування дерев на території кварталів 2 та 3 Запорізького лісництва підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023082230000584 та становить 27 759,00 грн.

Позивач зазначає, що Верховний Суд в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 243/6674/17-к звертає увагу, що для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Позивач наголошує, що у цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допустив самовільну вирубку лісу. Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 18.02.2019 у справі № 926/869/18, від 30. і 1.2021 у справі № 926/2174/20».

Позивач зауважує, що експертизу проведено у межах кримінального провадження №12023082230000584 від 28.09.2023 на підставі постанови слідчого СВ ВП №6 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 05.09.2024.

Позивач звертає увагу, що прокурором до матеріалів справи долучено усі належні та допустимі докази, на підставі яких можна встановити розмір збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування дерев.

На підставі вищевикладеного позивач вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі є необґрунтованими.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Під час досудового розслідування встановлено, що 20.09.2023 працівниками Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку лісових насаджень невстановленими особами на території кварталу 2 Запорізького лісництва на території Степненської ОТГ Запорізького району Запорізької області, що входять до складу Державного лісового фонду України та перебувають у постійному користуванні Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України».

За вказаним фактом 28.09.2023 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12023082230000584 за ч. 1 ст. 246 КК України та розпочато досудове розслідування.

Під час досудового розслідування з метою підтвердження фактів порушення вимог природоохоронного законодавства та розміру завданих державі збитків, слідчим із залученням представників Держекоінспекції Південного округу та Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» проведено огляд місця події та виявлені незаконні порубки наступних дерев: 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 9 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 10 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 4 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 4 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 1 дерева породи «дуб»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 12 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «ясен».

Вказані огляди місця події (місця, де невстановленими особами було здійснено самовільне вирубування дерев) проведено за участі представника Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) та заміри пнів здійснювались з використанням вимірювальної рулетки металевої (свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 12-0859-22 від 10.11.2022 (чинне до 10.11.2024).

Вищевказані лісосмуги знаходиться на земельних ділянках, які відповідно перебувають у користуванні Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 сума завданих державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев складає 27 759,03 грн, які на даний час не відшкодовані.

В ході досудового розслідування, особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлені. Шкода, завдана навколишньому природному середовищу залишається не відшкодованою.

На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині наявності підстав для стягнення з останнього збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, колегія суддів здійснює перегляд рішення саме в цій частині, не надаючи оцінку наявності підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 2 статті 68 цього Закону встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Згідно із частиною 3, 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб'єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб'єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності екологічно-правова санкція відповідно до частини 4, 5 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов'язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі статтями 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 19 та частин 1, 5 статті 86, статті 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.

За приписами статей 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Саме власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебувала у постійному користуванні ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, тобто до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт (затверджено Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року), планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. З'ясовано, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.09.2021 № 509 діяльність ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» припинено шляхом реорганізації та приєднання до ДП «Пологівське лісомисливське господарство». Пунктом 7 Наказу визначено, що ДП «Пологівське лісомисливське господарство» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Запорізьке лісомисливське господарство».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 № 1003, утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код 44768034) (далі - ДСГП «Ліси України») та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Разом з тим, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 961 припинено ДП «Пологівське лісомисливське господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України».

Пунктом 8 Наказу визначено, що ДСГП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Пологівське лісомисливське господарство».

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у складі ДСГП «Ліси України» діє Філія «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі по тексту Філія), код ЄДРПОУ ВП: 45027174, місцезнаходження: Україна, 69104, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Чумаченка, 15-В.

Відповідно до п. 7.1 Положення про Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі по тексту - Положення про Філію), Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, якими наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії.

Таким чином, правонаступником майна, прав та обов'язків ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» є Філія «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до п. 10.5.6. Положення про Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 42, зазначено, що їй надано право виступати відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом відповідачу.

У відповідності до п. 2.1 Положення про Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Основним напрямом діяльності Філії «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», серед інших, є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок (п. 2.2.2 Положення). Водночас, відповідно до Наказу генерального директора ДП «Ліси України» від 12.04.2024 №695 Філію «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено шляхом її закриття, а все майно, активи та пасиви прийняті на облік Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Таким чином, правонаступником майна, прав та обов'язків Філії «Запорізьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є Філія «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія).

Саме на Філію покладено обов'язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень. Таким чином, посадовими особами Філії, усупереч вимогам ст. ст. 19, 69 89, 90, 91 Лісового кодексу України та Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761, не забезпечено належну охорону та збереження лісових ресурсів, що призвело до самовільної вирубки дерев у кварталах 3 (виділи 4,12) та 2 (виділи 9,10) Запорізького лісництва, чим заподіяно шкоди на суму 27 759,03 грн.

Охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватися самим відповідачем з урахуванням умов ведення лісового господарства та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісів.

Повноваження посадових осіб державної лісової охорони визначені у статті 91 Лісового кодексу України, згідно з якою вказані посадові особи мають право, зокрема, складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, про правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; направляти у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності, позови до суду.

Відповідно до частини 1 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

За змістом пункту 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Оскільки, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача завданої шкоди.

Судом першої інстанції доречно зазначено, що у аналогічному спорі за позовом Керівника Новогорад-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Курненської сільської ради та Мартинівської сільської ради до Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" Верховний Суд дійшов таких же висновків відповідно до постанови від 09.12.2019 у справі № 906/133/18.

Постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 420/2910/22 визначено, що абзацом другим розділу І Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» першопричинами екологічних проблем України визначено, зокрема неефективну систему державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 6 липня 2021 року у справі № 922/3025/20, закріплений обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України у взаємозв'язку з закріпленим в законі принципом щодо обов'язковість додержання встановлених екологічних правил при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу у забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від недотримання зазначених положень, державні органи повинні діяти у найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.

Крім того, Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», введеним у дію Указом Президента України від 23 березня 2021 року № 111/2021, наголошено на тому, що високий рівень ризиків для природних екосистем та здоров'я населення, зумовлений, зокрема значним забрудненням довкілля через техногенне навантаження, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу, значні обсяги накопичених в Україні відходів.

Згідно з положеннями про цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають також нести постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів (державної лісової охорони) охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається незаконне вирубування дерев (пошкодження дерев).

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 927/238/17, від 19.12.2019 у справі № 906/133/18, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «…Прокурор, як на обґрунтування розміру збитків, посилається на дані висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 р., згідно яких сума завданих державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев складає 27 759,03 грн., але з таким твердженням прокурора погодитись не можна, з огляду на наступне.

Але, варто звернути увагу на те, що ч.3 ст.98 ГПК України передбачено, що висновок експерта (як джерело доказів) може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Натомість з долученого прокурором висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 р. вбачається, що цей висновок підготовлено на підставі постанови слідчого відділу поліції №6 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023082230000584, а не на замовлення прокурора або позивача.

Отже, вказаний висновок експерта підготовлений не на замовлення учасника справи, що в свою чергу робить його неналежним доказом у даній господарській справі.…», колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 910/3374/23 вказав наступне.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII).

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що "висновок судово-почеркознавчої експертизи не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі".

У пунктах 5.24-5.25 постанови від 19 листопада 2019 року у справі 918/204/18 (провадження № 12-73гс19) Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника щодо неналежності та недопустимості доказу - висновку експертизи, проведеної в межах досудового розслідування, зазначивши, що "належним чином засвідчена копія висновку експерта була отримана судом на підставі ухвали безпосередньо від слідчого відділу поліції, й оцінка цьому висновку була надана судами з урахуванням положень процесуального законодавства, зокрема статей 76 - 79 ГПК України".

Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19).

Отже, узагальнено висновки Верховного Суду щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, полягають у такому:

- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;

- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;

- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;

- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи, тощо.

Отже, доводи апелянта про те, що висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 р. підготовлений не на замовлення учасника справи, що в свою чергу робить його неналежним доказом у даній господарській справі, спростовуються вищенаведеним.

Твердження відповідача про те, що «… у зв'язку з відсутністю матеріалів підтверджуючих заподіяння збитків у вказаному розмірі, достовірності та законності розрахунку заподіяної шкоди у даній справі, матеріалами справи не підтверджено заявлений розмір шкоди у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог…», колегія суддів вважає безпідставними.

Як вже зазначалося вище, під час досудового розслідування з метою підтвердження фактів порушення вимог природоохоронного законодавства та розміру завданих державі збитків, слідчим із залученням представників Держекоінспекції Південного округу та Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» проведено огляд місця події та виявлені незаконні порубки наступних дерев: 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 9 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 10 кварталу 2 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 4 дерева породи «акація біла»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 4 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 1 дерева породи «дуб»; 08.05.2024 під час проведення огляду виділу 12 кварталу 3 виявлено порубку до ступеня припинення зросту 3 дерева породи «ясен».

Розмір шкоди, завданої довкіллю в результаті незаконної рубки дерев визначений у Висновку експерта від 10.09.2024 № СЕ-19/108-24/17161-ФХЕД Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, складеному на підставі та з урахуванням наданих на дослідження вихідних даних щодо кількості, стану, місця та дати виявлення незаконної порубки дерев і діаметру пнів, відповідно до протоколу огляду місця події від 08.05.2024.

Розрахунок проведений відповідно до Додатку 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної ліку" від 23.07.2008 № 665 [6], як то слідує зі змісту висновку та, згідно висновків експерта, сума завданих державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев складає 27 759,03 грн.

Висновок складений старшим судовим експертом Запорізького НДЕКЦ МВС України Владленом Павелко, який згідно з висновком має кваліфікацію судового експерта з правом проведення інженерно-екологічної експертизи за експертною спеціальністю 10.19 «Дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об'єкти довкілля» (свідоцтво № 18599, видане Експертно-кваліфікаційною комісією МВС 01.07.2022). Експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за статтями 384,385 Кримінального кодексу України.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що прокурором до матеріалів справи надані належні та допустимі докази на підтвердження розміру збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування дерев, розрахунок яких здійснений правомірно з урахуванням діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев, їх кількості та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, як зазначалося вище, Висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 10.09.2024 № СЕ-19/108-24/17161-ФХЕД Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, складений на підставі та з урахуванням наданих на дослідження вихідних даних щодо кількості, стану, місця та дати виявлення незаконної порубки дерев і діаметру пнів, відповідно до протоколу огляду місця події від 08.05.2024, проведеного за участю представників Держекоінспекції Південного округу та Філії «Запорізьке лісомисливське господарство» ДП «Ліси України». Зауважень до протоколу огляду на момент його підписання від учасників слідчої дії не надходило. У вказаних протоколах огляду слідчим зазначались порода та діаметр кожного спиляного дерева.

Водночас апелянтом жодних контррозрахунків в обґрунтування неналежності суми встановлених збитків не надано.

Відносно посилання скаржника на ст. 62 Конституції України, ст. 369 КПК України, ст. 373 КПК України, ст. 374 КПК України та твердження, що матеріалами справи не встановлено наявності вини працівника Відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків, колегія суддів зауважує, що законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи правопорушника. У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущення вирубки лісу невстановленими особами.

Наявність вироку щодо притягнення працівників Відповідача до відповідальності за протиправні дії (бездіяльність) під час виконання ними своїх трудових обов'язків, що призвели до допущення вирубки лісу невстановленими особами не є визначальним для покладення на лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на доводи апелянта, щодо того, що «… виявлення незаконного вирубування дерев у кварталі 2 Запорізького лісництва на території Степненської ОТГ Запорізького району Запорізької області відбулось безпосередньо відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування. Така поведінка відповідача має безсумнівно вказувати на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев…» то колегія суддів, зазначає, що повідомлення правоохоронних органів саме відповідачем не нівелює обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків. Крім того, апеляційний господарський суд констатує і те, що зважаючи на такі твердження Відповідача, останній не навів будь-якої норми Закону чи практики Верховного Суду, котра б вказувала на звільнення Відповідача від відповідальності у разі самостійного звернення з такого факту до правоохоронних органів.

Згідно пункту 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративне правопорушення, затвердженої наказом Держкомлісу № 262 від 31 серпня 2010 року, виявлення та фіксація порушень лісового законодавства є обов'язком посадових осіб органів лісового господарства, а не функцією з охорони та збереження лісового фонду.

Доводи апеляційної скарги про те, що «…відповідач об'єктивно не мав можливості здійснювати заходи контролю за дотриманням лісового законодавства у період дії правового режиму воєнного стану з огляду на те, що здійснення заходів державного нагляду (контролю) на час військового стану було припинено підзаконним нормативним актом, а саме Постановою КМУ від 13.03.2022 р. № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» пунктом 1 якої було визначено: «Припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р № 64 Про введення воєнного стану в Україні.». Воєнний стан, після його введення, неодноразово продовжувався Президентом України та діє до сьогоднішнього часу. Таким чином, Постановою КМУ від 13.03.2022 року № 303 відповідач був позбавлений можливості у здійсненні заходів державного контролю в сфері охорони лісу, що є незалежною від волі відповідача обставиною, та виключає наявність провини з його сторони…» відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.

Зазначенні вимоги законодавства стосуються проведення заходів державного нагляду (контролю) уповноваженими особами у діяльності суб'єктів господарювання.

Враховуючи наведене, посадові особи Філії «Східний лісовий офіс» не мали заборон щодо проведення заходів із охорони лісів від незаконних рубок.

З приводу посилання скаржника на запровадження воєнного стану та відповідно комендантської години, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 89 Лісового кодексу України, Філія «Східний лісовий офіс» є органом державної лісової охорони і має статус правоохоронного органу.

Під час комендантської години заборонено пересуватися вулицями, якщо це не пов'язано з виконанням службових або надзвичайних обов'язків. Підтвердженням наявності таких обов'язків є відповідна перепустка, яка дає право на вільне пересування під час комендантської години. При цьому заборонена будь-яка діяльність, яка перешкоджає роботі військових, правоохоронних та інших органів.

Колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи інформації щодо факту звернення Філії «Східний лісовий офіс» до Запорізької обласної військової адміністрації про видачу її працівникам відповідних перепусток на вільне пересування під час комендантської години з метою здійснення патрулювання лісів та відповідної відмови у видачі таких перепусток.

Також колегія суддів зауважує, що апелянтом не доведено, що незаконні порубки відбулися саме в нічний час доби або під час комендантської години.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що Філія «Східний лісовий офіс» як правоохоронний орган не позбавлена можливості з виконання обов'язків із захисту лісів від незаконних рубок.

Крім того, відповідач не обґрунтував та не довів неможливість забезпечення охорони і збереження лісу та попередження відповідних порушень без патрулювання саме з використанням літаків, гвинтокрилів, безпілотних літальних апаратів тощо, як то зазначено ним в апеляційній скарзі.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції здійснено належну оцінку доказам по справі та, відповідно, винесено законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі №908/228/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі №908/228/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 у справі №908/228/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя В.Ф. Мороз

Попередній документ

130407645

Наступний документ

130407647

Інформація про рішення:

№ рішення:	130407646
№ справи:	908/228/25
Дата рішення:	23.09.2025
Дата публікації:	24.09.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; про відшкодування шкоди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (11.12.2025)
Дата надходження:	10.12.2025
Предмет позову:	ЗАЯВА про виправлення описки у судовому рішенні