вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№ 910/13763/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Пруднік С.І.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Оболонь" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/13763/24 (суддя Павленко Є.В., повний текст складено - 31.03.2025) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група Шандрук" (після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Белатіні") до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення 452 764,48 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група Шандрук" (яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Белатіні", далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення 452 764,48 грн, з яких: 385 647,60 грн - основна заборгованість, 21 337,06 грн - три проценти річних, 45 779,82 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату, однак передачу товару останній у встановлений договором строк, не здійснив.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/13763/24 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 385 647 (триста вісімдесят п'ять тисяч шістсот сорок сім) грн 60 коп. основної заборгованості, 14 585 (чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн 59 коп. трьох процентів річних, 36 844 (тридцять шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн 68 коп. інфляційних втрат та 6 556 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн 17 коп. судового збору.
Місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем обставин порушення відповідачем умов договору в частині передання, оплаченого товару.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Товариство прострочило повернення зворотної тари, а саме: 480 кегів по 50 літрів, - у зв'язку з чим Компанія нарахувала позивачу штраф у розмірі 1 255 305,60 грн та на підставі статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 5 договору зарахувала спірні кошти попередньої оплати в рахунок погашення зазначеного штрафу. Відтак, на думку Компанії, будь-яка заборгованість перед позивачем у неї відсутня.
Також скаржник вказує, що сторонами умови щодо повернення авансового платежу не узгоджувалося.
Крім цього, апелянт посилається на зазначення судом першої інстанції зміни найменування позивача, проте не наведення підстав та наявності чи відсутності правонаступництва.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документа (ухвали суду про відкладення розгляду справи на 08.09.2024) до його електронного кабінету.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
1 липня 2020 року між Товариством та Компанією укладено договір купівлі-продажу продукції № 64, за умовами якого остання зобов'язалась продавати продукцію на умовах DDР Інкотермс 2010 року (склад покупця), а Товариство - своєчасно приймати таку продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного правочину та повертати тару (або відшкодовувати/сплачувати її вартість) у строк і на умовах, передбачених цією угодою.
Після укладання договору, покупцю відкривається індивідуальний цифровий код, на який сторони повинні посилатись при всіх договірних стосунках. Під терміном "Індивідуальний цифровий код" необхідно розуміти п'ятизначний код в електронній системі обліку продавця, який дозволяє ідентифікувати покупця та відображає стан взаєморозрахунків по продукції, тарі, матеріалах, що сприяють просуванню продукції в місцях продажу (надалі атрибутика), торговому обладнанню між сторонами (пункт 1 розділу І договору).
За умовами пункту 4 розділу І вказаного правочину продукція та тара доставляється централізовано. Продукція за договором може купуватися покупцем шляхом придбання її зі складу на умовах ЕХW Інкотермс-2010, у тому числі, яка знаходилася на відповідальному зберіганні у покупця, згідно окремого укладеного між сторонами договору відповідального зберігання продукції та тари. У такому випадку продавець протягом 1-го робочого дня надсилає покупцю товаросупровідні документи, а саме - видаткові накладні №_/401, а покупець - зобов'язується в термін 3 календарні дні з дати такої купівлі повернути належним чином оформлені та підписані вищевказані документи. Видаткові накладні №_/401 оформляються та пересилаються сторонами виключно в електронному вигляді за допомогою програмного забезпечення М.Е.DОС та підписуються за допомогою ЕЦП. При виникненні довготривалих перерв у роботі електронних засобів (протягом 24 годин), зазначені документи можуть надсилатися відповідно до порядку, викладеного у пункті 9 розділу ІІІ цього правочину.
Відповідно до пункту 5 розділу І договору при доставці продукції покупець приймає фактичну її кількість від водія-експедитора, який здійснює її доставку, ставить круглу печатку на товарно-транспортній накладній (далі - ТТН) та (або) іншому товаросупровідному документі, підпис і прізвище відповідальної особи своєї організації, а також пише на ній назву організації. Покупець уповноважує на прийняття продукції за кількістю, якістю та на підписання товаросупровідних документів осіб, перелік та підписи яких, а також зразки печаток та, за наявності, зразки штампів яких зазначаються в додатку (додатках), який (які) є невід'ємною частиною цього правочину.
Загальна вартість договору визначається шляхом арифметичного додавання сум вартості кожної окремої партії продукції, визначеної в товаросупровідних документах (пункт 11 розділу І договору).
Пунктами 1, 7 та 10 розділу ІІ вказаного правочину визначено, що заставна ціна на ящики, піддони, бутлі, кеги та вуглекислотні балони, листи поліпропіленові, щити притискні (надалі по тексту тара або зворотна тара) вказується в ТТН, видаткових накладних. Покупець зобов'язаний повертати продавцю зворотну тару в розмірі 100% від її поставленої кількості. У випадку продажу тари покупцю або у випадку виставлення останньому вимоги щодо відшкодування вартості тари, Товариство зобов'язане сплатити вартість такої тари в термін, що не перевищує 5 календарних днів з дати виставлення рахунку Компанії.
Продукція відпускається продавцем за вільновідпускними цінами, які зазначаються в товаро-супровідних документах. Доставка продукції покупцю та повернення тари здійснюється за рахунок продавця за виключенням випадків, передбачених абзацом 2 пункту 3 розділу II цього договору. Відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункти 1- 3 розділу ІІІ договору).
Сторони домовилися встановити наступну черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями покупця: у першу чергу, всі перерахування коштів Товариства зараховуються в рахунок погашення штрафних санкцій за попереднім договором купівлі-продажу продукції між сторонами (якщо він існував та якщо по попередньому договору існувала або існує заборгованість по штрафних санкціях); у другу чергу, всі перерахування коштів покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості по продукції за попереднім договором купівлі-продажу продукції між сторонами (якщо він існував та якщо по попередньому договору існувала або існує заборгованість по продукції); у третю чергу, всі перерахування коштів покупця зараховуються в рахунок погашення штрафних санкцій за даним договором; у четверту чергу, всі перерахування коштів покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості по продукції за даним договором. При відсутності попередніх та поточних штрафних санкцій і боргів, платежі Товариства зараховуються як попередня оплата за продукцію. При наявності заборгованості покупця з повернення тари, уся тара, що повертається, у першу чергу зараховується в рахунок погашення боргів за попереднім договором купівлі-продажу продукції між сторонами (якщо він існував); у другу чергу - тара, що повертається, зараховується в рахунок погашення боргів за цим договором; у третю чергу - тара, що повертається, зараховується в рахунок погашення поточних боргів, а при відсутності поточних боргів по тарі - може зараховуватися продавцем у рахунок майбутніх розрахунків за тару між сторонами (пункт 5 розділу ІІІ вказаного правочину).
За умовами пунктів 6 та 7 розділу ІІІ договору розрахунковим документом за повернену тару й кеги є ТТН на перевезення (повернення) зворотної тари з відміткою тарного цеху продавця. Підсумковий розрахунок між сторонами відображається в акті звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару, що складається на підставі бухгалтерських даних продавця та який покупець має право отримати в бухгалтерії Компанії раз на місяць.
Пунктами 10 та 11 розділу ІІІ договору визначено, що у випадку порушення покупцем термінів або строків оплати продукції, повернення тари, або повернення чи відшкодування вартості торгового обладнання, продавець має право в односторонньому порядку зарахувати кошти з індивідуального коду покупця, або із здійсненої передоплати за продукцію на відшкодування вартості неповерненої тари, або торгового обладнання, з урахуванням ПДВ на них, а також на покриття штрафів та пені, які нараховуються покупцю згідно умов цього договору, при цьому продавець зобов'язується виписати податкову накладну на таку тару або торгове обладнання. У разі втрати, пошкодження, неповернення тари (кег, вуглекислотних балонів, бутлів, піддонів, ящиків тощо) у строк/термін, передбачений цим правочином, Товариство на вимогу Компанії зобов'язане відшкодувати або сплатити її вартість разом із ПДВ, виходячи з цін на таку тару, встановлених у договорі.
Договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31 липня 2023 року, а в частині зобов'язання покупця щодо оплати продукції та повернення (або відшкодування вартості) зворотної тари, - до моменту повного виконання зазначених зобов'язань (пункт 9 розділу І вказаного правочину в редакції додаткової угоди від 29 липня 2022 року № 2).
З наявної у матеріалах справи копії акта звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару станом на 1 січня 2023 року, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками, вбачається, що станом на вказану дату передплата Товариства за договором (кредит Компанії) становила 432 753,28 грн.
На виконання умов вказаного правочину Товариство в період з 14 лютого 2023 року по 20 червня 2023 року перерахувало на рахунок Компанії попередню оплату на загальну суму 681 585,44 грн, а відповідач, у свою чергу, поставив обумовлений договором товар на загальну суму 728 691,12 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: платіжних інструкцій: від 14 лютого 2023 року № 991 на суму 72 034,72 грн, від 21 лютого 2023 року № 1007 на суму 62 606,16 грн, від 2 березня 2023 року № 28 на суму 66 246,48 грн, від 3 березня 2023 року № 1033 на суму 29 771,00 грн, від 16 березня 2023 року: № 45 на суму 63 323,00 грн та № 1062 на суму 20 000,00 грн, від 6 квітня 2023 року № 1114 на суму 27 033,00 грн, від 13 квітня 2023 року № 54 на суму 61 498,00 грн, від 24 квітня 2023 року № 1144 на суму 46 618,08 грн, від 18 травня 2023 року № 1212 на сум 83 230,00 грн, від 2 червня 2023 року № 1255 на суму 118 000,00 грн, від 16 червня 2023 року № 1294 на суму 31 225,00 грн, а також копіями видаткових накладних: від 15 лютого 2023 року № 3430444/104 на суму товару в розмірі 69 534,72 грн, від 21 лютого 2023 року № 3432634/104 на суму товару в розмірі 60 356,16 грн, від 2 березня 2023 року № 3435320/104 на суму товару в розмірі 63 996,48 грн, від 3 березня 2023 року № 3435929/104 на суму товару в розмірі 28 771,20 грн, від 16 березня 2023 року № 3439449/104 на суму товару в розмірі 80 310,96 грн, від 24 березня 2023 року № 3442819/222 на суму товару в розмірі 12 888,00 грн, від 29 березня 2023 року № 3443815/104 на суму товару в розмірі 66 191,04 грн, від 7 квітня 2023 року № 3446753/104 на суму товару в розмірі 25 776,00 грн, від 14 квітня 2023 року № 3449486/222 на суму товару в розмірі 59 232,96 грн, від 24 квітня 2023 року № 3452473/104 на суму товару в розмірі 45 118,08 грн, від 19 травня 2023 року № 3462049/222 на суму товару в розмірі 80 213,76 грн, від 2 червня 2023 року № 3467896/104 на суму товару в розмірі 117 964,80 грн, від 20 червня 2023 року № 3473321/104 на суму товару в розмірі 31 224,96 грн.
Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без жодних заперечень і зауважень.
Враховуючи те, що відповідачем не було поставлено позивачу товару на сплачену ним суму попередньої оплати у розмірі 385 647,60 грн, так само, як і не було повернуто вказаної суми, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновками щодо обґрунтованості позовних вимог, враховуючи наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
За своєю правовою природою правочин, укладений між сторонами є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно п. 3 договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.
З наявної у матеріалах справи копії акта звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару станом на 1 січня 2023 року, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками, вбачається, що станом на вказану дату передплата Товариства за договором (кредит Компанії) становила 432 753,28 грн.
Товариство в період з 14 лютого 2023 року по 20 червня 2023 року перерахувало на рахунок Компанії попередню оплату на загальну суму 681 585,44 грн, а відповідач, у свою чергу, поставив обумовлений договором товар на загальну суму 728 691,12 грн.
В свою чергу, оплачений позивачем товар на суму 385 647,60 грн, відповідачем поставлено не було.
При цьому, термін дії укладеного між сторонами договору сплив 31.07.2023.
Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач не поставив позивачу товар, покупець набув права на повернення сплаченої суми попередньої оплати.
При цьому, колегія суддів визнає хибними доводи скаржника про необхідність узгодження сторонами умови щодо повернення авансового платежу.
Так, в силу вимог наведеної вище статті 693 Цивільного кодексу України покупець набуває право, зокрема, на повернення суми попередньої оплати у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів.
Узгодження між сторонами будь - яких інших умов повернення таких кошів не вимагається.
Крім цього, як вже було вказано вище, строк дії договору станом на момент пред'явлення позову сплив.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що спірна сума попередньої оплати була зарахована ним у рахунок погашення наявної у позивача заборгованості з оплати штрафу за прострочення повернення зворотної тари (480 кегів по 50 літрів) за видатковими накладними: від 28 червня 2022 року № 3360180/104, від 29 червня 2022 року № 3360582/222, - у загальному розмірі 1 255 305,60 грн.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Так, у матеріалах справи відсутні і відповідачем під час розгляду справи не були надані докази звернення Компанії до Товариства у передбаченому пунктом 10 розділу ІІ та пунктом 11 розділу ІІІ договору порядку з вимогами щодо відшкодування позивачем вартості неповернутої тари, а також виставлення Товариству відповідних рахунків на оплату такої тари. Виписана Компанією у порядку пункту 10 розділу ІІІ спірного правочину податкова накладна на спірну вартість неповернутої позивачем тари у матеріалах справи також відсутня.
У матеріалах справи відсутні й докази складання сторонами у передбаченому пунктом 4 розділу ІІ договору порядку акта про нестачу чи невідповідність тари, яким сторони мали зафіксувати факт неповернення Товариством спірної тари за вищевказаними видатковими накладними.
Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано також те, що до звернення позивача до суду з даним позовом (8 листопада 2024 року) та надання відповідачем відзиву на позовну заяву (9 грудня 2024 року), Компанія не повідомляла позивача про порушення останнім умов договору, нарахування вищевказаної суми штрафу та її утримання.
Окрім того, умовами пункту 5 розділу ІІІ договору прямо передбачено, що спірні грошові кошти на час закінчення строку дії договору повинні бути зараховані відповідачем як попередня оплата за продукцію, тоді як спірна сума неустойки була нарахована Компанією після закінчення строку дії договору. У свою чергу, повторний перерозподіл перерахованих позивачем коштів у порядку пункту 5 договору після закінчення строку його дії не передбачений.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, тоді як відповідач не передав товар, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про повернення попередньої оплати за товар підлягає задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку з порушенням Компанією строків повернення попередньої оплати за непоставлений товар, Товариство просило суд стягнути з відповідача 45 779,82 грн інфляційних втрат та 21 337,06 грн трьох процентів річних, нарахованих у період з 1 січня 2023 року по 4 листопада 2024 року на суму боргу в розмірі 385 647,60 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки (який пов'язаний з обставинами внесення попередньої оплати) та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
При цьому, оскільки строк поставки не є чітко визначеним в договорі, то місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що визначене договором зобов'язання Компанії щодо поставки товару трансформувалося у грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати саме після закінчення строку дії договору, - 31 липня 2023 року, що виключає нарахування на цю суму компенсаційних виплат за період з 1 січня 2023 року по 1 серпня 2023 року.
Отже, судом правомірно частково задоволені вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних в сумі 14 585,59 грн та інфляційних втрат в сумі 36 844,68 грн.
Стосовно доводів апелянта про зазначення судом першої інстанції зміни найменування позивача, проте не наведення підстав та наявності чи відсутності правонаступництва, колегія суддів вказує таке.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42046257 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Белатіні".
При цьому, станом на момент подання позовної заяви у даній справі за цим же кодом найменуванням Товариства значилося - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група Шандрук".
Згідно ч.1 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу (ч. 3 вказаної статті).
Колегія суддів вказує, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.
У даному випадку відбулась лише зміна найменування позивача (з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група Шандрук" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Белатіні") без зміни при цьому його організаційно-правової форми, тому з огляду на викладене вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 52 ГПК не потребується.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/13763/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 22.09.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко