Справа 206/1203/25
Провадження 2/206/1169/25
15 вересня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Малихіної В.В.
при секретареві Тимченко Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
10 березня 2025 року позивач звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. 29 листопада 2022 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Позивач зазначає, що за період шлюбу подружжя купувало наступне майно яке набуло у спільну сумісну власність, а саме :
-встановили вікна у будинок, які коштували 13500 грн.;
-пилосос фірми «Lelmer» у 2017 році, який коштував 6400 грн.;
-встановили на території домоволодіння паркан та ворота, які коштували 7500 грн.;
-придбали кухонну стінку, яка коштувала 4500 грн.;
-придбали ламінат, який коштував 5000 грн.;
-придбали ліжко та дві тумбочки у 2014 році, які коштували 10000 грн.;
-придбали ліжко «малютка» 2 штуки у 2007 році, які коштували 5000 грн.;
-придбали кондиціонер у 2016 році, який коштував 10000 грн.;
-придбали водонагрівач, якій коштував 9500 грн.;
-придбали газову колонку у 2012 році, яка коштувала 5000 грн.;
-придбали лінолеум у 2013 році, який коштував 8000 грн.;
-придбали зварювальний апарат, який коштував 3500 грн.;
Також позивач зазначає, що сторони придбали і інше майно, однак вартість його позивач не пам'ятає та оригінали квитанцій залишились у відповідача, однак за посиланням інтернет ресурсів можливо встановити його вартість як вживане, в тому числі автомобіль марки «Volkswagen Jetta» середня вартість 221400 грн., яка розрахована за допомогою калькулятора вартості авто.
Разом з тим, позивач зазначає, про те, що з метою отримання інформації про зареєстровані на ім'я відповідача транспортних засобів вона звернулася до адвоката з метою направлення адвокатського запиту до Регіонального сервісного центру ГССЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях, однак даними сервісом її захиснику було відмовлено у наданні відповіді. Крім цього, позивач посилається, що придбання майна підтверджується також списанням коштів з її рахунку, а саме: 10.05.2018 у розмірі 983,96 грн., 25.08.2019 у розмірі 5500 грн., 10.04.2018 у розмірі 983,96 грн., 10.03.2018 у розмірі 983,96 грн., 14.04.2018 у розмірі 5996,09 грн., 10.02.2018 у розмірі 983,96 грн.,31.01.2018 у розмірі 110,50 грн., 10.01.2018 у розмірі 946,08 грн., 31.12.2017 у розмірі 1628,55 грн., 31.12.2017 у розмірі 2038,50 грн., 09.01.2011 у розмірі 2539,41 грн., 26.05.2008 у розмірі 396,73 грн. та 5380 грн., 25.11.2007 у розмірі 2069 грн.
Після припинення шлюбних стосунків все вищезазначене майно перебуває у ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , тому позивач ставить питання про виплату їй грошової компенсації за 1/2 частку майна та про стягнення грошової компенсації за частку. Просила суд ухвалити рішення, яким визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуте за період шлюбу рухоме і нерухоме майно, а саме: техніки та майно домашнього вжитку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 :
-вікна вартістю 13500 грн.;
-пилосос фірми «Lelmer» вартістю 6400 грн.;
-паркан та ворота варістю 7500 грн.;
-кухонна стінка варістю 4500 грн.;
-ламінат варістю 5000 грн.;
-ліжко та дві тумбочки вартістю 10000 грн.;
-ліжко» «малютка» 2 штуки варістю 5000 грн.;
-кондиціонер вартістю 10000 грн.;
-бойлєрварістю 9500 грн.;
-газова колонка вартістю 5000 грн.;
-лінолеум вартістю 8000 грн.;
-зварювальний апарат вартістю 3500 грн.;
-телевізор вартістю 2500 грн.;
-холодильник білоруський двухкамерний вартістю 3500 грн.;
-пральна машинка «Indesit» вартістю 4500 грн.;
-газову плитку вартістю 3999 грн.;
-витяжку вартістю 6700 грн.;
-ремонт ванної, кухні та кімнати у розмірі 20000 грн.;
-газонна косилка 2 шт. загальна вартістю 6000 грн.;
та транспортний засіб автомобіль марки «VolkswagenJetta», чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, VINWVWZZZ1KZ6M814182 середньою вартістю 221400 грн., стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартістю рухомого та нерухомого майна у розмірі 180749 грн. 50 коп.
28 березня 2025 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання в порядку спрощеного позовного провадження.
07 травня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначених вимог зазначив, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені в 2016 році. Зазначив, що домоволодіння АДРЕСА_2 з вікнами, парканом, воротами, ремонтом у ванній кімнаті, ламінатом, лінолеумом, водонагрівачем є особистою приватною власністю відповідача, набутого ним за час шлюбу в порядку спадкування. Пилосос, кондиціонер, газова плитка, витяжка придбані ним за власні кошти в 2017 - 2018 роках за власні кошти після фактичного припинення шлюбних відносин, тобто після грудня 2016 року, тобто набуте ним за час шлюбу, але за кошти, що належали йому особисто. Автомобіль, дата первинної реєстрації якого в Україні відбулась лише 26.05.2020 року куплений ним після фактичного припинення шлюбних відносин за кошти отримані від продажу 17.03.2020 року успадкованого після смерті мами частки будинку АДРЕСА_3 . Стосовно зварювального апарату та газонокосарки оскільки вони були подаровані йому на дні народження то вказане майно, набуте ним за час шлюбу на підставі договору дарування є його особистою приватною власністю. Щодо ліжка, тумбочок, телевізору, пральної машини які станом на грудень 2016 року при виїзді ОСОБА_1 з його будинку вже були поламаними і вона їх не забирала, оскільки вони взагалі не мали ніякої цінності, то вони мають бути оцінені у відповідності до їх реальної ринкової вартості.
19.05.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого останній зазначив, що посилання відповідача на ті обставини, що сумісне проживання припинено у грудні 2016 року не відповідає дійсності, оскільки фактично сумісне проживання було припинено в червні 2021 року. До цього часу вони разом проживали з відповідачем за адресою АДРЕСА_2 . Відповідач не надав будь-яких доказів щодо отриманих в спадок грошових коштів у розмірі 40000 грн. Також посилання відповідача на те, що позивач виїхала з будинку та забрала сумісне нажите майно є повністю таким, що не відповідає дійсності, оскільки відповідач фактично вигнав її з дому та не пускав до житла. Таким чином, відповідач не довів тих обставин, що викладені в його відзиві та ніяким чином не спростував викладених нею доводів.
Представник позивача судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити на підставі обставин викладених у позовні заяві.
Позивач в судовому засідання свої позовні вимоги підтримала та пояснила, що почали проживати з відповідачем з 2006 року, все робили разом купляли побутову техніку, робили ремонт, будували сарай, документів ніяких не має, бо відповідач нічого їй не давав. Разом збирали гроші на авто. Її діти казали, що не хочуть проживати з відповідачем. Аліменти відповідач сплачує з 2022 року, до цього часу нічого не платив. Після розлучення вона знялась з реєстрації у будинку АДРЕСА_2 самостійно, всі документи залишились у відповідача. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засідання показав, що заперечує проти заоволення позовних вимог, оскільки вони є необгрнтованими з тих підстав що у строрін не було сумісних грошових коштів та сумісного доходу. Автомобіль було придбано за особисті кошти відповідача після припинення сільного проживання. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доводи учасників судового засідання, допитавши свідків та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом було встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 27.07.2007 року було зареєстрований шлюб. 29 листопада 2022 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний ( а.с. 11).
Позивач посилається на ті обставини, що за період шлюбу ними було придбано певний перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя загальна вартість якого складає 361499 грн, виходячи з чого просила стягнути його вартості в порядку поділу майна поружжя.
Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України, де дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що майно, що є предметом позову було придбано в період шлюбу та є спільною сумісною власністю.
Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС Регіонального Сервісного Центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській області та Запорізькій областях на виконання ухвали суду, повідомлено, що станом на 23.06.2025 року за ОСОБА_2 у період часу з 27.07.2007 року по 25.11.2022 року проведено реєстрацію транспортного засобу «Volkswagen Jetta», чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, VINWVWZZZ1KZ6M814182. Вищезазначений транспортний засіб 19.04.2025 року в ТСЦ МВС № 1249 був перереєстрований на нового власника на підставі договору комісії № 6112/25/0819 від 17.04.2025 року, договору купівлі-продажу № 6112/25/00787 від 18.04.2025 року, укладених у суб'єкта господарювання ТОВ «СТВ Авто», та акту огляду ТЗ № 6112/25/000787 від 18.04.2025 року, виданого ТОВ «СТВ Авто».
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала, що вона переїхала проживати у гуртожиток в 2019 році і познайомилась з ОСОБА_1 .. Вона бачила, як відповідач деколи приїжджав. Позивач заселилася до гуртожитку раніше ніж вона. Бачила автомобіль Фольксваген в період з 2019 по 2022 рік. В будинку за адресою АДРЕСА_2 вона не була.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що їй відомо, що сторони припинили проживати разом перед новим 2016 роком. З 2017 року вони постійно не проживають разом, відповідач придбав машину та проживав з ОСОБА_5 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що знайомий з відповідачем з 2015 року. Позивача разом з ним ніколи не бачив. Йому відомо, що машину відповідач придбав у 2020 році, також йому відомо, що позивач, колишня дружина ОСОБА_2 проживає в гуртожитку.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що знайома зі сторонами по справі з 2016-2017 років. Їй відомо, що в 2017 році було придбано автомобіль фольксваген.
Так, вислухавши свідків, та вивчивши матеріали справи суд критично ставиться до посилань позивача щодо сумісного проживання під час придбання майна з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8СК України, власність у сім'ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно ізстаттею 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першоюстатті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17-ц (провадження N 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження N 61-13953св19), у якій також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження №61-13953св19) Верховний Суд вказав, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи нормустатті 60 СК Українита визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі N 347/955/16 (провадження N 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що устатті 60 СК Українивстановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, на які посилається заявник в касаційній скарзі, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року; у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року; у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року; у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20). Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Відповідно достатті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Так, відповідно до заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 року по справі № 206/612/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину встановлено, що 19.10.2018 року позивач звернулась до суду з позовними вимогами та заначила, що вже понад рік вони з відповідачам живуть окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Дитина проживає з нею, відповідач добровільно надає допомогу на утримання сина у розмірі 500 грн. ( а.с. 75-76).
Зазначені обставини також підтверджуються показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ..
Згідно актів про непроживання особи від 03.11.2022 року та 08.12.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 не проживає за адресою АДРЕСА_2 з січня 2017 року ( а.с. 73-74)
Таким чином, доводи позивача що джерелом набуття майна були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя в судовому засіданні не доведено, оскільки як вбачаєьтся з наданих доказів сторони не проживали разом та не вели спільного господарства з 2017 року.
Відповідно достатті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, що їх регулює, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних і достовірних доказів на підтвердження того, що майно було придбано в період спільного проживання за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, натомість зазначені посилання позивача спростовано заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2018 року, іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, що доводять факт окремого проживання сторін з 2017 року, показами свідків, іншими оказами, що місьтяться в матеріалах справи, що в свою чергу є підставою для відмови позивачу у заявленому позові. Будь-яких інших доказів на підтвердження або спростування зазначених обставин позивачем суду надано не було.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи встановлені обставини, досліджені докази в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, суд приходить до переконання про те, що зазначені позивачем обставини щодо визнання спільногою сумісною власністю майна подружжя та відповідно правових підстав його поділу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, що в свою чергу призводить до відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57, 60, 63, 69-72 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 16, 355, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 206, 223, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя В.В. Малихіна