СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА ун. № 759/19455/25
пр. № 3/759/6768/25
16 вересня 2025 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Жмудь Вікторія Олексіївна, розглянувши матеріали, які надійшли з УПП у м. Києві ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, який працює машиністом АТ «Укрзалізниця», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Святошинського районного суду міста Києва 26.08.2025 надійшла справа з УПП у м. Києві ДПП про адміністративне правопорушення ун. № 759/19455/25, пр. № 3/759/6768/25 стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 1732 КУпАП. Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Жмудь В.О.
Також, 26.08.2025 до Святошинського районного суду міста Києва з УПП у м. Києві ДПП надійшла справа про адміністративне правопорушення ун. № 759/19456/25, пр. № 3/759/6769/25 стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 1732 КУпАП. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справа про адміністративне правопорушення була передана судді Жмудь В.О.
Постановою від 16.09.2025 провадження в справі про адміністративне правопорушення ун. № 759/19456/25, пр. № 3/759/6769/25 стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 1732 КУпАП об'єднано в одне провадження з провадженням ун. № 759/19455/25, пр. № 3/759/6768/25 стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 1732 КУпАП. Об'єднаному провадженню присвоєно ун. № 759/19455/25, пр. № 3/759/6768/25.
Так, ОСОБА_1 16.08.2025 приблизно о 18 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру стосовно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: в його присутності ображав нецензурною лайкою, штовхав, бив ногами свою співмешканку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим спричинив емоційну невпевненість малолітній особі ОСОБА_2 . Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 1732 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 16.08.2025 приблизно о 18 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: в її присутності ображав нецензурною лайкою, штовхав, бив ногами свою співмешканку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим спричинив емоційну невпевненість малолітній особі ОСОБА_3 . Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 1732 КУпАП.
У судовому засіданні, яке відбулося 04.09.2025, ОСОБА_1 свою вину не визнав та показав, що співмешканку не бив.
У подальшому, у судове засідання,призначене на 16 год. 00 хв. 16.09.2025 ОСОБА_1 не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неприбуття невідомі. Жодних клопотань на адресу суду не надходило.
Також у судове засідання не прибула потерпіла ОСОБА_3 та малолітні діти, які про дату та час розгляду справи неодноразово повідомлялася належним чином. Жодних клопотань на адресу суду не надходило.
Слід зазначити, що відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях ЄСПЛ визначає правові підходи щодо розуміння порушення права особи на участь у судовому розгляді як з точки зору принципу процесуальної рівності, так й самої процесуальної поведінки сторони провадження, та наголошує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження («Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України», «Пономарьов проти України»). За таких обставин, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
За таких обставин, суддя вважає розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та її малолітніх дітей.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , ретельно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протоколи про адміністративне правопорушення серія ГП № 293010 та серії ГП № 293011 від 16.08.2025, які складені стосовно ОСОБА_1 ; форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 16.08.2025; відеозаписи із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників поліції, які містяться на дисках DVD-R, суддя дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Тобто, з вказаних норм вбачається, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч. 2 ст. 1732 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, а саме: вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 1732 КУпАП виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до п. 2 та 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця п роживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону у разі якщо постраждалою особою є дитина, будь-які дії, що вчиняються щодо неї, базуються на принципах, визначених Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України у сфері захисту прав дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров'я, інтелектуального та фізичного розвитку.
До основних напрямів реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відноситься, зокрема, належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки (п. 4. ч. 2 ст. 5 Закону), а суд є суб'єктом, на якого покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «Левчук проти України»(Levchuk v. Ukraine) no. 17496/19 від 03.09.2020, п. 78-80, Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що проблема домашнього насильства, яке може мати різні форми, - від фізичного нападу до сексуального, економічного, емоційного насильства або словесної образи - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка в тій чи іншій мірі непокоїть усіх держав-членів та не завжди лежить на поверхні, оскільки часто постає в контексті особистих стосунків або закритих систем (рішення в справі Володіної, згадане вище, п. 71).
У різних справах, залежно від індивідуальних обставин цих справ, Суд попередньо розглядав проблему домашнього насильства відповідно до статей 2, 3, 8 та 14 Конвенції (див., зокрема, рішення в справі «Талпіс проти Італії» (Talpis v. Italy), № 41237/14, п. 100, від 2 березня 2017 року). У всіх цих справах Суд встановив, що згідно з Конвенцією, органи державної влади мають позитивне зобов'язання розробити та застосувати належну нормативно-правову базу, що забезпечить ефективний захист від актів домашнього насильства (див., зокрема, рішення в справах «Беваква та С. проти Болгарії» (Bevacquaand S. v. Bulgaria), № 71127/01, п. 65, від 12 червня 2008 року; «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia), №55164/08, п. 60, від 14 жовтня 2010 року; «Хайдуова проти Словаччини» (Hajduova v. Slovakia), №2660/03, п. 46, від 30 листопада 2010 року).
При розгляді вказаних протоколів про адміністративне правопорушення суддя бере до уваги наявні у справі про адміністративне правопорушення докази, які в сукупності дозволяють судді дійти висновку, що особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинено психологічне насильство стосовно малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яке полягало у тому, що ОСОБА_1 у їх присутності ображав нецензурною лайкою, штовхав, бив ногами їхню матір, свою співмешканку ОСОБА_3 .
У зв'язку з вищевикладеним суддя критично ставиться до тверджень ОСОБА_1 про те, що він не застосував фізичної сили до своєї співмешканки ОСОБА_3 у присутності її малолітніх дітей, оскільки такі його твердження спростовуються, зокрема, відеозаписами із нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників поліції, які містяться на дисках DVD-R.
Таким чином, враховуючи, що по справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП, є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення в межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 1732 КУпАП.
При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 з урахуванням характеру вчинених правопорушень, особи правопорушника, ступеню його вини, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність, вважаю, що стягнення у виді штрафу, відповідає вимогам ст. 23, 33 КУпАП і є домірним скоєному. Накладання такого стягнення відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу. Накладання такого стягнення відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу.
Положеннями ст. 401 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ч. 2 ст. 1732, ст. 9, 23, 33, 391, 401, 254, 251, 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя,
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн 00 к.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) грн 60 к.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу в вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби повідомити про виконання постанови шляхом повернення останньої на адресу суду з відміткою про її виконання.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
Суддя Святошинського
районного суду міста Києва В.О. Жмудь