вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" вересня 2025 р. Справа№ 910/14080/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Новіков Я. А.
від відповідача: Татарінцева Т. Е. - керівник; Шельчук Т. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Плотиці Євгена Михайловича
на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2025 (повний текст рішення складено 15.04.2025
у справі № 910/14080/24 (суддя Щербаков С. О.)
за позовом Плотиці Євгена Михайловича
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське"
про визнання незаконними та скасування рішення загальних зборів
Короткий зміст позову
У листопаді 2024 року Плотиця Євген Михайлович (далі за текстом - Плотиця Є. М. ; позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" (далі за текстом - ОСББ "Лисогорське"; відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів ОСББ "Лисогорське" від 17.06.2021 в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону.
Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено та функціонує ОСББ "Лисогорське". Вказана квартира була передана позивачем в оренду ФОП Білій К.В. (орендар) на підставі договору оренди квартири від 13.08.2021. Орендар, дізнавшись про підвищення внесків, пред'явив позивачу претензію та висловив небажання орендувати вказану квартиру. Позивач вважає, що встановлення на загальних зборах, які відбулися 17.06.2021 окремих тарифів для орендарів приміщень є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки загальні збори ОСББ "Лисогорське" мають повноваження встановлювати тарифи лише співвласникам.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
позивача завчасно було повідомлено про проведення загальних зборів, рішення прийнято за наявності кворуму, загальними зборами співвласників з питань, включених до порядку денного загальних зборів;
у матеріалах справи відсутні докази: розірвання договору оренди, укладеного 13.08.2021 між позивачем та ФОП Білою К. В. (орендар) щодо квартири АДРЕСА_1 ); звернення ФОП Білою К. В. до позивача щодо небажання в подальшому орендувати вказану квартиру, у зв'язку з підвищенням внесків; докази відмови інших орендарів від найму вказаної квартири внаслідок встановлення іншого розміру внесків для орендарів приміщень у багатоквартирному будинку;
позивач не навів підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників, і не довів обставин порушення його прав внаслідок проведення та прийняття рішень загальними зборами співвласників ОСББ "Лисогорське", оформлених протоколом № 3 від 17.06.2021.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
Плотицею Є. М. до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24.
В апеляційній скарзі Плотиця Є. М. просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції Плотиця Є. М. зазначає: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Узагальнено доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що міра повноважень ОСББ щодо встановлення збільшеного розміру щомісячного внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону розповсюджується на орендарів, оскільки профільним законом такого не передбачено;
суд першої інстанції не дослідив і не врахував, що нарахування збільшеного розміру внесків відбувається позивачу, а не орендарям;
суд першої інстанції не врахував факт дискримінації стосовно позивача та надання привілеїв іншим власникам.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ "Лисогорське" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. У відзив ОСББ "Лисогорське" включило заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та зазначило попередній (орієнтовний) їх розрахунок.
Процедура апеляційного провадження
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Плотиці Є. М. на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 розгляд справи відкладено на 30.07.2025 та продовжено строк її розгляду.
У судовому засіданні 30.07.2025 протокольно оголошено перерву у розгляді справи до 10.09.2025.
Присутній у судовому засіданні 10.09.2025 представник позивача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 10.09.2025 представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, заявив про подання заяви щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в установлений процесуальним законом строк.
Обставини справи
11.01.2018 рішенням установчих зборів ОСББ "Лисогорське", оформленим протоколом № 1, затверджений статут ОСББ "Лисогорське".
30.01.2018 проведена державна реєстрація ОСББ "Лисогорське", що вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису: 10711020000040125).
У позові Плотиця Є. М. зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено та функціонує ОСББ "Лисогорське".
Позивач також зазначив, що 03.06.2021 на його електронну пошту надійшло повідомлення про скликання загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку №40 по вул. Воздвиженська та проект порядку денного зборів.
17.06.2021 відбулися загальні збори співвласників ОСББ "Лисогорське" за місцезнаходженням: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 40, оформлені протоколом № 3, на яких було прийнято рішення, зокрема, про:
1) встановлення з 01 липня 2021 року щомісячного внеску на утримання (управління) будинку та прибудинкової території в розмірі:
11,80 грн (одинадцять гривень вісімдесят коп.) за 1 кв. м. на місяць-для власників житлових приміщень;
14,16 грн (чотирнадцять гривень шістнадцять коп.) за 1 кв. м. на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень;
2) встановлення з 01 липня 2021 року щомісячного внеску на благоустрій, розвиток вулиці та мікрорайону в розмірі:
500 (п'ятсот) гривень на місяць - для власників житлових приміщень;
600 (шістсот) гривень на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень.
У загальних зборах взяло участь 65, 16 % співвласників загальною площею 1 043, 28 кв. м.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2021 між ФОП Плотиця Євгеном Михайловичем (орендодавець) та ФОП Білою Катериною Валеріївною (орендар) було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 .
За умовами пунктів 11.1, 11.3 цього договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного року. У разі відсутності письмового повідомлення однієї зі сторін про розірвання або про зміну договору за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором.
Договір є чинним, доказів розірвання або визнання його недійсним у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.
У позовній заяві позивач зазначає таке:
орендар дізнавшись про підвищення внесків, пред?явив позивачу негативні зауваження та висловив небажання в подальшому орендувати вказану квартиру. Інші орендарі також відмовлялись орендувати квартиру за завищеними внесками, які встановив відповідач. Внаслідок цього позивач поніс економічні втрати у вигляді недоотриманого доходу;
станом на день подання позову квартира порожня з грудня 2022 року, але підвищена плата нараховується. На звернення позивача до відповідача, про те що орендарів немає, позивач отримав відмову, оскільки не надано доказів, що договір розірвано, а тому повернути платіж до загального рівня не є можливим. Також позивач вказує, що інші власники здають квартири в оренду, але підвищена плата застосовується тільки до позивача;
позивач, як власник квартири, не може висловити свою думку на зборах тому, що такі збори відповідач не проводить більш ніж три роки;
рішення відповідача порушує право позивача на вільне використання права власності, здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного фінансового доходу, з огляду на що позивач вважає, що спірне рішення відповідача не ґрунтується на діючих нормах житлового законодавства України та порушує права, оскільки встановлення загальними зборами відповідача окремих тарифів для орендарів приміщень є незаконним і підлягає скасуванню, адже загальні збори ОСББ мають повноваження встановлювати тарифи лише співвласникам, як визначено вимогами Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" № 2866-IIІ.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (який був чинним до 28.08.2025), кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Частиною четвертою статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Обов'язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
Основний закон, що регулює діяльність об'єднання співвласників багатоквартирних будинків - є Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ч.1 ст. 6 якого передбачає, що об'єднання може бути створено власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов'язаних з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Частиною другою статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Статтею 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зокрема, передбачено, що органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються та проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів з урахуванням положень цієї статті. Ініціатором загальних зборів є правління об'єднання або ініціативна група, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежитлових приміщень. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Правління є виконавчим органом об'єднання і підзвітне загальним зборам.
Статтею 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Крім того, статтею 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що до виключної компетенції загальних зборів об'єднання відноситься, зокрема затвердження статуту об'єднання, внесення змін до нього; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
Відповідно до п. 2.2. Статуту ОСББ "Лисогорське", затвердженого рішенням установчих зборів ОСББ "Лисогорське" від 11.01.2018 (протокол № 1), завданням Об'єднання є, зокрема встановлення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласниками, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.
Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників є виключною компетенцією загальних зборів співвласників (пп.7, п.3.2. Статуту ОСББ "Лисогорське").
Розділом 10 Статуту ОСББ "Лисогорське" визначені права та обов'язки співвласників. До обов'язків співвласників належить у т.ч. виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Згідно з ст. 15 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; використовувати приміщення за призначенням, дотримуватися правил користування приміщеннями; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів (ст. 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників (ч.14 ст.10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у редакції на момент проведення загальних зборів).
Велика Палата Верховного Суду у п.8.46 постанови від 01.02.2022 у справі №910/5179/20 зазначала, що для визначення необхідної кількості голосів із питання визначення переліку та розміру внесків і платежів співвласників судам належить, поряд із приписами ч.14 ст.10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", застосовувати положення статуту ОСББ, які можуть не передбачати спеціальних вимог щодо кількості голосів, що необхідні для прийняття рішення по такому питанню, у дві третини загальної кількості голосів співвласників, і тоді зазначене питання буде вирішуватися більшістю голосів співвласників. Такі ж правила застосовуються і до рішень про затвердження кошторису на утримання будинку та прибудинкової території, оскільки кошторис визначає розмір видатків, які мають бути покриті внесками і платежами співвласників.
Верховний Суд у постанові від 29.01.2025 у справі №916/1294/21, надаючи відповідь на питання чи може статут ОСББ передбачати іншу кількість голосів, необхідних для прийняття рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, ніж ч.14 ст.10 Закону "Про ОСББ", вказав, що можливими є такі варіанти визначення кількості голосів, достатньої для ухвалення рішення:
(а) якщо в статуті не визначено, що відповідне питання потребує кваліфікованої більшості голосів або взагалі не вказано таке питання, то для його ухвалення достатньо простої більшості голосів від загальної кількості;
(б) якщо статутом визначено, що для ухвалення рішення необхідна кваліфікована більшість голосів, то вона має дорівнювати 2/3 від загальної кількості голосів усіх співвласників (навіть якщо статут передбачає іншу кваліфіковану більшість, у наведеній скаржницею справі - 51 % від загальної кількості голосів, тоді як проста більшість від загальної кількості голосів - це 50 % плюс 1 голос).
Статутом ОСББ "Лисогорське" не передбачено прийняття загальними зборами співвласників (зборами представників) рішень, які вимагають кваліфікованої більшості голосів співвласників (представників) (абзац перший розділу 9 Статуту).
Статтями 16-18 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначені права та обов'язки об'єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.
Так, об'єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" належать до коштів об'єднання, та зобов'язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.
Статтею 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
Згідно з статтею 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
Вказані норми і умови статуту визначають порядок (спосіб) розподілу витрат.
За змістом частин першої-третьої статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
Системний аналіз приписів статей 10, 13, 15, 16, 17, 20, 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" дозволяє зробити висновок про те, що зазначений закон передбачає комплекс взаємопов'язаних прав та обов'язків власників квартир/ нежитлового приміщення та об'єднання співвласників, які в кінцевому мають забезпечити належне функціонування та утримання співвласниками житлового будинку їхньої спільної часткової власності. Зокрема, праву об'єднання в особі його загальних зборів, на встановлення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів (статті 10, 16 Закону) кореспондує обов'язок співвласника виконувати рішення статутних органів об'єднання, своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, частка яких визначається пропорційно до загальної площі квартири/ нежитлового приміщення (статті 15, 20 Закону).
Відповідно до приписів статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 ЦК України та частини 2 статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку ".
При цьому, встановлення внесків та платежів (одного або декількох видів), їх розмежування за видом об'єкту нерухомого майна, фактичного користування власником чи оренда житлового приміщення/нежитлового приміщення відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників та, як визначено ст. 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Частина друга статті 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не встановлює обмеження щодо визначення окремого розміру внесків на утримання будинку як для власників квартир, для власників нежитлових приміщень, так і для орендарів таких приміщень, тобто у даному випадку відповідач діяв в межах повноважень визначених законом та статутом.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 920/1261/21 зазначено, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову. Інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання створення і діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються виключно установчими зборами співвласників.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 916/3574/21 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлене у заявлений спосіб. Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. При цьому Верховний Суд зазначив про те, що інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання створення і діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються виключно установчими зборами співвласників.
У постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 916/2929/22 зазначено, що заявляючи позов про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку позивач має довести (підтвердити) в установленому законом порядку протиправність рішення та, яким чином оспорюване ним рішення порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Отже, суд має з'ясувати чи було порушено право позивача, і у чому саме полягає таке порушення та яким чином може бути відновлено у цьому спорі, і у залежності від встановлених обставин справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його захисту.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 917/1891/21 за позовами співвласника багатоквартирного будинку до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку щодо оскарження рішення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку зазначив, що виключно встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів. При цьому Верховний Суд констатував, що інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо визнання недійсними рішення загальних зборів, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються загальними зборами співвласників.
Верховний Суд у постановах від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 вказав, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.
У даному випадку, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив в рішенні, що позивача завчасно було повідомлено про проведення загальних зборів співвласників, рішення прийнято за наявності кворуму, з питань, включених до порядку денного загальних зборів. Позивач не навів у позові підстав, з яким закон пов'язує визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників.
Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 927/718/17.
При цьому, позивач зазначаючи у позові, що рішення відповідача порушує його право на вільне використання своєї власності - квартири, здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного фінансового доходу, не надав жодного доказу на підтвердження вказаної обставини, оскільки в матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання недійсним договору оренди, укладеного 13.08.2021 між позивачем та ФОП Білою К. В. (орендарем) щодо квартири АДРЕСА_1 , як і відсутні докази звернення ФОП Білою К. В. до позивача щодо небажання в подальшому орендувати вказану квартиру, у зв'язку з підвищенням розміру внеску.
Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
З огляду на викладене, позивач повинен довести наявність у нього порушеного відповідачем (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмета спору.
Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.
Проаналізувавши доводи сторін, надані ними пояснення та долучені до матеріалів справи докази, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав внаслідок проведення та прийняття рішення загальними зборами співвласників ОСББ "Лисогорське", оформлених протоколом № 3 від 17.06.2021, в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону.
Слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №918/964/20 вказав на необхідність врахування принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами співвласників багатоквартирного будинку, які реалізують свої права на участь в управлінні ОСББ, і які були присутні на загальних зборах, та інтересами позивача.
ОСББ є неприбутковою організацією, яка на відміну від господарських товариств при проведенні зборів, як правило, не користується кваліфікованою правничою допомогою, через що можливими є незначні процедурні помилки в організації та проведенні зборів, які не повинні слугувати підставою для скасування рішень ОСББ з питань спільного управління майном. Крім того, на відміну від господарських товариств з невеликою кількістю учасників в ОСББ є певна, і часто доволі значна частина співвласників, які не прагнуть брати активну участь у вирішенні питань управління об'єднанням, вони не приходять на збори, не беруть участь у письмових опитуваннях. Тому проведення кожних зборів вимагає значних зусиль від органів управління або ініціативної групи по скликанню зборів, інформуванню співвласників, вручення та отримання заповнених бюлетенів.
Визнання рішень щодо обрання органів управління, затвердження кошторису та розміру внесків, інших важливих для діяльності ОСББ рішень недійсними в судовому порядку, як правило, відбувається через значний проміжок часу після їх прийняття і має негативні наслідки на діяльність ОСББ, адже створює ситуацію правової невизначеності для всіх співвласників і самого ОСББ. За таких умов суд повинен приділяти ще більше уваги дослідженню питань балансу інтересів співвласників ОСББ, з'ясуванню того, яке саме право співвласника було порушено оскаржуваним рішенням і можливості його відновлення саме через скасування рішень, а не іншим шляхом.
Суд має утримуватися від зайвого втручання в питання діяльності ОСББ, в тому числі і шляхом скасування рішень, у разі, якщо вони поза жодним сумнівом підтримані більшістю співвласників і за своїм змістом не мають ознак дискримінації або іншого порушення прав чи законних інтересів конкретного співвласника, який оскаржує такі рішення в судовому порядку.
Зазначена правова позиція також застосована Верховним Судом у постановах від 18.10.2023 у справі №924/1225/21, від 02.05.2024 у справі №910/10400/22, від 27.05.2025 у справі №916/1165/24.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення ОСББ "Лисогорське", оформлене протоколом, прийняте 17.06.2021, в той час як з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів в частині щодо затвердження розміру внеску позивач звернувся у листопаді 2024 року.
Отже, з моменту прийняття рішення загальними зборами до моменту звернення до суду з позовом про скасування цього рішення в частині пройшло майже три з половиною роки. З огляду на це, задоволення позовних вимог у цьому випадку матиме негативні наслідки на діяльність ОСББ, адже створює ситуацію правової невизначеності для всіх співвласників і самого ОСББ.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що під час розгляду справи він звертав увагу на те, що ОСББ "Лисогорське" звернулося до нього з позовом про стягнення заборгованості зі сплати щомісячного підвищеного внеску.
З цього вбачається, що звернувшись з позовом у цій справі про визнання недійсним рішення загальних зборів в частині щодо затвердження розміру внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону, позивач фактично намагається уникнути відповідальності за несплату внесків, які були затверджені загальними зборами ОСББ "Лисогорське" ще у 2021 році.
У цій справі, зважаючи на превалюючу кількість голосів, баланс інтересів окремого співвласника та самого об'єднання, межі втручання суду у його діяльність, оскільки суд першої інстанції надав обґрунтовану оцінку питанню наявності / відсутності порушеного права позивача, враховуючи, що з моменту прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів співвласників ОСББ минув значний період часу, суд погоджується з відсутністю підстав для визнання його недійсним.
Оспорюване рішення підтримане необхідною кількістю голосів, при цьому позивач не довів, що воно має ознаки дискримінації або іншого порушення прав чи законних інтересів саме позивача, з урахуванням вищевикладених обставин.
Відтак, доводи скаржника щодо порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів не знайшли свого підтвердження.
Щодо долучених до апеляційної скарги доказів (розрахунок заборгованості по справі № 758/3/25, рахунки, квитанції, ухвала про відкриття провадження у зазначеній справі), колегія зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18).
У даному випадку в апеляційній скарзі не наведено жодного обґрунтування в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк і не надано відповідних доказів, які підтверджують неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення з підстав, що об'єктивно не залежали від нього, що виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 910/9742/22).
З наведених підстав, враховуючи викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу заперечення, колегія суддів вирішила відхилити зазначені докази.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Плотиці Євгена Михайловича залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 23.09.2025 (у зв'язку з перебуванням суддів Ходаківської І. П., Демидової А. М. у відпустці з 15.09.2025 по 19.09.2025 та 22.09.2025 та судді Владимиренко С. В. з 12.09.2025 по 22.09.2025).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова